Владислава Москалець

Нова економічна еліта Дрогобича

Спостерігачеві, який хотів би собі скласти уявлення про Дрогобич ХІХ століття із газет чи журналів, життя міста видалося б суцільним переплетенням інтриг, шлюбної політики та економічних стратегій його видатних єврейських родин. Гартенберги, Лібермани, Шраєри творили образ міста, нового, побудованого на ринковій боротьбі та кланових конфліктах, за що їх звинувачувала та демонізувала польська та українська преса.  Родини дрогобицьких нафтових магнатів презентували нову еліту, сформовану економічно успішними підприємцями Бориславської індустрії, хоча деякі родини були представниками еліт старшого покоління. Єврейська економічна еліта втім мала вплив і значення як і в справах, що стосувалися єврейської громади (житті кагалу, діяльності благодійних організацій, освіті) так і в економічному та політичному житті Дрогобича. Єврейські роди Ляутербахів, Гартенбергів, Феєрштайнів і Шраєрів сформували міцну мережу, пов’язану шлюбними, економічними та культурними зв’язками, що, власне, і ставало підставою для звинувачень у клановості і непотизмі.

Родина Ляутербахів є прикладом старої еліти Дрогобича, ще з доіндустріального періоду, комерційної родини, в якій цінувалися вченість та інтелектуальна діяльність. Родоначальником дрогобицької гілки роду був Якоб Бецалель Ляутербах (1800-1870), торгівець сіллю. Наприкінці свого життя він відправився до Цфату в Палестині, щоб присвятити своє життя кабаллі. Ашер Зеліг Ляутербах та його брат Абрахам Ляутербах були серед перших, хто почав займатися індустріальною діяльністю. Ашер Зеліг Ляутербах з 1870-х років був партнером у рафінерії «Гартенберг, Ляутербах, Гольдгаммер». Водночас Ашер Зеліг Ляутербах був представником нового покоління маскілів та противником ортодоксального юдаїзму. Йому вдавалося поєднувати економічну діяльність, що дозволила йому здобути маєток і купити кам’яницю на Площі Ринок, з вивченням Тори і написанням філософських трактатів. В 1888 році Ашер Ляутербах відкрив бібліотеку і Бет гаМідраш біля свого будинку, де приймав вчених людей, які хотіли займатися Талмудом. З його дітей вже ніхто не продовжував займатися нафтовим бізнесом. В 1885 «Газета Наддністрянська» повідомила про те, що син Ашера Зеліга Ляутербаха – Ісроел – напав на батька з сокирою, щоб змусити його до щомісячної платні. З точки зору газети ця історія свідчила про те, що єврейська еліта, маючи гроші та становище, не в змозі дати своїм нащадкам доброго виховання.

Родина Гартенбергів є прикладом власне цілком нової економічної еліти, яка витворилася внаслідок успіху економічної індустрії. Брати Лазар і Моше Гартенберги також були одними з перших учасників індустрії і в 1880-х роках стали одними з основних власників бориславських нафтових теренів (поряд з Французькою Компанією та Галицьким Кредитним Банком). Ані Моше, ані Лазар не були залученими у вивчення Тори, однак віддавали свою енергію на участь в культурних організаціях, на кшталт «Альянс Ізраеліт Універсель». Мозес Гартенберг та його дружина Отилія займалися благодійністю, зокрема побудували сиротинець і будинок старців. Наприкінці ХІХ століття частина родини Мозеса Гартенберга переїхала до Відня, де він і помер. Маєток і статус родини дозволяли провадити там гідне життя. Родина поверталася до Дрогобича та села Дубина лише в час відпустки. Характерно, що нащадки Мозеса Гартенберга були радше зацікавленими у творчих професіях, як наприклад наймолодший син Вільгельм, колекціонер і пошановувач мистецтва. Родинний бізнес перестав для них бути єдиною привабливою альтернативою, але дав можливість займатися тим, чим вони хотіли.

Серед представників нової нафтової еліти варто також виділити родини Феєрштайнів та Шраєрів. З кінця ХІХ століття вони стають на рівні з Гартенбергами, як і на рівні економічної впливовості, так і на політичному та суспільному рівнях.

Коли ми глянемо на шлюбні зв’язки між великими єврейськими родинами, то стає очевидним існування заздалегідь визначеної шлюбної політики. Наприкінці ХІХ століття головні єврейські роди виявляються пов’язаними через систему шлюбів. Так родини Феєрштайнів і Шраєрів стали кревними ще з 1850-х років через шлюб Еліаса Феєрштайна та Етель Шраєр. Пізніше донька Лазара Гартенберга Адель стала дружиною Якуба Феєрштайна, що поєднало між собою ще дві родини. В 1850-х відбулися декілька шлюбів, які поєднали між собою родини Шраєрів та Гартенбергів, зокрема шлюб між Єфраїмом Гершем Шраєром та Єнте Гартенберг. Гартенберги та Лібермани, яких автор книжки «Єврейські нафтові магнати» звинувачує у ворожнечі та конкуренції були покревненими через декілька шлюбів (Мехель Ліберман та Хінде Гартенберг, Ейдель Ліберман та Сендер Гартенберг). Причин для такої шлюбної політики було декілька. Перш за все, це була характерна поведінка для еліт, які обирали партнерів у межах свого стану. Очевидною також була економічна вмотивованість та бажання зберегти капітал серед декількох родин. Окрім того, родинна пов’язаність дозволяла забезпечувати членам родини робочі місця в межах фірм, як адвокатам чи бухгалтерам. Незабаром, численні кузини і племінники у фірмах почали викликати роздратування і польська «Газета Наддністрянська» заявляла, що Гольдгаммер тримає на робочих місцях лише своїх кревних і вони заполонили місто. Шлюби могли бути вмотивовані не лише потребою збереження капіталу, але й бажанням престижу чи інтелектуальної відповідності, так наприклад донька Ашера Ляутербаха Ліба Ліна стала дружиною Александра Шорра, відомого в дрогобицьких колах маскіла і лихваря.

Після Голокосту, коли дрогобицькі єврейські роди були винищені, а ті хто вижив перебралися до Европи, Ізраїлю чи Америки, зацікавлення єврейськими магнатами стало радше ностальгійним захоплення. На зміну статтям зі звинуваченнями у клановості прийшли дослідження на тему благодійності, економічного успіху чи генеалогічні розвідки (найбільш показним прикладом є «Хроніка родини Ляутербахів» Лео Ляутербаха, 1948). Художній твір Юліана Хіршаута «Єврейські нафтові магнати», написаний їдишем, присвячений історії економічного успіху братів Гартенбергів, але також описує родини Ліберманів, Феєрштайнів та инших. Більшість подібних розвідок написані нащадками єврейських родів Дрогобича. Але історія взаємозв’язків дрогобицьких «нафтових магнатів», змін, які приходили в роди з новими поколіннями є цікавим та багатим матеріалом не лише для написання художніх творів, але й для дослідників.

1.Hirszhaut, I. Yiddishe Naftmagnaten. Centralny Związek Źydów Polskich w Argentynie, Buenos Aires, 1954

2.Gazeta Naddniestrzanska. – Drohobycz.  – 1884-1888

3.Gelber, N. M. History of the Jews of Boryslaw. In Gelber N.M. (Ed.), Memorial to the Jews of Drohobycz, Boryslaw, and surroundings (Drogobych, Ukraine) Translation of Sefer zikaron le-Drohobycz, Boryslaw ve-ha-seviva (pp. 171-176)

4.Lauterbach, L. Chronicle of the Lauterbach family: bibliographical notes (p. 80). Jerusalem. 1948

5.Niceja S. Kresowe trójmiasto. Truskawiec - Drohobycz - Borysław. MS, 2009.

6.Strażnica. – Lwów. – 1878-1883

ч
и
с
л
о

71

2013