Тадеуш Маньковський

Перебіг будівництва катедри Святого Юра

Хроніка Василіан свідчить, що місце, де закладено монастир святого Юра є одна з вершин міста. На схід від нього розміщений Високий замок, на південь старий монастир Св. Лазаря, на північ – гора страчення (зараз Клепарівська).

Ця ж хроніка, а вслід за нею і Зіморович стверджують, що колись тут був буковий ліс, з якого ще князь Лев у 1280 році на вершині гори збудував невелику церкву і монастир. У 1339 році церква згоріла і у 1363 році закладено фундаменти під нову. Будували її за зразком вірменської церкви і очевидно робив це той же архітектор Дорк. Будова тривала до 1434 року.

На святоюрській горі знаходився васи-ліанський монастир і резиденція греко-католицького митрополита. Їхні стосунки нерідко були позначені конфронтацією, а то і відкритою боротьбою за вплив та церковні добра. Василіани були консерватори на східний манер, а єпископ більш орієнтувався на прогресивнішу західну церкву. Тому, коли василіани у 1738 році закінчили будову нового монастиря, єпископ Атаназій Шептицький задумав звести і новий собор, що відповідав би теперішньому його статусу та найсучаснішому європейському архітектурному стилю. Всі витрати на роботи митрополит брав на себе. З цією метою він поклав 120 тис. злотих на депозит Чарторийським, проценти з якого і мали йти на будову собору а також семінарії для греко-католицького духовенства.

Єпископ Атаназій встиг лише розібрати стару церкву, створити план та закласти наріжний камінь майбутньої у 1743 році. Решту робіт, а також триваючий конфлікт з василіанами, перейняв у спадок новий митрополит Лев Шептицький.

Будівництво ще Атаназій Шептицький у 1744 році доручив Бернарду Меретину, який брався розробити плани, згідно з якими збудувати собор і дзвіницю. Місячна платня майстра становила 40 червінців. Роботи розпочались негайно. Через два роки митрополит Атаназій помирає, однак зміна керівництва церкви не позначилась на умовах праці Меретина. Новий митрополит поновив угоду з архітектором не тих же засадах.

У 1754 році Меретин укладає нову угоду, згідно з якою зобов’язується завершити будову, вклавшись в суму 160 тисяч золотих. Сам Леон Шептицький докладно слідкує за роботами і нерідко вносить поправки у плани, які архітектор враховує та реалізовує.

Вже в завершальній стадії на Меретина з критикою наступає П’єр Річард де Тіргальє (Рierre Ricaud de Tirgaelle), що називав себе Ріко (Ryko). Він був капітаном всіх військових будов, а також став популярним серед шляхти архітектором замків і палаців. Так виглядає, що в його руках фактично зосереджувалась світська будівельна монополія, так як в руках Меретина – костельна. Ця монопольна конкуренція очевидно і стало причиною конфлікту між ними. А ще те, що Меретин був представником німецько-італійського архітектурного стилю, в той час як Ріко французького.

Основним аргументом, який спонукав Лева Шептицького розірвати угоду з Меретином було те, що стиль будови собору є застарілим і у Європі вже віджилим. І справді бароко вже активно поступалось місцем новим французьким віянням. Мабуть саме розірвання контракту з митрополитом у 1758 році стало однією з основних причин смерті Меретина вже наступного року. Та все ж на той час будівництво мурів костелу вже було завершене.

Далі роботи вів Себастьян Фесінгер, основні скульптури зовнішнього декору, а саме Святого Юрія, папу Атаназія та Леона – майстер Пінзель.

ч
и
с
л
о

72

2013