Марта Ґартен Таємниці нашого Майстра

Марта Ґартен

Таємниці нашого Майстра

Сенсацією європейського масштабу дослідники пізнього бароко вважають віднайдення у Мюнхені шести боцеті Йоанна Георга Пінзеля.

Першорядному скульпторові своєї доби, Йоанну Георг Пінзелю, таки вдалося на багато десятиліть накласти свій відбиток на львівську рококову пластику. Він створив неповторний за своєю експресивністю стиль, якому судилося дати початок цілій школі послідовників. Вивченню цього феномену був присвячений міжнародний “круглий стіл” “Скульптура XVIII століття” у Львові. Учасники дискусії взяли участь у Репрезентації боцеті Пінзеля у Львівському музеї барокової скульптури, ознайомленні з фондами й експозицією Олеського замку. Як повідомила заввідділом Тернопільського краєзнавчого музею Віра Стецько, у рамках цієї конференції гості також відвідали Бучач – містечко, де мешкав і творив Йоанн Георг Пінзель. Там він працював над оздобленням ратуші, костелу, церкви Покрови. У Тернополі з фондових збірок музею також відкрито виставку творів Пінзеля під кураторством Віри Стецько. В експозиції представлені 4 алегоричні постаті з Покровської церкви, зображення 2-х святих із костелу, а також пластика, яка приписується школі Пінзеля. Як відомо, вагоме місце у скульптурі періоду рококо належить Антонові Осинському – співробітнику й послідовнику великого майстра. Тернопіль може пишатися тим, що має чи не найкращі зразки творчості Антона Осинського, який працював у Збаражі: святі Роза, Фелікс – великі роботи, які після реставрації у львівських майстернях експонуються у Тернопільському музеї.

Пільц? Пільце? Пільзе? Пільзнов? – Пінзель!

Борис Возницький

Німецьким ученим дізнатися про існування львівської рококової скульптури в радянський час було неможливо. Коли 19993 р. п. Калиновський влаштував виставку барокової скульптури в Познані, там я зазнайомився із Борисом Возницьким, а 1995 року приїхав до Львова – і вперше побачив скульптури Пінзеля, якими був надзвичайно вражений. Оглянувши фонди Олеського замку, я був здивований, як це Возницькому вдалося врятувати стільки скульптури, яка в радянський час

Йоанн Георг Пінзель тепер цікавить не тільки львів’ян: він став відкриттям для польських, італійських, німецьких, чеських мистецтвознавців. Навіть один дослідник із нью-йоркського Метрополітен-музею зацікавився Пінзелем.

Здивований світ небезпідставно називає цього скульптора “другим Мікеланджело”.

Утім, цей Майстер до цього часу залишається найбільшою загадкою для мистецтвознавців. Ми не знаємо, хто він і звідкіля, як виглядав, не знаємо причини його смерті. Знаємо тільки, що працював у Бучачі в канівського старости Миколи Потоцького. Там навіть шукали надмогильну плиту. Але ж її немає! Оцінюючи стилістику його робіт, одні історики мистецтва вказують на те, що в них є щось від Баварії, інші – що від Праги. У кожному разі це свідчить про те, що Пінзель знав і баварську, і празьку, і всю європейську скульптуру, але створив оригінальні речі, яких не мала жодна школа Європи.

Проте як він опинився тут, на наших землях? Чого? Чи він утік від чогось, чи, може, когось убив у тих країнах? Такі випадки траплялися: в нас, коли будували каплицю Боїмів, рельєфи робили вбивці-втікачі з Кенігсберга, це підтверджують документи. А де саме шукати минуле Пінзеля в Європі – невідомо.

Оскільки, на жаль, усі дослідники нічого конкретного не можуть знайти ані в Празі, ані в Баварії, значить, або Пінзель нічого не робив раніше, або приїхав на наші землі – і вже тут сформувався як скульптор. Більшість сходиться на тому, що саме в нас він став скульптором, якого Європа до того ще не знала!

Усе двадцяте століття було позначене пошуками відповіді на загадку Пінзеля. 1906 року Пінзель був згаданий як автор скульптур на фасаді собору Св. Юра у Львові. У 1937 р. публікуються рахунки виплат Пінзелю за виготовлення вівтарів парафіяльного костелу в Монастириськах. У 30-ті роки вийшли три книжки досліджень барокової скульптури Львова польських мистецтвознавців Тадеуша Маньковського, Адама Бохнака, Збіґнєва Ґорнунґа, а після війни цією темою займався Мечислав Ґембарович, який, по суті, відкрив нам Кондзелевича. У 80-х у Польщі знайденю дуже цікавий документ – книга, в яку записували шлюби й хрестини з Бучацької церкви. Цей документ опублікував Ян Островський – директор Вавеля. Там сказано, що 13 травня 1751 року вівтарний скульптор Йоанн Георг Пінзель одружився на Єлизазаветі Маєвській. А коли через кілька років них народився хлопчик, його хрещеним став Бернард Меретин – архітектор, який побудував собор Юра. Через чотири роки в них знайшовся другий хлопчик – Антон. А через десять років після одруження Пінзеля – 24 жовтня 1762 року – є запис, що Пінзельова вийшла заміж. Значить, Пінзеля не стало. Загинув, пропав, вбили його, вмер – нічого не відомо! Про те, що з ним сталося, свідчень нема. А 1996 р. в архівах знайшлися і рахунки виплат Пінзелю за Львівський костел тринітарів, розбитий під час революції 1848 року (тепер на тому місці Преображенська церква). Над костелом тринітарів, для якого Пінзель робив вівтарі, працювали також і Ґертнер, і Фесінґер, і інших багато скульпторів. Але із того вівтаря тринітарів нічого не залишилося, окрім двох скульптурок, які тепер можна побачити в Музеї Пінзеля.

Щукали слідів його перебування і в Монастириськах, і в Городенці, і в Бучачі, де він був на службі. Найкрасивіші його твори зроблені для Городенки й Бучача. А під Львовом, у селі Годовиця, що біля Наварії, така скульптура ним була зроблена, що жодна столиця подібної не мала. Годовицька скульптура тепер займає цілу стіну в музеї Пінзеля, який відкрився у Львові 6 років тому.

І ось іще одна європейська сенсація. Доктор Фольк, заступник генерального директора Баварського національного музею в Мюнхені, часто приїжджав до нас на конференції і добре знав, хто такий Пінзель. Тому коли в Баварії 1999 року один колекціонер виставив на мистецькій ярмарці на продаж 6 фігурок, Петер Фольк одразу впізнав руку Пінзеля. Викупити ці твори йому допомогли бізнесмени (бо скульптура та коштувала дуже дорого). Після реставрації доктор Фольк привіз 5 із тих фігурок на 3 роки до нашого музею, щоби Львів побачив боцеті Пінзеля.

Скільки коштують боцеті – таємниця!

Петер Фольк

Це стало просто щасливою несподіванкою, коли 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені були виявлені 6 боцеті Пінзеля, які звісно, не були подані як роботи цього митця, бо продавець і сам не знав, кому належить авторство, він думав, що то чеські моделі. Я ж був радий повідомити всім, що у Мюнхені були виявлені саме боцеті Пінзеля. Шість перших, про які нам щось точно відомо. Активізувавши одразу всі свої зв’язки, я звернувся до найавторитетніших фахівців з барокової скульптури – Яна Островського (Краків) і Бориса Возницького (Львів), запросивши їх до Мюнхена. За щасливим збігом обставин, саме зараз у Мюнхені вивченням барокової скульптури займається й Оксана Козир, яка завідувала Львівським музеєм Пінзеля.

Мистецтвознавці разом щасливі були впізнати у нововиявленій знахідці роботи Пінзеля, а далі працювати над подальшим їх вивченням і публікацією відомостей про відкриття.

Наш музей локальний – він збирає мистецтво землі Баварії. Але ми також цікавимося скульптурою інтернаціональних територій. У нашій колекції, наприклад, є чеська скульптура. Тому ми були дуже зацікавлені в тому, щоби збірка зі 6 боцеті не пішла у приватні руки, а збереглася у музеї. На жаль, музей за свої власні кошти не спромагався придбати всі 6 боцеті. Спершу купили одне боцеті. Потім вдалося зацікавити спонсорів і меценатів – п. Вернера і п. Вімера. Закуповуючи ці твори, одразу ставили мету, щоб привезти їх до Львова хоча б на якийсь час. Поки що погоджено демонструвати їх тут 3 роки. Усі ми дуже щасливі, що ця акція вдалася. А от скільки це нам коштувало – таємниця!”

Знахідка заперечує гіпотезу про провінційність самобутнього Майстра

Оксана Козир

Та найбільша втіха полягає у тому, що ці 6 боцеті Пінзеля знайшлися разом. Чотири з них, очевидно, належать до замовлення однієї церкви. Дві – до інших, але всі разом вони збереглися ще з того часу, як були створені Майстром, і до нашого дня – як цілісна серія. Особа, яка виставила ці мініатюри на мистецький ярмарок, придбала їх в Австрії як вівтарні моделі (фігурки були вмонтовані в модуль вівтаря). Очевидно, вони перебували в Австрії впродовж тривалого часу, але це єдине, що відомо про їхнє походження. На ярмарку вони фігурували як “чеські” – в лапках. Виготовлені фігурки з липового дерева, а підставки, на яких вони стоять, – зі шпилькового. Факт, що боцеті не повторюють великі скульптури, а виглядають інакше, підтверджує те, що Майстер під час творчого процесу змінював концепцію образу. Коли б це були пізніші копії, вони б один до одного повторили великі скульптури у рухах і деталях (таким є, до прикладу,

Св. Юрій заввишки 51 см, який зберігається в Національному музеї). Ці ж мініатюри є аргументом на користь того, що маємо перед собою пластичні ескізи Майстра, найперші, знані нам з усього його доробку, який залишився на цей час.

Боцеті – надзвичайно коштовна рідкість, бо, виготовлені з такого нетривкого матеріалу, як віск, теракота, дерево, вони не могли зберегтися до нашого часу в значній кількості.

Зацікавленість ними зростає від початку XX ст., коли почала цінуватися незавершеність, ескізність, експресивність. Їх почали збирати в Європі музеї і приватні особи, колекціонуючи за архітектурними майстернями.

Важливо, що сьогодні ми знаємо з певністю: Пінзель працював так, як і всі інші європейські майстри. Бо виготовлення боцеті абсолютно відповідає європейській практиці роботи скульптора над замовленням. Спершу робили рисункові ескізи – абриси, а потім починали виготовлення пластичних ескізів, які давали можливість втілити ідеї художника в легкому формотворчому матеріалі – глині , воску, дереві. Потому робили моделі, які розмірами мали відповідати великим скульптурам. А боцеті лише дуже згрубша висловлювали головні думки скульптора щодо композиції, жестів тощо. Зрештою, функції боцеті Пінзеля ще не з’ясовані. Важко остаточно стверджувати, чи це були ескізи для майстра, чи для учнів його майстерні, чи власне моделі, які він постачав замовнику. Дослідження ще тільки починаються. Але віднайдення цих моделей – перше дуже серйозне свідчення про європейський спосіб роботи Пінзеля, що абсолютно заперечує гіпотези про його провінційну сформованість і дає нам право говорити про те, що Львівська скульптурна школа належить до європейського контексту.

Довідка:

Боцето (однина), боцеті (множина) — з італійської означає ескізи, маленькі модельки для майбутніх великих робіт. Перш ніж скульптор різьбив вівтар, він виготовляв маленьку модель, щоби показати її замовникові, який мав дати згоду на виконання.

Шість боцеті Йоанна Георгія Пінзеля були виявлені у 1999 році на баварському мистецькому ринку в Мюнхені. Це перші відомі нині пластичні ескізи такого типу – Майстра і взагалі цілої Львівської школи скульптури. Вони були придбані Баварським національним музеєм у Мюнхені при значному сприянні меценатів. П’ять із них передані на тимчасове експонування Музею Пінзеля. Шосте — найбільше — боцето Св. Йосипа, залишилося на постійній експозиції у Баварському Національному музеї.

Св. Йосип є ескізом до знищеної скульптури з головного вівтаря у парафіяльному костелі в Городенці.

П’ять інших маленьких фігурок є майже однаковими за розмірами, виготовлені з дерева. Спершу вони були покриті білою фарбою.

Чотири з них — Св. Яким, Св. Анна, цар Давид та пророк — належать, очевидно, відповідним скульптурам на бічних вівтарях Богородиці та св. Розалії (раніше — вівтар серця Ісуса) парафіяльного костелу в Монастириськах. З ряду цих фігур збереглася лише Св. Анна, яка експонується в Музеї Пінзеля. До боцето Св. Ієроніма до цього часу не відомо відповідної, у великих формах виконаної, скульптури, хоча для окремих його деталей можна вказати близькі аналогії.

Найбільша колекція творів Пінзеля належить Львівській галереї мистецтв. Її демонстрували в Москві (1988), Празі(1989), Варшаві (1990), Вроцлаві (1990), Познані (1993), Києві (1995).

До каталогу введено 62 твори, із них близько 40 належить Галереї мистецтв, 15 — Тернопільському краєзнавчому музею, шість — Івано-Франківському музею. Великих втрат зазнали твори Пінзеля у Городенці, де у профтехучилищі просто порізали на дрова 13 із 18 майже триметрових фігур, до речі, там було ще й близько 200 голівок ангелів і путі. Борису Возницькому вдалося врятувати 6 голівок, а також голову однієї великої скульптури, частина тулуба від якої зберігається в Івано-Франківському музеї. Розп’яття із підльвівського с. Годовиці було вивезене до Польщі під час переселення поляків, тепер воно встановлене у Вроцлавському костелі. У Національному музеї у Львові зберігається вирізьблена з липового дерева й позолочена скульптура Св. Юрія на коні у битві зі змієм. 1987 року вперше було сформовано виставку творів Пінзеля в Олеському замку. На Познанському колоквіумі, організованому К.Калиновським до виставки Пінзеля, з його творами змогли ознайомитися дослідники барокової скульптури з різних країн. Відтак ім’я цього видатного Майстра стало відомим у Європі. Про нього заговорили, він отримав фахове зацікавлення істориків мистецтва. Прислужилася цьому й наукова конференція, організована Борисом Возницьким 1995 року.