|
Причини І світової війни
І світова війна – це війна між двома
коаліціями держав: Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і
Антантою (Росія,
Англія, Франція). У ході війни до Троїстого союзу приєдналася Туреччина (1914
р.) і Болгарія (1915 р.), до Антанти - Сербія (1914 р.), Японія
(1914 р.), Італія (яка до 1915 р. входила до Троїстого союзу), Румунія (1916
р.), США (стала союзником у 1917 р.) та ін. (всього 34 країни). Тривала ця війна приблизно 4 роки (офіційно з 28 липня
1914 по 11 листопада 1918). По суті – це перший військовий конфлікт світового масштабу, в який були залучені 38 з існуючих в той
час 59-ти незалежних держав. Кілька цифр: - Близько 73,5 млн. людей було мобілізовано; - Вбито і померло від ран 9,5 млн.; - Більше 20 млн. поранено; - 3,5 млн. залишилися каліками. Причини І світової
війни Безпосереднім приводом для початку воєнних дій в 1914
році послужило вбивство в Сараєво ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружини
дев᾿ятнадцятирічним сербським гімназистом
Гаврилом Принципом, який був одним з членів організації «Млада Босна», що
боролася за об᾿єднання всіх південнослов᾿янських народів в
одну державу. Однак, з самого початку Першої світової
війни істориків хвилює більш суттєве питання: якими були справжні причини для
її розгорнення? Насправді, їх можна знайти багато. Головною більшість істориків
схильні вважати конкуруючі інтереси найбільших европейських держав: прагнення
всіх країн до захоплення нових територій, розділу
колоній і усунення конкурентів, прагнення країн відвернути увагу народу від
внутрішніх проблем. Кожна держава переслідувала свою мету: Великобританія (у
складі Антанти) Боячись потенційної
німецької загрози, відмовилася від традиційної для країни політики «ізоляції» і
перейшла до політики створення антинімецького блоку держав; Не бажала миритися з
проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і
Південно-Західну Африку; Бажала помститися
Німеччині за підтримку бурів в англо-бурській війні
1899-1902 рр.. У зв᾿язку
з чим вже вела проти Німеччини неоголошену економічну і торгову війну; Прагнула забрати у
Туреччини багаті нафтою землі; Активно готувалася на
випадок агресивних дій з боку Німеччини. Франція (у складі
Антанти) Хотіла відігратись
за поразку, завдану їй Німеччиною у франко-прусській війні 1870 р.; Бажала повернути Ельзас і
Лотарингію, відокремлені від Франції в 1871 році; Хотіла захопити Саарский вугільний басейн; Не могла змиритися зі
своїми збитками на традиційних ринках збуту через конкуренцію з німецькими
товарами; Побоювалася нової
німецької агресії; Прагнула зберегти свої
колонії, зокрема Північну Африку. Росія (у складі
Антанти) Вимагала
перегляду на свою користь режиму
контролю над протокою Дарданелли, бо хотіла мати вільний прохід для свого флоту
в Середземному морі; Оцінювала будівництво
залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку
Німеччини акт. Росія бачила в цьому будівництві посягання на її права в Азії.
Хоча, як зазначають історики, в 1911 році ці розбіжності з Німеччиною були
врегульовані Потсдамською угодою; Не
бажала миритися з австрійським проникненням
на Балкани і тим, що Німеччина набирала сили і починала диктувати свої умови в
Европі; Намагалась зупинити
назріваючу в Росії революцію; Бажала головувати над
усіма слов᾿янськими
народами, тому підтримувала
на Балканах антиавстрійські і антитурецькі настрої у сербів і болгар. Сербія (у складі
Антанти) Отримавши
повну незалежність тільки в 1878 році, прагнула
утвердитися на Балканах в якості лідера слов᾿янських
народів півострова; Бажала утворити Югославію,
включивши в неї всіх слов᾿ян,
що проживають на півдні Австро-Угорської імперії; Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, які боролися проти Австро-Угорщини та Туреччини. Німецька імперія (Троїстий союз) Як розвинута в
економічному плані країна, прагнула до військового, економічного і політичного панування на Европейському континенті; Оскільки Німеччині були
необхідні ринки збуту, а в боротьбу за колонії вона вступила тільки після 1871 року,
жадала отримати рівні права в колоніальних володіннях Англії, Франції,
Бельгії, Нідерландів та Португалії; У Антанті бачила союз
проти себе з метою підірвати свою могутність. Австро-Угорщина (Троїстий союз) Через свою
багатонаціональність грала роль постійного вогнища нестабільності в Европі; Мала територіальні
претензії до Сербії, Чорногорії, Румунії та Росії, а
також прагнула придушити національно-визвольний рух; Силкувалася утримати
захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину; Протидіяла Росії, тому що Росія взяла на себе роль захисника всіх слов᾿ян
на Балканах і в Сербії. США (підтримувала
Антанту) До Першої світової війни
Сполучені Штати були найбільшим світовим боржником, а після війни стали одноосібним світовим кредитором. Україна в планах воюючих
країн займала особливе значення: Німеччина мала на меті
розгромити Росію, відторгнути від неї Україну і приєднати її до складу Великої
Німецької імперії. Крім неї приєднати Прибалтику,
Білорусію і Кавказ; Австро-Угорщина хотіла
зберегти своє панування над Галичиною, Закарпаттям і Буковиною, а також приєднати Волинь і Поділля. Росія
прагнула приєднати Західну Україну, і
таким чином просунути свій кордон до Карпатських
гір. У результаті цього українці, розділені між імперіями,
змушені були воювати один з одним (у російській армії налічувалося 3,5 млн.
українців, а в австрійській 250 тис.). Після вбивства ерцгерцога Фердинанда події
розвивалися таким чином: 15 (28).07.1914
Австро-Угорщина оголосила війну Сербії; 19.07 (01.08) Німеччина
оголосила війну Росії; 21.07 (03.08) Німеччина
оголосила війну Франції; 22.07 (04.08)
Великобританія оголосила війну Німеччині. Пошук причин війни веде до 1871 р., коли завершився
процес об᾿єднання Німеччини і гегемонія Пруссії була
закріплена в Німецькій імперії. При канцлері Отто фон Бісмарку,
який прагнув відродити систему союзів, зовнішня політика німецького уряду визначалася прагненням домогтися
домінуючого положення Німеччини в Европі. Щоб позбавити Францію можливості
помститися за поразку у франко-пруській війні, Бісмарк спробував зв᾿язати Росію
і Австро-Угорщину з Німеччиною таємними
угодами (1873). Однак Росія виступила на підтримку
Франції, і Союз трьох імператорів розпався. У 1882 р. Бісмарк посилив позиції
Німеччини, створивши Троїстий союз, в якому об᾿єдналися Австро-Угорщина, Італія та
Німеччина. До 1890 р. Німеччина вийшла на передову европейської дипломатії.
Франція вийшла з дипломатичної ізоляції і в 1891-1893 рр.., скориставшись
охолодженням відносин між Росією і Німеччиною, а також потребою Росії в нових
капіталах, вона уклала з Росією військову
конвенцію і договір про союз. Російсько-французький союз повинен був стати противагою
Троїстого союзу. Великобританія поки трималась осторонь від суперництва на
континенті, однак тиск політичних та економічних обставин з часом змусили її
зробити свій вибір. Англійців не могли не турбувати
пануючі в Німеччині націоналістичні настрої, її агресивна колоніальна політика,
стрімка промислова експансія і, головним чином, нарощування потужності
військово-морського флоту. Серія відносно
швидких дипломатичних маневрів привела
до усунення відмінностей у позиціях Франції і Великобританії і підписання в 1904 р. так званої «Сердечної згоди». Були
подолані перешкоди на шляху до англо-російської
співпраці, а в 1907 р. було укладено англо-російську угоду. Росія
стала учасником Антанти. Великобританія, Франція і Росія
утворили союз на противагу Троїстому. Тим самим почався розподіл Европи на два збройних табори. Однією з причин війни
стало посилення націоналістичних настроїв. Формулюючи свої інтереси, правлячі
кола кожної з европейських країн прагнули представити
їх як народні сподівання. Франція виношувала
плани повернення втрачених територій Ельзасу та Лотарингії. Італія,
навіть перебуваючи в союзі з
Австро-Угорщиною, мріяла повернути свої землі Трентіно, Трієст і Фіуме. Поляки бачили у
війні можливість відтворення держави, зруйнованої розділами XVIII ст. До національної
незалежності прагнули
багато народів, що населяли Австро-Угорщину.
Росія була переконана, що не зможе розвиватися без обмеження німецької
конкуренції, захисту слов᾿ян від
Австро-Угорщини та розширення впливу на Балканах. У Берліні майбутнє пов᾿язувалося з розгромом Франції і
Великобританії і об᾿єднанням країн Центральної Европи під керівництвом Німеччини. У Лондоні вважали, що народ Великобританії буде жити спокійно,
лише розтрощивши головного ворога - Німеччину. Напруженість в міжнародних
відносинах була посилена дипломатичними кризами - франко-німецьким зіткненням в
Марокко в 1905-1906 рр..; анексією австрійцями Боснії
і Герцеговини в 1908-1909 рр..; нарешті, Балканськими війнами 1912-1913 рр.. Великобританія і Франція підтримували
інтереси Італії в Північній Африці і тим самим настільки послабили її
прихильність Троїстого союзу, що Німеччина практично
вже не могла розраховувати на Італію як на союзника в майбутній війні. Війна охопила майже всю земну кулю і велася на суші, на
морі і в повітрі. Найбільшу загрозу для Британії представляла блокада, що
здійснювалася Німеччиною з допомогою підводних човнів,
в результаті якої Британія втратила кораблі торгового флоту загальною
водотоннажністю 7,6 млн. т. Вільна торгівля, яка
передбачає залежність від імпорту продовольства, зробила британське
населення особливо вразливим. У 1916 році у зв’язку з військовими подіями у
Великобританії був прийнятий закон про загальну
військову повинність. Крім військових дій у
зовнішньому світі, Великоднє повстання в Ірландії в 1916 р. створювало загрозу
для Сполученого Королівства в його власному тилу. Але найважчий час настав на початку 1917. Росія вийшла з війни, а
Німеччина розгорнула військові дії на морі. До всього британські збройні сили
зазнали нищівної поразки від турецької армії в Месопотамії. І хоча надалі англійці змогли повернути собі перевагу, вони втратили в
боротьбі за Суецький канал величезну кількість людей. У результаті безлічі
кровопролитних боїв, Німеччина у війні програла. Але хоч Великобританія
і закінчила війну переможницею,
її становище залишало бажати кращого. Витрати Англії
на війну перевищили 25 млрд. фунтів стерлінгів. Державний борг зріс за роки
війни втроє. Відсотки по боргу і необхідність виплати пенсій лягли на країну
важким тягарем. Число убитих і зниклих безвісти становило приблизно 680 тис. чоловік, а число мобілізованих –
5,7 млн. Потрібно також враховувати, що вперше в історії Англія стала жертвою спустошливих бомбардувань і сильних ракетних ударів, в результаті яких вона втратила значну частину свого торгового
флоту. А оскільки підтримувати зв᾿язок і торгівлю Англія могла тільки за
допомогою флоту, для неї ці втрати були дуже суттєвими. Їх потрібно було чимось
компенсувати. Після Першої світової війни Сполучене
Королівство отримало мандат на управління частинами Німецької та Османської
імперій. Від Німеччини до неї відійшли Танганьїка, частини Того і Камеруну,
невеликий острів Науру в Тихому океані (спільно з Новою Зеландією та Австралією); від Туреччини – Палестина, Трансйорданія, Ірак.
Але цього було недостатньо, щоб відразу налагодити економіку своєї країни. З економічного погляду, завдяки боргу і
втратам, які спричинила війна, найбільш нагальною проблемою післявоєнного часу
був перехід від економіки військового до економіки мирного часу. Цей процес
виявився більш важким і довгим, ніж очікувалося, і все ще тривав у період
Великої Депресії. А перш, ніж депресія закінчилася, на порядок денний постала підготовка до нової війни. |
ч
|
 |
|