|
Дмітрій БиковКрим і остання бравада Путіна
Серед
останніх доручень Владіміра Путіна – внесення
кримської епопеї 2014 року в підручники історії. Виконати до серпня цього року. Нехай мене
не запідозрять в підлабузництві і конформізмі, але я вважаю, що Владімір Путін абсолютно правий: вписати Крим в підручники
історії треба якомога скоріше. Причому, як
він і наказав, докладно розкрити роль цієї невеликої, але важливої
територіальної одиниці в історії російської імперії. Потрібно, я вважаю,
якомога детальніше розкрити символічну функцію Криму, тому що жодної иншої у нього, по суті, зараз немає. Економічно
він для Росії швидше збитковий, політично-сумнівний, бо підсилив ізоляцію і
посварив з Україною остаточно; але символічно (або, як ще тепер люблять
говорити, геополітично) він страшенно важливий. Ми його
кілька разів втрачали, але завжди повертали; він дозволяв нам колосально
піднімати єдність і самоповагу, і в таких обставинах уже неважливо, що з
інфраструктурою там погано або з сервісом не дуже. Владіміру Путіну треба спішно
вписувати себе в історію, і тут відкривається, співгромадяни, дивовижна річ:
вписуватися – немає з чим. Немає у Росії якихось принципових завоювань, якихось
масштабних історичних подій, пов’язаних з ім’ям Путіна. Позитиву
замало. Негативу скільки влізе – не в сенсі «поганих результатів», а в сенсі
відмін і заборон. Путін дуже
багато всього в Росії знищив – і може, правильно зробив, але в історію чомусь
входять творенням, а не заборонами. Багато чого, дуже багато чого зникло при
ньому – від свободи друку до губернаторських виборів, від внутрішньої політики
до незалежних судів (які ніколи не були особливо незалежні, але зараз
перетворилися на символ керованості); але що, крім Криму, з’явилося? Що
побудовано масштабного і корисного, крім наддорогого
олімпійського Сочі і настільки ж дорогих владивостокських
мостів? Яка віковічна проблема вирішена? Які здобуто
перемоги, крім «Норд-Осту» – перемога, прямо скажемо, неабияк зіпсована
кількістю жертв і сумнівних моментів, – і Беслану,
який язик не повертається назвати перемогою? З
правлінням Ґорбачова і навіть Єльцина пов’язана маса
історичних подій – зникнення залізної завіси, об’єднання Німеччини, придушення
заколотів в 1991 і 1993 роках (оцінюють ці події по-різному, але самі-то події
наявні). Що сталося
при Путіні? Зростання цін на енергоносії? Це зробив не він. Арешт і звільнення Ходорковського, процес PussyRiot,
загадкові смерті Литвиненка і Березовського,
еміграція Гусинського, Чичваркіна і Дурова? Останнє
вже ніяк не тягне на світовий масштаб. Небувале
єднання, рідкісний рейтинг глави держави? На жаль, ніякий рейтинг не вічний, а
єднання викликане тим самим Кримом. Приєднання
Чечні? Але, пардон, вона не від’єднувалася; а на яких умовах утримується –
бачимо ми всі. Це схвальні
факти не для путінської, а скоріше для кадировської
біографії: чеченський вождь не так приєднався, скільки приєднав (принаймні
великі гроші). Питання –
чим Владімір Путін увійде в іс-торію,
крім небувалої деградації населення, яке розучилось думати й запитувати, і такою ж небувалою
серією заборон, знищень і скорочень? Що з нами
сталося прекрасного за ці 15 років, не враховуючи сварки із Заходом і
переорієнтації на Китай? Що з’явилося в Росії нового, крім ворогів народу – але
ж і це, якщо чесно, не зовсім нове? Крим,
швидше Крим, в підручники його і на скрижалі! Більше похвалитися абсолютно
нічим. |
ч
|
 |
|