|
Александр СтроковГалицька операція 1914 року
ГАЛИЦЬКА ОПЕРАЦІЯ (БИТВА) 18 СЕРПНЯ – 21
ВЕРЕСНЯ 1914 Галицька (або ж Галицька) операція, іменована в історії світової війни Галицькою битвою, тривала понад місяць (33
дні) і призвела до розгрому австро-угорських армій. Битва відбувалася між
річками Вісла і Дністер, спочатку на фронті в 320 км,
а потім до 400 км. З обох сторін у ній взяло участь
дев’ять армій: п’ять російських (4, 5, 3, 8 і 9-а, що брала участь в останні
дні операції) і Дністровський загін, що складався з бригади 12-ї піхотної
дивізії з доданими частинами; чотири австро-угорські (1, 4, 3 і 2-а, введена в ході битви), армійська група Кевеса і німецький
ландверний корпус Войрша. Усього в ній діяло понад 100 піхотних
і кавалерійських дивізій, або більше півтора мільйона чоловік. Галицька битва – стратегічна
операція, яку
зазвичай розчленовують на декілька взаємозалежних операцій. До першого етапу
битви (18 серпня – 3 вересня) належать Люблін-Холмська операція (зустрічний бій
біля Красника між 1-ю австрійської та 4-ю російською
арміями і біля Томашова – між 4-ю австрійської та 5-ю російською арміями);
Галич-Львівська операція (зустрічний бій на р. Золота Липа і бій на Гнилий
Липі, проведені 8-ю і 3-ю російськими арміями). До
другого етапу битви (3-12 вересня) відноситься Городоцький бій, даний 8-й і 3-й
російськими арміями, і другий наступ 9, 4 і 5-ї російських армій. Третій етап
битви – це переслідування австро-угорських військ (12-21 вересня). Південно-Західний фронт відповідно до плану
наступу мав завдати поразки австро-угорським військам, закривши їм відхід на
південь за Дністер і на захід до Кракова. Командувач фронтом
розіслав 15 серпня командармам директиви, зобов’язавши 8-у армію наступати на
фронт Ходорів, Галич, 3-ю армію – на фронт Куликов, Миколаїв, Дністровський
загін Павлова – між Дністром і Прутом. 3-й і 8-й арміям вказувалася загальна
мета наступу – Львів. Терміни початку наступу визначалися: для 8-ї армії – 18
серпня, 3-ї армії – 19 серпня; 4-ї і 5-ї арміям у зв’язку з запізненням
розгортання наказувалося перейти в наступ 23 серпня: 4-ї армії – у напрямку на
Перемишль і 5-ї армії – на фронт Мостиська – Львів. Головний удар наносився
лівим крилом фронту – 8-ю і 3-ю арміями. 18 серпня почала наступати 8-а армія генерала Брусилова,
а 23 серпня вели наступ всі російські армії. Австро-угорське командування, незважаючи на запізнення в
розгортанні (2-а армія прибула під час операції), в
прагненні захопити ініціативу почало наступ в напрямку на Люблін і Холм, проти
правого крила російського фронту – 4-ї і 5-ї армій. Начальник генерального штабу
австро-угорських армій генерал Конрад зосередив на цьому головному напрямку дві
третини своїх сил, залишивши одну третину проти 3-ї і 8-ї російських армій (що
завдавали головного удару). Обидва
супротивники володіли перевагою в силах на напрямку головних ударів. Зустрічним зіткненням між наступаючими 1-ю австрійською та 4-ю російською арміями 23 серпня почалася
Люблін-Холмська операція. 4-а армія (109 тис. бійців і 426 гармат) наступала на
південь у напрямку на Перемишль на 75-кілометровому фронті. 1-а австрійська
армія (228 тис. бійців і 468 гармат) наступала в напрямку на Красник, Люблін,
прагнучи охопити правий фланг 4-ї армії. На лівому березі Вісли, підтримуючи тих, хто обходив крило 1-ї австрійської армії,
наступали група Куммера і німецький ландверний корпус Войрша. 23 серпня біля Красника австрійці
збили 14-й правофланговий корпус 4-ї армії, змусивши його до відступу. 4-а
армія не змогла відновити становище і, побоюючись наслідків обходу, відійшла на
позицію на південь від Любліна. Тут 27 серпня армія зайняла оборону. Спроба
противника збити армію з позиції, яка тягнулася на 90 км, незважаючи на що
почався обхід її обох флангів, успіху не мала. 4-а армія, що перейшла в наступ
з недостатніми силами, за час операції безперервно отримувала поповнення, чисельність
її значно зросла. 2 вересня зазнав поразки і був відкинутий 10-й австрійський корпус, який охоплював ліве крило 4-ї армії (у
проміжку між 4-ю і 5-ю арміями). На цьому закінчується
наступ 1-ї армії супротивника. Просунулася вона до
кінця наступу на 75-100 км. Наступали 5-а російська (147 тис. бійців і 456 гармат) і
4-а австрійська армії (250 тис. бійців і 462 гармати)
вступили у зустрічний бій 26 серпня, на північний схід від міста Томашів. Ця
операція характерна складними і напруженими боями військ армій, посиленим і приватним застосуванням охоплюючих маневрів.
Противник наполегливо прагнув здійснити план оточення 5-ї армії; 26-27 серпня
йому вдалося врізатися між правофланговим 25-м і 19-м
корпусами, відкинути 25-й корпус і глибоко охопити переважаючими силами правий
фланг 19-го корпусу. На лівому фланзі 15-а австрійська
дивізія, спрямована для удару в тил 19-го корпусу, була знищена сусіднім 5-м
російським корпусом, що вийшов у фланг і тил 15-ї австрійської дивізії. Цього ж
дня 28 серпня наступаючий лівофланговий 17-й корпус 5-ї армії був збитий ударом
у фланг 14-м австрійським корпусом. Флангові корпуси 5-ї російської армії –
25-й і 17-й були відкинуті, а центральні корпуси – 19-й і 5-й – охоплені півкільцем. У ніч на 1 вересня вони
за наказом командувача армією почали відступати. Противник змусив 4-у і 5-у російські армії відступити до
Любліна і Холму, але був не в змозі розвинути успіх. До того ж надії австрійського командування прикритись силами своєї 3-ї армії
на протилежному крилі фронту не виправдалися. 8-а і 3-я російські армії успішно
наступали, змусивши австрійське командування почати перекидання військ з 4-ї
армії. У результаті в переслідуванні 5-ї армії взяли участь її два корпуси,
кавалерійська дивізія і група військ Йосифа-Фердинанда, а три корпуси були
спрямовані проти наступаючих армій російського лівого крила. Російські армії, маючи подвійну перевагу в силах (8-а
армія – 139 тис. бійців і 472 гармати і 3-а армія – 215 тис. бійців і 685
гармат), виграють бій на р. Золота Липа (26-28 серпня) і на р. Гнила Липа
(29-31 серпня). 2 вересня був зайнятий Галич, а 3 вересня – Львів. З 3 вересня починається другий етап Галицької битви –
найбільш важкий і загрозливий великими наслідками для військ Австро-Угорщини. 3
вересня з військ, що збиралися правіше 4-ї армії, створюється 9-а армія.
Командування Південно-Західного фронту ще до отримання
відомостей про взяття Львова віддало директиву про перехід в наступ всіх армій
фронту. Водночас австрійське командування з 1 вересня
виробляло перегрупування своїх військ, кидаючи проти 3-ї і 8-ї армій основні
сили своєї 4-ї армії, а також 3-ю і прибулу з сербського фронту 2-у армію. 1-а
австрійська армія і група військ Йосифа-Фердинанда отримали завдання стримувати
протистоять російської армії, забезпечуючи наступ 4, 3 і 2-ї армій в районі
Львова. На захід від Львова (6-11 вересня) відбулася зустрічна
Городоцька битва між наступаючими арміями австрійців і
3-ю, 8-ю і частиною сил 5-ї російських армій. У важких боях, що тривали шість
днів, австрійці зазнали поразки. 9, 4 і 5-а армії Південно-Західного
фронту перейшли в загальний наступ (другий наступ) 4 вересня. Ще 2 вересня
перейшла у приватний наступ 4-а армія мала успіх на своїх обох флангах. На її
лівому фланзі зведений загін розгромив і оточив 2-у і 24-у дивізії 10-го австрійського корпусу, взявши в полон 5 тис. осіб. 4-а і 9-а
російські армії зустріли перед собою окопаного противника. У
перші дні наступу спроба прориву укріпленого фронту
противника успіху не мала. Фронтальна атака, розпочата 5 і 6 вересня на
45-кілометровій позиції вісьмома дивізіями лівого флангу 9-ї і правого флангу
4-ї армій, завершилася просуванням на окремих ділянках на 1-3 км, а 7 вересня
п’ять дивізій 4-ї армії після артилерійської
підготовки з 264 гармати (з них 24 тяжких) атакували противника на
12-кілометровій ділянці і просунулися за день на 2-3 км. Командування Південно-Західного
фронту об’єднує зусилля трьох армій – 9, 4 і 5-ї (остання направила два корпуси
розбіжними напрямками на допомогу 3-й і 8-й, 9-й і 4-й арміям). Загальна атака,
розпочата 8 і 9 вересня, мала успіх. До результату дня 8 вересня 9-а армія
прорвала позицію противника, 4-а армія атакувала противника (австрійські
частини і частини німецького корпусу Войрша) на 26-кілометровому фронті після
сильної артилерійської підготовки. Російські корпуси, що мали на 1 км фронту 5
батальйонів (проти майже 3) і 17 гармат (проти 7,5), за два дні боїв, включаючи
і нічні бої, до 9 вересня просунулися на 7-9 км. 10-11 вересня війська 9-ї і 4-ї армій, ведучи
переслідування 1-ї австрійської армії, просунулися на
30-32 км. Наступ 9, 4 і 5-ї армій негайно позначився на ході Городоцької битви
– над 4, 3 і 2-ю австрійськими арміями нависла загроза
обходу та оточення. У тил 4-ї армії виходили великі сили 5-ї російської армії.
У ніч на 12 вересня почався загальний відступ австрійських
армій, що зазнали поразки. Переслідування, розпочате з деяким запізненням,
тривало до 21 вересня. Армії противника відійшли до Карпат. Сильна австрійська фортеця Перемишль була обкладена російськими військами. Переслідування
російською армією зводилося загалом до заняття залишених противником районів. Командувач 8-ю армією генерал Брусилов у своєму
донесенні головнокомандувачу писав, що в призначеному армії районі можна було
надати кожному корпусу тільки одну дорогу і на кожній виходить кишка військ,
обозів і тилових установ в 60 верст; в районі мости
зіпсовані, правильний підвіз зіпсутий; перед подальшим
наступом в район Добромиля, Старий Самбір необхідна дводенна зупинка. Через погано поставлену
роботи військового тилу війська забезпечувалися продовольством і боєприпасами з перебоями. Австрійські залізниці, захоплені російськими військами,
використовувалися в незначній мірі. Постачання армій здійснювалося в основному
кінним транспортом, який не міг своєчасно доставляти необхідні військам
продовольство і боєприпаси. Генерал Брусилов у своєму наказі вимагав від
командирів корпусів «поглянути, що робиться на їх корпусних шляхах, і з’ясувати
причину цього хаосу. Керівництво маршами обозів абсолютно відсутнє, ніяких розрахунків не робиться, взагалі обози рухаються
ніким не керовані. Тим часом марш обозів вимагає ще більшого управління, ще
більш уважного розрахунку, ніж марш військових колон». Виснаження військ (втрати на дивізію
становили до 4500 чоловік), розлад військового тилу, недоліки в матеріальній
частині – все це позначалося на веденні переслідування. Австро-угорські війська зазнали великої поразки,
втративши до 400 тис. осіб, з
них 100 тис. полоненими, і 400 гармат. Втрати російських армій також були
значними – до 230 тис. чоловік. *** Військово-політичне значення
Галицької битви для Росії і в цілому для
Антанти величезне.
Військова сила Австро-Угорщини – найсильнішого союзника Німеччини – була підірвана. Її армії до закінчення війни втратили здатність
вести рішучі операції самостійно, без безпосередньої підтримки німецьких
військ. Дослідники Першої світової війни визнають, що
якщо австро-угорські війська в перші бої йшли з підйомом, то в подальшому ході
війни вони вже не володіли такими якостями. Стратегічні та оперативні
можливості німецької коаліції звузилися. План Німеччини, розрахований на
швидке закінчення війни, провалився і на
Східноевропейському театрі. Німеччина опинилася
перед необхідністю перекидання військ
на російський фронт і ослабленням цим
самим своїх зусиль на Західному фронті. У Східно-Прусській і Галицькій операціях російські війська взаємодіяли з англо-французькими військами, послаблюючи проти них натиск
німецьких армій. Галицькою битвою російські армії
створили умови для вторгнення в
східні області Німеччини, а зайнявши Галичину – в Австро-Угорщину. Галицька операція значна за своїм розмахом: ширина фронту
наступу наближалася до 400 км, глибина – 200 км, середній темп наступу – до 6
км на добу, тривалість операції – 33 дні. Армії розгортали свої корпуси в одну лінію, в резерв
виділялися невеликі сили. Галицька операція характерна зустрічними битвами.
Випередити противника в розгортанні і захопити ініціативу прагнула кожна
сторона. Російське командування
розраховувало знищити противника шляхом оточення його
в Галичині. Однак цей задум в силу ряду причин: слабкої організації
управління та взаємодії, зайвої боязні за висунення вперед крил, поганої
організації роботи військового тилу – не здійснився, і наступ російських військ
звівся до виштовхування супротивника. Але, оцінюючи таким чином Галицьку битву,
не можна випускати з уваги і те, що вона велася за обставин, коли противник
здобув рішучу перемогу в Східній Пруссії над 2-ю
армією і цим самим відкрив собі шлях у тил Південно-Західного фронту. У цих
умовах російське командування сміливо продовжувало наступальні дії проти
австро-угорських військ, не виділяючи сил для прикриття з боку Східної Пруссії. У ході Галицької операції
війська обох сторін
застосовували оперативні обхвати. Але через брак виділених сил, повільних
темпів, слабкого управління вони не були успішними і виливалися у фронтальні
зіткнення, що супроводжувалися значними втратами, або ж закінчувалися відступом
однієї зі сторін, як це було, наприклад, при здійсненні маневру 9, 4 і 5-ї російських
армій проти 1-ї австрійської армії. В операції
виявилася велика чутливість сторін до охоплення,
обходів. Однак задумані маневри на флангах не здійснювалися, і війська застосовували фронтальні лінійні форми наступу. У другому
настанні російським арміям довелося 4-9 вересня проривати укріплену позицію, здійснити прорив фронту противника,
що зміцнився і володів вогневими засобами, в
багато разів більшими за все те, що застосовувалося в попередніх війнах.
Вогнева сила артилерії і кулеметів робили оборону важко переможною. Для злому
оборони від наступаючої сторони потрібно було застосування у великих масах
важких гармат, а їх було мало. Великі недоліки у веденні
операції відбувалися через неналагодженість управління арміями, взаємодії між
ними, наприклад між 4-ю і 5-ю арміями, а також між корпусами цих армій в
Люблін-Холмській операції. Армії і корпуси тяжіли до природничих рубежів.
Водночас, у важкій для обох сторін Городоцькій битві, багато російських
з’єднань добре взаємодіяли між собою, майстерно
поєднували наступальні і оборонні маневри. Ведучи бої на пересіченій
місцевості, покритій озерами і лісами, вони то розтягувалися, займаючи широкий
фронт, то стискалися. 24-й корпус 8-ї армії, який виявив в Городоцькій битві
високі здібності вести бої у важких умовах, піддавшись загрозі обходу обох
своїх флангів, вміло вів оборонний бій проти двох
корпусів противника. Добре діяла артилерія і кіннота 8-ї армії. При вимушеному
відході піхоти артилерійські батареї часто викидалися
вперед і своїм вогнем зупиняли противника, а тим часом піхота знову займала
залишені позиції. При настанні піхоти артилерійські батареї іноді доповнювалися
піхотними полками і батальйонами, з якими вони тісно взаємодіяли, підтримуючи
їх вогнем з відкритих позицій. 12-а кавалерійська дивізія 8-ї армії, прагнучи
зупинити противника, який погрожував лівому флангу 24-го корпусу, спішилася,
повела бій і, коли в пішому строю їй не вдалося
зупинити обхід, атакувала противника в кінному строю. При наступі російська і австрійська дивізії займали фронт в середньому до 8 км. Артилерійська щільність на 1 км
фронту становила 5-8 (і трохи більше) гармат. При прориві австро-угорського
фронту 4-а російська армія (другий наступ) мала 22 гармати на 1 км фронту. Тактика наступального бою будувалася
на поєднанні атак з
фронту з охопленням флангу противника, на прагненні досягти тісної взаємодії
як між наступаючими частинами
та підрозділами, так і між піхотою і артилерією;
остання все більше розширювала свою
взаємодію з піхотою. Наприклад, в наступальному бою 25-го піхотного полку 7-ї піхотної дивізії, підтриманого двома
батареями артилерії, дві 76-мм гармати були за допомогою піхоти висунуті на
відкриті вогневі позиції і прямою наводкою розстрілювали австрійські кулеметні
гнізда. Підготовка атаки не тільки за допомогою
рушничного і кулеметного вогню, але і за допомогою артилерії дозволила батальйонам полку знищити кулемети супротивника і захопити оборонену ним важливу висоту. З
ініціативи командирів з’єднань і частин дивізійну артилерію поступово
стали перепідпорядковувати полкам, по одній-дві батареї, і підготовляти атаку
піхотних батальйонів вогнем артилерійських батарей. Швидкість руху і сильний вогонь зі стрілецьких позицій під час коротких зупинок, а
також нанесення дружного штикового удару визначали успіх наступу. За перебігаючими стрілецькими
ланцюгами рот кидалися батальйонні підтримки, потім резерви командирів полків,
командирів бригад (начальників бойових дільниць) та начальників дивізій. Артилерія цілком виявила свою значущу роль у веденні бою.
Широке застосування артилерійського вогню дозволило успішно вирішити задачу.
Українські артилеристи, які вели вогонь із закритих позицій, в мистецтві стрільби перевершували артилеристів противника.
Кавалерія, армійська та корпусна, використовувалася, як правило, масовано.
Іноді кавалерія корпусів розподілялася по дивізіях. Кавалерія вела бої,
виробляла розвідку, нападала на фланг і тил частин противника, кидалася в
переслідування. Вона служила резервом армії або корпусу, розміщуючись на
флангах або в проміжках між корпусами. Переклала Іванка Подольська |
ч
|
 |
|