Артур Сом Символи Дрогобича

Артур Сом

Символи Дрогобича

Як і кожне місто, Дрогобич має свої символи, що вирізняють його з-поміж инших і це мовить про свій особливий історико-культурний характер.

Дрогобицький художник Фелікс Ляхович на малюнку символами міста визначає чотири знакові постаті: Юрія Дрогобича, Івана Франка, Казимира Вєжинського та Мавриція Ґотліба. Автори «Дрогобиччина – земля Івана Франка» визначили «чотирьох найславніших дрогобичан»: Івана Франка, першого українсько-католицького архієпископа на американському континенті Василя Ладику, Президента УНР в екзилі Степана Витвицького та Юрія Дрогобича.

В сучасності популяризуються трійка – Юрій Дрогобич, Іван Франко та Бруно Шульц. Та, окрім особистостей, Дрогобич має свої головні символи. Такі як сіль, яку на гербі уособлюють – топки. Топка є символом не тільки Дрогобича, а й Долини (5 топок). Рівноцінним символом є й бочки солі в тій же кількості – 9 (див. на гербі 1762 р., а також на флюгері міської ратуші). Водночас, сама форма топки не була цілком конусоподібною і нагадувала «пулю» (на гербі міста 1765-1776 рр.). Кількість 9 трактується за декількома версіями, як кількість частин міста (8 передмість та середмістя), або ж кількість соляних джерел (колодязів). До слова, затвердили офіційний герб міста Дрогобича 22 вересня 1992 р. Девізом Дрогобича можна вважати латинський надпис на постаменті Дрогобицького лицаря у збруї – «Pro patria». Тобто, «За батьківщину!», яку захищало не одне покоління відважних дрогобичан. Дрогобич також має гімн, який маловідомий широкому загалу.

«Духовним» символом міста, яким пишається тутешній городянин, є славнозвісна «поема в дереві» – дерев’яна церква св. Юра, яка є об’єктом туристичного паломництва і віднедавна офіційно занесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Новоствореним символом, якому налічується понад 50 років є «дрогобицька ковбаса», яка є чи не найуспішнішим популяризатором і своєрідною рекламою міста за його межею. Цей бренд популярного м’ясного виробу був створений у Дрогобичі на поч. 60-х рр. ХХ ст. Спочатку виріб був призначений для компартійних «вершків» з Києва, Кремля і для різних міністерств СCСР. «Батьком» делікатесу є його винахідник Олекса Захаряк і датою створення можна вважати 1960 або 1961 роки. Однак існують суперечки, що рецепт ковбасного виробу винайшла зовсім инша людина. Географія історії ковбаси в Дрогобичі була такою, що її виготовляли спершу в цеху біля Дрогобицької солеварні. Згодом, на вул. Горішня Брама існував вже инший цех із виготовлення цього продукту, де працював її винахідник, що й запатентував свій виріб, який, невдовзі, став унікальним продуктом. Справжня дрогобицька ковбаса виготовлялася лише із свинини, а вся складність ковбасного виробу була у самому процесі його виготовленні. Використовували лише суху свинину і тільки 3 види свинячого м’яса (з лопатки, з шинки та полядвиці із додаванням цукру, кмину, часнику, майорану тощо), що й породжувало високу якість та смакову довершеність. Існують цікаві факти про те, що для виготовлення 150 кг справжньої Дрогобицької ковбаси було необхідно віддати на забій близько 300 голів свиней. Адже, як було сказано, використовували лише три види м’яса, а це складало невелику долю від туші тварини. У свій час і по сьогодні ковбаса є справжнім сувеніром, який поширений від Львова до Астани, від Єрусалиму до Буенос-Айресу. Черговим «їстівним» символом є цибуля, якою колись славилось місто в Галичині у зв’язку із добрими врожаями. Її вирощували на околицях міста. Й від того прізвисько мешканців дрогобицьких передмість було цибульники.

Дрогобич яскраво репрезентує і література, в образі і символі «Вулиці крокодилів», яку невтомно намагаються відшукати прихильники творчості Бруно Шульца. Намагаються зрозуміти міт і його тлумачення.

До символів зараховуємо і Дрогобицький університет, що дозволяє місту зберігати свою молодість.

Якщо дивитися на старі поштівка з кін. ХІХ ст., то там помітимо й те, що характеризує Дрогобич та його простір для гостей. Головним чином – це зображення архітектурних та історичних пам’яток: парафіяльний костел Варфоломія із вежею-дзвіницею, церква св. Юра, Воздвиженська церква, Хоральна синагога, площа Ринок. Цей список, поправу можна продовжити чисельними віллами та палациками «нафтових баронів», які до сих пір є окрасою головних вулиць Дрогобича.

Окрім старих поштівок є ще й настінні медальйони-картини (бл.0,5 м в діаметрі), які, очевидно, були створенні в міжвоєнний період, в одному з будинків міста на площі Ринок, 5. Тут нам невідомий автор подає свій список символів. А це оборонна вежа, яка зображена, як частина оборонних укріплень за якою височіє місто; герб з топками і вежа нової ратуші; будівля «Рідної школи» (тепер ЗОШ №1); Хоральна синагога, храм Петра і Павла, відділення Австро-Угорського банку, храм св. Трійці і лицар в збруї із щитом на якому коронований герб із топками. Тобто, тут маємо 8 основних об’єктів дрогобицького простору. Якщо зауважимо, то в цьому «списку» не має самого костелу та дрогобицьких дерев’яних храмів. Прикрістю є і те, що дрогобицька солеварня (жупа) є, нажаль, непомітний символом, який знаходиться на діагоналі між храмом Юра і храмом Воздвиження в оточені гаражів у маловидному стані, як і Дрогобицька рафінерія, яка очікує свій «вирок долі».

Якщо звертатися до офіційних символів, то відповідно Статуту територіальної громади міста Дрогобич (від 01.04.2009) визначає символами міста (згідно зі Ст.4.Символіка міста Дрогобич) герб і прапор. І це становить увесь перелік.

Якщо робити ієрархію символів, то її очолить Юрій Дрогобич, Іван Франко, Бруно Шульц. Тобто те, що дуже часто виступає в українських і в закордонних медіа в сталих словосполученнях, де слово «Дрогобич» замінюють на: «Місто Котермака», «Місто Каменяра», «Місто Шульца» або «Особлива провінція Бруно Шульца» тощо.