|
Андрій ЗайончковськийЗбройні сили обох сторін конфлікту
СУХОПУТНІ АРМІЇ Для характеристики військової могутності
воюючих сторін потрібно було б оцінити всю сукупність засобів, які мала кожна
держава, що прийняла активну участь у війні, до моменту її виникнення в серпні
1914 р. Така задача в її повному обсязі навряд чи здійсненна в обмеженому
розмірі даної праці. Таблиця, що представлена нижче дає лише деякі відправні
дані про чисельність сухопутних збройних сил обох союзів до початку війни на
підставі новітніх статистичних даних. Насправді ж військова міць будь-якої
країни складається з цілого ряду факторів, серед яких одна гола чисельність
живих сил не дає повного уявлення про могутність держави. І до початку світової
війни жодна держава не передбачала розмірів
прийдешньої боротьби, особливо її тривалості. У результаті воюючі
сторони, маючи тільки боєприпаси мирного
часу, зіткнулися під час самої війни із цілим рядом несподіванок,
переборювати які доводилося вже наспіх у процесі боротьби. (див. Табл 1). Аналіз наведених у таблиці даних різко підкреслює кількісну перевагу збройних сил
Антанти, але необхідно пояснити цю перевагу однієї сторони, що кидається в очі.
У число 122 російських піхотних дивізій входять 17 стройових. бригад, штатний
склад яких був удвічі меншим піхотних дивізій, і 35 другорядних піхотних.
дивізій, бойова цінність яких до моменту перших зіткнень значно поступалася
мобілізованим кадровим дивізіям. Так само при безсумнівно величезній перевазі
російської кінноти не слід випускати з уваги, що в числі 36 Ѕ кавалерійських.
дивізій – 10 другорядних козачих. Повільність російської мобілізації і особливо
стратегічного зосередження російських сил також послаблює значення вказаної
переваги, якщо згадати, що закінчення
зосередження російських армій без двох далекосхідних корпусів припало на
45-й день мобілізації, а разом з цими корпусами – тільки в кінці 3-го місяця
війни. Варто звернути увагу на незначність бойових російських сил до початку
операцій порівняно із загальною чисельністю
відмобілізованих сил. Ця різниця пояснюється зазначеною повільністю російського зосередження і залишенням великих
мас всередині держави (ополченскі війська і неорганізовані запасні частини). У число 92 французьких піхотних
дивізій входять,
крім 47 польових, 26 резервних дивізій, 12 резервних бригад і 13 територіальних
дивізій, майже рівноцінних російським ополченським бригадам. У цифрових даних про англійські сили є невідповідність
між їх бойовою численністю і кількістю дивізій. Останні показані лише в тому
розмірі, в якому вони входили до складу експедиційної
армії для дій на материку. До
прикордонного бою англійці встигли зосередити тільки 4 піхотні (1, 2, 3
і 5-у) і I кавалерійську дивізію. П’ята (4-а) дивізія
була залучена 23 серпня і брала участь 26-го в битві біля Ле-Като, а 6-а
прибула і брала участь в битві на Марні. Територіальна армія склала ще 14
дивізій, які почали прибувати до Франції в листопаді 1914 р., а для військових
дій були використані вперше лише в 1915 р. По швидкості закінчення стратегічного зосередження всіх
сил Німеччина і Австро-Угорщина володіли безперечною перевагою, що й дозволило
їм на обох найважливіших напрямах випередити
ворогів наступами компактних мас.
РОСІЙСЬКА АРМІЯ За десять років до початку світової війни з великих
держав тільки Росія мала бойовий (і то
невдалий) досвід війни – з Японією. Ця обставина мала здійснити, і
насправді зробила це, вплив на подальший розвиток і життя російських збройних
сил.
Співвідношення сухопутних, морських і
повітряних сил до початку світової війни
Росія встигла залікувати свої рани і зробити великий крок
вперед в сенсі зміцнення своєї військової могутності. Мобілізована російська
армія досягла в 1914 р. грандіозної цифри – 1816 батальйонів, 1110 ескадронів і
7088 гармат, 85 % яких у сформованій ситуації могли бути висунуті на Західний
театр воєнних дій. Розширення повторних зборів запасних для навчання, а також
ряд перевірочних мобілізацій поліпшували якість запасних і робили більш
достовірними всі мобілізаційні розрахунки. У російській армії під впливом японської війни
удосконалилося навчання, розширилися бойові порядки, почала проводитися в життя
їх еластичність, звернули увагу на значення вогню, роль кулеметів, зв’язок
артилерії з піхотою, індивідуальне навчання окремого бійця, на підготовку
молодшого командного і особливо офіцерського складу та на виховання військ у
дусі активних рішучих дій. Але, з іншого боку, залишено без уваги
продемонстроване японською війною значення в польовому бою важкої артилерії,
що, втім, слід віднести і до погрішностей всіх інших армій, крім німецької. Не
були достатньо враховані ні величезні витрати боєприпасів, ні значення техніки
в майбутній війні . Звертаючи велику увагу на навчання військ і на
удосконалення молодшого командного складу,
російський Генеральний штаб абсолютно
ігнорував підбір і підготовку старшого командного
складу: призначення осіб, які просиділи все життя після закінчення
академії на адміністративному кріслі, відразу на посаду начальника дивізії і
командира корпусу було не рідкістю. Генеральний штаб був відірваний від військ,
часто обмежуючи своє знайомство з ними коротким цензових командуванням.
Втілення в життя у військах ідеї маневру обмежували тільки статутами і дрібними
військовими з’єднаннями, але на практиці великі
військові начальники і великі військові з’єднання не вправлялися в її
застосуванні. У результаті російський порив вперед був безпідставний і
невмілий, дивізії та корпуси повільно ходили по театрі військових дій, не вміли
здійснювати у великих масах марші-маневри, і в той час, коли німецькі корпуси
легко за таких обставин проходили по 30 км багато днів поспіль, російські
насилу долали по 20 км. Питаннями оборони нехтували також. Зустрічний бій
почали вивчати усією армією тільки з появою його в польовому статуті 1912. Однакового розуміння військових явищ і одностайного
підходу до них ні в російській армії, ні в її Генеральному штабі досягнуто не
було. Останній, починаючи з 1905 р., отримав автономне становище. Він зробив
дуже мало для втілення в життя армії єдиного погляду
на сучасне військове мистецтво. Встигнувши зруйнувати старі підвалини,
він не зміг дати нічого цільного, а його молоді і найбільш енергійні
представники розкололися, відтворюючи
німецьку та французьку військову думку. З таким різнобоєм в розумінні
військового мистецтва російський Генеральний штаб вступив у світову війну. Крім
того, російська армія почала війну без достатньо добре підготовленого
офіцерського і унтер-офіцерського складу, з малим запасом кадрів для нових
формувань та для підготовки призовників, з
різким, в порівнянні з противником, браком артилерії взагалі і важкої
особливо, вельми слабо забезпеченою усіма технічними
засобами і боєприпасами і з погано підготовленим вищим командним
складом, маючи у себе в тилу не підготовлену для ведення великої війни країну
та її військове управління і абсолютно не підготовлену до переходу для робіт на
військові потреби промисловість. Загалом російська армія вступила у війну з хорошими
полками, з посередніми дивізіями і корпусами і з поганими арміями та фронтами, розуміючи цю оцінку в широкому сенсі підготовки,
але не з особистих якостей. Росія усвідомлювала недоліки своїх збройних сил і з 1913 р. почала виконувати
велику військову програму, яка до 1917 р. повинна була значно підсилити
російську армію і виправити її недоліки. За кількістю авіації Росія, маючи 216
літаків, стояла на 2-му місці, одразу після Німеччини. ФРАНЦУЗЬКА АРМІЯ Французька армія понад сорок років перебувала під
враженням від розгрому її прусською армією й готувалася до безсумнівного в
майбутньому зіткнення зі своїм сусідом-ворогом не на життя, а на смерть.
Прагнення реваншу і захисту свого великодержавного буття спочатку, боротьба з Німеччиною за світовий ринок згодом
змусили Францію з особливою дбайливістю поставитися до розвитку своїх збройних
сил, зрівнявши їх, по можливості, зі східним сусідом. Для Франції це було дуже
важко, через різницю в кількості її населення
в порівнянні з Німеччиною й характер керування країною, через що то збільшувалися,
то зменшувалися турботи про її військової потужності. Політична напруженість останніх
перед війною років змусила французів проявити посилену турботу про свою армію. Військовий
бюджет значно зріс. Франція особливо була стурбована підвищеними складнощами у розвитку своїх сил: щоб не відставати від Німеччини, необхідно було
збільшити щорічний призов новобранців, але
цей захід був нездійсненним внаслідок слабкого приросту населення.
Незадовго до війни Франція вирішила перейти від 2-річного до 3-річного терміну
військової служби, що збільшувало чисельність постійної армії на 1/3 і
полегшувало перехід її в мобілізований стан. 7 серпня 1913 був введений закон
про перехід до 3-річної служби. Ці дії дали можливість восени 1913 закликати
під прапори відразу два віки, що створило контингент новобранців в 445 000 осіб. У 1914 р. склад постійної армії,
без колоніальних військ, досяг 736 000. Особливу
увагу звертали і на збільшення тубільних військ у французьких колоніях,
які були істотно корисними для своєї метрополії. Сильні штати французьких
полків сприяли швидкості і міцності нових
формувань, а також швидкості і простоті мобілізації, особливо кавалерії
і прикордонних військ. Французьку армію 1914
р. не можна назвати широко забезпеченою всіма технічними засобами того
часу. Перш за все, в порівнянні з Німеччиною та
Австро-Угорщиною була повністю відсутня важка польова артилерія, а в
порівнянні з Росією відсутні легкі польові гаубиці; легка польова артилерія
була дуже бідно забезпечена засобами зв’язку, кавалерія не мала кулеметів і т.
д. Що стосується авіації, то до початку війни Франція мала тільки 162 літаки. Французькі корпуси, як і російські, були в порівнянні з
німецькими бідніше оснащені артилерією; тільки перед війною там звернули увагу
на значення важкої артилерії, але до початку війни ще нічого не встигли
зробити. Стосовно розрахунку необхідної
кількості боєприпасів Франція була так само далека від реальної потреби,
як і інші країни. Командний склад був на висоті вимог сучасної війни, і на
навчання його була звернена
велика увага. Особливого кадрового складу
Генерального штабу у французькій армії
не було; особи з вищою військовою освітою чергували свою службу між
строєм і штабом. Навчання військ проводилось на високому рівні того часу.
Французькі солдати були індивідуально розвинені, вправні і цілком підготовлені
до польової та позиційній війни. Армія ґрунтовно готувалася до маневреної війни;
на практиці похідних рухів великих мас також було зосереджено особливу увагу. Французька військова думка працювала самостійно і
вилилася в певну, протилежну поглядам німців доктрину. Французи розвинули метод
XIX століття ведення операцій і боїв з глибини і
у відповідний момент маневрували великими
силами і резервами, які були напоготові.
Вони прагнули не створити суцільний фронт, а дати можливість всій масі
маневрувати, залишаючи між арміями достатні стратегічні проміжки. Вони висували
ідею необхідності спочатку з’ясувати ситуацію і потім вже вести головну масу
для рішучого контрудару, а тому в період
стратегічної підготовки операцій розташовувалися дуже глибокими уступами. Зустрічний бій у французькій
армії не тільки не культивувався, його навіть не було в польовому статуті. Свій метод забезпечення маневрування
масових армій з глибини
французи гарантували потужною мережею рейкових шляхів і розумінням необхідності широкого
застосування на театрі війни автотранспорту, на шлях розвитку якого вони стали
першими з усіх европейських держав і досягли в цьому великих результатів. Загалом німці цілком справедливо вважали французьку армію
найнебезпечнішим своїм ворогом. Головний
недолік її полягав у нерішучості первісних дій до перемоги на Марні
включно. АНГЛІЙСЬКА АРМІЯ Характер англійської армії різко відрізнявся від армій інших европейських держав. Англійська
армія, що була призначена, в
основному, для служби в колоніях, комплектувалася вербуванням
добровольців з тривалим терміном дійсної служби. Частини цієї армії, які знаходилися в метрополії, становили польову експедиційну армію (6 піхотних
дивізій, 1 кавалерійська дивізія і 1 кавалерійська бригада), яка і призначалася
для европейської війни. Крім того, була створена
територіальна армія
(14 піхіхотних дивізій і 14 кавалерійських бригад), що призначалася для захисту
своєї країни. За свідченням німецького Генерального штабу, англійська польова
армія котирувалася як гідний супротивник з
гарною бойовою практикою в колоніях,
з підготовленим командним складом,
але не пристосованим до ведення великої европейської війни, так як у
вищого командування не було для цього необхідного досвіду. Крім того,
англійському командуванню не вдалося зжити і бюрократизму, що панував у штабах вищих з’єднань, а це викликало
масу непотрібних непорозумінь і ускладнень. Необізнаність з іншими родами військ
в армії було
вражаючою. Зате тривалі терміни служби, міцність традиції створювали добре
спаяні частини. Навчання окремого солдата і частин аж до батальйону було хорошим. Індивідуальний розвиток
окремого солдата, виконання походів і навчання стрільби стояли на високому
рівні. Озброєння та спорядження цілком були на хорошому рівні, що давало можливість високо
культивувати мистецтво стрілянини, і дійсно, за свідченням німців, кулеметний і
рушничний вогонь англійців на початку війни був надзвичайно влучний. Недоліки англійської армії різко виявилися в першому ж
зіткненні з німецькою армією. Англійці зазнали
невдачі й понесли такі втрати, що надалі їхні дії відрізнялися зайвою
обережністю і навіть нерішучістю. СЕРБСЬКА І БЕЛЬГІЙСЬКА АРМІЇ Армії цих двох держав, як і весь
їхній народ, зазнали
під час війни найбільш важкої долі першого удару сусідів і втрати своєї
території. Обидві вони відрізнялися високими бойовими якостями, але в іншому
між ними помітна й різниця. Бельгія, забезпечена «вічним
нейтралітетом», не
готувала свою армію для великої війни, тому вона і не мала характерних, сталих особливостей. Довга відсутність бойової практики
накладала на неї певний відбиток, і в перших бойових зіткненнях вона виявила
природну недосвідченість у веденні великої війни. Сербська армія, навпаки, мала
великий і вдалий
бойовий досвід балканської війни 1912-1913 рр.. і поставала як міцний
військовий організм зі значною силою, цілком здатною, як це і було насправді, відволікти на себе переважаючі по числу
війська супротивника. НІМЕЦЬКА АРМІЯ Німецька армія після успіхів своєї зброї в 1866 р. і
особливо в 1870 р. мала репутацію кращої армії в Европі. Німецька армія була зразком для ряду інших армій,
більшість яких перебували під її впливом і навіть точно копіювали її структуру,
німецькі статути, і наслідували німецьку
військову думку. Стосовно організаційних питань німецьке військове
відомство послідовним розвитком кадрів у кількісному і якісному співвідношеннях
і підтримці запасних у сенсі навчання і виховання
досягло можливості розвинути свої збройні сили до максимального використання
чоловічого населення. При цьому йому вдалося зберегти майже повну
одноманітність бойових якостей заново сформованих частин з кадровими.
Досліджуючи досвід кожної війни, німецький Генеральний штаб культивував його у
своїй армії. Німеччина виявилася більш готовою до війни, ніж її вороги. Оплотом
німецької армії служив згуртований,
одноманітний і добре підготовлений офіцерський і унтер-офіцерський
склад. Він був настільки численний, що під час війни міг почасти обслуговувати
і союзні армії. У навчанні армії не тільки в теорії, а й на практиці
широко використовувався принцип активності,
зухвалості, взаємодопомоги і виручки. Не можна сказати, що в навчанні
військ увагу зосереджували на окремому бійці: дисципліна, що переходить в
муштру, рух в атаку густими ланцюгами були властиві німецькій армії 1914. Утягнутість і щільність строю разом з німецькою пунктуальністю робили її найбільш здатною
до маневрування і до похідних рухів в великих масах. Основним видом бою
вважався зустрічний бій, у принципах якого головним чином і навчалася німецька армія. У той же час вона більше, ніж інші армії приділяла увагу
тактичній обороні. Німецька військова думка викристалізувалася у визначену і чітку доктрину, яка основною
ниткою пройшла через весь командний склад. Останнім учителем німецької армії перед світовою війною, що зумів з енергією
провести своє вчення в товщу армії, був
начальник німецького Генерального штабу Шліффен, великий шанувальник
флангових операцій з подвійним захопленням (Канни). Ідея Шліффена полягала в
тому, що сучасні битви повинні звестися до боротьби за фланги, у якій переможе
той, хто буде мати останні резерви не за серединою фронту, а на його крайньому
фланзі. Шліффен виходив з того, що в прийдешніх боях природне бажання забезпечити себе, у зв’язку з прагненням використовувати всю силу сучасної зброї, приведе
до величезного подовження фронтів бою, які будуть мати зовсім иншу протяжність,
ніж це було раніше. Щоб досягти рішучого результату і розгрому противника,
необхідно вести наступ з двох або з трьох сторін, тобто із фронту і з флангів.
При цьому необхідні для сильного флангового удару засобу можна отримати,
послаблюючи, наскільки можливо, фронт, який у будь-яком разі також повинен
брати участь у наступі. Всі війська, які раніше затримували для використання в
рішучий момент, тепер повинні бути з місця кинуті в бій; розгортання сил для
битви має починатися з моменту вивантаження військ із залізниць. Німецький Великий генеральний штаб, висунутий
фельдмаршалом Мольтке Старшим на домінуюче місце в будівництві збройних сил
імперії і в підготовці до війни, зберіг традиції свого засновника. Зв’язок
офіцерів Генерального штабу зі строєм,
детальне вивчення всіх елементів
війни, практичні висновки з цього, одноманітний підхід до їх розуміння і
добре поставлена техніка штабної служби були позитивною його стороною. У технічному плані німецька армія
була добре забезпечена і вигідно відрізнялася стосовно своїх ворогів багатством польової,
не тільки легкої, але й важкої артилерії, значення якої вона зрозуміла краще,
ніж інші. Австро-Угорська АРМІЯ Австро-угорська армія займала одне
з останніх місць
серед первісних учасників війни. Існуючий склад військових частин був дуже
ослаблений (60, згодом 92 людини в роті); для доведення польових військ до
повного бойового складу не вистачало запасу навчених людей; ландвер до 1912 р.
не мав ніякої артилерії. Хоча принципи, покладені в основу статутів, цілком
відповідали часу, але навчання кульгали, і старші військові начальники не мали
досвіду в управлінні військами. Відмінною рисою австро-угорської армії був
її різнонаціональних характер, бо вона складалася з німців, мадярів,
чехів, поляків, українців, сербів, хорватів, словаків, румунів, італійців і ромів, об’єднаних тільки офіцерським складом.
На думку німецького Генерального штабу, австро-угорська
армія, будучи одночасно зайнята боротьбою на два фронти, не могла
звільнити німецькі сили, зібрані на російському кордоні, а чисельний склад її,
рівень навчання, організація й почасти озброєння залишали бажати кращого. По швидкості мобілізації та зосередження австро-угорська армія
перевершувала російську, проти якої їй і доводилося воювати. ПОРІВНЯННЯ ОБОХ СТОРІН Порівнюючи збройні сили першокласних держав, що
зіткнулися в 1914 р., можна зробити такі висновки: 1. Стосовно чисельного складу армії і людських ресурсів
Антанта, завдяки Росії, знаходилася в більш
вигідному становищі, ніж Центральні держави. Однак повільність мобілізації та зосередження російської армії,
а також нестача в Росії залізниць, що ускладнювало
перекидання військ з одного театру в инший, набагато применшували, а на
початку війни і повністю нівелювали цю перевагу. 2. Розвиток збройних сил під час війни до межі,
відповідної кількості населення, було цілком реальним у Німеччині та Франції,
менш реальним в Австрії і виявилося непосильним для Росії, обмеженої кадрами, запасами, великою територією і слабкістю рейкової мережі. Ця умова була
особливо невигідною для Антанти, бо Росія відігравали в ній велику роль. 3. Навчання всіх армій велося в одному напрямку, але в
краще відрізняло французьку і особливо німецьку армії; російська армія, що
робила в цьому напрямку великі удосконалення після японської війни, не встигла
до 1914 дійти до межі бажаної досконалості. Австро-угорська армія поступалася в
цьому плані російській. 4. Вищий командний склад в загальній кількості був на
належному рівні тільки в німецькій і французькій арміях. 5. Військова думка у
викристалізуваній формі вилилася у французьку і німецьку військові доктрини. 6. Швидкість мобілізації і розгортання була на боці
Центральних держав. 7. Стосовно постачання артилерії, особливо важкої, у
вигідно виділялися німецька і частково австро-угорська армії. 8. У справі постачання технікою російська армія значно
відставала від всіх инших; за нею йшла австро-угорська. 9. Обидві сторони почали війну з наступу, і ідея сміливих
дій стала керівною для обох сторін. Але проведення її через всю товщу армії
було здійснено завдяки постійній і методичній праці тільки в німецькій армії,
що позитивно відрізняло її в порівнянні з Антантою. 10. Сторони готувалися до неминучої війни, щоб виступити
у всеозброєнні. Якщо Франція і Німеччина досягли цього, то велика військова
програма, яка мала посилити міць російської армії, закінчувалася в 1917 р., і в
цьому плані початок війни в 1914 р. був вигідний виключно для Центральних
держав. При такій приблизній рівності
збройних сил ворогуючих сторін і при
необхідності вести війну до повного знищення ворога важко було
розраховувати на швидке закінчення війни, якщо в справу не втрутиться
винятковий випадок блискавичного розтрощення
однієї з головних складових коаліції. У розрахунку на такий випадок
німці і побудували свій план, але їх карта була бита. СТУПІНЬ ПІДГОТОВКИ СТОРІН ДО ВЕДЕННЯ СУЧАСНОЇ
ВІЙНИ Коли всі держави готували до неминучої війни з особливою
увагою свої збройні сили, то не можна цього ж сказати щодо підготовки їх до
належного підживлення сучасної війни. Це
пояснюється загальним неврахуванням характеру
майбутньої війни в сенсі: 1) її тривалості, бо всі виходили з розрахунку
на її стислість, вважаючи, що довгої війни сучасні держави витримати не можуть;
2) грандіозної витрати боєприпасів і 3)
величезного споживання технічних засобів та необхідності підготування
різних знарядь техніки, особливо зброї та боєприпасів, в непередбачено великому
розмірі протягом самої війни. Всі держави, не виключаючи і Німеччини,
зіткнулися в цьому плані з сумною несподіванкою і протягом самої війни були
змушені виправляти недоліки мирної підготовки. Франція і Англія, з їх широким розвитком важкої індустрії і з порівняно вільним
підвозом завдяки пануванню на морі, легко впоралися з цим. Німеччина, оточена
ворогами з усіх боків і позбавлена морських зв’язків, страждала від браку
сировини, але впоралася з цією проблемою завдяки своїй твердій організації та
збереження сполучень з Малою Азією через Балканський півострів. Але Росія, з
мало розвиненою індустрією, з поганою адміністрацією, відрізана від своїх
союзників, з величезним простором своїх територій при слабо розвинутій мережі
рейкових шляхів, почала справлятися з цим недоліком тільки до кінця війни. Залишається згадати ще одну особливість, що різко
виділяла Росію серед інших воюючих держав, – це бідність рейкових сполучень.
Якщо Франція у військовому стані була цілком забезпечена
добре розвиненою мережею залізниць,
що доповнювалося великою кількістю
автотранспорту, якщо Німеччина, настільки ж багата на рейкові шляхи, в останні
роки перед війною будувала спеціальні лінії відповідно
до встановленого нею плану війни, то Росія була забезпечена залізничними
шляхами в обсязі, що абсолютно не відповідав веденню великої війни. МОРСЬКІ СИЛИ воюючих
держав Десятиліття, яке передувало світовій війні, можна охарактеризувати в галузі розвитку морських
сил трьома фактами: зростанням німецького військового флоту, відновленням
російського флоту після катастрофічного його розгрому під час японської війни і
розвитком підводного флоту. Морська підготовка до війни в Німеччині велася в напрямку
побудови флоту з великих бойових суден (за кілька років витрачено на це 7 Ѕ
млрд. марок золотом), що викликало сильне політичне збудження, особливо в
Англії. Росія розвивала свій флот виключно з активно-оборонними
завданнями в Балтійському
і Чорному морях. На підводний флот найбільшу увагу було звернуто в Англії
і Франції; Німеччина центр ваги морської боротьби перенесла на нього вже під
час ведення самої війни (див. Табл 3). До цих морських сил слід додати на користь Троїстого
союзу турецький флот, що складався крім кількох старих броненосців, куплених у
німців, з 3 крейсерів і 12 міноносців, які були в хорошому стані. РОЗПОДІЛ МОРСЬКИХ СИЛ ОБОХ СТОРІН ПЕРЕД
ПОЧАТКОМ ВІЙНИ
Порівняльна сила флотів воюючих держав
наведена в таблиці. Судна
старої побудови, які прослужили 10 років і більше, в таблиці не зафіксовані. У загальному балансі морських сил воюючих держав панівне
значення за своєю потужністю мали британський і німецький флоти, бойова зустріч
яких очікувалася з особливою тривогою в усьому світі з першого дня війни. Їх
зіткнення могло відразу ж мати дуже серйозні наслідки для однієї зі сторін.
Напередодні оголошення війни був момент, коли за деякими припущеннями така
зустріч входила в розрахунки англійського адміралтейства. Вже починаючи з 1905
р. британські морські сили, до тієї пори розкидані на найважливіших морських
шляхах, стали стягуватися до берегів Англії до складу трьох «домашніх» флотів,
призначених для оборони Британських островів. При мобілізації ці три флоти
з’єднувалися в один «Великий» флот, який у липні 1914 р. нараховував загалом 8
ескадр лінійних кораблів і 11 крейсерських ескадр, – всього разом з дрібними
суднами 460 вимпелів. 15 липня 1914 була оголошена для цього флоту пробна
мобілізація, що завершилася маневрами і королівським оглядом 20 липня на
Спітгедскому рейді. У зв’язку з австрійським ультиматумом демобілізація флоту
була припинена, і потім 28 липня флот отримав наказ йти з Портланду в протоку
Скапа-Флоу поблизу Оркнейських островів біля північних берегів Шотландії. В цей же час німецький Флот відкритого моря виходив у
крейсерство в норвезькі води звідки був
повернутий 27-28 липень до берегів Німеччини. Англійська флот йшов з Портланду
на північ Шотландії не по звичайному шляху – західніше острова, а вздовж
східного берега Англії. Обидва флоти пройшли в Північному морі в протилежних
напрямках. До початку війни англійський Великий флот розташувався в
двох групах: на крайній півночі Шотландії і в Ла-Манші біля Портланду. У Середземному морі, за англо-французькою угодою,
забезпечення морського панування Антанти покладалося на французький флот, який
у складі кращих своїх одиниць був зосереджений біля Тулону. В його обов’язки
входило забезпечення каналів зв’язку з Північною Африкою. Поблизу острова
Мальта перебувала англійська крейсерська ескадра. Англійські крейсери несли також службу охорони морських
шляхів в Атлантичному океані, біля берегів Австралії, і, крім того, значні
крейсерські сили перебували в західному районі Тихого океану. Біля Ла-Маншу, крім другого англійського флоту, недалеко
від Шербура була зосереджена легка ескадра французьких крейсерів; вона
складалася з броньованих крейсерів, які підтримувала флотилія мінних суден і
підводних човнів. Ця ескадра стерегла південно-західні підступи до Ла-Маншу. У
Тихому океані біля Індокитаю знаходилося 3 легких французьких крейсери. Російський флот був розділений на три частини. Балтійський флот, безмірно поступався силами противнику,
змушений здійснювати виключно оборонні дії, намагався на рубежі Ревель-Поркаллауд
затримати всіма силами наступ ворожого флоту і десанту в глиб Фінської затоки.
З метою вирівняти шанси бою було надумано обладнати в цьому районі укріплену
міну позицію, але до початку війни це тільки почали робити. На флангах тієї так
званої центральної позиції, на обох берегах затоки, на островах Макілота і
Нарґен, були встановлені батареї далекобійних гармат великого калібру, а по
всій позиції поставлено в кілька ліній мінне загородження. Чорноморський флот залишався на севастопольському рейді і
не діяв, не зумівши навіть закласти як слід мінні загородження біля входу в Босфор. Проте не можна не врахувати всіх труднощів Чорноморського флоту не тільки
через недостатність бойових сил, а й через відсутність інших операційних баз,
окрім Севастополя. Базуючись ж в Севастополі,
спостерігати за Босфором було дуже важко, і операції з перегородження
входу супротивника в Чорне море в цих умовах були абсолютно незабезпеченими. Далекосхідна ескадра – з її складу 2 легких крейсери
(«Аскольд» і «Жемчуг») намагалися крейсувати біля південно-східних берегів
Азії. Німецький Флот відкритого моря складався з 3 ескадр
лінійних кораблів, крейсерської ескадри і флотилії винищувачів. Після
крейсерства біля берегів Норвегії цей флот повернувся до своїх берегів, причому
1 лінійна і крейсерська ескадри стали у Вільгельмсгафені на рейд, під
прикриттям батарей острова Гельголанда, а 2 инші лінійні ескадри і флотилія
винищувачів – біля Кіля в Балтійському морі. До цього часу Кільський канал був
поглиблений для проходу дредноутів, і таким чином ескадри з Кіля могли
приєднатися при потребі до ескадри Північного моря. Крім зазначеного Флоту
відкритого моря, уздовж узбережжя Німеччини розміщувався оборонний флот
великого складу, але із застарілих вже суден. У Чорне море майстерно проскочили повз англійські і французькі німецькі
крейсери «Гебен» і «Бреслау», які спричинили
багато проблем російськомк Чорноморському флоту і узбережжю. У Тихому
океані німецькі судна перебували частково біля своєї бази – Циндао, поблизу
Кіао-чао, а легка ескадра адмірала Шпее з 6 нових крейсерів крейсувала поблизу
Каролінських островів. Австро-угорський флот був зосереджений на рейдах Пола і
Катарро в Адріатичному морі і ховався за береговими батареями від крейсерів і
мінних судів Антанти. Порівнюючи морські сили обох коаліцій, можна відзначити
таке: 1. Сили однієї Англії перевершували силу всього флоту
Центральних держав. 2. Більшість морських сил було зосереджено в европейських
морях. 3. Англійський і французький флоти мали можливість діяти
спільно. 4. Німецький флот міг отримати свободу дій тільки після
вдалого бою в Північному морі, який йому довелося б дати при найбільш
невигідному співвідношенні сил, тобто фактично німецький надводний флот
виявився замкненим у своїх територіальних водах, маючи можливість робити
наступальні операції тільки проти російського Балтійського флоту. 5. Морські сили Антанти були фактичними господарями всіх водних просторів, за винятком Балтійського і Чорного морів, де Центральні
держави мали шанси на успіх, – в Балтійському морі при боротьбі німецького
флоту з російським і в Чорному – при боротьбі турецького флоту з російським. Переклала Іванка Подольська |
ч
|
 |
|
