Андрій Зайончковський

І світова війна: післямова і висновки

ВИРІШАЛЬНІ ФАКТОРИ

Світова війна закінчилася... Учасники її розділилися на переможців і переможених. Лише Росія рішуче відмовилася розділити долю тих чи инших.

Весь світ вивчає цю найбільшу з воєн і шукає причини перемог і поразок.

Факторів, які вирішили долю світової війни, багато:

1. Змінилося економічне становище Німеччини, особливо в Ельзас-Лотарингії, що не дозволило німецькому командуванню здійснити план Шліффена, який полягав у накопиченні сил у Бельгії за правим флангом обхідного крила, що призвело до скорочення співвідношення сил ударної (в Бельгії) і сковуючої груп (в Ельзас-Лотарингії) з 7:1 до 3:1. Водночас сильно зросли можливості використання залізничної мережі Франції та Росії в оперативному розумінні. Французьке командування організувало контрманевр проти обхідного правого крила німців, позбавленого корпусів наступних ешелонів (ерзацрезервних і ландверних). Російське командування скоротило терміни розгортання своїх армій на німецькому кордоні, перш ніж встигла виникнути загроза не тільки Східної Пруссії, а й Сілезії, на тимчасову втрату яких німецьке командування в силу політичних та економічних умов не могло піти. Ця обставина була причиною відволікання частини сил з Французького на Російський фронт, що збільшило нестачу сил на Французькому фронті.

2. Необґрунтований сподівання на коротку блискавичну війну «до осіннього листопаду» (за Шліффеном), не беручи до уваги того, що вже й тоді економічна міць супротивників, при напрузі всіх сил країни, демонструвала засоби і всі передумови для тривалої війни.

3. Груба політична помилка німецького уряду, який не підготував війну проти свого головного супротивника – Англії. Звідси виходила недооцінка військової потужності Англії, що встигла при тривалій війні здійснити розгортання сильних армій, які збільшили майже вдвічі чисельність противника на Французькому театрі війни.

4. Необґрунтовані очікування німецького військового командування на те, що за допомогою підводної війни вони зможуть блокувати Англію. Політично це було неможливо, бо при існуванні міжнародних економічних відносинах Німеччина необмеженою підводною війною кинула виклик нейтральним країнам і викликала нового супротивника – США.

5. Розпилення німецьких сил і засобів між своїми союзниками, які вже через півроку війни могли триматися тільки за рахунок її допомоги, а зі свого боку не чинили їй рішучої підтримки. Ця обставина погіршила економічне і військове становище Німеччини.

6. Німецький уряд і її політичні діячі не розуміли, що при класових протиріччях, які загострювалися в зв’язку з економічною розрухою і невдачами війни, кинуте більшовиками гасло про переростання світової війни у війну громадянську, після Росії, було особливо близьке до дійсності в Німеччині.

Ось ті основні чинники, внаслідок дій яких світова війна, всупереч короткозорим розрахункам урядів імперіалістичних держав, які вступили у війну, прийняла такий затяжний характер, що в свою чергу окреслило її ймовірний кінцевий результат.

Вирішальна кампанія 1918 р. розпочалась на Французькому театрі війни в стані удаваної військової могутності Німеччини, тоді як військове командування, в особі Гінденбурґа-Людендорфа, вважало ситуацію вельми сприятливою для досягнення Німеччиною цілей війни. Загалом поразка Німеччини була вже давно визначена, тому що за 4 роки вона на жодному театрі війни не здобула рішучої перемоги, яка наблизила б її до здійснення цілей війни. Зі стратегічного погляду протягом всієї війни Німеччина свої операції програла.

Лютнева буржуазно-демократична рево-люція, здобувши спочатку прихильне ставлення до неї Антанти, не оправдала сподівань останньої на підйом «патріотичних» настроїв в народних масах Росії, з метою доведення війни до переможного кінця на славу антантівського імперіалізму. Пролетарська революція в Росії сколихнула весь світ. Ряд повстань і виступів у арміях і флотах воюючих держав розхитав підвалини всієї капіталістичної системи.

Урядам обох імперіалістичних таборів довелося задуматися над своєю долею у випадку подальшого затягування війни: шлях від російського самодержавства до Совєтів був не довгим і відбувалось це у всіх на очах.

Німецьке командування в 1918 р. взяло на себе два непосильні завдання: перше – здійснення цілей війни шляхом перемоги на Заході, і одночасно друге, ще більш нездійсненне, – придушення Жовтневої революції.

Відтепер революційний робочий рух став вирішальним фактором у війні. Це перший і найважливіший висновок з досвіду світової війни 1914-1918 рр..

РОЗМАХ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Імперіалістична війна 1914-1918 рр.. перевершила всі попередні війни за своїм розмахом. З 54 держав у війну було залучено 33, їх населення становило 67 % всього населення земної кулі. На обслуговування і харчування озброєного фронту кинуто величезні ресурси народного господарства. Крім численних армій на фронтах, мільйони робітників у тилу залучили до виготовлення зброї, снарядів, літаків, отруйних речовин та инших засобів винищення. Безпосередньо на виробництві бойових засобів до кінця війни у Франції було зайнято 1 млн. робочих, в Англії – 2 млн., з США – 1 млн., у Німеччині – до 2 млн. У зв᾿язку з цим відбулися найбільші зрушення в економіці капіталізму, різко змінилося співвідношення продукції різних галузей виробництва.

Масштабність театру воєнних дій випливала з необхідності величезних просторів для розгортання мільйонних армій і постачання останнім техніки та всього необхідного. Так, один Західноевропейський фронт, розтягнутий до початку війни між Бельфором і Мезьєром на 300 км, вже після битви на Марні, коли фронт простягнувся від швейцарського кордону до Північного моря, дорівнював 600 км. Щоб уявити собі території, які займали в світову війну війська і обози, потрібно зауважити, що загальні резерви, парки, транспорти, тимчасові установи та головні служби армій розташовувалися позаду фронту на глибину в середньому близько 100 км. Помноживши число кілометрів фронту на 100, ми отримаємо 60 000 кв. км, що дорівнювало 1/9 території всієї Франції. Східноевропейський фронт після виступу Румунії в 1916 р., простягнувся між Чорним і Балтійським морями, дорівнював вже 1400 км, а територія, необхідна для розміщення військ і обозів, обчислюючи її за тою ж схемою, дорівнювала 140 000 кв. км, що займало ј площі сучасної Німеччини. Звідси видно, яким важким для населення було розквартирування великих мобілізованих армій.

Тривалість війни перевершила всі сподіван-ня. Німецька військова школа, найбільш видатним представником якої був Шліффен, вважала, що при дійсних міжнародних економічних відносинах дуже скоро будуть порушені коліщатка державного механізму, а тому війна має бути швидкоплинною. Німеччина постаралася забезпечити швидкість своїх операцій відповідним потужним озброєнням в артилерійському плані. Однак тут вона помилилися, тому що потужна економіка іншої сторони дозволила розвинути військову промисловість і розтягнути війну на 4 роки.

Більш-менш реальна блокада Центральних держав союзниками, спроби німців знищити англійську торгівлю за допомогою посилення підводної війни, лише прискорили втручання Америки у війну на боці французів і англійців. Але тут були й инші причини – вкладення американських капіталів у англо-французькі армії вимагало швидшої реалізації прибутків американських капіталістів.

Залучення обома воюючими сторонами нових союзників і спільне користування джерелами промисловості, землеробства і фінансів, якими могли володіти окремі союзні держави, сприяли розширенню театру операцій та збільшенню тривалості боротьби.

РУЙНІВНІСТЬ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Руйнівність війни 1914-1918 рр.. у багато разів перевищила жертви і втрати ряду колишніх воєн. Прямі військові витрати 11 головних воюючих держав досягли 200 млрд. дол., тобто в 10 разів більше вартості всіх воєн з 1793 по 1907 рр.. Людські втрати убитих та померлих від ран склали 10 млн. осіб, поранених налічувалося 19 млн., з них близько 3 млн. залишилися інвалідами. Колосальна смертність була в таборах для військовополонених. Так, наприклад, кількість померлих російських полонених в Австрії та Німеччині досягала майже 500 000 чоловік. Населення 10 европейських держав, нараховувало до 1914 р. 400 800 000 людей, в середині 1919 р. воно зменшилося до 389 млн. осіб. У районах бойових дій було зруйновано велику кількість виробничих підприємств, засобів транспорту, сільськогосподарського інвентарю та ин. В одній лише північній Франції було знищено 23000 промислових підприємств, у тому числі 50 доменних печей, 4000 км залізничних доріг і 61 000 км інших шляхів сполучення, 9700 залізничних мостів, знищено 290 000 будинків і зруйновано близько 500000 будівель. На морях знищено понад 16 млн. т торгового флоту вартістю майже 7 млрд. дол.

Загострення боротьби найбільших імпе-ріалістичних хижаків за переділ світу, грандіозний масштаб і велике напруження військових зіткнень при затяжному характері війни, обумовлені ними колосальні запити збройного фронту привели до перетворення всіх виробничих засобів на військові потреби. Виникла необхідність централізованого керівництва різноманітними сторонами господарського життя.

Це виявлялося в прискоренні процесів концентрації виробництва і централізації капіталу, у швидкому зростанні моно-полістичних об᾿єднань, в посиленні зрощування фінансової олігархії з апаратом державної влади, у встановленні військово-економічної диктатури буржуазії.

ФРОНТ І ТИЛ У ВІЙНІ МАЙБУТНЬОГО

М. В. Фрунзе в своїй статті «Фронт і тил у війні майбутнього» зробив такі висновки про значення тилу в сучасній війні:

«Положення, яке свідчить, що «результат війни вирішуватиметься не тільки безпосередньо на бойовому фронті, а й на тих лініях, де стоять цивільні сили країни», стало тепер живою аксіомою. Досвід війни показав, що досягнути цілей війни в сучасних умовах стало значно складніше, ніж це було раніше. Сучасні армії наділені колосальною живучістю. Ця живучість пов᾿язана із загальним станом країни. Навіть повна поразка армій супротивника, досягнута в певний момент, не забезпечує ще кінцевої перемоги, оскільки розбиті частини мають за собою економічно і морально міцний тил. При наявності часу і простору, що забезпечують нову мобілізацію людських і матеріальних ресурсів, необхідних для відновлення боєздатності армії, остання легко може відтворити фронт і з надією на успіх вести подальшу боротьбу.

З одного боку, до неймовірних розмірів зросли труднощі забезпечення мобілізаційної готовності армій. Необхідні для цього кошти визначаються не сотнями мільйонів, а мільярдами рублів.

З іншого боку, в цьому ж напрямку діє і швидкий прогрес сучасної військової техніки. Те, що визнається найбільш досконалим сьогодні, завтра стає вже застарілим і не забезпечує успіху. Звідси – недоцільність і пряма небезпека колосальних фінансових витрат на заготівлю мобілізаційних запасів. Центр ваги переноситься на відповідну організацію промисловості і взагалі всього господарства країни.

Таким чином, зв᾿язок фронту з тилом в наші дні повинен стати набагато тіснішим, безпосереднім і вирішальним. Життя і робота фронту визначаються роботою і станом тилу. І в цьому сенсі центр ваги ведення війни перемістився з фронту назад, в тил».

У цьому ж напрямку працює й інший момент, пов᾿язаний з розвитком військової техніки та з удосконаленням засобів винищення. Перетворення авіації в один з головних родів військ, удосконалення хімічних засобів війни, можливе використання інфекційних мікробів і ин. – все це, по суті, змінює уявлення про фронт і тил у старому значенні цих слів.

Фронт, як район, безпосередньо охоплений військовими діями, втрачає характер колишнього живого бар᾿єру, перегороджує ворогові доступ в тил. Якщо не повністю, то в будь-якому разі в своїй значній частині тил тепер поєднується з фронтом. Звідси – нові завдання і нові методи підготовки оборони країни і зокрема нова роль самого тилу, як безпосереднього учасника боротьби. Якщо безпосередній тягар ведення війни падає на весь народ, на всю країну, якщо тил набуває такого значення в загальному ході військових операцій, то, природно, на перше місце висуваються завдання всебічної та планомірної підготовки його ще в мирний час.

Підготовка ця повинна мати на меті, по-перше, безперебійне постачання на фронт всього необхідного для ведення бойових операцій, по-друге, забезпечення самого тилу всім, що потрібно для підтримання на належному рівні його робочої енергії і моральної стійкості. Так ставиться ця задача в усіх державах, які прагнуть знайти їй практичне вирішення.

Звідси – нагальне, жагуче й невідкладне завдання: посилити загальну роботу з підготовки країни до оборони; організувати країну ще в мирний час так, щоб вона могла швидко, легко і безболісно перейти на військові рейки. Шлях до цього лежить в засвоєнні твердого курсу на воєнізацію ще в мирний час роботи всього цивільного апарату.

РОЗВИТОК ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ У СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Першою характерною рисою ведення імперіалістичної війни 1914-1918 рр.. був масовий характер збройних сил, які брали в ній участь і велика кількість держав-учасниць. Кількість мобілізованих у всіх воюючих державах досягла 60 млн. осіб. (Див. Табл. 1).

Масштаб застосування засобів воєнної техніки перевищив найсміливіші очікування найбільш далекоглядних дослідників і воєнних діячів (Див.Табл. 2).

Виробництво пороху в 1918 р. досягло щомісячно в Німеччині 14 500 т, у Франції – 10 000 т, в Англії – 40 000 т. У Франції в 1916-1918 рр.. було виготовлено 49 000 т ОВ. В результаті до кінця війни збройні сили воюючих держав були добре оснащеними військовою технікою.

Як йшло оснащення військових з᾿єднань технікою і як змінювалася питома вага різних родів військ, видно з наступної таблиці (Див.Табл. 2, 3).

З цих таблиць видно, що під час війни відбулася глибока організаційна зміна складу збройних сил.

В умовах зростання військової техніки командування армій обох сторін у ході війни було змушене змінювати способи ведення війни, свою стратегію і тактику.

ПИТАННЯ СТРАТЕГІЇ

А) СТРАТЕГІЧНІ РЕЗЕРВИ

В наслідок прорахунків фактів в галузі стратегії, якими рясніла перед світовою війною військова думка, до того ж перебувала під гіпнозом ідей Шліффена щодо розгрому супротивника, з᾿явився прорахунок всіх воюючих сторін і щодо стратегічних резервів.

Стратегічні резерви, використання яких вважалося дуже спірним після франко-прусської війни 1870-1871 рр.., які багатьма письменниками навіть повністю заперечувалися як неправильний висновок з невдалого результату російсько-японської війни 1904-1905 рр.., і роль яких була взагалі недостатньо оцінена в період безпосередньої підготовки до світової війни, – з перших днів цієї війни виявили своє справжнє значення. Німецька армія, яка розгорнулася на Західноевропейському театрі без резервів, була змушена поступитися французам полем битви під Марною, з иншого боку, фактичне використання, навіть вкрай невміле, в якості стратегічних резервів, не призначених виконувати таку роль, зосереджених у Варшавському районі 9-ї і 10-ї російської армій в серпні 1914 р., дозволили російському командуванню запобігти розвитку катастрофи на обох фронтах у зв᾿язку з поразкою на Північно-західному фронті 2-ї армії Самсонова і проривом австро-угорцями на Південно-західному фронті 4-ї російської армії.

Подальший хід світової війни достатньо переконливо продемонстрував, що стратегічні резерви потрібні і в маневреному, і в позиційному періодах. При цьому надзвичайно зросла роль залізничного та автомобільного транспорту, ще більш піднялося значення великих артилерійських резервів, виразніше підтвердилося значення кінних мас, цілком визначилася роль централізованого управління і, нарешті, у всю величину проявилося значення політичного чинника, який впливає на використання стратегічних резервів у тому чи іншому напрямку.

Б) СТРАТЕГІЧНА КІННОТА

Згадане раніше значення маси кінноти як стратегічного резерву вимагає того, щоб розглянути питання про стратегічну кінноту. До світової війни у всіх арміях щорічно проводилися спеціальні кавалерійські маневри великими кінними масами, з постановкою завдань стратегічного характеру в дусі рейду кінноти. Судячи з розмаху, який мала кавалерійська справа в мирний час, можна було допустити, що на Европейському театрі з’явиться стратегічна кіннота у вигляді самостійних кінних армій. Але після оголошення війни виявилося, що жоден генеральний штаб не зважився переламати сталі пораженські погляди на майбутню роль кінноти. Генеральні штаби прийшли до рішення залишитися при армійській кінноті, надаючи кінні маси піхотним арміям для обслуговування армійської операцій. Таке рішення було зрозуміло певним чином для західноевропейських армій, де не була передбачена фронтова організація. Що ж до російської армії, то в ній фронтова організація для европейської війни була передбачена, і ця обставина повинна була змусити генеральний штаб розглянути більш широко роль кінноти в діях фронтів.

Але російський генеральний штаб підпав під вплив, західноевропейської літератури і без достатньої критики теж зупинився на армійській кінноті. Стратегічної кінноти не було сформовано.

І протягом всієї війни на европейських театрах не було жодного випадку використання кінноти з широкими оперативними завданнями.

В) ТАНКИ, АВІАЦІЯ ТА ХІМІЧНІ ЗАСОБИ

Сила артилерійського та кулеметного вогню, здавалося, надала обороні незламності, спроби прорвати фронт протягом 1915-1916 рр.. на Французькому театрі призводили лише до проникнення в оборонну систему противника, але прорвати її наскрізь і швидко, щоб зменшити опір противника і випередити формування нових позицій в 1-2 км глибше в тилу, не вдавалося.

Вихід з глухого кута було знайдено тільки зі створенням танка – нового бойового засобу.

Танк поєднував у собі наступальну силу і вогонь зі всюдихідністю і бронею. Він був тим засобом, який дозволяв долати дротяні загородження, переходити окопи, вражати сховану в окопах і гніздах піхоту і кулемети противника смертоносним вогнем своїх гармат і одночасно сам був захований під бронею від куль противника.

1917-1918 рр.. демонструють ряд прикладів раптових атак танків, без попередньої артилерійської підготовки, причому ці атаки закінчувалися, безумовно, тактичним успіхом.

Артилерія у своїй могутності, безумовно, дає можливість подолати перші лінії піхоти, яка  обороняється в межах дійсного вогню. Танк, доповнюючи дії артилерії, дає можливість швидко подолати вогневий опір противника в глибині оборонної смуги, або заощадити масу снарядів при підготовці атаки переднього краю оборони.

Як в позиційній, так і в маневреній війні танк дозволяє використати раптовість, як одну з найголовніших умов успіху.

Таким чином, танк був тим засобом, який дав можливість, у взаємодії з иншими родами військ, оснащених удосконаленою військовою технікою (артилерія, авіація, хімія), подолати позиційний глухий кут, надавав перевагу засобам наступу над засобами оборони і відновив безперервну взаємодію між вогнем і рухом піхоти.

Недосконалість конструкції танків обмежувала можливості бойового їх застосування у світовій війні. Ця ж обставина призводила до того, що незмінний тактичний успіх танків обривався в більшості випадків в перший же день, бо вони були не спроможні продовжувати наступ і розвивати успіх, не могли перетворити свій приватний тактичний успіх в успіх операції. Цьому також сприяло незнання природи танкового бою командуванням, невміння вдало застосовувати, використовувати танки і розвивати їх тактичний успіх.

Але танк наполегливо пробивав собі дорогу до панування на полях бою, після кожного разу удосконалюючи деталі своєї конструкції і прийоми бойового використання.

До кінця світової війни союзники мали вже в діючій армії: Франції – близько 3000 танків, Англія – ​​1600, США встигли випустити близько 1000 танків.

Авіація під час війни 1914-1918 рр.. виросла в самостійний рід військ і здійснювала істотний тактичний, оперативний і стратегічний вплив на хід бойових дій.

Загальним висновком з операції 1918 р. на Французькому театрі війни є програми розвитку військової авіації, прийняті ворожими сторонами в кінці 1918 р. (програма Петена), які передбачали збільшення її бойового складу, як основної наступальної сили, за допомогою якої командування обох сторін мало намір успішно послабити і зруйнувати військово-економічну базу збройних сил супротивника, а також сприяти земним військам в організації проривів і переходу до маневрених форм військових дій.

Світова війна ще не дала досвіду взаємодії цього нового роду військ, що отримав у плані диференціації своїх основних видів повний розвиток лише до 1918 р., з іншим новим бойовим фактором, який отримав теж лише в 1918 р. розвиток своїх основних видів – хімічною зброєю. Взаємодія авіації з хімією відкриває в бойовому застосуванні того та іншого абсолютно виняткові можливості не тільки тактичного, оперативного, але навіть стратегічного порядку.

Г) УДАРНА АРМІЯ

В умовах дій всіх перерахованих факторів у кінцевому висновку заслуговує особливої ​​уваги питання про ударну армію, або ударне угруповання, призначене для дій у напрямках головного удару.

На протязі військових операцій всієї світової війни від ударних правофлангових німецьких армій, які наступали через Бельгію до Марни в маневреній кампанії 1914 р., до ударних угруповань німецьких і англо-французьких армій, які рвалися на позиційний фронт в кампанії 1918 р., ударні армії, або угруповання підпадали під особливу увагу головного командування.

Підсумовуючи досвід усієї війни, Тріандафілов говорив про ударні армії: «Ударна армія повинна бути організована таким чином, щоб вона могла своїми силами провести ряд послідовних операцій від початку до кінця. Вона повинна володіти такими засобами, які дозволили б їй подолати будь-який опір противника як на початку, так і в ході, операцій. Стрілкові частини, додаткові засоби придушення, авіація, допоміжні війська – все має бути розраховане згідно з тими завданнями, які стоять перед цією армією. Склад армії повинен бути розрахований так, щоб забезпечити тактичний успіх при зіткненні з супротивником в запланованій протягом цієї операції ситуації».

Ударна армія з самого початку повинна мати всі ті засоби, які дозволили б їй без втрати часу організувати безвідмовний удар в будь-якій можливій в ході планованих операцій ситуації.

Проте досвід операцій 1918 р., в яких знайшли своє застосування «ударні» армії, – це досвід, замкнутий в рамках позиційної війни, що вимагає для свого використання в майбутній війні, яку мислять маневреною, особливо критичного підходу, враховуючи пройдену і теперішню еволюцію засобів військової техніки і пов᾿язану з нею еволюцію оперативно-тактичних форм. Пам᾿ятаючи, що та революціонізує роль, яка стосовно зімкнутих строїв піхоти належала в XIX ст. розвитку техніки вогнепальної зброї, належить тепер, стосовно всіх земних військ і тилу, авіації.

Розвиток авіації, безсумнівно, повинен відбитись на зниженні щільності фронту. Максимально корисна межа переходу кількості в якість, вирахувана ще наприкінці XIX ст. в 10 000 чоловік на 1 км, тепер не перевищує 3000 чоловік.

Ця межа з кожною успішною дією авіації переглядається в сторону зменшення.

В оперативно-тактичному плані досвід Верденскої битви призвів до необхідності проаналізувати погляди в галузі ведення наступальних і оборонних операцій і бою. Французькі та німецькі інструкції, що вийшли в червні 1916 р. відображають отриманий досвід у галузі оборони і наступу. Французьке командування прийшло до таких висновків:

1.Жорстка оборона передових позицій в умовах сильного артилерійського оснащення наступаючого є нездійсненною: необхідно спрямовувати центр оборони в глибину на позицію головного опору і винести з окопів на місцевість (з ретельним їх маскуванням) піхотну зброю і спостережні пункти. Для ешелонування в глибину було застосовано правильний прийом, нехтування яким півтора роки по тому, при другому німецькому наступі 27 травня 1918 р. вплинуло на невдачу 6-ї французької армії, що обороняла «що б там не було» передню позицію на гребені Шмен-де-Дам.

2.У боротьбі за Верден навіть такі «вузлики» опору (вогневі точки) як ями від снарядів зіграли величезну роль. У ці ями, що певним чином ставали притулком, групи піхотинців з 8-10 осіб збиралися навколо найбільш енергійних бійців і ставали душею оборони; їх запеклий опір полегшував контратаки.

3.Верденський досвід показав всю безрезультатність атаки укріпленого фронту на вузьких ділянках. Шляхом швидкої подачі резервів на фланги прориву, ті хто обороняються мають можливість протидіяти розширенню прориву і перетворенню його результатів з тактичних в оперативні.

4.Матеріальна частина противника, його фортифікаційні споруди, штучні споруди і перешкоди (бетон і дріт) стали для артилерії такою ж ціллю, як живі цілі.

5.Французьке командування 27 вересня 1916 реорганізувало піхоту: кожен батальйон мав 3 стрілецькі роти і 1 кулеметну. Стрій піхоти більш малолюдний; інтервал між стрілками в 1 крок, збільшений у січні 1916 р. до 2 кроків, після битви під Верденом був доведений до 4-5 кроків.

Досвід Вердена і Сомма знайшов відображення і в німецьких поглядах на наступ.

Велике оперативне значення отримали такі фактори:

а)можливість панування в повітрі: вперше під Верденом винищувачі були зведені в групи, і авіація виконувала не тільки розвідувальні функції, а й винищувальні;

б)масове застосування хімснарядів;

в)масове використання автотранспорту; так, в березні 1916 р. по шосе Бар-ле-Дюк-Верден (Voie Sacrеe – Святе шосе) автомобільні перевезення французьких військ досягли небувалого розміру: 6000 автомобілів проходило через один пункт протягом 24 год., тобто, один автомобіль за іншим у середньому їхав через 14 с;

г)швидкоплинність і швидкість артилерійської підготовки, які, однак, не повинні йти на шкоду методичності.

Артилерія продовжує розглядатися як головний засіб придушення.

Стратегічні наслідки невдалих операцій німецької армії під Верденом були такі:

Прагнення надати допомогу французькій армії призвело до пожвавлення і прискорення наступальних дій Антанти на інших ділянках фронту світової війни. Березневий наступ російських армій Північного і Західного фронтів на Якобштадт і біля озера Нароч, влітку Брусилівський прорив армій Південно-західного фронту, липневий наступ англо-французьких армій на Соммі, утворення нового Румунського фронту, наступ східної армії Саррайля на Балканському театрі і наступ італійської армії на Ізонцо, – всі ці операції вимагали посилення німецьких резервів, тим часом як значна частина їх була вже безплідно витрачена під Верденом. Однак, внаслідок втрат під Верденом і англо-французький наступ на Соммі не міг бути здійснений в запланованих наприкінці 1916 р. обсягах.

Д) БОЙОВИЙ ПОРЯДОК АТАК У ПОЗИЦІЙНИЙ ПЕРІОД СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Атакуючі корпуси будувалися для прориву у вигляді глибоко ешелонованих хвиль, які аж ніяк не були вогневими одиницями, а мали суто маневрене призначення. Підготовка атаки хвиль покладалася виключно на артилерію. Кожна частина будувалася в кілька ліній, в потилицю. Попереду – рідкі ланцюги розвідників, з головними ротами рухалися команди саперів і гренадери з ручними гранатами.

Обов᾿язково потрібна глибока побудова піхоти при атаці на самому фронті: для піхотної дивізії 1-1 км, з 2 полками попереду і 2 полки в резерві, через 600-800 м за першими; для полку - 1 км, з 2 батальйонами попереду і 2 батальйонами (або 1) в потилиці, через 400-500 м за першими; для роти в дві лінії з полуротою на дистанції 150-200 м. Бойовий порядок розташовувався в особливому вихідному плацдармі у вигляді ряду щілин-окопів. Глибина плацдарму для полку 300-400 м; по фронту – 1 км. Між щілинами 35-30 м, між батальйонами 100 м. Легка й важка артилерія розташовувалася на позиціях в 1-3 км від переднього краю. Бойовий порядок піхоти чисто ударний, без будь-яких вогневих засобів, що діють при наступі. Всі придушення і підготовка атаки виключно на артилерії. Наступ вироблявся строго за планом і складався з 3 етапів: 1) знищення і розлад оборони для забезпечення руху піхоти; 2) захоплення і закріплення атакуючою піхотою ворожих позицій під прикриттям артилерійського вогню; 3) розвиток успіху атаки з рухом піхоти і артилерії вперед. У наявності тактика прориву згуртованої людської маси, бажання грудьми бійців продавити укріплену ворожу позицію, що при невмінні вести придушення в глибині ворожої позиції і при невмілому управлінні призводило до тактики винищення живої сили.

Переклала Іванка Подольська

ч
и
с
л
о

75

2014