|
Домінік Гепперт, Зьонке Нейтцель, Кора Штефан, Томас ВеберЧому винна не тільки Німеччина?
ЧОМУ ВИННА НЕ ТІЛЬКИ НІМЕЧЧИНА Історики висунули тезу про те, що вина за «Велику війну»
лежить не тільки на Німеччині. Це повинні взяти до
відома ті, хто пробує обґрунтувати нівеляцію національної держави колишнім
прагненням Німеччини розв’язувати війни. Німеччині доводиться нелегко у зв’язку з публічним
вшануванням пам’яті жертв І світової війни, сота річна
річниця початку якої відзначається цього року. Це пов’язано не тільки з тим, що
катастрофа ІІ світової війни та все інше залишилося в
тіні. Це пов’язано також з світоглядом,
який набув поширення починаючи з 60-х років минулого століття серед політиків,
в школах і редакціях газет, згідно з яким Німеччина винна за розв’язування не
тільки ІІ світової війни, але і І світової війни. У деяких країнах, що є сусідами Німеччини, все більш
поширеною стає думка, що Берлін своєю европолітикою втретє ставить життя
континенту під загрозу. Але ця позиція з історичної точки
зору є неправильною
і в політичному плані криє в собі безсумнівну
небезпеку. Нові історичні дослідження про причини та
хід І світової війни суперечать уявленню про те, що Німецька імперія своїм
прагненням до панування спровокувала Велику Британію, що вже само собою
призведо до реакції союзників по присіканню німецької експансії. ПОМИЛКОВІ ПЕРЕДУМОВИ Це бачення історії лежить в основі концепції нової
Европи, згідно з якою Німеччину слід зв’язати наднаціональними зобов’язаннями у тому сенсі, щоб запобігти можливим майбутнім проблемам. Це
бачення об’єднання Европи як засобу, що сприяє миру, оскільки нівелює вплив національної держави, який був
особливо відчутним у Німеччині, на нашу думку, базується на помилкових
передумовах. Ми вважаємо, що виходячи з кращих ліберальних традицій наших західних
партнерів, ми повинні відкинути хибне протиставлення Европи та національної
держави. В історичній науці вже давно відбулася зміна парадигми,
яка найкраще проілюстрована такими вченими, як Крістофер
Кларк (Christopher Clark, «Сновиди. Як Европа вступила в І світову війну»)
і Герфрід Мюнклер (Herfried Muenkler, «Велика війна. Світ у період від 1914 по 1918
рр.. »). Численні детальні дослідження вже дуже давно показують взаємини держав
в період до 1914 року під зовсім іншим кутом зору. Штефан Шмідт (Stefan Schmidt) – досліджує
Францію, Андреас Розі (Andreas Rose) - Англію, Шон МакМікін (Sean McMeekin) - Росію, Ґюнтер Кроненбіттер (Guenther Kronenbitter) - Австро-Угорщину, Конрад Каніс (Konrad Canis) - Німецький Рейх. Всі вони представили всеосяжний, різнобічний
погляд на липневу кризу 1914 р. і початок І світової війни. НЕ НІМЕЧЧИНА ПРИЧИНА ВСІХ БІД Теза Фріца Фішера (Fritz Fischer) про цілеспрямоване прагнення Німеччини до світового панування виявився
перебільшеною і односторонньою. Про особливий
німецький шлях сьогодні можна говорити в такому ж сенсі, як і про
«пруський мілітаризм» як причину всіх негараздів світу.
Трактування зовнішньої політики Німецької імперії як втілення грубості, недоречної сили,
агресивного експансіонізму і постійних історичних збоїв, яке панувало в
історичній науці довший час, вже давно спростоване. Історики в пошуках причин
війни дивляться вже не тільки у бік Берліна, але і в бік Парижа і Відня, Санкт-Петербурга і Лондона. Для Німеччини питання її провини довший час було чи не центральним. Але Німецька імперія не була винна у розв’язанні
І світової війни. На той час подібної категорії (світової війни) взагалі не існувало, хоча суверенні держави,
відповідно до тогочасного розуміння, вступали у війну, оскільки вважали, їх
інтереси порушені. ВЕЛИКОБРИТАНІЯ БЕЗ ПРИМУСУ СОЮЗУ ВТРУТИЛАСЯ У
КОНФЛІКТ У 1914 році Великобританія мала дуже малі резони вступати
у війну, тому що Об’єднане Королівство аж ніяк не
могло доказати свого права на застосування сили щодо Троїстого союзу і
втручання в локальний конфлікт (між Австро-Угорщиною та Сербією) з огляду на
те, що його безпосередні інтереси було якимось чином порушено. Але тільки після вступу у війну Великої Британії первинний конфлікт
переріс у конфлікт глобальний. Що було предметом війни? Демократія і свобода? Чи у ній
відбувалася боротьба цивілізації і культури, боротьба цінностей та ідеологій,
як потім трубили пропагандисти? Багато солдатів були готові встати на захист
своєї батьківщини, але не могли нічого сказати щодо війни ідей. Їх мотивувало не пропагандистське спотворення образу супротивника та перетворення його образу в образ бестії. Що зламало міжнародне право – маневр територією Бельгії,
який супроводжувався жорстокими діями? Але чи
перетворив він Німеччину в закінченого негідника і варвара? З огляду на реальні військові дії для Англії та Франції
Бельгія теж не була забороненою територією. Порушення суверенітету Бельгії не
було причиною, а довгоочікуваним приводом для втручання британських військ. ПОЛІТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО ХОТІЛО
ВІЙНИ Тобто всі країни, немов сновиди, вступили у війну? Ні. Політичні еліти були вкрай зацікавлені у військовому конфлікті, вони керувалися не
моральними установками, а політикою сили. Так, Росія боролася в першу чергу не за право
самовизначення слов’янських братніх народів, а за власні експансіоністські цілі
в Східній Европі та на Босфорі. Франція не була пасивною жертвою німецької
агресії і була готова до військових дій, оскільки знала, що отримає підтримку Росії та Англії. Зовнішньополітична еліта Англії
здається в світлі нових досліджень не такою вже й миролюбною, як подавалося
раніше. Австро-Угорщина не була таким вже безпорадним об’єктом поганих паліїв війни з Берліну. Німецьке керівництво, зрештою, мало й оборонну мету – воно хотіло створити на европейському
континенті ситуацію обмеженою гегемонії, яка існувала в Рейху при Бісмарку, що
було досить далеким від прагнення до світового
панування. ДИСКУСІЇ ПРО ВИНУ НІМЕЧЧИНИ ТЕПЕР ВИГЛЯДАЮТЬ
ЯК ПРОПАГАНДА Через майже сто років дискусії про почуття провини
здаються в деякій мірі продовженням тієї пропаганди
воєнних років, якій Німеччина тоді навряд чи могла щось протиставити - їй відводилася роль варвара, насильника над бельгійськими
жінками та дітьми. І світова війна - це початок
багатьох бід, одна з яких - моралізація війни. Необхідність ведення війни в
ім’я її закінчення, як казав американський
президент Вільсон, щоб зробити світ безпечним
для демократії, тобто думка про те, що війна проти Німеччини була справедливою
війною, виявляється сьогодні спробою виправдати масове винищення людей, що
забрала життя щонайменше 11 мільйонів солдатів - тобто спробою надати сенс
чомусь позбавленому сенсу. Насправді, ні війна, ні укладення мирного
договору не усунули жодної проблеми.
Навпаки, вони породили нові конфлікти, якими ми
займаємося і донині, наприклад, на Близькому Сході. Приголомшливий успіх книги Крістофера
Кларка вказує на те, що часова дистанція дозволяє виявити інтереси, які вже не
так сильно забарвлені емоціями та ідеологією. Причини тому різноманітні.
Закінчення Холодної війни змінило кут зору на ці події, як і поява яскраво вираженої багатополюсної глобалізованої системи
держав, яка структурно дуже подібна до світу, що був до 1914 року. СВІТ СТАВ СКЛАДНІШИМ І БІЛЬШ НЕБЕЗПЕЧНИМ Схеми боротьби добра зі злом у конфлікті між Сходом і Заходом
вже не існує. Світ став складнішим і більш
небезпечним, що можна було спостерігати, не в останню чергу, на прикладі
громадянської війни в Югославії в 90-і роки. Нам здається, що зміни в політиці і в
суспільному житті ще не
настали. Вони вимагають
радше політичної, а не моральної відповіді на події, що відбуваються у світі. Сьогоднішній багатополярний світ може нагадувати 1914
рік. Але аналіз липневої кризи 1914 року вчить нас тому, що сьогодні, як і
тоді, немає необхідності в глобальній катастрофі. Нові історичні події деяким
з нас не подобаються,
тому що вони суперечать звичним образам самих себе і нашого супротивника. В Англії та Франції багато хто із задоволенням дотримувалися б
чорно-білої картини, в якій лібералізм бореться з мілітаризмом, демократія з
автократією і національне самовизначення з пануванням якихось чужаків. Ми, в Німеччині, навпаки, звикли до самокритичного сприйняття – ми розуміємо, що
сьогодні ми повинні бути дуже коректними, тому що в першій половині ХХ століття
ми були дуже поганими. Декому не подобається таке бачення липневої кризи 1914
року, яке не передбачає виключно німецької вини за війну, а тільки визначає міру її вини. Але в цьому питанні недоречним є як
звинувачення самої тільки Німеччини, так і її тріумфальне
виправдання. ІСТОРИЧНІ ФІКЦІЇ ФАТАЛЬНІ ДЛЯ ЕВРОПИ Так само в цьому питанні контрпродуктивною була б і
самоізоляція Німеччини щодо цього питання.
Тому що сьогоднішня криза, перш за
все, показує, що Европа, яка спирається на історичні фікції неминуче програє. Невірні висновки з уроків минулого можуть виявитися для европейського проекту просто фатальними.
Пацифізм і нівелювання національної держави - не єдині висновки світових воєн. Старі страхи перед німецькою гегемонією
нікуди не зникли, а моралізація зовнішньополітичної
торгівлі з 1990 року не призвела до
більш активної інтеграції ФРН до
европейської спільноти. Навпаки,
зовнішнього втручання за межами
Німеччини, яке не пов’язане з її національними інтересами, в Німеччині
ніхто не сприймає. Ніхто з наших сусідів не хоче втратити свого
місця в Европі, тому гегемоністські плани на якусь домінацію все ще здатні
множити старі острахи. Відчуття єдності з «Европою» повинно побороти націоналізм, який, ймовірно,
став рушійною силою Тридцятилітньої війни у ХХ столітті,
і зовсім несправедливо дискредитував національну державу. «ЕС або війна» - це хибна
альтернатива і невірний
висновок з історії світових воєн. Нам потрібен ясний
погляд на минуле, який приведе нас до тверезого усвідомлення нашої ролі в
Европі і в світі. І
це був би справжній прогрес. Переклала Христина Рябуха |
ч
|
 |
|