Тадеуш МаньковськийПеребіг будівництва катедри Святого ЮраХроніка Василіан свідчить,
що місце, де закладено монастир святого Юра є одна
з вершин міста. На схід від нього розміщений
Високий замок, на південь старий монастир Св. Лазаря, на північ – гора
страчення (зараз Клепарівська). Ця ж хроніка, а вслід за нею і Зіморович стверджують, що колись тут був
буковий ліс, з якого ще князь Лев у 1280 році на вершині гори збудував невелику церкву і монастир. У 1339 році церква згоріла
і у 1363 році закладено фундаменти під
нову. Будували її за зразком вірменської
церкви і очевидно робив це той
же архітектор Дорк. Будова тривала до 1434 року. На святоюрській горі знаходився васи-ліанський монастир і резиденція греко-католицького митрополита. Їхні стосунки
нерідко були позначені конфронтацією, а то і відкритою боротьбою за вплив та церковні добра. Василіани були консерватори на східний манер, а єпископ більш орієнтувався
на прогресивнішу західну церкву. Тому, коли василіани у
1738 році закінчили будову нового монастиря, єпископ Атаназій Шептицький задумав звести і новий собор, що відповідав би теперішньому його статусу та найсучаснішому європейському архітектурному стилю. Всі витрати на роботи митрополит брав на себе. З цією метою він
поклав 120 тис. злотих на депозит
Чарторийським, проценти з якого і мали йти
на будову собору а також семінарії для греко-католицького духовенства. Єпископ Атаназій встиг лише розібрати стару церкву, створити план та закласти наріжний камінь майбутньої у 1743 році. Решту робіт, а також триваючий конфлікт з василіанами, перейняв у спадок новий митрополит Лев Шептицький. Будівництво ще Атаназій Шептицький
у 1744 році доручив Бернарду Меретину, який брався розробити
плани, згідно з якими збудувати собор і дзвіницю. Місячна платня майстра становила 40 червінців. Роботи розпочались негайно. Через два роки
митрополит Атаназій помирає, однак
зміна керівництва церкви не
позначилась на умовах праці Меретина. Новий митрополит поновив угоду з архітектором не тих же засадах. У 1754 році Меретин укладає
нову угоду, згідно з якою зобов’язується завершити будову, вклавшись в суму 160 тисяч золотих. Сам Леон Шептицький докладно слідкує за роботами і нерідко вносить поправки у плани,
які архітектор
враховує та реалізовує. Вже в завершальній стадії на Меретина з критикою наступає П’єр
Річард де Тіргальє (Рierre Ricaud de Tirgaelle), що називав себе Ріко (Ryko). Він був капітаном
всіх військових будов, а також став популярним серед шляхти архітектором
замків і палаців. Так виглядає, що в його руках фактично зосереджувалась світська будівельна монополія, так як в руках Меретина
– костельна. Ця монопольна конкуренція
очевидно і стало причиною конфлікту між ними. А ще те, що Меретин
був представником німецько-італійського архітектурного стилю, в той час як Ріко
французького. Основним аргументом,
який спонукав Лева Шептицького розірвати угоду з Меретином було те, що стиль будови собору є застарілим і у Європі вже віджилим. І справді бароко вже активно поступалось місцем новим французьким віянням. Мабуть саме розірвання
контракту з митрополитом у 1758 році стало однією з основних причин смерті Меретина вже наступного року. Та все ж на той час будівництво
мурів костелу вже було завершене. Далі роботи вів
Себастьян Фесінгер, основні
скульптури зовнішнього декору,
а саме Святого Юрія, папу Атаназія та Леона – майстер Пінзель. |
ч
|