Юрій Охріменко

На деревянім львівськім бруці

Моя злодійська біографія розширилася. Крав колись кавуни на радгоспному  баштані. Бувало, що крав книжки з бібліотек. А оце, вже на схилі віку «заіванив», як колись казали, одну штуку з дерев’яної бруківки Львова. Колись у Львові побутувала дерев’яна бруківка. Вона була, мабуть, дорожчою, ніж звичайний кам’яний брук. Зате залізні ободи возів, дрожок – а це був у довоєнному Львові основний транспорт, не гримали так сильно, їдучи дерев’яною бруківкою. Як зазначає Олена Степанів у своїй книжці «Сучасний Львів», на 1943 рік у Львові було біля 400 метрів дерев’яної бруківки.

У якійсь мірі її можна вважати елітарною. Дерев’яна бруківка була на теперішній вулиці Грушевського, перед колишнім головним корпусом Університету. Це задля того, аби не заважати грюкотом возів панам професорам і панам студентам у їх наукових студіях. Окрім того, дерев’яну бруківку проклали і перед будівлею Галицького Сейму (теперішній головний корпус Університету). Теж мудро. Державотворчі процеси вимагають ліричної тиші.

Після того, як з вулиць міста зникли вози і карети, дерев’яна бруківка зробилася непотрібною, і її замінили звичайною. Ніколи не думав, що колись побачу такий брук на власні очі, але пощастило. Будинок №8 у стилі конструктивізму по вулиці Саксаганського добре відомий львів’янам, бо по сусідству розміщені нотаріальні контори. Він збудований за проектом архітекторів З. Вардзала та А. Курилло у 1938 році. Слід віддати належне авторам. Вони дотрималися основних канонів конструктивізму. Тобто, максимальної комфортності, високої якості будівельних робіт, використання місцевих будівельних матеріалів. Естетичний ефект при цьому досягався не за рахунок архітектурного декору, а за рахунок пропорційності форм.

От у під’їзді цього будинку я й натрапив на залишки дерев’яної бруківки. На час зведення будинку така конструкція була доцільною. У партері передбачалися крамниці, і гуркіт повозів з товарами, що в’їздили на подвір’я, не повинен був тривожити спокій «льокаторів„. Недурно конструктивістські будинки у Львові прийнято називати «люксівськими».

Розглядаючи єдину, поцуплену мною з під’їзду будинку №8 по вулиці Саксаганського, дерев’яну плитку, можу тепер сказати дещо і про дерев’яний брук загалом. Його клали на піскову основу. Проміжки заливали смолою. Думав раніше, що бруківки робили з якось твердішого дерева – дуба чи бука. Але ні. Вони – соснові. Зрештою, спіла сосна просочується власною живицею, і гниє погано. І ще один засіб від гниття, на жаль забутий, використали давні будівельники. Вони вкладали дерев’яні цеглинки, якби догори ногами. Тобто, та сторона, що ближче до крони дерева, йшла донизу. Це видно з ширини річних кілець. На нижній поверхні бруківок вони вужчі. Річ у тім, що навіть мертве дерево зберігає у собі капіляри, які колись тягли вологу від кореня до крони. Якщо поставити дерев’яну деталь, нехай навіть дошку у паркані, так, як вона росла, то капіляри зроблять свою справу, і наша дошка просякне водою. Коли зробимо навпаки – вона залишиться сухою, а відтак, довговічнішою. Це видно і з мого екземпляру. Незважаючи на 70-річний вік, він міг би служити ще довго. Але потреба у дерев’яних дорогах минула. Отож, зникнуть і їх залишки.

А наш обов’язок – зафіксувати знахідку, як одну із зернин в історії Львова. А ще – вклонитися невідомим Майстрам, без яких Львів не був би Львовом.

ч
и
с
л
о

78

2014