Тетяна Лазорак

Тенденції розвитку Дрогобицької державної гімназії імені Франца Йосифа І

Цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа І заснована в часі домінування твердої консервативної системи освіти, яка, навіть, в період революції 1848 р. зазнала лише часткової модернізації. Відтак, державна гімназія Дрогобича пройшла складний шлях до отримання автономних прав в міському середовищі цісарсько-королівських урядників. Цілком невипадково до 1939 р. дрогобицька гімназія(1) залишалася головним освітянським та науково-культурним осередком міста, в якому десятки років на високому рівні культивувалася серйозна наука, а виховання учнів включало тогочасні передові методи, які так чи инакше дозволяли національним громадам міста формувати ерудовану молодь(2).

Дослідження минулого Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І(3) зумовлено відсутністю в сучасній історіографії спеціальних праць чи узагальнених розвідок, котрі б всебічно охоплювали історію гімназії періоду 1908 – 1939 рр. – від коли з’явилася єдина, відома на сьогодні, фундаментальна праця З. Култиса(4) до офіційного закриття гімназії. З цього часу маловивченими залишаються питання її внутрішньої організації: навчальні плани, методика викладання конкретних навчальних предметів, рівень їх методичного забезпечення та ін. Особливо невивченим є питання змісту навчальних дисциплін, внутрішнього професорського та учнівського середовища, а також значення гімназії в культурно-освітньому житті Галичини(5).

Дослідники, що принагідно торкалися історії Дрогобицької гімназії періоду 1909-1939рр., обмежувалися загальними міркуваннями та вивченням окремих питань. Тому історіографія є нечисленною, перш за все, пов’язана з працями польських істориків: З. Култиса(6), Й. Староміського(7), М. Мсцівуєвського(8), А. Горбовського(9), Є. Поточного(10), А. Кжановського(11), А. Пушки(12), С.Заборняка(13). Серед українських дослідників окремі аспекти з історії гімназії вивчали В. Тустанівський(14), Т. Батюк(15), Р. Пастух(16), Р. Горак(17), В. Тельвак(18), Л. Тимошенко(19). Цінною для вивчення історії Дрогобицької гімназії є сучасна колективна праця дрогобицьких дослідників, присвячена історії м. Дрогобича від найдавніших часів до початку ХХІ ст.(20). Останнім часом з’являються спеціальні розвідки, присвячені окремим культурно-освітнім проектам дрогобицької державної гімназії, організованих ще до початку Першої Світової війни. Наприклад, ґрунтовну студію, присвячену історії літнього табору дрогобицької гімназії в Уричі (1910 р.), в основі якого стояло завдання виховання фізичної культури у бідних та осиротілих гімназистів здійснили Б. Лазорак та Т. Лазорак(21). Нещодавно до наукового обігу також уведено нові джерельні свідчення про діяльність гімназії у часі Першої Світової війни(22).

У 1870 р. під час репрезентації статусу міста Дрогобича намісник Галичини та Лодомерії Аґенор Ґолуховський писав, що місто «завжди вирізнялося в Галичині своїм вкладом у розвиток освіти і суспільної доброчинності»(23). В літературі добре відомо, що освітянські традиції в Дрогобичі є давніми і беруть свій початок ще в ранньомодерну добу, адже, як відомо, школи існували при українських церковних братствах та польському парафіяльному костьолі. У 1775 р. Марія Тереза ствердила привілей для заснування при конвенті оо.Василіан класичну гімназію гуманітарного спрямування з особливим вивченням філософії (інколи зустрічаємо колегіум), яку допомагала утримувати дрогобицька ґміна(24). Саме з цього навчального закладу в Дрогобичі бере початок традиція формування наукового середовища міста. Так, у 1782 р. випускник василіанського колегіуму філософ Михайло Чайковський разом із своїм професором вперше публічно виголосив реферат на предмет філософії, фізики і астрономії «Про існування тіл в цілому; про властивості складних тіл і їх стосунок до цілості; Про систему Коперника»(25). Щоправда, у 1784 р. в часі Йосифінської касати, незважаючи на численні протести міщан, колегіум був ліквідований, а замість нього при монастирі було дозволено утримувати головну школу, яка прирівнювалася до 4-класної школи людової(26).

Фактично лише після революції 1848 р. в Австро-Угорщині, коли змінилися стереотипи та погляди на право і обов’язки міщан Дрогобича, ідея відродження гімназії почала поновлюватися. До всього слід додати, що у 1849 р. відбулася реорганізація середніх шкіл в імперії(27). Головним ініціатором ідеї відродження гімназії був бургомістр м. Дрогобича Іґнацій-Домінік Нєвядомський. Згодом цю ідею почав пропагувати та втілювати в життя його наступник, колишній секретар ґмінної ради бургомістр Ян Зих, постать якого була однією із найбільш заслужених в історії міста(28). Враховуючи факт панування в імперії так званої «системи Баха», яка закріпила у культурному житті держави виключно бюрократичні підходи у вирішенні питань (діяла до 1860 р.), ґмінна рада вирішила використати шанс безпосередніх домовленостей із вищим керівництвом. Водночас відкриття гімназії з «науковим підходом у викладанні матеріалу» здійснювалося через безпосереднє листування магістрату із цісарем Францом Йосифом І, який отримав особливу симпатію до нового навчального закладу, тим більше, що його відкриття приурочувалося б до пам’яті про події врятування життя цісаря в часі замаху 1852 р.(29).

19 березня 1853 р. міська рада, згідно внутрішньої ухвали, надіслала до віденської канцелярії цісаря прохання про утворення гуманітарної гімназії нижчого рівня, яка б утримувалася коштом ґміни(30). Проте, розгляд питання затягнувся аж на 5 років, оскільки бюрократичний процес займав чимало часу, тим більше, що ґміна мала зорганізувати будинок та необхідне устаткування для навчального процесу. Так, ґмінна рада змушена була погодитися на ліквідацію військової школи для хлопців, яка була збудована силами бургомістра Іґнація-Домініка Нєвядомського у 1846 р.(31), і яка проіснувала до 1954 р. під офіційною назвою «Militдr-Knaben-Erzіehungs-Haus». Саме цей будинок, котрий міщани часто називали «sztyftem» (сьогодні корпус філологічного факультету ДДПУ ім. І. Франка), став першим будинком дрогобицької державної гімназії ім. Франца Йосифа І(32). Впродовж травня 1856 – жовтня 1857 рр. ґмінна рада і староство слухняно виконували усі рескрипти та вимоги намісництва та міністерства, для того аби якнайшвидше отримати необхідний дозвіл(33). Врешті 16 квітня 1858 р. уряд ствердив ерекційну грамоту № 3631 про фундацію в Дрогобичі комунальної гімназії нижчого типу з правом широкого набору аудиторії, починаючи від 1 вересня 1858 р.(34). На реверсі документу свої підписи поставили дрогобицькі урядники: бургомістр Ігнацій-Домінік Нєвядомський, секретар ради Ян Зих, а також асесори магістрату Кшиштоф Пірошка і пан Ляндауер, а з боку намісництва: повітовий начальник Ян Балко, повітовий комісар Едвард Ґнєвош, а в особі свідків виступили Михайло Тарнавський і Ян Фростманн(35). 3 березня 1858р. цісар підписав розпорядження про надання гімназії титулу ім. Франца ЙосифаІ(36).

Передовсім ґміна зобов’язалася перенести резиденцію гімназії у будинок військового інституту, який знаходився на передмісті «Zagrody» (вірогідно будинок сучасного філологічного факультету перебував на реконструкції), а також адаптувати тимчасовий будинок для навчального процесу. Серед иншого, потрібно було завести обладнання і прилади для канцелярії директора, впорядкувати конференційну залу, бібліотеку, природничий та фізичний кабінети. На закупівлю наукових засобів ґмінна рада виділила 1 670 зл. рин. і 50 зл. рин. на канцелярське обладнання директора. Також ґмінна рада повинна була встигнути до зими забезпечити систему опалення, виплату заробітних плат викладачам і адмінперсоналу. Згідно усіх цих вимог гімназія фактично відповідала гімназії ІІІ ступеня (класу)(37). Показовим є той факт, що в залежності від потреб, ґміна повинна була виплачувати кошти на розвиток науки в межах гімназії, що фактично стало початком для формування в Дрогобичі власних наукових досліджень в галузі хімії, фізики та філології. Згодом ці дослідження системно публікуватимуться на сторінках щорічних звітів гімназії.

У травні 1859 р. на прохання ґмінної ради гімназії було додано 4 вищих класи, а разом з тим виділено додатковий поверх для навчання і вдвічі збільшено число викладачів(38).

Внутрішній розпорядок гімназії ґрунтувався на § 117 – 121 навчального плану та інструкції з питань організації нормальних гімназій та реальних шкіл Едмунда Едлера Маранзеллера, укладених у 1846 р. у книзі «Normalien fьr die Gymnasien und Realschulen in Цsterreich»(39). Згідно приписів з числа магістрату дозволялося обирати 3 членів, які мали право входити до депутатської (навчальної) ради гімназії. Щоправда, ця депутація мала лише дорадчу функцію, позаяк делегати долучалися скоріше до організації матеріального забезпечення, ніж до вирішення дидактичних питань(40). З иншого боку представники магістрату вирішували питання покарання порушників дисципліни, а також здійснювали нагляд за учнями в позаурочний час, особливо за учнями із сіл повіту, які проживали в Дрогобичі на утриманнях магістрату чи приватних осіб(41). Найбільш відповідальна місія представників магістрату у педагогічній раді стосувалася фінансових питань. Так, у 1862 р. магістрат виділив серйозну дотацію на фінансування навчального процесу у розмірі 450 зл. рин., з них 120 – для бібліотеки, 200 – для кабінету фізики, 50 – для природничого кабінету та 80 – для канцелярських потреб(42). Водночас міські радники стежили за належним використанням коштів, а особливо за дирекцією. Відтак, у разі виявлення фінансових махінації радники зобов’язували директора виплачувати кошти із власної кишені(43).

Важливим регуляційним органом в організації діяльності гімназії була пленарна учительська конференція, до якої входили: з боку ґміни – римо-католицький парох, бургомістр і 4 райці магістрату, а з боку гімназії – директор і 1 член вчительської ради(44). Зиновій Култис вперше зауважив, у цьому контексті, певну особливість в організації Дрогобицької гімназії, адже дана квота членства порушувала діючі на той час норми, що стало властивою лише для Дрогобича традицією принаймні до 1918 р. Насправді ж кількість членів від обох сторін мала становити рівну кількість, натомість у випадку дрогобицької гімназії переважаюче слово мав магістрат і ґмінна рада(45). До всього, усі грошові надходження за оплату навчання з боку учнів зберігалися на поточному рахунку ґміни, а не гімназії.

Шкільна рада мала виключне право дидактичного контролю за своїми професорами та викладачами. У цю сферу внутрішнього життя представники магістрату не мали права втручатися, позаяк не володіли фахом(46). В разі втручання однієї із сторін у їх сферу на нарадах часто виникали гострі дискусії, які часто могла вирішити лише Крайова шкільна рада(47).

Таким чином, домінування магістратського механізму в управлінні фінансами гімназії було зумовлене фінансуванням гімназії з боку дрогобицької ґміни. Так, коли у 1862 р. за урядування в гімназії директора Тжасковського було виявлено значні фінансові прогалини, Самбірське староство ствердило 16 лютого 1862 р. декрет про обов’язкове фінансове звітування директора перед ґмінною радою.

Щоправда, перші дискурси між містом та гімназією ще не впливали на загальний статус навчального закладу. Так, у 1866 р. історик Бенедикт Площанський, збираючи свідчення про Дрогобич та його культуру, про гімназію Франца Йосифа І записав цікаві описи: «З навчальних закладів тримає перше місце реально-гумназійне училище, відкрите як гімназія Франца Йосифа 1858 р., в котрому році було 61 учень, нині ж числиться їх до 300. Нове, міськими коштами побудоване приміщення знаходиться на Лішнянському передмісті…»(48). За час свого існування гімназія тричі міняла своє приміщення (1 – на передмісті Загороддя (корпус військового інституту), 2 – на Лішнянському передмісті (корпус філологічного факультету), 3 – сучасний головний корпус педагогічного університету).

У 1871 р. між Крайовою радою та ґмінною виник один із найскладніших конфліктів з приводу права дисциплінування діяльності дрогобицької гімназії, а саме права вибору директора та призначення квот для професорів. Зрештою, коли директор Тжасковський в одному із листів до Намісництва вперше увів поряд із титулом гімназії слова «цісарсько-королівська», намісництво його застерегло, мовляючи, що оскільки гімназія є комунальною, то вона може використовувати печатку з гербом міста, а не з цісарським орлом. Таким чином, дирекції було дано чітко зрозуміти, що урядники гімназії не є цісарсько-королівськими службовцями(49). Лише у 1869 р., коли свої претензії до ґміни виявили вчителі, Намісництво звільнило їх від оплат з боку ґміни, і, тим самим, зробило до певної міри автономними. Але лише 1 травня 1870 р., у зв’язку із прийняттям нового державного шкільного уставу, розмір та джерела утримання професорсько-викладацького складу остаточно були розмежованими між гімназіями Королівства Галичини і Лодомерії відповідно до чисельності жителів конкретного міста. Водночас, дрогобицька гімназія отримала право запрошувати на роботу вчителів із вищих гімназій, а викладачі Дрогобича право переходу на роботу до инших закладів. Новий, більш ліберальний ритм формування учительських кадрів серйозно вплинув на якість навчального процесу в гімназії. Це означало для ґмінної ради остаточну заборону втручатися в процес обирання вчительського колективу та дирекції(50). Варто зауважити, що коли частина викладачів з Дрогобича попросили ґміну нарахувати їм пенсію за попередні роки роботи, урядники не погодились виконати нарахування, мовляв, що новий устав цього не передбачає. Тому у 1870 р. в історії гімназії маємо серйозний відтік кадрів у инші навчальні заклади(51). На захист гімназії виступив намісник пан Ґолуховський, який зазначив, що: «ґмінна рада зобов’язана допомагати професорам, бо це загрожуватиме не тільки упадку гімназії, але й може спричинити її закриття»(52). Дискусія стосовно оплати праці вчителям гімназії ІІІ ступеня у 1871р. набрала більш тяжких наслідків, позаяк, колись ревний меценат гімназії бургомістр Ян Зиг став головним противником пенсійної реформи для гімназії(53). 19 січня 1871 р. в гімназію було направлено шкільну комісію, яка мала за мету вирізнити «кращих професорів від гірших», з метою розмежування суми оплат праці відповідно до рівня кваліфікації та їхніх цільових можливостей(54). 24 січня 1871 р. на засідання ґмінної ради лише райця дрогобицького магістрату Ян Нєвядомський(55) виступив за цілковите прийняття нового уставу пенсійної реформи, мовляв «основний обов’язок ґміни – підтримувати дрогобицьку гімназії задля освіти краю і народу»(56). З протилежного боку, инші радники, та й пізніше і З. Култис вважали, що навчання в гімназії було до певної міри недосконалим, а причиною цього було не тільки ставлення до роботи з боку окремих викладачів, але й недосконалість самої системи освіти(57). Під час січневого засідання в магістраті виникла серйозна дискусія між урядниками з приводу критики гімназії. Особливі критичні зауваження виголошував повітовий маршалек Віктор Блажовський, який представляв пропольську «саську» партію, натомість йому опонував намісник Ґолуховський(58). Під час нового засідання магістрату, яке відбулося 3 травня 1871 р. бургомістр Ян Зег заборонив новому директору гімназії пану Куровському, катехітові ксьондзу Драшку і професору Туршинському брати участь у засіданнях, мовляв їх присутність, як зацікавлених осіб, негативно вплине на роботу. Та представники гімназії відмовилися від пропозиції(59). Засідання, як і наступні збори 20 і 30 травня 1871 р. були закриті з тих же причин. Врешті 15 липня 1871 р. магістрат частково задовольнив положення пенсійних реформ відповідно бюджетів 1867 та 1871 рр., які мали тимчасово діяти до лютого 1872 р.(60). Ця коротка перемога гімназії була підтримана райцем намісництва референта в шкільних справах Леоном Родаковським, підтримкою якого заручився директор кіровський(61). Звіт Л. Родаковського до президії намісництва серйозно вплинув на рішення вищого керівництва стосовно тиску магістрату на діяльність місцевої гімназії. Варто зазначити, що позиція магістрату є доволі зрозумілою, адже місто користувалося правом автономії, яке ґрунтувалася на давньому магдебурзькому кодексі Дрогобича, частково відновленому ще в кінці XVIII ст.

Водночас ввічливе листування Л.Родаковського з магістратом Дрогобича впродовж вересня-листопда 1871 р. призвело до потепління відносин з гімназією. В своїх листах намісництво неодноразово переконувало магістрат у важливості існування стабільного фінансування гімназії задля розвитку освіти в цілому. Так, 19 грудня 1871 р. міська рада відхилила усі попередні обмеження щодо гімназії і прийняла нову уставу 1870 р.(62). Також було змінено право магістрату у виборі вчителів. Ці зміни умовно цілком можна вважати наданням дрогобицькій гімназії Франца Йосифа І прав автономії по відношенню до магістрату, що сигналізувало початок нового етапу в її історії.

В цілому, слід віддати належне професорсько-викладацькому складу гімназії, який усіма силами відстоював автономію педагогічного колективу. Цілком невипадково, 7 лютого 1871 р. під час засідання дрогобицького магістрату радник Ян Нєвядомський зазначив, що «найбільшим і найсвітлішим обов’язком дрогобицької ґміни є утримання шкіл на серйозному рівні, щоб вони стали взірцем для цілого краю»(63). Зрештою навчально-виховна візія дрогобицької гімназії підтвердила статус одного із найвідоміших навчальних закладів Галичини, яка підготували таких відомих мислителів як В. Стефаник, І. Франко, С. Вітик, Б. Шульц та ін.

1.У перші роки існування Дрогобицької гімназії (кін. 50-х – сер. 60-х рр. ХІХ ст.) її вчителі часто полишали основне місце праці в Дрогобичі і переходили до навчальних закладів инших міст (Львів, Стрий та ін.), що було спричинене низькою зарплатнею зі сторони дрогобицької ґміни. В другій пол. ХІХ ст. гімназія все ж вийшла на високий науково-педагогічний рівень. Це підтверджує факт створення в Дрогобичі 1892 р. одного з перших в краї осередків Історичного товариства у Львові (Тельвак В. Дрогобицький науковий гурток Історичного товариства у Львові // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. 8. – Дрогобич, 2004. – С. 256-263). На початку ХХ ст. гімназія мала більш вагомий вплив у краї на консолідацію необхідних наукових засобів для зростання рівня місцевих наукових досліджень. Тим більше, що від початку нафтового бізнесу в регіоні гімназія отримувала все більші матеріальні можливості, а відтак перспективи для свого подальшого розвитку – в лиці інтелектуального центру Дрогобича. В календарі східних земель Польщі за 1936 р. (за три роки до її закриття) було зазначено, що Дрогобицька гімназія ім. Владислава Ягайла серед шкіл львівського шкільного округу числилася під № 552, як «чоловіча школа з польською мовою викладання, без наявності бурси у своєму підпорядкуванні» (Kalendarz Ziem Wschodnich na rok 1936. – Rok. 2. – Warszawa, 1935. – S. 63). Польські дослідники історії гімназії писали про неї так: «вона була кузнею польських національних кадрів», що так чи инакше було серйозним ґрунтом для програми полонізації місцевого непольського населення (Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. Третя. Ґімназія. – Львів, 2002. – С. 109).

2.Лазорак Б., Лазорак Т. Літній табір Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа в Уричі (1910) // Фортеця: збірник заповідника «Тустань»: на пошану Михайла Рожка. – Кн. 1. – Львів, 2009. – С. 655.

3.З відновленням польської держави, у 20-х рр. ХХ ст. отримала назву гімназія ім. короля Владислава Ягайла (Mścisław Mściwujewski. – Krуlewskie wolne miasto Drohobycz. – Lwуw-Drohobycz. – S. 29-31).

4.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 3-224.

5.Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego. – T. XII. – Warszawa, 1892. – S. 281-282.

6.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 3-224.

7.Staromiejski J. Kolonia wakacyjna drohobyckiego gimnazyum w Uryczu // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. gimnazyum im. Fransiszka Józefa w Drohobyczu za rok szkolny 1911. – Drohobycz, 1911. – S. 1-23.

8.Mściwujewski M. Królewskie wolne miasto Drohobycz. – Lwów-Drohobycz, 1929. – S. 28-30.

9.Horbowski A. Problematyka padagogiczna na łamach sprawozdań szkolnych gimnazjów galicyjskich // Galicja i jej Dziedzictwo. – T. 8.: Myśl edukacyjna w Galicji 1772 – 1918 // Redaktorzy Czesław Majorek, Andrzej Meissnaer. – Rzeszów, 1996. – S. 73-80.

10.Potoczny J. Oświata dorosłych i popularyzacja wiedzy w plebejskich środowiskach Galicji doby Konstytucyjnej (1867 – 1918) // Galicja i jej Dziedzictwo. – T. 10. – Rzeszów, 1998. – 331 s.

11.Krzanowski A. Wybrane problemy opieki nad uczniami w sprawozdaniach  dyrektorów gimnazjów galicyjskich // Galicja i jej Dziedzictwo. – T. 16. – Rzeszów, 2002. – S. 180-190.

12.Puszka A. Wychowanie Młodzieży w Gimnazjum w Drohobyczu w okresie Galicyjskim і czasach II Rzeczpospolitej // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. 10. – Дрогобич, 2006. – С. 406-417. Дослідник вважає, що виховання молоді Дрогобицької гімназії в період галицької автономії (1868-1918 рр.) мало релігійний характер. Життя школи і всієї спільноти міста було тісно пов’язане з церковними святами і урочистостями, а католицизм був державною релігією. В цілому, молодь виховувалася в дусі патріотизму з повагою до традиційних найважливіших подій періоду Речі Посполитої.

13.Zaborniak S. Kultura fizyczna ludności ukraińskiel na ziemiach polskich 1868 – 1939 . – Rzeszуw, 2007 . – 543 s. Дослідник аналізує витоки фізичної культури в українських громадах на теренах Польщі, а також зародження та історію існування спортивних організацій української молоді. Про особливості фізичної культури в Дрогобичі див. докладніше: Ibidem. – S. 158, 217, 219, 263, 264, 265, 278, 284, 314, 337, 356, 287, 403, 404, 407, 412, 436, 462.

14.Тустанівський В. Державна гімназія імені Владислава Ягайла в Дрогобичі // Дрогобиччина – земля Івана Франка. Збірник географічних, історичних, етнографічно-побутових матеріалів та мемуарів / Упорядник і редактор Михайло Шалата. – Т. 4. – Дрогобич, 1997. – С. 329-333.

15.Батюк Т. Шкільництво Дрогобиччини в роки Західноукраїнської Народної Республіки // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. ІІ. – Дрогобич, 1997. – С. 26-31.

16.Пастух Р. Дрогобич давній і сучасний у датах, подіях і фактах. – Дрогобич, 2002. – 94 с.

17.Горак Р., Гнатів Я., Іван Франко / Кн. Третя. Ґімназія. – Львів, 2002. – С. 360.

18.Тельвак В. Дрогобицький науковий гурток Історичного товариства у Львові // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. 8. – Дрогобич, 2004. – С. 256-263.

19.Про історію освітянських традицій Дрогобича, головним чином, в межах Дрогобицької гімназії див у: Історичний факультет Франкового університету в Дрогобичі (1940 – 2007): ювілейна книга до 15-річчя відновлення факультету / Ред. кол. Л. Тимошенко (гол. ред.), В. Здоровенко, О. Тимошенко, В. Футала, С. Щудло. – Дрогобич, 2007. – С. 5-6.

20.Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.) / Науковий редактор Леонід Тимошенко. – Дрогобич, 2009. – 320 с.

21.Лазорак Б., Лазорак Т. Літній табір Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа в Уричі (1910) // Фортеця: збірник заповідника «Тустань»: на пошану Михайла Рожка. – Кн. 1. – Львів, 2009. – С. 655-669.

22.Лазорак Б., Лазорак Т. Дрогобицька цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа І в часі Першої Світової війни (1914 – 1916): невідомі епізоди про «переддень» війни, російську окупацію і не тільки // Актуальні питання гуманітарних наук. Міжвузівський збірник наукових праць молодих учених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Вип. 4. – Дрогобич, 2013. – С. 29-63

23.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 1.

24.Tam że. – S. 6.

25.Tam że.

26.Tam że.

27.Tam że. – S. 7.

28.Tam że.

29.Tam że. – S. 7-8.

30.Tam że. – S. 8.

31.На будівництво будинку упродовж 1843 – 1846 рр. було витрачено 21 689 злотих ринських.

32.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 8.

33.Tam że. – S. 9.

34.Tam że.

35.Tam że.

36.Tam że.

37.Tam że.

38.Tam że. – S. 10.

39.Marenzeller  E.-E. Normalien für die Gymnasien und Realschulen in Österreich. – Wien, 1849.

40.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 10.

41.Tam że. – S. 11.

42.Tam że.

43.Tam że.

44.Tam że.

45.Tam że. – S. 11-12.

46.Tam że. – S. 12.

47.Tam że.

48.Переклад тексту див за М. Шалатою: Шалата М. Іван Франко у школі при церкві Святої Трійці // Сакральне мистецтво Бойківщини. Шості наукові Драгановські читання. – Дрогобич, 2003. – С. 208.

49.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 14.

50.Tam że. – S. 14-15.

51.Tam że. – S. 16.

52.Tam że.

53.Tam że. – S. 17.

54.Tam że.

55.Про постать Яна Нєвядомського див. у: Лазорак Б., Лазорак Т. Бургомістр міста Дрогобича Ян Нєвядомський (1844 – 1914 р.) // Старожитності Дрогобиччини. – № 3-4. – Дрогобич, 2010. – С. 29-34.: Лазорак Б., Лазорак Т. Бургомістр Дрогобича Ян Нєвядомський (1844 – 1914) – учасник Січневого повстання 1863 р. // Galicja a powstanie styczniowe / Pod red. M. Hoszowskiej. – Warszawa-Rzeszуw, 2013. – S. 261-285.

56.Kultys Ź. Historya gimnazyum Drohobyckiego // Sprawozdanie dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Drohobyczu za rok szkolny 1908. – Drohobycz, 1908. – S. 17.

57.Tam że.

58.Tam że. – S. 19.

59.Tam że. – S. 19-20.

60.Tam że. – S. 21.

61.Tam że.

62.Tam że. – S. 22.

63.Tam że. – S. 1.

ч
и
с
л
о

71

2013