Євген Поляков Польсько-українська співпраця на сторінках «Gazety Naddniestrzanskiej»

Євген Поляков

Польсько-українська співпраця на сторінках «Gazety Naddniestrzanskiej»

Багатоетнічна структура населення поряд зі стрімким економічним розвитком призвели до того, що в кінці XIX століття у Дрогобичі сформувався оригінальний погляд на проблему взаємного співіснування поляків та українців у Cхідній Галичині. Мова про програму «Gazety Naddniestrzańskiej» – двотижневика, що впродовж 1884–1889 років виходив у місті(1).

Головним редактором видання був інженер Едмунд Леон Солецький(2). Поряд з ним до редакції газети, що маніфестувала свій демократичний характер, входило 11 ремісників, 2 селян і 1 робітник(3). З часописом у певні періоди свого життя були пов’язані українські письменники Іван Франко(4), Стефан Ковалів та Павло Кирчів, а також один з лідерів польської соціал-демократії Ігнацій Дашинський(5).

Головною ідеєю «Програми Над-дністрянського часопису», що двома мовами була опублікована у першому номері видання, стала співпраця поляків та українців на основі спільного слов’янського походження(6). Приклад такого єднання в межах Габсбурзької монархії Солецький бачив у історії Сілезії, – «відвічно нейтральної смуги слов’янських земель, замешканих змішаною чесько-ляською расою… двома народами, що заселяючи спільну територію майже завжди існували окремо, творячи у часи незгоди компромісний суд, а в часи спокою – ланцюг рук для поширення освіти до земель давньої Польщі та Русі»(7). «Земля Наддністрянська (між Збручем і Сяном, Карпатами і Бугом)», на котрій «лях і русин мешкають так переплетено, що важко сьогодні одних відділити від инших» повинна була стати для них тим самим, чим земля Сілезії стала для польського та чеського народів, а отже – місцем злагоди, добробуту, науки і культури(8).

«Gazeta Naddniestrzańska» стверджувала, що «давня Русь не є принаймні відламом якоїсь більшої держави, чи то Польської, чи то Московської, тому її проблеми, так само, як і проблеми польські мусять розв’язуватися самостійно… руками самих русинів»(9). Редактор Солецький вважав головною причиною проблем українського населення Галичини його історію, у процесі якої «завойовникам вдалося пригорнути до себе немалу кількість діяльних особистостей народу руського і використовувати їх для власного зиску», що в результаті призвело до «винародовлення тої його частини, що колись звалася шляхтою, а сьогодні називається інтелігенцією»(10). Вирішення «руської справи» вбачалося у поверненні асимільованої інтелігенції до селянства та «соціально-економічній праці» над покращенням його матеріального становища та освіти.

Проблема співжиття українців та поляків у Галичині таким чином у першу чергу трактувалася як питання соціальне. Свідченням цьому може слугувати стаття під назвою «Руська справа у Галицькому сеймі», що з’явилася у регулярній рубриці «Кривди нашого люду», присвяченій проблемам галицького селянства. Вступ до даного матеріалу чітко окреслював характер та шляхи вирішення «українського питання» з перспективи «Gazety Naddniestrzańskiej»:

«Коли нарешті прийшло до того, що в нашому сеймі засідає сьогодні 9 русинів, хоча їх відповідно до кількості вірних греко-католицького обряду мало би бути 70; коли виборці з курії менших посілостей об’єдналися в нашому сеймі в так зване селянське коло і тим самим їхній обов’язок захисту селянських інтересів почав набирати практичних рис; коли те селянське коло, відбувши одне чи два засідання нарешті довідалося з вуст деяких своїх членів про найважливіші, пекучі справи наших селян, а отже і селян Східної Галичини руської національності – здавалося, що «руське питання» у галицькому сеймі буде нарешті розв’язаним»(11).

«Gazeta Naddniestrzańska» друкувала на своїх сторінках листи українських селян та міщан, що підтримували її позицію. Яскравим прикладом таких дописів є лист Івана Ч. з Кропивника Дрогобицького повіту. Дозволимо собі довшу цитату з листа селянина, що риторично запитував:

«Чи ми знаємо докладно, що то таке та «справа руська»?.. поспитаймо кого-небудь с польської інтелігенції, що он розуміє під справою руською, а он наговорить нам с цілою претенсіональністю тілько всяких недоречностей, що бідному русинові видається немовби он не жив і не платив податків в Галичині, тілько десь в Африці… Пляни реставраційні і сполучені с тим змагання централізаторські, надії на европейські держави, а не на силу власного народу і от віків вироблена отрубність «висших» верств от простого народу – все то затемнює у поляків і тепер ще, в демократичних будто би часах, їх погляд… Перед всім ходить отже о те, щоби виробити межи поляками таку партію, котра могла би порозуміти нас, русинів, котра судила б о справах руських не з польського і панського становища і була переконана, що вгода межи русинами і поляками в будучності не приносила б тілько першим, яко ласка сильнійшого, користь – лишень зарівно обом народам, і польському, і руському… Почтенна редакція часописі «Gazeta Naddniestrzańska», котра поставила собі перша межи польскими часописями ту саму ціль, осягне її перед всім через подавання вірних образків з життя економічного-суспільного обох народів – як також через ознайомлення своїх читателів зі світоглядом простого народу як руського, так і польського… Належить їй лиш уникати всякої полеміки. Артикули бо c полемічним закроєм, оперті на загальних виводах a priori не скріплять зв’язі і не причиняться до вияснення наших межинародних відносин, а противно витворять незгоду, а що гірше, то те баламуцтво, котре єсть з природи своєї ворогом всякої спільної і розумної роботи»(12).

Символом підтримки програми видання з польського боку стали регулярні дописи газету «селянина з-над Вісли» Мацея Шарека(13), що поздоровляючи своїх «земляків» з Новим роком, закликав поляків до братерства з українцями на основі спільного слов’янського походження та християнської релігії. Досягнення миру з домінуючим у Східній Галичині українським населенням на думку «мазура з-під Кракова» було запорукою безпеки для самих поляків. Шарек писав:

«Я в житті ніколи русина не бачив; з читання однак знаю, що це є наші одноплемінники, і до того кілька віків сполучені з польською короною, не можу зрозуміти, як панове польські так неслушно обходяться з ними; якщо русин не буде з нами буде проти нас, чи того панове польські не розуміють? Зрештою сама любов християнська – любов загальнослов’янська вказує поводитися з ними по-братерськи, справедливо. Я зі свого боку тішився б коли б письмо їх вмів читати. Не з пустої цікавості, але з чистої до них любові»(14). Розвиваючи думки свого кореспондента, редактор газети наголошував на його політичній безсторонності, пов’язаній з простим селянським походженням. За словами Солецького, селянина, що залишається поза будь-якими сеймовими дискусіями «тягне до русина справжня любов до своєї власної Вітчизни, бо він знає, що повинен єднатися з русином, якщо хоче зробити щось добре для своєї Батьківщини»(15).

Для «Gazety Naddniestrzańskiej» вирішення «руської справи» було гарантією збереження тогочасної Галичини як автономії з польською владою у межах Габсбурзької монархії. Цю тезу підтверджує позиція видання у питанні запровадження української мови викладання у галицьких гімназіях. Редакція газети зокрема критикувала сеймовий внесок українського депутата Юліана Романчука, щодо впровадження у окремих гімназіях класів з українською мовою навчання («руських паралельок»). Така пропозиція називалася непрактичною та порівнювалася з ідеєю введення «польських паралельок у гімназіях з німецьким керівництвом»(16). Працівники «Gazety Naddniestrzańskiej» пропонували свій альтернативний проект утраквізації гімназій. Він складався з двох основних положень. Перше – зрівняння кількості годин викладання польської та української мов у всіх класах. Друге – викладання половини предметів польською, а половини українською мовою зі взаємною зміною їхнього складу щороку(17). На думку редакції часопису лише таке вирішення мовного питання сприяло б нормалізації ситуації у краї. Варто підкреслити один важливий момент – повітова газета закликала Галицький сейм до якнайшвидшого прийняття рішення у гімназійній проблемі, застерігаючи його очільників перед загрозою виходу цього питання на державний рівень. Тому, коли 1887 року офіційна зустріч депутатів Ю. Романчука та Омеляна Огоновського з президентом міністрів Габсбурзької монархії Едуардом Таффе, призвела до вирішення питання перших «руських паралельок» на користь українців(18), дрогобицьке видання розкритикувало пасивність та недалекоглядність польської більшості у сеймі. «Gazeta Naddniestrzańska» констатувала: «Русини отримали те, що не хотів дати сейм, від уряду. Чим більше приводів вони будуть мати для того, щоб дякувати уряду, тим далі вони будуть віддалятися від поляків». Такі тенденції, на думку видання, не лише загострювали міжнаціональні суперечності у краї, але у майбутньому могли призвести до цілковитого зникнення польської нації як такої. Редактор газети розмірковував: «Зараз польська мова домінує, однак всі русини знають польську, а жоден поляк не знає руської… Запровадження руських середніх шкіл є добрим для русинів, однак небезпечним для поляків… За піввіку у Галичині неможливо буде знайти жодного поляка, як зараз неможливо знайти німця, хоча 50 років тому у школах німецькою мовою навчали усього – навіть релігії, як поляків, так і русинів»(19).

«Gazeta Naddniestrzańska» була одним з небагатьох галицьких часописів, що проголошували своєю метою налагодження співпраці поміж поляками та українцями у Східній Галичині. Дрогобицьке видання вбачало її у зближенні асимільованої у польську культуру інтелігенції з селянами, що становили більшість україномовного населення регіону. «Gazeta Naddniestrzańska» виступала за забезпечення їм рівного представництва у сеймі та инших владних структурах провінції, можливості вільного економічного життя та повноцінної освіти власною мовою. З точки зору редакторів часопису «українське питання» визначало майбутнє Галичини. У кінці XIX століття його швидке і вдале вирішення ставало основним свідченням ефективності польської влади у багатоетнічній автономії для чиновників з Відня, будь які невдачі натомість підважували легітимність польського домінування у регіоні, а отже – ідею Галичини як окремого територіального утворення. Слушність прогнозів дрогобицької газети довели події наступних 30 років.

1.Докл. про газету та її позицію див.: Тельвак В. «Gazeta Naddniestrzańska» як історичне джерело // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2006. Випуск 10. С. 734-745; Erdheim С. Die Beziehungen zwischen Juden, Polen und Ukrainern in Galizien am Beispiel der «Gazeta Naddniestrzanska» // Trans. Internet-Zeitschrift für Kulturwissenschaften. Maj 2004. Nr. 15. // http://www.inst.at/trans/15Nr/03_5/erdheim15.htm

2.Докл. про особу Е. Л. Солецького див.: Грицак Я. Забутий польський перекладач Т. Г. Шевченка – Е. Л. Солецький // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні. Випуск другий (1996-1997 рр.). Львів, 1999. С. 111–116.

3.Nasza Redakcja // GN. 1887. Nr. 12. S. 1.

4.Докл. про це див: Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 – 1886). Київ, 2006. С. 256-265; Himka J. P. Socialism in Galicia: The Emergence of Polish Social Democracy and Ukrainian Radicalism (1860 – 1890). Cambridge, 1983. P. 129-137.

5.Daszyński І. Pamiętniki. T. I. Krakуw, 1925. S. 28.

6.Програма «Часописи Надднъстряньской» // GN. 1884. Nr. 1. S. 4.

7.Sprawa ruska w ogole a mianowicie w Galicji // GN. 1884. Nr. 3. S. 1.

8.Ibid. S. 2.

9.Ibid.

10.Ibid.

11.Krzywdy ludu naszego. Sprawa ruska w Sejme galicyjskim // GN. 1884. Nr. 19. S. 1.

12.Korespondencje. Зъ Кропивника // GN. 1884. Nr. 6. S. 4.

13.Докл. про особу Мацея Шарека див.: Stauter-Halsted K. The Nation in the Village: The Genesis of Peasant National Identity in Austrian Poland, 1848-1914. Ithaca, 2001. P. 203–206.

14.Mazur o Rusine // GN. 1885. Nr. 2. S. 1.

15.Ibid. S. 1

16.Znów rok stracony (Sprawa ruska w Sejme) // GN. 1887. Nr. 4. S. 1–2.

17.Krzywdy ludu naszego. Sprawa ruska… S. 1–2.

18.Докл. див: Янишин Б. М. Політичне товариство «Народна рада»: організаційні заходи та політична програма (1885–1888) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Київ, 2003. Випуск 6. С. 220.

19.Rusini, - a Sejm // GN. 1888. Nr. 1. S. 1-2.