Тадеуш Маньковський Бернард Меретин, львівський архітектор XVIII ст.

Тадеуш Маньковський

Бернард Меретин, львівський архітектор XVIII ст.

Бернард Меретин – будівничий, що добре врісся у львівський грунт, а його тривала та плідна будівельна діяльність залишила найбільший слід в архітектурному просторі Львова періоду пізнього бароко.

Цікавим є видозміна імені, яким називають будівничого впродовж його діяльності у Львові. Василіанська хроніка свідчить, що святоюрську церкву збудував Bernardi. В міських актах його називають «pan Bernard architect» та «Bernardus architecturae magister».

Очевидно у Львові його певний час ідентифікували по імені, що приймалось за прізвище. В першому контракті, укладеному з єпископом Атаназієм Шептицьким, воно звучить «Меrderer» і незаперечно, що саме так воно виглядало і в Німеччині, звідки він приїхав. Серед колег по фаху, архітекторів, в основному італійців, його ім’я очевидно звучало незвично і навіть смішно. Тому він з часом волів змінити його на таке, яке сприймалось більш звично. Надалі зустрічаємо його підписи Merettini, Merettiner, Meretynier, Mertynier чи Merittinier. Часом підписується і ближче до латинської Bernardus Merettinus. При будові собору св. Юра в рахунках його ім’я записують на слов’янський манер – Бернард Меретин. Так, нерідко, він і сам підписується згодом. А після смерті родина остаточно перебирає ім’я Меретин, зокрема так підписується його син Йосиф.

Таким чином перед нами постає тип інтернаціонального архітектора XVIII століття, який в пошуках замовлень легко забуває про своє походження, в даному випадку німецьке. Він приймає модний в той час італізований варіант прізвища, лиш би не виглядати чужинцем, а відтак і не лишитись без роботи. В той час, коли і самі італійці створювали тут родини, полонізувались, взамін на можливість творити по-італійськи, залишаючи помітний слід в архітектури Польщі, і особливо Львова.

Звідки Меретин родом і коли прибув до Львова невідомо. В міських актах міститься інформація, що перед 1738 роком він з’явивляється у місті під протекцію впливової людини – доктора медицини Кароля Гарані (Karola Garaniego). Той мав чисельних знайомих, яким радо пропонував послуги Меретина.

В той же час Меретин не належить до мулярського цеху, тому цехмістри виступають проти нього зі скаргами до міської ради. Вони стверджують, що цей «murator exoticus» забирає роботу цеховикам, а також не сплачує внеску в їхню скарбницю. Маємо тут подібну ситуацію, яка виникла до того з Мартіном Урбаніком. Талановитіші майстри не хотіли вступати в цех, не дотримувались його умов, а шукали замовлення самостійно чи за протекцією когось з магнатів. Цех виступав проти таких самозванців. Хоч в основному безрезультатно, проте продовжував боронити свої права і привілейоване становище. Меретин же тільки виникали якісь клопоти звертався до свого покровителя Кароля Гарані.

Виходячи з тих замовлень, які отримував Меретин до прикладу у 1744 році, можна судити, що мав неабиякий талант як архітектурний так і підприємницький, адже саме він зібрав у своїх руках всі великі об’єкти, усуваючи від роботи цілий мулярський цех.

Станом на 1745 рік Меретин мусів мати солідний послужний список вдалих робіт, чим викликав зацікавлення та протекцію самого короля. Август ІІІ призначає його особистим придворним архітектором і звільняє з-під міської юрисдикції. Така подія наштовхує на припущення, що Меретин до прибуття у Львів міг вести успішну діяльність або у Варшаві, або у Саксонії, чим заслужив особливе ставлення короля. Але це залишається лише припущенням, оскільки про попереднє життя майстра нам нічого не відомо.

Меретин, будучи міщанином за походженням, після отримання королівського титулу, набуває неабиякої слави, багатіє, а головне починає іменувати себе nobilis, тобто знатний. Так його з того часу відзначають і в міських книгах.

Стиль його життя і маєток, який залишив після смерті, вказують що був він людиною заможною. Мав у власності частину камениці поблизу катедри, де було 19 великих і 5 менших картин. В монастирі Кармеліток черевичкових (його ж творіння – зараз бібліотека ім. Стефаника) зберігав свій грошовий скарб 302 золотих червінців 1676 (tynfow) і багато клейнодів. Мав Меретин і нову карету, оббиту синім сукном. Помер у 1759 році, залишивши вдові Анні окрім маєтку ще й двох малолітніх дітей – Йосифа і Франциску, котра згодом вийшла заміж за шляхтича Войцеха Баліцького.

Не дивлячись на заможність, Меретин залишив після смерті немало боргів і невиплачених позик під будівельні матеріали. З великим трудом дає собі раду з чисельними позовами вдова Anna Bernardowa Meretinier, як називають її в гродських актах. З іншого боку вона отримала документи про виконану майстром роботу на досить значну суму. Провівши інвентаризацію всіх активів і боргів Меретина, вона намагалася вимоги кредиторів задовільнити зобов’язаннями замовників, які залишились не виплаченими.

Такій спадковій тяганині ми завдячуємо, як і в період судових позовів Меретина з цехом, можливість отримати список робіт майстра, які він виконував останнім часом. Тут і ксьондз Мікульський та Гловінський з львівського архієпископства з роботами на суму близько 2500 злотих, і монастир Кармеліток черевичкових – 700 злотих, і архієпископ Шептицький, і Адам Сікорський і багато інших.

Це аж ніяк не повний список замовлень Меретина, а, зрозуміло, лише ті, що не були врегульовані фінансово внаслідок смерті. Також деякі будови майстра були ідентифіковані, завдячуючи згадкам в матеріалах, що стосувались його сучасників. Поза тим немало творінь залишились без інформації в документах, бо роботи і оплата були виконані, а гарантійні листи знищені.

Отож, щоби з’ясувати якнайбільшу кількість того, що зробив Меретин не достатньо лише архівних матеріалів про нього. Треба максимально залучити також документи тих, хто був винен Меретину і тих, кому винен був він.

Використовуючи різні способи визначення авторства, можна з’ясувати немало споруд, які стали витвором рук і думки майстра.

Точно відомо, що Меретин причетний до будови костелу Св. Агнєшки при монастирі кармеліток черевичкових (зараз бібліотека ім. Стефаника). Споруда була збудована ще в сер. XVII ст. не завершеним залишився лише фасад, який і доручили виконати Меретину. Роботи тривали з 1743 до 1758 року.

Ксьондз Стефан Мікульський впродовж своєї духовної діяльності фундував немало костелів, зокрема в Годовиці, Буську і Коломиї. Всі вони схожі за стилем і оздобою, що наштовхує на думку про одного архітектора, який над ними працював. І був ним Меретин, оскільки про їх тісні будівельні зв’язки свідчить той самий посмертний інвентар майстра.

За цією ж аналогією можна говорити і про авторство Меретина костелу у Винниках піді Львовом, так як його фундатором був вже згаданий Гловінський.

За фундацією Вінярських у 1738-1748 роках Меретин збудував костел у Наварії.

За планом Меретина і фундацією Жевуських збудовано костел у Brzozdowcach (Берездівці Миколаївського району).

Всі вони, а також костел у Лопатині, дуже схожі з огляду на архітектурні рішення. Вони невеликі і типові, хоча цікаві і оригінальні за своїми елементами, позначені почерком одного майстра, який мав з одного боку власний стиль, а з іншого – великий талант і бурхливу фантазію. До того ж розміщені в невеликому радіусі навколо Львова, у якому в той час домінував майстер Меретин. Окрім Наварії, жоден з них не є точно датований, тому можемо лише припустити, що їх проекти були створені Меретином між 1738-59 роками. В той же час, зовсім не обов’язково щоби всі ці проекти реалізовував саме він.

Додатковим підтвердженням авторства Меретина є цікаве спостереження – ті елементи, котрі використовувались ним у цих костелах в мініатюрі, в церкві святого Юра набули значно більшого розмаху і масштабів. Саме вони стали майданчиком для відпрацювання стилю та декоративних елементів, які повстали у всій красі в соборі.

Виглядає незаперечним і той факт, що коли б не було цих невеликих замовлень, то Меретин не отримав би рекомендацію від впливових замовників, а саме, ордену кармеліток, яку по результатах співпраці з ним, вони дали Шептицьким.

Окрему у списку досвятоюрських сакральних будівель стоїть костел у Городенці. У ньому застосовані ті ж обрамлення вікон, той же поділ внутрішнього простору, ті ж пілястри і емпори, що і в попередніх роботах. Тільки у більшому масштабі, немов би підготовка до грандіозного проекту в майбутньому.

Вражає масштабами і його найбільше світське будівництво – ратуша у Бучачі, фондована канівським старостою Миколою Потоцьким. У Львові в подібному стилі він створив будинку давнього палацу Любомирських, що на розі пл. Ринок і вул. Руської.

Також зустрічаються опосередковані згадки про участь Меретина у будівництві львівських монастирів Місіонарів та Сакраменток, котрі дійшли до нас у значно перебудованому вигляді.

Спочатку Меретина вважали і автором костелу Василіанів з монастирем у Варшаві, але згодом підпис на плані прочитали не Mertini, що могло дозволити аналогії з Меретином, а Merlini, якого ідентифікували як Доменіко Мерліні.

Перебіг будівництва катедри Святого Юра

Давня церква і її розібрання. Перебіг будівництва на фоні боротьби єпископів Шептицьких з Василіанами. Єпископи Атаназій і Леон. Роботи Меретина, їх стадії і контракти. Первинні плани і їх зміни. Річард де Тіргальє і його критика плпнів Меретина. Розторгеннні умови з Меретином. Викінчення будови Фесінгером.

Хроніка Василіан свідчить, що місце, де закладено монастир святого Юра є одна з вершин міста. На схід від нього розміщений Високий замок, на південь старий монастир Св. Лазаря, на північ – гора страчення (зараз Клепарівська).

Ця ж хроніка, а вслід за нею і Зіморович стверджують, що колись тут був буковий ліс, з якого ще князь Лев збудував невелику церкву і монастир на вершині гори у 1280 році. У 1339 році вона була спалена і у 1363 році закладено фундаменти під нову. Будували її за зразком вірменської церкви і очевидно робив це той же архітектор Дорк. Будова тривала до 1434 року.

Перекладено з: Tadeush Mankowski Тадеуш Маньковський Львівські барокові костели. Львів. 1932

Праці секції історії мистецтва і культури Наукового товариства у Львові.

Переклав Богдан Білан