|
Ян К. ОстровскіПарафіяльний костел всіх святих у Годовиці1. Історія Село Годовиця належало
від 1371 р. до парафії св. Івана у Львові, а від 1564 р.
до львівської капітули; від 1405 р. керувалося
німецьким правом (1). Точна дата
створення парафії в Годовиці невідома, проте
ми знаємо, що вона постала до 1498 р. (2). Крім Годовиці, до неї в XIX ст. входили
села Басівка, Малечковичі й Пустомити, а в між-воєнний період уже тільки Басівка (3). Про первісний вигляд
латинської церкви в Годовиці, або тих
сакральних споруд, які там, можливо, стояли до
середини XVIII ст., майже
не збереглося відомостей. У кожному разі, вже
в першій половині XVI ст. латинська церква в Годовиці либонь
стояла на тому ж місці, що й сучасна, що, наскільки можна
судити, випливає з опису розташування ставка, про використання якого сперечалися
годовицький парох Якуб і львівський декан Ян Крупський (Jan Krupski) (4). В
1618-1621 рр. церква в Годовиці разом із сусідньою латинською церквою в Наварії
була зруйнована внаслідок нападу татарів, проте відновлена в 1631 році (5). У
1685 р. її освятив Єжи Ґедзінський (Jerzy Giedziński), вікарний єпископ
Львова (6). Згідно з протоколом візитації бл. 1716-1725 рр., то була «ex lapidibus simplici(s) structura» (структура
з простого каменю). Головний вівтар «arte sculptoria factum» (виготовлений
як мистецька скульптура) був присвячений Усім Святим. Бічні
вівтарі, присвячені Богоматері та св. Анні, мали «imagines decenter pictae» (належним
чином намальовані образи), а четвертий вівтар св. Миколая був окреслений як «arte arcaria, honestum» (твір коштовний, красивий). Решта спорядження була убога, при церкві не діяло жодне братство, не було також шпиталю.
Функції пароха виконував о. Фабіан Махович (Fabian Machowicz) (7). Єдиним
помітним матеріальним слідом описаної будівлі є кам’яний картуш, уміщений нагорі в бабинці. Сучасна церква була збудована бл. 1751-1758 рр. завдяки донації
львівського архідиякона, о. Щепана Микульського (Szczepan Mikulski)
(1714-1783). Автором споруди є Бернард Меретин
(Bernard Meretyn) (8). Роботи над прикрашанням інтер’єру тривали ще в шістдесяті
роки (9), посвячення церкви відбулося допіру в 1774 р.
Стінописи в інтер’єрі, на думку Раставецького, є твором Александра Ролінського (Aleksandr Roliński) (10), натомість автором дуже багатого скульптурного декору
є Йоан Георґ Пінзель (Johann Georg Pinsel) у співпраці, зокрема, з Мачеєм Полейовським (Maciej Polejowski) (11). У 1852 р. виник культ
образка Богоматері Розради (властиво, гравюри, яка зображує фігуру Діви Марії, уміщену
в каплиці, що колись стояла між селами Вевержі та Рижовішт
у Моравії, німецькі назви – Айхгорн і Браунзайфен),
який належав одному з мешканців Годовиці. Годовиця стала місцем паломництва,
цікавим свідченням чого є намальований у 1853 р. рисунок Артура Ґротґера (Artur Grottger) (зберігається
в Національному музеї в Варшаві) (12). В 1856 р. образ внесли в церкву, де його
умістили в вівтарі Непорочного Зачаття Матері Божої, в
лівому рамені трансепту. Наступного року в трансепті були виготовлені дерев’яні
вівтарні структури (13), а мабуть, і неорококові шати образу. В 1934 р. образ був
коронований архієпископом Болеславом Твардовським (Bolesław Twardowski), а тепер
перебуває в латинській церкві св. Августина у Вроцлаві (14). У міжвоєнний період була проведена реставрація
церкви. Бл. 1927 р. був відновлений гол. вівтар,
а в 1929-1931 рр. – стінописи, почасти завдяки субсидії
воєводського управління у Львові (15). Було також проведене електричне освітлення.
В 1932 р. церква, «як характерний тип архітектури XVIII ст., разом
із рококовими стінописами в інтер’єрі, розташованою поруч дзвіницею і дровітнею»,
офіційно набула статусу пам’ятки (16). В квітні 1946 р.
останній адміністратор годовицької парафії о. Ярослав Хомицький (Jarosław Chomicki) репатріювався
разом із більшістю віруючих. Частину спорядження церкви було тоді вивезено до Сілезії. Окремі предмети
знаходяться у вроцлавських латинських
церквах св. Августина, Божого Тіла та св. Ядвіґи (Вроцлав-Швіняри) (17). Згідно з отриманою
на місці інформацією, церкву було остаточно закрито допіру
в 1961 р. Більшість із статуй, які залишалися в церкві, були передані в 1965 р.
Львівській картинній галереї та уміщені в її філії в Олеську (18). В 1974 році церкву
ушкодила пожежа, а відтак вона втратила більшу частину склепінь. Нині храм перебуває
в стані глибокої руїни. 2. Опис 2.1. Архітектура Церква розташована
на пн.-зх. околиці села, понад ставком. Пресбітерій орієнтований на захід. Мурована, з цегли на кам’яному цоколі, оштукатурена. На плані
хреста, утвореного однопланицевими раменами рівної висоти:
на головній осі майже квадратний презбітерій і трохи довша від нього нава, на поперечній
осі дуже мілкі й дещо вужчі рамена трансепта. Спереду квадратний бабинець, позаду
така ж ризниця з пласкою невеликою надбудовою. Презбітерій замкнутий прямою стіною, з нішею на
осі. У бічних стінах презбітерію, трансепту й нави є обширні аркові порожнини. Поділ
стін здійснено за допомогою
пілястрів, потовщених на наріжниках, з капітелями із дерев’яними рокайлевими
прикрасами, які несуть на собі фрагменти антаблементу. Склепіння в презбітерії та
наві хрестовидні, скріплені поясом кроквяної ферми, на перетині нави й трансепта парусоподібні, в раменах трансепта – сповиті на поясах кроквяної ферми, в бабинці та
ризниці – хрестоподібні. Кривизна склепінь переважно відповідає коробовій арці.
Вікна прямокутні, замкнуті коробовими арками,
стяті з обох боків навскіс. Хори музичні, в формі галереї на увігнуто-опуклій проекції, спертій на аркаді, доступні завдяки витій сходовій клітці у пд.-сх.
наріжнику нави. З хорів вхід на горище сходовою
кліткою в пн.-сх. наріжнику, так само й на горище бабинця. На пн. боці презбітерію
сходи, уміщені в товщі стіни підпори хрестової арки, провадять
на амвон. На зовнішніх площинах
стін вирізнені підмурівок,
цоколь (на фасаді відтятий карнизом, на решті площин – плоскою стрічкою),
а також антаблемент і показний коронний карниз. Зовнішні наріжники скошені, увігнуті
наріжники заокруглені. Фасад одноярусний із високим верхом, тривісний. Поділи здійснені
за допомогою пілястрів,
подвоєних на наріжниках, із кам’яними капітелями такої ж форми, як у інтер’єрі.
Цоколь і антаблемент переламані згідно з ритмом вертикальних підрозділів. У центральному
полі вікно замкнуте коробовою аркою, в профільованому,
вухатому обрамленні, бічні поля редуковані до вузьких смуг муру поміж пілястрами.
Вершина у формі пілястрової едикули, увінчаної трикутним
фронтоном, а обабіч скріпленою спусками з постаментами й ажурними кам’яними вазами.
Ідентичні вази уміщені обабіч фронтону, а нагорі фронтону видніє невеликий постамент
із хрестом. У полі верхнього ярусу ніша, замкнута півколом,
в профільованому обрамленні з рокайлевим орнаментом,
у ній розташований образ Непорочного Зачаття Матері Божої. Бабинець зі скошеними
наріжниками, поєднаними в пілястри. Портал і вікна в бічних стінках
бабинця прямокутні, в профільованих вухатих обрамленнях із ключами. Від пн. замурований
дверний отвір. Під вікнами профільовані кам’яні підвіконня.
Дах бабинця двосхилий, від фронту частково закритий балюстрадою з мотивом плетінки.
Під нею трикутний верх, змонтований вдруге (про це свідчать
сліди первісного, нижчого даху бабинця, помітні на його горищі) із картушем XVII ст., в якому
уміщено ієрограму IHS. Зовнішні площини
бічних стін мають прості рамкові поділи. Зовнішні віконні
скоси виготовлені увігнутими. Під вікнами кам’яні підвіконня, внизу подвоєні, декоративно
профільовані панелі, фрагменти карнизів і прямокутні панелі з закругленими наріжниками. Ризниця, формою схожа на бабинець, з окремим входом від пн., вкрита трисхильним
дахом. Понад нею невелика плоска добудова, яка досягає верху задньої стіни. У її верхній частині розміщені вузькі прямокутні, замкнуті
півколом вікна. Усе разом увінчане люкарною, з вікном у
профільованому обрамленні, замкнутою трикутним фронтоном. Дахи церкви багатосхильні. 2.2. Малярський
декор Інтер’єр церкви увесь вкритий ілюзіоні-стськими розписами, які включають
у себе архітектурні вівтарні структури на стінах, що замикають презбітерій і рамена
трансепту, а також атектонічні вівтарі-рами, які
складаються переважно з рокайлевих мотивів у нішах обабіч презбітерію та
нави. Понад гол. вівтарем зображення Бога Отця в хмарах і двох ангелів. Обабіч вікон
погруддя святих у овальних медальйонах (можна
виокремити св. Климента, Яна Непомуцена, Йосифа, Францішека (?), Юду Тадея,
Марселіна, Феодула, Станіслава Костку, Єв(логія?)
(19)). На вівтарях у трансепті, в профільованих порожнинах
уміщено стінописи, які заміняють вівтарні образи: Непорочне Зачаття і Благовіщеня
(ліворуч) та Всі святі й Св. Миколай (праворуч). На склепінні презбітерію
колонадна †лоджія, показана ілюзіоністськи di sotto in su із біблійним
сюжетом (Повернення блудного сина?), в наріжниках †персоніфікації Віри, Надії, Любові та Церкви. В хресті церкви †ілюзіоністськи
пофарбований купол зі сценою Передачі ключів св. Петрові, яка розігрується в лоджії
тамбура, в наріжниках (ілюзіоністично інтерпретованих як вітрила) фігури Євангелістів. На склепінні нави †Всі Святі. На склепінні трансепту †постаті
ангелів і не ідентифіковані зображення. На склепінні бабинця Вигнання торговців
із храму, на склепінні ризниці Вигнання Іліодора, в обох випадках на тлі ілюзіоністично
зображеної архітектури. Навколо вікон, на склепінні аркад
ніш і на поясах кроквяної ферми – орнаментальні
мотиви з перевагою рокайлів. Закхеєві знаки (zacheuszek – доказ освячення
церкви, плитка, вмурована в стіну, чи знак хреста, намальований на стіні у тих 12
місцях, де єпископ помастив під час церемонії освячення. – прим. пер.) в рококових
картушах , увінчаних тіарами. Пілястри, помальовані під
мармур. На стіні під хорами частково читається напис, який,
мабуть, пов’язаний із консервацією поліхромії: Rekonstr. dok. w... J. Jan... (Реконстр. пров.
у … Є. Ян…) 2.3. Оздоблення Гол. вівтар, бл.
1758, менса †скинії в вигляді невеликого храму на плані хреста, з увігнутими фасадами
й невеликими колонами на кутах, увінчана ґлорією
з містичним Агнцем у оточені фігурок і крилатих голівок херувимів, на дверцятах
розпис †Розіслання апостолів (?). На менсі дві
*скульптури укляклих ангелів, XIX ст. Запрестольний образ заступає архітектонічна структура,
ілюзіоністично намальована на стіні, яка замикає
презбітерій, із розташованими на її тлі скульптурами. В композиції використано нішу
в стіні та приховане в її верхній частині віконечко, на
тлі якого уміщено †скульптуру Святого Духа в
ґлорії. Під скульптурою *Христа розп’ятого
укляклі *ангели та *Богоматір Розрада і *св. Іоанн Богослов на багатих *консолях
, які складаються з мотивів рокайль. Обабіч на окремих консолях, трохи висунутих
у напрямку нави, скульптурні групи *Жертвоприношення Авраама й *Самсон і лев. Всі
скульптури дерев’яні, поліхромні та позолочені. †Бічні вівтарі в
трансепті бл. 1856 (?) – дерев’яні, архітектонічні, з колонами,
які тримають антаблемент і волютний верх із фігурками ангелів, що закривають вівтар,
намальований на стіні. У вівтарі в лівому рамені трансепту *образ Богоматір Розрада,
гравюра поч. XIX ст., шати металеві, бл. 1856 р., з мотивами рокайль. †Дерев’яний амвон,
на профільованому коші *Уособлення Старого та Нового Завітів
і *барельєф із зображенням *Проповіді дванадцятилітнього Христа в Храмі (20), підпис
на звороті Бернарда Меретина. Балдахін із ламбрекеном увінчаний земною кулею із уміщеною на ній *Персоніфікацію Церкви та *фігурками
ангелів. Хрестильна купіль
кам’яна, опукла. †Сповідальні (дві?)
дерев’яні, XIX ст.
(21). *Скульптури: 1. Розп’яття
переносне, дерев’яне, бл. 1758; 2. Серце Господа Ісуса, 3. Немовля Ісус, 4. Святий
Йосип, усі дерев’яні, ХХ ст. †Стації Хресної Дороги,
хромолітографії (?) в дерев’яних
оправах, 2 пол. XIX ст. Релікварії:
1 *монстраційного типу, срібло і посріблена мідь, XVIII ст., основа
XIX ст., напис
на основі: HODOWICA; † 2-3.
скринькові, срібло (?), XVIII ст. (?) (22). *Розп’яття для процесій,
латунь, напис: Ofiara J. i R. Lenardów 1913 (Пожертва Я.
і К. Ленардів 1913). *Берло для процесій
Братства Св. Трійці, латунь, із зображенням Св. Трійці та Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, напис: Bractwo Trójcy S. Hodowickiego kościoła sprawiło R: 1860 (Братство
Св. Трійці Годовицької церкви виправило р. 1860). *Два лампіони, латунь,
поч. ХХ ст. *Два свічники, трираменні, неоґотичні, латунь, XIX ст. 2.4. Оточення
церкви Дзвіниця – навпроти
фасаду церкви, мурована, в формі ажурних воріт із двома
просвітами; поруч залишки церковної огорожі. †Дзвін, вик. Зиґмунтом
Мозером (Zygmunt Moser) у Львові,
1861. (23) 3. Стан збереження Церква позбавлена
даху та більшої частини склепінь. Мури послаблені й потріскані, бракує значної частини штукатурки. Поліхромія нижніх частин
стін збереглася відносно добре. In situ (на місці) збереглися невеликі фрагменти вівтарних структур у трансепті та фрагменти хрестильної купелі, відсутні амвон, орган, сповідальні, лави, Стації
Хрестової Дороги тощо. Образ Богоматері Розради зберігається в
латинській церкві св. Августина у Вроцлаві. Пам’ятки фігуративної скульптури майже повністю зберігаються в Олеській філії Львівської галереї мистецтв (скульптури
з гол. вівтаря та амвони) і в храмі Божого Тіла у Вроцлаві
(переносне розп’яття та фігури ангелів, які колись стояли обабіч скинії). У тому
ж храмі зберігаються більшість перелічених металевих предметів. У храмі св. Ядвіґи
у Вроцлаві-Швінарах зберігаються три скульптури ХХ ст.
(Серце Господа Ісуса, Немовля Ісус і Св. Йосип) і кілька дрібних металевих предметів
ХХ ст. (в т.ч. свічники). Збережені парафіяльні книги знаходяться в AALw (за 1785-1945 рр.), а також у Управлінні цивільного стану Варшава-Середмістя
(від 1881 р.). 4. Нарис
мистецької проблематики Дату спорудження церкви в Годовиці визначили Маньковський
і Горнунґ на підставі візитацій
та інвентарних записів (24). Маньковський також висунув гіпотезу про авторство Меретина,
з якою погодилися інші дослідники, а відтак вона була підтверджена
підписом архітектора, знайденим у 1965 році на звороті барельєфу на амвоні
(25). Годовицька церква є першою та найдосконалішою ланкою в цілій
низці аналогічних споруд (Бучач, 1761-1763; Бжоздівці, осв. 1771; Лопатин,
осв. 1772, Рава-Руська, 1770-1776; Коломия, осв. 1775; Буськ, осв. 1780 (26)), які
тим, чи іншим чином пов’язані з творчістю Меретина. Будівля привертає увагу вишуканими
про-порціями та чудовими деталями. Її слід розглядати як авторську роботу Меретина
не лише в аспекті архітектури, але й у випадку скульптурного декору, акцеп-тованого Меретином,
а може, й запроектованого ним у загальних рисах (27), а також поліхромії, зокрема,
оригінальної концепції гол. вівтаря, який навряд чи можна вважати самостійною роботою невідомого іншими творами Александра
Ролінського. Конкретні малярські форми поліхромії, зокрема, ілюзіоністично намальована на склепіннях архітектура, засновані на гравюрах із трактату Андреа Поццо,
де зображено декор церкви Сан Іґнасіо в Римі (28). В архітектурі
лоджій на склепінні презбітерію наявне певне спрощення
в порівнянні з оригіналом, натомість купол повторює схему Поццо мало не з
усіма деталями, найбільш подібним чином із-поміж інших таких прикладів у польському
малярстві. Найбільше значення
має скульптурне оздоблення церкви, особливо фігури головного вівтаря. Концепцію вівтаря,
в якій архітектурні партії були замінені стінописами, варто услід за Маньковським, проте всупереч Горнунґові, вважати закінченим, а не
тимчасовим твором (29). На користь цієї
постави можна навести додаткові аргументи, які досі не лунали. Ніша в вівтарній стіні, яка відіграє дуже істотну роль у композиції
мальованого вівтаря, була б непотрібною у разі застосування архітектурного запрестольного
образу. Крім того,
дуже подібне рішення вівтаря ужите в латинській парафіяльній церкві в Буську, яка багато в чому наслідує годовицький храм. Рангу годовицьких
скульптур першим зауважив Ян Болоз Антоневич
(Jan Bołoz Antoniewicz) (30), відтак їх коротко
охарактеризував Адам Бохняк (Adam Bochnak) (31). Тадеуш Маньковський
(Tadeusz Mankowski) приписав
їх Пінзелеві (32), натомість Збіґнєв Горнунґ (Zbigniew Hornung) послідовно
вважав їх творами Антонія Осінського (Antoni Osiński) (33). На користь
авторства Пінзеля висловився Мечислав Ґембарович (Mieczysław Gębarowicz) (34), а додаткові аргументи з’явилися після першої виставки 1987-1990 рр.
(35), завдяки якій постала змога прямо констатувати серед іншого стилістичну єдність
фігур із Годовиці та інших творів Пінзеля. Йоана Георґа Пінзеля слід, отож, розглядати як основного, проте не єдиного автора годовицьких скульптур. Як уже
згадувалося вище, в їх створенні певну роль відіграв також Меретин. У цих роботах брав участь і Мачей Полейовський, як це випливає з листа
художника за 1786 р. (36). З його рукою можуть бути пов’язані
алегоричні постаті та ангелочки з амвону. Великі ангели з головного вівтаря вийшли,
радше за все, з-під долота анонімного співробітника Пінзеля,
котрий також є автором скульптур у головному вівтарі парафіяльної церкви в Бучачі
(37). З точки зору мистецької
вартості, скульптури з Годовиці належать до найвищих досягнень львівської
школи. Фігура Богоматері Розради та переносне розп’яття (вони збереглися в церкві
Божого Тіла в Вроцлаві) становлять, завдяки технічній майстерності
та глибині виразу достоту чільні твори центральноєвропейського пізнього бароко.
Окремі фігури відіграли значну роль у розвитку львівської скульптури. Композицію статуї Богоматері Розради неодноразово
копіювали, в т.ч. Полейовський і Оброцький, натомість укляклі ангели з гол. вівтаря були досить вірно відтворені
в Наварії (38). Повоєнні дослідження дали цікаві спосте-реження стосовно переміни форм
деяких скульптур із гол. вівтаря. Фігури Самсона та Ісаака спочатку були майже голі,
а відтак, ймовірно, на прохання донатора, отримали шати з грубої тканини, просоченої
в гіпсі та позолоченої (39). Іконографічну програму
оздоблення годо-0вицького храму, запроектовану, мабуть, о. Микульським, неможливо
повністю відчитати в зв’язку зі знищенням значних
частин поліхромії. Гол. вівтар присвячений темі спокути, збагаченій типологічним
підходом (групи Жертвоприношення Авраама і Самсона з левом
як прообрази Страстей Христових (40)). Розписи в ризниці
та бабинці (Вигнання Іліодора і Вигнання торговців із храму) дозволяють припустити
наявність паралелей між церквою і Єрусалимським храмом. У XIX столітті
церква набула характеру санктуарію Діви Марії. Примітки: 1. Słownik geograficzny, t. 3,
1882, s. 88-89;
тексти документів у AGZ, t. 2, 1870, s. 4-5,
53-55; t. 3,
1872, s.
176-178. 2. Krętosz 1986, s. 184,
201. Słownik geograficzny, t. 3,
1882, s. 88 і Schematismus leopol. 1936, s. 167 відносять
виникнення парафії до XIII ст., що абсолютно
неймовірно. 3. Słownik geograficzny, t. 3,
1882, s. 88; Schematismus leopol. 1936, s. 167. Село
Малечковичі було включене до парафії Наварія на підставі
рішення архієпископа Болеслава Твардовського (Bolesław Twardowski) в 1931
р., див. AALw., Akta parafialne, s.v. 4. Див. копії документів за 1535-1538 рр.,
споряджені в XVIII ст., в AALw., Akta parafialne, s.v. У вироку
архієпископа Бернарда Вільчека (Bernard Wilczek) від
17.VIII.1537 міститься
згадка на тему «piscinae (...) sub ecclesia in (...) Hodowica situatae» (ставка
(...) біля храму в (...) Годовиці розташованого), що відповідає сучасному розташуванню
церкви та ставка. 5. Krętosz 1986, s.
205-207. 6. AALw., AV-1, Protokół
wizytacji abpa Jana Skarbka, k. 103 r. (зшиток,
який стосується в т.ч. Годовиці, не датований). 7. Ibidem, k. 102 v.-103 r. Згідно
з протоколом візитації 1741 р. в церкві було вже тільки три вівтарі. AALw., AV-2, Visitatio ecclesiarum (...) Archidioecesis leopold. quam (...) Nicolaus Ignatius de Wyżyce Wyżycki Archiepiscopus Metropolitanus Leopoliensis peregit, k. 140 v. 8. Mańkowski
1932, s. 90-92; Mańkowski 1937, s. 35; Hornung 1976, s. 43. Якщо йдеться про датування, обидва автори частково засновуються на недоступних нині архівним матеріалах тієї доби, на єпархіальних шематизмах і на роботі:
Kuropatnicki 1786, s. 142. Авторство Меретина підтверджує
його підпис на звороті барельєфа з амвону (див. нижче). 9. AALw., AV-18 (d. AV-4), Status
ecclesiarum, personarum etc. Decanatus Grodecensis in
visitatione decanali 1762..., k. 3 r. – дата виконання розписів окреслена, як
«circa annum 1757» (приблизно восени 1757) (див. також Hornung 1976, s. 43), але
там теж згадана скинія «in maiori altari novit(er) extructo et colorato» (у головному
вівтарі наново опрацьована й розфарбована); окрім
того, над хорами уміщена дата 1764 – див. Hornung 1935, s. 130. 10. Rastawiecki, t. 3, 1857, s. 378;
Hornung 1935, s. 130, не погоджується з цією атрибуцією. 11. На тему участі
Меретина, Пінзеля і Полейовського в декоруванні церкви
див. далі. 12. Див. напр.
Puciata-Pawłowska 1962, s. 19, il. 4. 13.
Krótka wiadomość 1858, s. 10. 14. Barącz
1891, s. 85-86; Nowakowski 1902, s. 200-202; Fridrich, t. 2, 1904, s. 202-204;
Zaleski 1988, s. 507. 15. AALw., Akta
parafialne, s.v., Pisma Urzędu Wojewódzkiego z l. 1928-1931. На роль виконавця реставраційних робіт органи влади рекомендували Кароля Політинського (Karol
Polityński) зі Львова, проте здійснив їх Єжи Яніш (Jerzy
Janisch), пор. SAP, t. 3, 1979, s. 215; згідно з Памятники, т. 3,
1985, с. 178, реставрацію здійснив Б.Беньковський (B. Bieńkowski). 16. AALw., Akta
parafialne, s.v., Pismo Urzędu Wojewódzkiego we Lwowie z 22 XII
1932. 17. Schematyzm
wrosł. 1979, s. 452; Mandziuk 1982, s. 150, 165; Zaleski 1988, s. 507. Розп’яття в латинській церкві Божого Тіла згадані публікації називають необароковим, як твір Пінзеля його ідентифікував Kierc
1990, s. 1; див. також
Mikocka-Rachubowa 1991, s. 258. 18. Любченко
1967, с. 21-24. 19. Прочитуються
тільки перші літери напису.
Образ св. Євлогія міститься в латинській церкві
в Наварії. 20. Іконографічну
ідентифікацію, прийняту за Hornung 1976, s. 43, підтверджує фото барельєфа до ушкодження, репр. у Mańkowski 1937, il. 81; проте,
на думку того ж автора (s. 103), це усе ж Розіслання апостолів. 21. Одну зі сповідальниць
видно на довоєнному фото. 22. На довоєнному
фото видно скинію. 23. APKr. Oddział
na Wawelu, Teki Schneidra, nr 617 (стаття в пресі). 24. Див. прим. 8. 25. Любченко
1967, с. 23-24; див. також Hornung 1976, s. 43; Gębarowicz 1986, s. 26. 26. Mańkowski 1932, s. 89-95. 27. Меретина намагалися навіть трактувати, як виконавця барельєфа з амвона, див. Любченко
1967, с. 23-24, а нещодавно Крвавич 1991, с. 97-98. Слід звернути увагу, що практика
виконання скульптур за проектами архітекторів була широко
розповсюджена в добу бароко, див., ск. Montagu 1989, p. 77-94. 28. Pozzo 1693 (cz. I, pl. 100; cz. II, pl. 53,
55). На тему подібних творів у польському мистецтві див.
Kowalczyk 1975, s. 335-350. 29. Пор.
Hornung 1935, s. 49; Hornung 1976, s. 44; Mańkowski 1937, s. 139. 30. Bołoz-Antoniewicz
1906, s. 4. 31. Bochnak
1931, s. 51-54. 32. Mańkowski
1937, s. 91-93. 33. Hornung
1935, s. 29-33; Hornung 1976, s. 43-45. 34. Гембарович
1968, с. 137; Gębarowicz 1986, s. 26. 35. Пор. Возницкий,
Опанасенко 1987; Woźnicki 1990; виставку
розлого прорецензували Mikocka-Rachubowa 1988, s.
375-381, та Ostrowski 1990, s. 149-165. Нещодавно
атрибування на користь Пінзеля підтримав
і широко аргументував К. Каліновський (K. Kalinowski) в каталозі
Teatr i mistyka 1993, s. II. 47 – II. 53. 36. Dutkiewicz 1939, s. 144; Kowalczyk 1970, s. 201; документ
тепер перебуває в архіві в Тернополі, див. Любченко 1967, с. 24-25. 37. Ostrowski 1991. 38. Ostrowski 1990, s.
157-160; Woźnicki 1990. 39. Gębarowicz 1986, s. 15; подібна
практика була поширена в добу бароко в Римі, див. Montagu 1989, p. 113. 40. Bochnak 1931, s. 53, з покликанням
на Künstle, t. 1, s. 128, 282. Означення і символи: † – об’єкт не існує * – об’єкт переміщено AALw – Archiwum Archidiecezji Lwowskiej w Lubaczowie = Архів
Львівської архідіецезії в Любачеві Бібліографія: Возницкий, Опанасенко 1987 Б.Г.
Возницкий, H.А. Опанасенко, Мастер Пинзель – легенда
и реальность, Львов 1987 Гембарович 1968 M.Т.Гембарович, Скульптура та різьблення (в:) Історія українського
мистецтва, 3, Київ 1968, s. 126-151. Крвавич 1991 Д.П. Крвавич, Львівська
барокова скульптура: джерела інспірацій (в:) Українське бароко та європейський контекст, Київ 1991, s. 96-105 Любченко 1967 В. Любченко, Нові твори львівських скульпторів XVI-XVIII ст. (На матеріалах збиранської роботи 1965 року) (в:)
Львівська Картинна Галерея. Виставки, знахідки, дослідження,
Львів 1967, s. 9-25 Памятники градостроительства и архи-тектуры Украинской СССР, Киев 1983-1986 AGZ Akta grodzkie i ziemskie z czasów
Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we
Lwowie..., Lwów 1868-1935. Barącz 1891 S. Barącz, Cudowne obrazy Matki Najświętszej
w Polsce, Lwów 1891 Bochnak 1931 A. Bochnak, Ze studiów nad rzeźbą
lwowską w epoce rokoka, Kraków 1931 Bołoz-Antoniewicz
1906 J. Bołoz-Antoniewicz, Freski
odkryte w gmachu pojezuickim, «Sprawozdania Grona C.K. Konserwatorów i
Korespondentów Galicji Wschodniej», 3, nr 44-51, 1906, s. 4 Dutkiewicz 1939 J. E. Dutkiewicz, Fabryka cerkwi Wniebowzięcia
NMP w Poczajowie, «Dawna Sztuka», 2. 1939, s. 131-162 Fridrich, 1904 A. Fridrich, Historie cudownych
obrazów Najświętszej Maryi Panny w Polsce, Kraków 1904 Gębarowicz
1986 М. Gebarowicz,
Prolegomena do dziejów lwowskiej rzeźby rokokowej, «Artium
Quaestiones», 3, Poznań 1986, s. 5-46 Hornung 1935 Z. Hornung, Stanisław Stroiński,
Lwów 1935 Hornung 1976 Z. Hornung, Majster Pinsel snycerz, Wrocław
1976 Kierc 1990 В. Kierc, Nie
zaginiony, «Nowe Życie», 13/181, 1990, s. 1 Kowalczyk 1970 J. Kowalczyk, Ze
studiów nad geografią lwowskiej rzeźby rokokowej
(w:) Rokoko. Materiały sesji SHS, Warszawa 1970, s. 199-217 Kowalczyk 1975 J. Kowalczyk,
Andrea Pozzo i późny barok w Polsce, cz. 2,
«Biuletyn Historii Sztuki», 37, 1975, s. 335-350 Krętosz 1986 J. Krętosz,
Organizacja Archidiecezji Lwowskiej obrządku łacińskiego
od XV wieku do 1772 roku, Lublin 1986 Künstle K. Künstle,
Ikonographie der christlichen Kunst, Freiburg im Breisgau
1926-1928 Kuropatnicki
1786 E. Kuropatnicki, Geographia albo dokładne
opisanie królestw Gallicyi i Lodomeryi, Przemyśl 1786 Mandziuk 1982 J. Mandziuk, Katalog ruchomych
zabytków sztuki sakralnej w Archidiecezji Wrocławskiej, 1, Wrocław
1982 Mańkowski
1932 T. Mańkowski, Lwowskie kościoły
barokowe, Lwów 1932 Mańkowski
1937 T. Mańkowski, Lwowska rzeźba
rokokowa, Lwów 1937 Mikocka-Rachubowa
1988 K. Mikocka-Rachubowa, Wystawa
rzeźb Pinzla w Olesku, «Biuletyn Historii Sztuki», 50, 1988, s. 375-381 Montagu 1989 J. Montagu, Roman Baroque Sculpture. The Industry of Art, New
Haven-London 1989 Nowakowski 1902 (Nowakowski) Wacław z Sulgostowa, O
cudownych obrazach w Polsce Przenajświętszej Matki Bożej,
Kraków 1902 Ostrowski 1990 J. K. Ostrowski, W kręgu mistrza
Pinsla. W związku z wystawą w Olesku i we Lwowie, «Folia Historiae
Artium», 26, 1990, s. 49-165 Ostrowski 1991 J. K. Ostrowski, Z problematyki autorstwa
rzeźby kręgu lwowskiego, 1991, mpis Pozzo 1693 A. Pozzo, Perspectiva pictorum ее
architectorum, Roma 1693 Puciata-Pawłowska
1962 J. Puciata-Pawłowska,
Artur Grottger, Toruń 1962 Rastawiecki E. Rastawiecki, Słownik malarzów
polskich tudzież obcych w Polsce osiadłych lub czasowo w niej
przebywających, Warszawa 1850-1857 Schematismus
leopol. 1936 Schematismus
Archidioecesis Leopolienris ritus latini, Leopoli 1936 Schematyzm wrosł.
1979 Schematyzm Archidiecezji Wrocławskiej,
Wrocław 1979 Słownik
geograficzny Słownik
geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich,
Warszawa 1880-1902 Teatr i mistyka
1993 Teatr i mistyka. Rzeźba
barokowa pomiędzy Zachodem a Wschodem (katalog wystawy), red. K.
Kalinowski, Poznań 1993 Woźnicki
1990 B. Woźnicki, Mistrz
Pinsel. Legenda i rzeczywistość, Wilanów 1990 Zaleski 1988 W. Zaleski, Sanktuaria polskie, Warszawa 1988 Джерело перекладу:
Ostrowski J.K. Kościół Parafialny p.w. Wszystkich Świętych
w Hodowicy (в:) Kościoły
i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa Ruskiego, tom 1,
opracowali Kazimierz Kuczman, Dariusz Nowacki, Jan K. Ostrowski, Paweł
Pencakowski, Kraków 1993, s. 29-37 (Seria: Materiały do
dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej,
redakcja naukowa Jan K. Ostrowski, część I – Kościoły
i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa Ruskiego, tom 1). Переклав
Андрій Павлишин Про автора: сигнатурою
Ян К. Островський підписується Ян Юліуш Островський (Jan Juliusz Ostrowski, нар.
1947) – польський історик мистецтва, директор Королівського Замку на Вавелі в Кракові
(від 1989), габілітований доктор і професор гуманістики (від 1992), член Польської
Академії Мистецтв, керівник програми інвентаризації
пам’яток сакрального мистецтва на східних теренах давньої Речі Посполитої,
автор і редактор численних публікацій. |
ч
|
 |
|