|
Александр СтроковВерденська м’ясорубка 1916 року
ВЕРДЕНСЬКА М’ЯСОРУБКА
21 ЛЮТОГО – 18 ГРУДНЯ 1916 Р. Взаємне знекровлення в операціях позиційної
війни під Верденом і на Соммі У 1916 р. дві великі операції – під
Верденом і на Соммі, а також операція Південно-Західного фронту велися
одночасно протягом декількох місяців. Операція під Верде ном тривала десять місяців, на Соммі – чотири з половиною (1 липня
– 18 листопада) і операція Південно-Західного фронту – три місяці (4 червня –
початок вересня). Вибираючи Верден в якості головного об’єкту для удару, німецьке верховне командування, безумовно, опиралось на досвід
швидкого падіння найбільших фортець на французькому і російському фронтах.
Важка німецька артилерія повинна була розтрощити Верденське укріплення, не
допустивши тривалого опору. Багато військових діячів після
кампаній 1914 і 1915 рр.. втратили колишню віру в силу довготривалої
фортифікації. Дійсно, фортеця, ізольована від польової оборони і польових
військ, яку обстрілювали важкою артилерією, не могла довго триматися. Тим часом
успіх ведення наступальних операцій, особливо в умовах позиційної війни, багато
в чому залежав від важкої артилерії, а її явно не вистачало. Зважаючи на це, у Франції в серпні 1915 р. фортеці
почали скасовувати, а замість них створювати укріплені райони (Бельфорский,
Верденский, Дюнкеркський). Важка артилерія фортець передавалася польовим
військам. Верденську фортецю, що знаходилася на
відстані близько 300 км від Парижа, перед війною вважали першокласною. Її
основними укріпленнями були форти, зовнішній пояс яких відставав від центру на
7-8 км; лінія обводу фортеці простягалася на 45 км. Верденский виступ
поступово, в ході розгортання боїв, перетворився на укріплений район
Вердена, в якому поєднувалися довготривалі фортифікаційні споруди – фортеці з
польовими укріпленнями. До німецького наступу форти Вердена не включалися в
оборону навіть як опорні пункти польових позицій. Форти правого берега Маасу
готувалися до вибуху. У найбільшому форті фортеці – Дуомон (400 м по фронту і
300 м в глибину) – була залишена команда з 58 осіб для
обслуговування двох броньових веж 75 і 155-мм знарядь. Дуомон перетворився на
маленьку батарею. У ході запеклої боротьби
фортеця відновлювалася. Вона зіграла в загальній системі оборони величезну
роль. Оборонні споруди
польового типу складалися з широких і
глибоких поясів укріплень – траншейних позицій,
польових укріплень – батарей, загороджень з колючого дроту. Верден,
таким чином, був не самостійною фортецею, а опорним
пунктом фронту польової армії. Обнесений
широким поясом фортів, броньованих сховищ і батарей, він в загальній
системі армійської оборони ставав сильнішим, набагато
збільшував свою оборонну міць. Поєднання фортець з укріпленнями польового типу, перенесення тяжкості відображення перших ударів противника на війська, що займали
кілька укріплених позицій, які були висунуті далеко за лінію фортів і за
необхідності підтримувалися вогнем довготривалих
споруд, – така форма оборони виправдовувала себе в Першій світовій
війні. Укріплений район Вердена до моменту настання супротивника не був завершений,
польові укріплення зводилися, готовою була лише перша
позиція (смуга) польової оборони. По фронту укріплень район Вердена тягнувся на 112 км. Рікою Маас укріплений район ділився на сектор правого,
східного берега, який піддався першим ударам німців, і на сектор лівого,
західного берега. Глибину оборони становили чотири
позиції. Перша позиція проходила в 5-7 км від лінії фортів;
вона складалася з ряду центрів (вузлів) опору, розрахованих на батальйон, і
мала лінії: передову, підтримок і редюїтів. Бетонних
споруд було мало, дротяна сітка, яка оберігала позиції, мала ширину 10-15 м, а
місцями до 40 м. За першою позицією в 2-3 км, а на окремих ділянках в 4 км,
йшла друга і за нею третя позиції. Четверта позиція проходила по лінії фортів; позад неї знаходилася внутрішня лінія фортів.
При влаштуванні польових позицій були вдало використані пересічена лісиста
місцевість, яри і круті височини; населені пункти – перетворені на осередки
опору. До початку операції французи розгорнули на правому березі
Маасу три піхотні дивізії (4, 3, 132-а) 2-го
армійського корпусу, дві піхотні дивізії (51-а і 72-а) і одну в резерві (14-а)
30-го армійського корпусу; на лівому березі – дві піхотні
дивізії (67-а і 29-а) 7-го армійського корпусу, маючи в резерві 37-у, 48-у і
близьку 16-у дивізії. Війська правого берега підтримувалися 338 гарматами, з
них 152 важкими, і війська лівого берега – 294 гарматами, в тому числі 92
важкими. На лівому березі щільність оборони дорівнювала двом батальйонам і 21
гарматі, з них 6 важких, на 1 км фронту; на правому березі, на ділянці німецького прориву, в 30-му
армійському корпусі в середньому – 1,5 батальйонам і 15 гарматам, з них 8
важких. Противник розраховував опанувати Верденом прискореним
способом (атакою), розбивши
укріплення важкої і надважкої артилерії, першому удару піддати
північний фронт правого берега і потім повести атаки проти позицій лівого
берега Маасу. Оволодіння Верденом покладалося на 5-у армію (командувач
німецький кронпринц). Ударна група армії – три армійські корпуси (7-й
резервний, 18-й і 3-й – шість з половиною дивізій) – зайняла 14-кілометрову
ділянку від Маасу до Гремілі, замінивши 5-й резервний корпус; 7-й резервний
корпус розвернувся на 8-кілометровій ділянці, 18-й корпус – на 2-кілометровому
і 3-й корпус – на ділянці 4 км. 5-й резервний і 15-й армійський корпуси
зосередилися лівіше Гремілі, зайнявши ділянку по
фронту 15 км. На лівому березі Маасу стояв 6-й
резервний корпус. Силами 15-го корпусу наносився допоміжний удар. На напрямку головного удару німці за кількістю дивізій перевершували
французів у три рази. Для удару по Вердену вони
зосередили 1204 гармати, з яких 654 важких та 29 надважких (380-мм морська
гармата стріляла на 38 км, а 420-мм – на 14 км) і 202
міномети (з них 32 тяжких). Артилерія, яка безпосередньо підтримувала
ударні корпуси, зводилася в три групи (А, В і С) по корпусах, в них було 850
гармат (без 90-мм гармат застарілого зразка). Артилерійським групам надавались
для спостереження та коригування вогню по два-три повітроплавальні загони та
один загін літаків. Удар такої численної і сильної
артилерії ще практикувався при наступі на обраний об’єкт. Під
Верденом вперше застосовуються вогнемети (в ударних корпусах було 8 вогнеметних
рот). В операції для першого удару, писав начальник німецького
генерального штабу, були надані дев’ять нових дивізій,
абсолютно відпочилих і особливо навчених, і додана артилерія виключної
потужності як за кількістю, так і за калібрами, а запас снарядів значно
перевершував потребу (на вогневих позиціях до 3000 снарядів на батарею польових
гармат і 1200 на важку гаубичну батарею). У
розпорядженні командування армії перебували: відділення польової авіації, дві
бойові ескадрильї верховного командування; у
командирів корпусів на захід від Маасу – три відділення польової авіації,
відділення артилерійської авіації та відділення польових аеростатів; загальне
число повітряних сил: 2 великих і 145
розвідувальних літаків, 21 одномісний
винищувач, 14 прив’язних аеростатів і, крім
того, 4 дирижаблі верховного командування. Прорив ударними корпусами думали провести на вузькій
8,5-кілометровій ділянці фронту, між лісами Гомон і Гербеббуа; артилерія після вогневої підготовки необхідними перегрупуваннями
забезпечувала просування піхоти – розвиток прориву в глибину; найближче
завдання – заняття першої та другої позицій оборони. Операція готувалася з перших чисел січня. Війська підійшли до Вердену до початку лютого. Атака була призначена
на 12 лютого, але потім її відклали. З метою досягнення раптовості підготовка до операції велася приховано. Зосередження і розгортання військ, що мали численну артилерію, інженерна підготовка
місцевості всіляко маскувалися. Німецьке командування відмовилося від
устаткування вихідного плацдарму – траншей для атаки в безпосередній близькості
(100-150 м), а віднесло його на 600-800 м від противника. З
метою ускладнення авіаційної розвідки було організовано повітряне загородження.
Щоб відвернути увагу від розгорнутої на ділянці 5-ї армії підготовки
до операції, инші армії Західного фронту отримали завдання прикувати противника
«невеликими операціями на своїх ділянках». Домогтися повної скритності підготовки
операції, незважаючи на вжиті заходи, особливо після перенесення терміну
наступу з 12 на 21 лютого, було неможливо. Але все ж Жоффр вважав більш
імовірною ділянкою німецького наступу не укріплений район Вердена, а Шампань –
західніше Вердена; з боку Вердена очікувалися атаки невирішального значення.
Ділянку, обрану для прориву, французи не могли визначити: вона маскувалася
противником і під час артилерійської підготовки, що
охопила весь 40-кілометровий фронт. Повний прорив позицій французів мислився по рубежі – від
одного кордону до иншого. 21 лютого о 7:15 почалася артилерійська підготовка, яка тривала 9 годин. Французький дослідник еволюції артилерії під час війни Гаскуен, описуючи
дії в операції під Верденом, зауважує, що ніколи німці не застосовували таких
великих калібрів стількох великих мортир і гаубиць. Підготовка
велася шляхом послідовної концентрації вогню і по площах (обстрілом площ),
піддаючи вогню траншеї першої та другої оборонних позицій. Контрбатарейні групи
вели вогонь хімічними снарядами. Великий ефект давав вогонь мінометів. Залізничні станції піддалися повітряному бомбардуванню. Прикриття, командні та спостережні пункти, місця
розташування батарей і резервів, форти та инші укріплення Вердена
обстрілювались артилерією найбільшої потужності. У результаті артилерійської підготовки
система оборони першої та другої позицій була зруйнована, значні
пошкодження отримали й инші позиції. У 16 годин 15 хвилин піднялася
піхота; атакувала вона хвилями ланцюгів. Німецькі частини, що зайняли першу лінію оборони, мали
наказ просуватися далі лише після розвідки другої лінії. Командир 18-го армійського
корпусу попросив у командувача армією дозволу рушити вперед зупинилися після
захоплення першої лінії частини. Але час було вже згаяно, безперервність руху порушена, раптовість загублена. На другий день, 22 лютого,
частина артилерії перепідпорядковується дивізіям. Піхота
отримує безпосередню артилерійську підтримку. Окремі гармати і батареї
з’являються в наступаючих піхотних ланцюгах і
розстрілюють кулеметні блокгаузи, що затримували рух піхоти. Передані німецькій
піхоті міномети і вогнемети набагато посилили її
бойові можливості. В ході боїв французи переходили в контратаки. Контратаки,
здійснені частинами 30-го армійського корпусу, були відбиті. За чотири дні
противник захопив першу і другу позиції. У ході цих боїв німці використали штурмові групи, що складалися з одного-трьох
відділень піхоти з кулеметами, мінометами і
вогнеметами. У міру
просування німецьких військ все більш руйнівним ставав фланкуючий вогонь французької
артилерії, що знаходилася на лівому березі Маасу. 25 лютого противник здобув першу велику перемогу: у його руках
був форт Дуомон. Французьке командування, яке вирішило
що б то не було утриматися на правому березі Маасу, з самого початку операції направляє корпуси,
що підходили в укріплений район, а 25 лютого формує
2-у армію, поклавши на неї оборону Вердена. Обидві сторони вводили в бій все нові і нові з’єднання. Французьке командування широко і вміло
організувало автомобільний рух по шосе Вар-ле-Дюк – Верден, названому
«священним шляхом» або «дорогою в рай». 65-кілометрова траса шосе була
розділена на 6 ділянок, а автомобільний транспорт – на 200 відділень по 20
машин. Автомобільна служба, за даними штабу оборони Вердена, налічувала
наприкінці лютого 300 офіцерів, 8500 солдат і 3900 автомобілів, зведених у 175
автомобільних взводів. З 22 лютого по 7 березня нею
було перекинуто до фронту 190000 чоловік, 22250 тонн бойових припасів та 2500
тонн різної матеріальної частини. У березні пропускна здатність шосе доходила
до 6 тис. машин на добу, або
4 машини в хвилину. До початку березня війська французів значно збільшилися. Німецькі війська, поступово втягнувшись
у важку, виснажливу боротьбу, що супроводжувався великими втратами, після захоплення найбільшого Верденського форту не мали сил
для розвитку успіху. За весь цей час вони просунулися
на 5-6 км. Виснаживши сили на правому березі Маасу, німецьке командування вирішило наступати
на лівому березі, де французькі війська вже перевершували німецькі. Почавши
атаку 6 березня, німці прагнули опанувати найважливіші висоти – Морт-Омм і 304.
Боротьба, однак, не принесла очікуваного успіху. Кровопролитні бої
закінчувалися великими втратами і також велися на виснаження. Німецьким
військам вдалося оволодіти висотами Морт-Омм і 304 тільки в травні. Атаку
висоти 304 підтримувало близько 100 важких батарей. На правому березі Маасу в березні-травні
йшла запекла боротьба за форт Во (південніше Дуомон), який був центром опору.
Лише після тримісячної боротьби 7 червня форт Во
припинив опір. Протягом останніх п’яти діб під час обстрілу форту німці
випускали по 150 тис. снарядів на день. Французькі війська виробляли безперервні контратаки. 22
травня, підтримані вогнем 51 важкої батареї, вони
повернули форт Дуомон, але втримати його не змогли. 24 травня він знову перейшов у руки
противника. Після захоплення форту Во німецькі війська
атакували останню оборонну лінію – форти Тіомон, Флері, Сувіль, Таван,
оволодіння якими поставило б французів перед необхідністю очистити правий берег
Маасу. Бої
розгорілися з новою силою. Одна за одною йшли німецькі атаки і контратаки французів. 24 червня Тіомон
і Флері після обстрілу десятками тисяч снарядів, у тому числі хімічними, були взяті німцями. Але захисники
форту Сувіль відбили атаки противника. Німці не змогли зламати французьку
оборону в липні і серпні. Вжиті ними найсильніші атаки на Сувіль успішно
відбивалися. До вересня німці атаки припинили. Верденськая м’ясорубка
виснажила їх сили. Для Німеччини несприятливо складалася обстановка і на
инших фронтах. «В цей час, - писав Гінденбург, - успіх всюди був на боці наших супротивників». На початку червня почалася велика операція російського Південно-Західного фронту. Вона загрожувала розгромом
Австро-Угорщини і зажадала перекидання німецьких дивізій на Схід. Це
послаблювало Німеччину на Заході. Однак
німецьке верховне командування, замість того щоб припинити довбання
Вердена, продовжувало виснажувати свої сили, прагнучи за будь-яку
ціну заволодіти фортецею. Не відразу напоумив німецьке командування і сильний удар, нанесений 1 липня англо-французькими
військами на Соммі. 27 серпня в війну на боці
Антанти вступила Румунія. 28 серпня відбулася заміна німецького верховного командування. Керівництво військами перейшло до Гінденбурга, призначеного начальником генерального штабу, і
Людендорфа – першим генерал-квартирмейстером. Виснажений наступ під Верденом
за їх наказом було припинено. У жовтні-грудні під Верденом
наступають французи. В результаті наполегливих атак вони повернули форти Дуомон і Во, а 18 грудня вийшли за лінію фортів до колишньої,
третьої позиції (Лувемон, Безонво). Так закінчилася Верденськая
операція, одна з
найбільших і найтриваліших операцій війни. Втрати супротивників
досягли майже мільйона людей. Через Верденську бійню
були пропущені, або, як висловився
Фалькенгайн, «перемелені на млині Маасского
району», більше 100 дивізій: у французів – 65 з 95 і у германців – 50 з 125. Про нещадне виснаження живої сили свідчать наступні цифри втрат, наведені Рольфом Бате: 21-а Гесенська піхотна дивізія
втратила 279 офіцерів і 9523 солдати, 5-а Бранденбурзька дивізія – 218 офіцерів
і 10 099 солдатів, 6-а Бранденбурзька дивізія – 321 офіцера і 9282 солдати. Чисельність дивізій з допоміжними
частинами та підрозділами становила 9-9,5 тис. осіб. Загальні втрати дивізій (що
поповнювалися) досягали 70-100 % і навіть 150
% свого нормального складу. Німецькі дивізії, розповідає Рольф Бате, не тільки цілими тижнями, але часто цілими місяцями
залишалися в Верденському пеклі, аж до їх
знищення. Французи діяли инакше. Найбільший час перебування в бою на
французькому фронті був десять днів. У
більшості випадків французькі дивізії змінювалися після
чотирьох-п’яти днів, перш ніж вони виснажувалися, і після відпочинку знову
вводилися в бій. Переклала Іванка Подольська |
ч
|
 |
|