|
Ігор ЧаваНекрополі ДрогобичаНекрополістика, як спеціальна галузь історичної науки,
нині надзвичайно актуальна і багатоаспектна. Один із
найбільш поширених її напрямків – класифікація поховань та, відповідно,
реконструкція біографій похованих. Відтак, історія міських і сільських некрополів
є неодмінним засобом досліджень в галузі генеалогії та
инших спеціальних історичних дисциплін. Міждисциплінарний підхід до вивчення
історії цвинтарів вимагає також уваги до надгробків, як пам’ятників архітектури
та мистецтва. З історії некрополів Дрогобича
нагро-маджено певний матеріал, про них писали українські і польські дослідники. Найбільше уваги присвячено головному міському
цвинтарю на вул. Трускавецькій, де, починаючи з кінця XVIIIст., ховали міщан. Водночас, продовжувалися поховання
на инших прицерковних
цвинтарях, розміщених на колишніх дрогобицьких передмістях. Історії цих
цвинтарів, назагал, ще не торкалася рука дослідника. Каталогізацію поховань на
дрогобицьких цвинтарях розпочали студенти історичного факультету ДДПУ ім. Франка під
керівництвом Леоніда Тимошенка. Трохи раніше індекс похованих на єврейському
цвинтарі Дрогобича уклав дрогобицький філолог Роман Мних за допомогою Олега
Радченка. Отже, на сьогодні цю роботу майже завершено. Актуальними залишаються різноманітні питання, пов’язані з продовженням збору матеріалу про цвинтарі і поховання,
відчитанням написів та епітафій, реконструкцією тих поховань, які не
збереглися. Найбільш відомим з існуючих некрополів міста,
є цвинтар на Трускавецькій вулиці (колишня Грюнвальдська) – одній із головних
магістралей міста. Він виник внаслідок Йосифінської реформи, у 80-х роках XVIII ст., і став першим неприцерковним цвинтарем
у Дрогобичі. Його попередником слід вважати цвинтар біля костьолу Св.
Бартоломея, закритий, як і инші прицерковні дрогобицькі цвинтарі, в перші роки австрійської влади. Точна дата заснування цвинтаря – 3 травня 1790 року.
Краєзнавець Єжи Пілецький вважає, що цей некрополь
лише на чотири роки молодший від львівського Личаківського цвинтаря і є
приблизним ровесником відомих цвинтарів у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Парижі.
До цього ще можна додати, що дрогобицький цвинтар на 44 роки старший від
Байкового кладовища в Києві(1). Сам цвинтар знаходиться на високому пагорбі поблизу
центру міста. Вхід до некрополя проходить через велику
і досить монументальну браму. На надбрамній арці, увінчаній кам’яною
скульптурою ангела з хрестом, викарбовано біблійний напис латиною:
«Corruptibile oportet hoc inducere incorruptionem» («Мусить бо це тлінне
одягнутися в нетлінне»)(2). Візуальне обстеження некрополя дозволяє припустити, що
він поділений на дві частини, у центрі яких розміщенні
центральні алеї. На цвинтарі фіксуються поховання трьох національностей:
українців, поляків та росіян. Щодо останніх, то їх
поховання з’явилися після 1945 р., – коли тут ховали
партійних функціонерів та військових. Хоча некрополь вже був «заселений», це не зупиняло партійну номенклатуру, вони знищували існуючу
могилу, і на її місці ховали нового покійника, при цьому використовували
надгробки зі старого єврейського цвинтаря. Також є декілька поховань єврейської
національності, однак їх «власників» установити немає
змоги, через пошкодження надгробків. Найдавніше поховання датується 14.03.1808р. – Антон Тілль (Anton Till K.K.). На цвинтарі поховані видатні українські діячі: – о. Іван Гринчишин (10.01.1911-25.02.1993рр.) –
греко-католицький священик, багатолітній в’язень за віру,
який у 1991 р. освятив синьо-жовтий прапор над ратушею міста; – Володимир Ільницький (1877-12.05.1940 рр.) – відомий
адвокат, громадсько-політичний діяч, голова товариства «Підойма»,
голова комітету по будівництву першої української гімназії у Дрогобичі (родина
облаштувала поховання, однак місце його загибелі невідоме, вважається, що він
помер дорогою до м. Старобільськ, Доннецької обл.); – Франц Кічоровський (1879-1935 рр.) – народний вчитель,
сотник УГА (1879-1935) і його дружина Емілія з відомої стрілецької
родини Григорія, Івана та Василя Коссаків; – Михайло Смола (08.11.1909-18.01.1934рр.) – громадсько-політичний
діяч, член ОУН; – Платонід Філяс (27.09.1864-16.06.1930рр.) – український
церковний та громадсько-політичний діяч, перший редактор часопису «Місіонар», автор конституції ЗУНРу; Також є спільна могила
воїнів УПА (1946 р). Серед польських поховань виділяються: – Броніслав Козловський (1869-1935 рр.) – лікар, відомий
дрогобицький хірург, директор Дрогобицького державного
шпиталю, яким керував упродовж 33 років; – Гробниця Нахліків, у якій
поховано Карла (1773-1836 рр.) і Кароліну (1782-1858 рр.) – власників солеварні
у с. Модричі; – Раймонд Ярош(1875-1937 рр.) – президент м. Дрогобич,
маршалик Дрогобицького повіту, власник курорту м. Трускавець. Старий єврейський цвинтар існував навпроти головної
синагоги міста на передмісті Лан, одразу через дорогу
і мав увесь комплекс необхідних культових споруд. Він був знищений у 50 –х
роках XXст., а
на його місці збудували новий житловий квартал (сучасна вул. П.
Орлика, ділянка від церкви Св. Андрія до автостанції). Нове єврейське
кладовище по вул. П. Орлика (Рейха Л.) було засноване 25 серпня 1926 р.(3). До
сьогодні на ньому збереглися не більше 200 могил. Про
це свідчать дані, зібрані Р. Мнихом: 9 епітафій та 190
прізвищ похованих. Хронологічні межі поховань – найдавніше поховання датується
1918 р. Шраер Гинда, а найпізніше поховання –1972 р. Фаерман Лия Ильинична. На відміну від найбільшого в минулому цвинтаря
по вул. Трускавецькій, инші дрогобицькі некрополі були прицерковними, тож їх
історію слід розпочинати від витоків приміських
дрогобицьких церков. Цвинтар на вул. М. Грушевського (колишня Колійова), який
зберігся до наших днів, був насправді цвинтарем при
церкві Св. Спаса (Преображення). Перша письмова згадка про цвинтар міститься в
тексті візитаційного протоколу 1764 р.: «…Церква була невізитована того року, і
люди говорили Федушкевичеві: «цвинтар пустий, як прийде декан, буде нам
докоряти»…(4). Цвинтар на вул. М. Грушевського є не досить великим за
розмірами. Його площа складає 1721,94 м2.
На сьогоднішній день він вже є повністю «заселений». Ховати на ньому перестали
з 70-х років XX ст., на це вказують надгробні написи. В архівах було знайдено план цього цвинтаря датований 1902
роком(5). Вхід на цвинтар – через невеличку браму з боку головної
вулиці, яку прикрашає фігурка Мати Божої. Від цвинтарної брами дорога йде до
каплички, яка є домінантою некрополя. У часи «совєтського раю» цвинтар перестав бути прицерковним. Як стверджує Р. Пастух, після
зруйнування церкви Св. Спаса, на цвинтар перенесли від
церкви пам’ятник знесенню панщини в Галичині (у 1990 р. він був повернутий на
старе місце)(6). В атеїстичні 60-ті роки була
зінспірована спроба знесення цвинтаря, який знаходився тепер майже в центрі
міста. 12.08.1969 р. про це повідомляло «Совєтське слово», попереджуючи
родичів, що вони можуть перепоховати тіла своїх близьких на инших цвинтарях. Після втручання облвиконкому та скарг мешканців, процес
варварства було зупинено. Хоча не виключалося, що, згідно з існуючим
законодавством, через 15-20 років перезазахоронення буде можливим. Врешті, після численних скарг, комісій, цвинтар залишили в спокої,
але в місті розпочалася чергова реконструкція і частина могил таки була
сплюндрована, в основному біля огорожі. Було сплюндровано й могилу вчителя
Івана Франка о. Іван Німиловича. У 2006 році за допомогою сучасної комп’ютерної
техніки вдалося її реставрувати і відновити на
надмогильному пам’ятнику(7). 7.09.1988 р. було оголошено чергову реконструкцію
цвинтаря, нібито за бажанням мешканців. Проте часи були инші. Дрогобицька
громада зібрала підписи, було використано ім’я Івана
Франка. У згаданий спосіб цвинтар вдалося врятувати. Цвинтар поділений на дві досить рівні
частини, які розділяє стежка. На ньому здебільшого знаходили спочинок мешканці
давньої Стрийської вулиці, а саме: Губицькі, Німиловичі, Візякі, Шипайли,
Гевки, Флюнти, Коцюби. Найдавніше поховання датується 31.7.1871р. – Губицька
Катерина. На кладовищі похований вчитель Івана Франка о. Іван
Німилович (25.11.1839 – 22.5.1909) та о. Дмитро Німилович (23.10.1907 –
8.9.1943). Січові Стрільці: Степан Пасічник (?) та
Осипа Кізло (?-15.03.1925), також є і спільна-братська
могила, у якій поховані жертви НКВД. Могила «виросла» 4 липня 1941 року, коли тіла невинно убієнних було перенесено з катівні, що
розташовувалася на вулиці Стрийській. Міський цвинтар на вул. І.Франка (колишня Сенкевича Г.)
також є прицерковним і знаходиться при храмі Різдва
Пресвятої Богородиці. У ХІХст. ця частина вулиці називалася Лішнянською, та й
сам «мікрорайон» мав назву Лішнянського передмістя (саме сюдою йшла дорога до
Лішні). Загальновідомо, що церква була заснована 1850р.(8). В совєтський час це
була друга (після Св. Трійці) діюча міська церква, яка належала
російській православній церкві. З 1990-го року перейшла до греко-католицької
громади. Цвинтар був заснований у середині XIX століття. На ньому знайшли спочинок мешканці згаданого
дрогобицького передмістя. Найдавніше поховання датується 1807 р. – Максимів
Анастазія. Міський цвинтар по сучасній вул. М. Коцюбинського
(передмістя Завіжне) також є прицерковним і знаходиться при храмі Св. Параскеви
П’ятниці. Перші відомості про П’ятницьку церкву
походять з 1496 р. Як відомо, старий дерев’яний храм згорів у 1815 р. Того ж
року він був відбудований як тризрубна одноверха церква. Церква була закрита у
1960-х рр. З 1990-го року належить громаді
автокефальної православної церкви(9). Найдавніше поховання датується 1.03.1881р. – Мацюрак А.
На цвинтарі ховали мешканців давнього Завіжного передмістя. Кладовище по сучасній вул. Братів Кіцилів
(Млинки Шкільникові) однотипне з цвинтарями по вулицях Трускавецькій та М.
Грушевського. Цвинтар поділений на дві частини, які розмежує невелика дорога.
Правобічна частина, є набагато більша за кількістю похованих. Тут поховано,
близько сімдесяти відсотків усіх «мешканців» цвинтаря. На цвинтарі спочиває
близько 838 осіб, чому саме близько, бо, по-перше: на кладовищі присутньо
багато поховань ромів у склепах, на яких досить часто
не зазначено кількість там похованих, по-друге: цвинтар є досі відкритий для
поховання, тому кількість з часом збільшується. Вивчення прізвищ похованих
показало, що найбільш поширеними на цвинтарі є такі: Веселий(ла),
Сенів, Шкільник. Прізвища «Веселі» та «Шкільники»
належать одним із найдавніших жителів теперішніх Млинок. Люди, які носили колись ці прізвища були першими поселенцями у
середині XIX століття. Від їх прізвищ
походить назва «Млинки – Шкільникові». З кінця XIX походить инше прізвище – «Сенів», вони також серед
засновників сучасних Млинок. Найдавніше поховання датується 26.9.1930р. – Бішко
Григорій. В ході проведених візуальних досліджень
п’яти дрогобицьких цвинтарів, а також з врахуванням обстежень єврейського
цвинтаря Р. Мнихом, всього зафіксовано 4735 поховань. Наводимо
узагальнюючу статистику поховань на цвинтарях: цвинтар на вул. Трускавецькій –
1785 поховань; єврейський цвинтар – 199 поховань; цвинтар на вул. І.Франка – 998 поховань; цвинтар на вул. М.Коцюбинського –
394 поховання; цвинтар на вул. М. Грушевського – 531 поховання, цвинтар на вул.
Братів Кіцилів – 838 поховань. Унаслідок ідентифікації поховань за національною ознакою,
на цвинтарі по вул. Трускавецькій поховано: українців – 1189 осіб;
поляків – 385 осіб; росіян – 596 осіб. Відповідно на вулицях: – І. Франка:
українців – 990 осіб; поляків – 2 особи; росіян – 6
осіб. – М.Коцюбинського: українців – 389 осіб; поляків – 4 особи; росіян – 1
особа. – М. Грушевського: українців – 512 особа; поляків – 6 осіб;
росіян – 13 осіб. – Братів Кіцилів: українців – 829 осіб; поляків – 3 особи;
росіян – 6 осіб. Хронологія поховань за століттями виглядає так: на вул.
Трускавецькій поховань з XIX ст. –
25; з XX ст. – 1736; з XXI ст. – 24. Відповідно: І. Франка поховань з XIX ст. – 9; з XX ст. – 906; з XXI ст. – 83 поховання. М. Коцюбинського
поховань з XIX ст. – 5; з XX ст. – 334; з XXI ст. – 55 поховань. М. Грушевського поховань з XIXст. – 6; з XX ст. – 509; з XXI ст. – 16 поховань. Братів Кіцилів поховань з XIX ст. – 0; з XX ст. – 614; з XXI ст. – 224 поховань. На єврейському цвинтарі
поховань з XIX - 0 ст.; з XX ст. – 199; з XXI ст. – 0 поховань. На цвинтарі на вул. Трускавецькій до 1939 року віднайдено
307 поховань, після 1944 р. – 1435 поховань. І.Франка
поховань до 1939 року віднайдено 95, після 1944 р. – 871 поховання. М.
Коцюбинського поховань до 1939 року віднайдено 60, після
1944 р. – 319 поховань. М. Грушевського поховань до 1939 року віднайдено 111, після 1944 р. – 396 поховань. Братів Кіцилів поховань до
1939 року віднайдено 1, після 1944 р. 832 – поховань.
На Єврейському цвинтарі поховань до 1939 року – 141, після
1944 р. – 46 поховань. Аналіз іменного потенціалу дрогобицьких некрополів
підтверджує уявлення про те, що наше місто в ХІХ –
першій половині ХХ ст. було багатонаціональним, з переважанням польського і
єврейського населення. Після Другої світової війни
ситуація різко змінилася: внаслідок катастрофи німецько-фашистської окупації та
переселенсько-виселенської політики совєтської влади, залишились переважно
українці та росіяни. Вивчення прізвищ похованих
показало, що найбільш поширеними в Дрогобичі були наступні прізвища: на
цвинтарі по вул. Трускавецькій: Дуцяки – 7 осіб, Кушнірі
– 9, Флюнти – 8; вул. І.Франка: Бориславські – 26 осіб, Знаки – 21, Коссаки –
30, Кушнірі – 28, Пагути – 34; вул. М. Коцюбинського:
Бориславські – 12 осіб, Геврики – 18, Кушнірі – 25,
Мацюраки – 15, Флюнти – 18; вул. М.Грушевського: Коссаки – 13 осіб, Коцюби – 20, Німиловичі – 24; вул. Братів Кіцилів: Веселий(ла) – 13, Сенів – 15 осіб, Шкільник – 14 осіб. Таким
чином, найпоширенішими прізвищами є Кішнір і Коссак. Щодо поділу похованих людей за статтю, то ситуація
виглядає наступним чином: на Трускавецькому цвинтарі поховано 1227 чоловіків і 558 жінок, на єврейському цвинтарі відповідно 158
чоловіків і 32 жінок, на цвинтарі на вул. І. Франка 635 чоловіків і 362 жінок, на цвинтарі на вул. М. Коцюбинського 249
чоловіків 145 жінок, на цвинтарі на вул. М.
Грушевського 333 чоловіків і 198 жінок, на вул. Братів Кіцилів 482 чоловіків і 356 жінок. Співвідношення
на віх цвинтарях: 3084 чоловіків і 1651 жінок. Зібраний
матеріал містить значний потенціал до історії місцевої антропонімії, історичної
демографії, генеалогії та родоводів знаних і простих мешканців Дрогобича, які
знайшли спочинок на цвинтарях рідного міста. Варто також зауважити, що
історична пам’ять про минуле повинна формуватися і за рахунок обліку та систематизації поховань на місцевих цвинтарях,
піклування про некрополі та їх благоустрій. 1.Чава І. Дрогобицький некрополь //
Український християнський часопис «Місіонар» //
http://www.misionar.info/mandrivky/855.html 2.Пастух Р. Дрогобицький некрополь. –
Дрогобич, 2008. – 17 с. 3.Стецюк О. Від нового до старого: єврейський
цвинтар у Дрогобичі [коротко та загально] // Drohobyczer-zeitung// http://www.drohobyczer-zeitung.com/2013/07/cmentarz-zydowski-w-drohobyczujewish.html 4.Тимошенко Л. В. Нариси з історії давнього
Дрогобича. – Вип. 2. – Дрогобич, 2003. – С. 39. 5.ДКМ. КВ – 14994/ А
– 8780 6.Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. –
Львів, 1991. – С. 30. 7.Німилович О., Зимомря М. Веселка
просвітленої пам’яті. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – С.20 8.Слободян В. Церкви України. Перемиська
єпархія. – Львів, 1998. – С. 156. Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. – Львів,
1991. – С. 100; його ж. Дрогобич у прізвищах, датах,
подіях і фактах. – Дрогобич, 2002. – С. 35. 9.Слободян
В. Церкви України. Перемиська єпархія. – Львів, 1998. – С. 155-156. |
ч
|
 |
|