|
Приводи до розв’язання І Світової війни
Перші передчуття великої війни в Европі, ймовірно, з᾿явилися відразу після поразки Франції у війні з Німеччиною Бісмарка
(1871 рік). Було очевидно, що Франція не змириться з національною ганьбою, з
втратою територій, з посиленням Німеччини. І
підготовка до реваншу
розпочалася задовго до пострілу, що пролунав у Сараєво червневого ранку
1914 року. Країни Европи поступово розділилися на дві табори. Чільне становище в цих таборах займали Франція і Німеччина. І в Берліні, і в Парижі плелись дипломатичні інтриги, головною
метою яких був пошук союзників (крім тих, хто вже визначився: Англії,
що підтримувала Францію, і
Австро-Угорщини, що підтримувала Німеччину) і ресурсів для ведення війни. У
1881 році сербський король Олександр Обренович уклав таємну військову конвенцію
з Австрією і тим самим він прийняв сторону Німеччини. У Парижі такий поворот сприйняли без ентузіазму. У ніч з 28 на 29 травня 1903 р. групи озброєних офіцерів,
які належали до організації «Чорна рука», під
командуванням Драгутіна Дімітрієвича увірвалися в королівський палац. Короля Олександра, королеву та кількох їхніх наближених вбили. Розпочався переворот, в ході якого до влади прийшла династія Карагеоргієвичів,
що орієнтувалась на Францію. Таємне товариство «Чорна
рука» взялося за створення мережі підпільних
просербськи налаштованих організацій на
Балканах. Зокрема, була організована
«Молода Боснія» («Млада Босна»). Нею керував з Белграда не хто инший, як
Драгутін Дімітриевич, який до цього був шефом
сербської військової розвідки. Спадкоємець престолу Австро-Угорщини, п᾿ятдесятирічний
ерцгерцог Австрії Франц Фердинанд Карл Луїс Марія Габсбург-Лотаринг д᾿Есте
12 червня (25 червня за новим стилем) прибув в Боснію на військовому кораблі
для спостереження за призначеними на цей день військовими маневрами
австро-угорської армії. Франц Фердинанд не був прихильником війни з Росією і Сербією (нагадаємо, що між цими двома країнами були союзницькі відносини в той період), він розумів, що французькі масони
і противники монархії підбурюють їх до війни, щоб
повалити монархію. Ерцгерцог Франц Фердинанд добре
ставився до слов᾿ян, компенсуючи це
поганим ставленням до угорців, євреїв
і італійців, а головне – він холодно ставився до Німеччини. На неділю 15 червня (або 28 червня 1914 за новим стилем) спадкоємцем австрійського
трону Австрії була запланована поїздка в Сараєво, столицю Боснії і
Герцеговини, метою якої був урочистий проїзд та відвідування органів
самоврядування. Вже напередодні містом поповзли чутки
про можливий замах на ерцгерцога. Після прибуття
поїзда, ерцгерцог з дружиною Софією сіли в автомобіль, також з ними в
автомобіль сіли військовий губернатор Боснії генерал Потіорек і граф Гаррах.
Першою незрозумілою деталлю є те, що охорона, яка прибула з ним тим же поїздом,
не стала далі супроводжувати спадкоємця престолу, а
залишилася на вокзалі. Заїхавши в готель, процесія
з ерцгерцогом рушила вулицями Сараєва, попереду йшла машина бургомістра,
за якою слідував автомобіль з спадкоємцем габсбурзького
престолу і його дружиною. Місто було святково прикрашене, на кожному
кроці виднілися портрети Франца Фердинанда, городяни
у святкових костюмах вітали спадкоємця
престолу. Раптово, під᾿їжджаючи до мосту Цумур᾿я,
шофер ерцгерцога Лойка боковим зором помітив, як одягнена в чорне людина кинула
в їхньому напрямку якийсь предмет. Лойка миттєво натиснув педаль газу, і машина
рвонула вперед. Непізнаний згорток або ударився про складений полотняний дах,
або був відбитий рукою ерцгерцога (є різні суперечливі
свідчення першого замаху) – в будь-якому разі, він відлетів під колеса
автомобіля з супроводу позаду. Оглушливий
вибух прогримів під
колесами машини, в якій їхали вищі офіцери. Серйозних ушкоджень ніхто в
автомобілі австрійського ерцгерцога не зазнав, лише
дружина Франца Фердинанда отримала подряпину
на шиї. Бомба була начинена цвяхами, якими поранило багато людей в натовпі біля мосту. Лойка, проігнорувавши наказ ерцгерцога Франца Фердинанда зупинитися,
помчав далі і зупинився тільки біля ратуші – кінцевої
мети їхнього маршруту. Там, в оточенні військ, побудованих в каре, була
призначена перша урочиста зустріч з главами міста. Не звертаючи уваги на
питання оточуючих, Лойка вийшов з автомобіля, щоб провести його огляд.
Серйозних пошкоджень не було: кілька уламків потрапили
у верхню частину бензобака, але не пробили його; инші – в ліву половину кузова
і згорнутий верх. Через деякий час, після відвідин
ратуші спадкоємець наказав їхати до лікарні, відвідати поранених офіцерів.
Кортеж рушив далі за наміченим маршрутом. Другою незрозумілою деталлю є дії
водія машини бургомістра: автомобіль бургомістра, що їхав в голові колони перед
машиною ерцгерцога, на розі вулиці Франца Йосифа несподівано звернув вправо
(хоча за маршрутом йому слід було продовжити рух по
прямій). Згодом шофер бургомістра пояснив це нерозумінням маршруту. Помітивши це, генерал Потіорек
наказав водієві Лойко не зупинятися і їхати прямо. Але, на
жаль, розгублений шофер натиснув на гальмо. Далі події розвивалися стрімко. Один молодий чоловік, знову ж таки в темному одязі, що стояв на перехресті біля
групи цивільних осіб, вийняв з кишені
револьвер і почав стріляти в напрямку
автомобіля. Почалась паніка, перелякані люди з криками розбігалися в різні сторони. Кулі здійснили своє завдання. Одна пробила комір
мундира ерцгерцога Австрійського
Франца Фердинанда, шийну артерію і застрягла у хребті. Инша пробила
щільний корсет герцогині і застрягла в правому боці. Ерцгерцога з дружиною
привезли в урядовий Палац. Дружина Франца
Фердинанда померла на шляху до палацу, через п᾿ятнадцять
хвилин у безпам᾿ятстві помер її чоловік, ерцгерцог і престолонаслідник Австро-Угорщини. Перший, хто вчинив замах на життя ерцгерцога – націоналіст
Неділько Кабріновіч, встиг дістати з кишені
отруту, проковтнути її і кинутися в річку. Отрута на нього чомусь (можливо спеціально) не подіяла,
і на мілководді його схопили. Другоо – Гаврила Принципа – теж був відразу схопили. Принцип відчайдушно чинив опір, намагався проковтнути
отруту і застрелитися; йому не дали цього зробити. Як пізніше
з᾿ясувалося, в натовпі, що вітав Австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда, знаходилося не менше семи терористів, що належали до таємної сербської
націоналістичної спілки. Замах було організовано
та здійснено конспіративній групою «Молода Боснія» («Млада Босна») на
чолі з сербом Гаврилом Принципом та Данилом Ілічем. Після
вбивства Франца Фердинанда, ця організація була заборонена. Зауважимо, що Гаврило Принцип після невдалого замаху біля мосту Цумур᾿я, абсолютно випадково
опинився біля місця зупинки автомобіля Франца Фердинанда, під час цієї не запланованої поїздки. Гаврило
Принцип був неповнолітнім і його засудили на двадцять років каторги. Він помер
від голоду і туберкульозу. Так само на двадцять років
засудили Кабріновіча. Поповичу було присуджено тридцятирічне ув᾿язнення.
Іліча, визнаного керівником змовників, - страчено. Багато учасників організації
«Молода Боснія» під проводом полковника Драгутина
Дімітрієвича були засуджені до різних термінів (аж до довічного) тюремного ув᾿язнення. «Молода
Боснія» була тісно пов᾿язана з сербською націоналістичною організацією «Чорна
рука», що було підтверджено знахідкою поліції
свідчення того, що пістолети і бомби група змовників отримала від «Чорної
руки». Самого Драгутіна Дімітрієвича арештували в грудні
1916 року і на початку червня 1917 його засудили до розстрілу військовим судом. На питання кому потрібна була смерть Франца Фердінада досі немає однозначної відповіді.
Цю таємницю полковник Драгутін забрав із собою в могилу. Зауважимо лише, що в
1913 році президентом Франції став оскаженілий мілітарист Раймон Пуанкаре, що
жадав війни з Німеччиною. Але, щоб не ставати агресором, війну повинна була
розв᾿язати не Франція. Немає сумніву, що деякі кола у Відні
мріяли про усунення ерцгерцога. Питання стосовно «попереджувальної війни» для Німеччини з
кожним роком поставало все гостріше. По-перше, час працював на її противників – Росія ставала з кожним
роком все сильнішою. По-друге, австрійському імператору Францу Йосифу
вже стукнуло 85 років. Скільки він ще протягне? А після
його смерті спадкоємцем стане Франц Фердинанд,
одружений на чешці. Франц Фердинанд
симпатизував слов᾿янам. І не можна була однозначно розраховувати, що такий імператор Австрії залишиться союзником Німеччини, Німеччині ж
поодинці не впоратися з Антантою. «Чорна рука» все настирливіше штовхала Сербію до війни за об᾿єднання сербських земель. З
її ініціативи в червні 1914 року 70-річний король Петро був змушений передати
владу принцу-регенту Олександру. Авантюристи
були переконані: почнемо війну, за нас заступиться Росія,
а за спиною Росії ми непереможні. Але мізки перших осіб держави, на щастя, подібна гарячка не вразила: у Сербії чітко розуміли,
що армія ослаблена Балканськими війнами
1912-1913 років, запаси снарядів розстріляні. Сербський уряд навіть
застеріг Відень щодо поїздки ерцгерцога в Сараєво, але
на це застереження там не звернули уваги. Проте офіційний Белград не засудив
вбивство і не висловив співчуття австрійському двору,
а белградські газети відверто зловтішалися з приводу
загибелі Фердинанда. Людина, яка має стільки
ворогів – приречена. Через двадцять п᾿ять
днів, 10 липня (23 липня за новим стилем) Австро-Угорщина висунула Сербії ультиматум з вимогами, які
порушували її суверенітет: введення на територію
обмеженого контингенту військ, як було сказано в ультиматумі, для
захисту австрійських громадян, які знаходилися там і для розслідування вбивства
ерцгерцога Франца Фердинанда. Дізнавшись про цей ультиматум, міністр
закордонних справ Росії С. Сазонов вигукнув: «Це
европейська війна!». Сербський уряд постарався дати досить примирливу відповідь
на цей ультиматум. Однак, він все ж не прийняв деяких вимог, що містилися в
ньому. Після цього, 15 липня, Австро-Угорщина
оголосила Сербії війну і вже наступного дня Белград зазнав першого бомбардування.
Так почалася Перша світова війна, що тривала з 1914 по
1918 рік, в яку було залучено 38 з існуючих тоді 59 незалежних держав. Росія вважалася покровителькою і захисницею православної
слов᾿янської Сербії. Коли почалася Перша світова війна, Микола II відправив
телеграму німецькому кайзеру, союзнику
Австро-Угорщини. Російський цар «в ім᾿я старої дружби» просив
кайзера «перешкодити союзнику зайти надто далеко в неблагородній війні,
оголошеній слабкій країні». На що отримав відповідь,
що винуватці «підлого вбивства» в Сараєво повинні
понести заслужену кару. Обстановка загострювалася з кожною годиною. У ніч на 18
липня Миколою II була оголошена загальна
мобілізація. З боку Німеччини відразу ж
надійшла вимога скасувати цей захід протягом 12 годин. Вранці 19 липня (1
серпня за новим стилем) німецький посол в Росії граф Ф. Пурталес запитав
міністра закордонних справ С. Сазонова, чи згодна Росія відмовитися від
мобілізації. Міністр відповів негативно. Схвильований посол вийняв з кишені якийсь папір і ще двічі задав те ж питання.
Отримавши в черговий раз негативну відповідь
схвильований граф Ф. Пурталес, передав міністру
ноту з оголошенням війни. Рішення імператора Миколи II про вступ Росії у війну було прийнятно народом схвально.
Санкт-Петербург через свою «німецьку» назви був
перейменований на Петроград. У лічені дні після цього у війну
вступили основні держави Европи. Головними союз-никами Росії виявилися Англія
і Франція, противниками – Німеччина і Австро-Угорщина. Як вже
згадувалось, у військових діях Першої світової війни
брали участь 38 держав світу з населенням близько мільярда чоловік. Двадцять першого липня (третього серпня) Німеччиною була
оголошена війна Франції, наступного дня німці вторглися на бельгійську територію і англійський
уряд повідомив Берліну, що Англія
застосує всіх заходів для захисту нейтралітету Бельгії. Фактично Англія 22
липня (4 серпня) вступила в Першу світову війну. Переклала
Іванка Подольська |
ч
|
 |
|