|
Сергій КлимовськийУкраїна втікає з "Руского міра"
Років
десять тому мало хто чув про ідею «руского міра», а
її народження оповите туманом. Достовірно можна лише сказати, що «руській мір»
як ідеологічний образ з’явився не раніше 2005 р. як реакція близьких до Кремля
політтехнологів на Помаранчеву революцію в Україні. До 2005 р. згадок у ЗМІ про
«руській мір» немає, і в масовій свідомості ця ідея відсутня – вона все ще
відходить від «совєтського міру», а шукати «рускій мір» в СССР безглуздо. Так що, як би не
сфальсифікувала партія Януковича результати виборів – «рускій
мір» міг би зовсім не народитися. Так як
політтехнологи свого авторства за ідеями нотаріально не закріплюють, то
хрещеними батьками «руского міра» слід вважати
Януковича і Путіна. З мамою у «руского міра» не
склалося. Древності йому теж не вистачає, і щоб створити її, в дідуся «руского міра» стали записувати графа Сєрґея
Уварова – міністра народної освіти в 1833-1849 рр.
при Ніколаї I за відому формулу про основи принципів
освіти в імперії – «православ’я, самодержавство, народність». Уварову може і потішно, за життя і 150 років після смерті
його в Росії инакше як реакціонером і ханжею не
називали, а тут – шана і повага. Але такий
різкий поворот від «світлого майбутнього» в «темне минуле» бентежив господарів
Кремля і самих авторів «руского міра». Всі вони в
молодості здавали істмат, діамат та історію КПСС, а тому пам’ятали –
«православ’я, самодержавство і народність» були «нашою» відповіддю Заходу на
його «свободу, рівність і братерство», а самодержавство і тоді вже погано
виглядало. Тому в Кремлі ідею «руского міра» в цілому
схвалили, але відправили на доопрацювання, і до революції в Україні вона
перебувала в інкубаційному процесі. Падіння
Януковича млявий інкубаційний процес порушило. Кремлю потрібно було терміново
щось протиставити Революції гідності крім російського спецназу, переодягненого
у форму українського «Беркута». Взяли недороблений «рускій
мір» і за кілька місяців інформаційно зґвалтували їм
весь світ, а росіянам дісталося найбільше. У тому, що
як ідеологія «рускій мір» – сира і недороблена можна
переконатися, заглянувши у Вікіпедію, – визначення
йому не в силах дати ні його автори, ні його пропагандисти. Там є
посилання-цитата на вказівку Путіна в 2006 р про створення «руского
міра». До нього додається звіт про «діяльність по зміцненню руського міра». Є
розділ про його «критику на Україні», але самого «руского
міра» немає. Все, як і з нанотехнологіями – в звітах «багато букв», а ні
нанотехнологій, ні ідеології немає. Головна
причина – «рускій мір» творили «на коліні» під
враженням від Майдану в Києві і побоюючись Майдану в Москві. Тому творили його
методом «від супротивного», перетворивши за одну ніч «братній український
народ» на збіговисько бандерівців, фашистів, націоналістів і агентів Заходу.
Виходили не з того як виглядає «рускій мір», а з того
як нібито виглядає «український світ» і «західний світ» гейропейців
і жуйних тварин – америкосів. Цьому темному і
жахливому західному світу, який поглинає заблуканий український світ, і
протиставили світлий «рускій мір» з Машею і ведмедем, богатирями та иншимиказковими
персонажами. З казок
зробили ідеологію. Дивно, але гейропейці у відповідь
не гострять на тему зоофілії у відносинах Маші з ведмедем, трійці вічно
неодружених богатирів і зеленого змія Горинича. Гострити европейцям
не дозволяє політкоректність, притому, що геїв в Европі
не більше, ніж у Москві, і менше, ніж алкоголіків в Росії. Українці під
мінометним і інформаційним обстрілом не настільки стримані, а тому поблажливо
називають «ватниками» богообраних мешканців «руского міра», даючи таким чином зрозуміти, що ці убогі
душі заслуговують лише презирства й жалю. З ідеєю
божественної і иншої обраності
носіїв «руского міра» його автори не оригінальні.
Очевидний плагіат з старозавітної обраності євреїв і
обраної арійської раси Гітлера. Але якщо перше засуджено як сіонізм, а друге як
нацизм, то обраність росіян поза підозрою. Лише тому,
що, на думку авторів «руского міра» і РПЦ, їх
християнство – єдине істинне християнство. Якщо в СССР пишалися соціальним
ладом, то в Російській федерації пишаються вірою, так як пишатися ладом досі не
виходить. Так допомогою істинного православ’я росіян з обраного класу
перетворили на обрану націю планетарного масштабу і поклали в основу «руского міра» звичайний імперський націоналізм. Примітивно
і нанотехнологіями не пахне. У «руском мірє» мріють про
планетарну імперію і ностальгують за Російською імперією, та так, що ввели
геополітичний розділ в статтю про нього у Вікіпедії.
Базовою територією «руского мира» оголошена якась
«Свята Русь», до якої приписані Білорусь з Україною і Молдовою. Думка їх
жителів «руському міру» байдужа, бо володіннями імперії оголошені всі землі, де
є росіяни. Схоже на територіальні захоплення часів Великих географічних
відкриттів, коли на «відкритих» землях ставили хрести, вказуючи: відтепер це
землі короля Португалії чи царя московського. Тепер у «руского
міра» свої пересувні «хрести» і православні хрестоносці, яким не важливо, що в
«сферах їх інтересів» хтось давно живе. Російський
імперіалізм більше не соромиться зізнаватися в колоніальній експансії, але як і
раніше потребує її виправдання, для чого і придумав «рускій
мір». Так і не зумівши за 23 роки облаштувати Росію, Кремль придумав росіянам
«нову» національну ідею – гру в імперію. Щоб їм за державу не було образливо. У
цьому головна відмінність Майдану, який заявляє «Нація понад усе» і «руского міра» для якого «Держава понад усе». Українці як
політична нація б’ються за самоврядне (цивільне) суспільство, «рускій мір» ратує і насаджує соціуми під тоталітарним
контролем держави. Ця відмінність і визначає революційну прогресивність
Майдану, а також консервативну реакційність «руского
міра», що підтримує лояльні йому авторитарні режими в Евразії.
Саудити не лояльні до Кремля, тому він їх не
підтримує, але буде їм співчувати, якщо в Аравії почнеться революція. У пошуках
виправдання своєї експансії автори «руского міра» теж
не оригінальні, і запозичують його у німецького імперіалізму ХХ століття, який
скаржився, що німців при розділі світу образили і принизили після Першої
світової війни. Як це не смішно звучить, але росіянам теж мало життєвого
простору, і Жириновський обіцяв омити чоботи в Індійському океані. Щоб він міг
це зробити міністерство оборони РФ з 2010 р почало реанімацію старої совєтської військово-морської бази Тартус
в Сирії і вело переговори про створення військових баз в Ємені, Лівії та на
Кіпрі. «Арабська
весна» закрила такі проекти, але не позбавила Кремль вічних імперських амбіцій,
що призвели в 1979 р. до «першої соціалістичної» війни між В’єтнамом і Китаєм.
Чомусь Китаю не подобалася військова база СССР Камрань
у В’єтнамі, введення військ В’єтнаму в Кампучія та
його територіальні претензії до Китаю. Перестрілки на кордоні і вигнання
китайців з В’єтнаму Пекіну теж були не до душі. В’єтнам дражнив Китай як
підліток-хуліган, за спиною у якого стоїть здоровенний чолов’яга з дубиною.
Аналогічну схему Кремль реалізує і на Донбасі. Для В’єтнаму це закінчилося
прочуханкою, закінчивши яку Китай, сам вивів війська з зайнятої ним частини
В’єтнаму. Ці імперські вправи Кремля забрали життя 40 тис. в’єтнамців і
китайців. Понад 14 тис. совєтських солдатів полягло в
Афганістані, з яким СССР офіційно не воював. Такі рахунки, які пред’являють
Кремлю, для якого виправданням переділу світу тоді був «інтернаціональний
обов’язок», нині замінений ідеєю «руского міра». Причина для
переділу світу – принижена Росія «встала з колін». Просто, як у казці:
російський богатир десятки років спав на печі, потім зліз з неї і уперся у
вселенську несправедливість. Тут вже розвернись плече, розмахнись рука, – всім
буде мало місця. Але туристи
і бізнесмени з Росії, що вражають весь світ своєю здатністю смітити грошима,
хто не вірить, – нехай запитає у Міхаїла Задорнова, мало схожі на принижених і ображених. Особливо
коли вони в кризу скуповували сотнями будинки, вілли і квартири в Греції,
Іспанії, Болгарії і т.д. Як відомо, голосніше за всіх кричить про свої права
той, хто відняв їх у инших. У приниженій і
пограбованій Заходом Росії давно пора поруч з цар-дзвоном і цар-гарматою
уставити яхту Абрамовича для повноти лінійки даремних речей, а орденом «За
розграбування Росії» нагородити Кіпр, куди з неї пішли величезні гроші. Їх
вигнання з Кіпру Евросоюзом в 2013 р. слід вважати
глибоким приниженням Росії, а тому витязю, який встав з колін, необхідно
особливу увагу звернути на Багамські і Віргінські острови –там
теж є російські гроші, частка «руского міра». Але
головний аргумент для приниження Росії – розпад СССР. Висуваючи його, Путін тим
самим визнає, що СССР не був союзом вільних народів, а був усього лише иншим, замаскованим, варіантом Російської імперії. Звідси і
всі претензії Кремля на відновлення імперії, і не тільки в рамках СССР, а й
Російської імперії. Заявити, що Ленін був неправий, коли визнав незалежність
Фінляндії та Польщі, так само легко, як і розкрутити міт
про подарунок Хрущовим Криму Україні. Прокинувшись, богатир бере ядерну дубину
і викрикує: «А ну, всі назад в імперію!». Політтехнологи
Кремля усвідомлюють, що цей первісний крик недоречний в усіх відношеннях, і
вуалюють його захистом «рускім міром»
своїх спільнот за межами Росії. Піар-кампанії про російських дітей у Швеції та
Норвегії, яких відібрала влада цих країн у сімей в зв’язку з позбавленням їх
батьківських прав, достатня, на погляд Кремля, причина для введення в
майбутньому в ці країни військ імперії. Історія окупації в 1940 р. СССР трьох
країн Прибалтики наочно демонструє й инші способи
розширення імперії. Революція
на Україні порушила плани Кремля по збиранню імперії «руского
міра», змусила міняти їх на ходу і підштовхнула до передчасного розкриття.
Україна, позбувшись авторитарного режиму Януковича, вислизає і від імперії
Путіна, відстрілюючись від неї. Втеча України від імперії, на думку Кремля,
поганий приклад для инших країн і загроза основам
нової Російської імперії, так як Україна може стати базою для створення иншого руського світу, альтернативного імперському
«руському міру» Путіна. Без України імперія Путіна неможлива, навіть якщо він
захопить степи Казахстану. Україна –
це Київ, відправний пункт в історії стародавньої Русі, і цей факт не в силах
скасувати вся бюрократична машина Кремля. Київ – ключовий пункт і у мітічній «Святій Русі» Путіна, через що без Києва його
концепція «руского міра» стає вкрай вразливою. Тому
Путін настільки щедро віддає Польщі Львів, але Київ залишає за собою, не
дивлячись на те, що місто заснували поляни, з рідні польських полян, а не напівмітічні росіяни. «Народ русь»
лише загальна назва для поліетнічних дружин (банд)
Рюрика, Синеуса, Трувора,
Аскольда з Діром, Олега і т.д., які прийшли до влади
в Новгороді, Києві та инших містах. Оскільки ця «русь», що складається з скандинавів, різних слов’ян,
включаючи поморських і полабських, лито-литовців і угро-фінів стала згодом
панівним класом, то жителів підвладних їм земель поступово і стали називати
«руськими» – підданими русів (руси).
Але реалії історії не влаштовують Путіна, бо він сам насаджує подібні
банди-дружини на Донбасі в ім’я «руского міра».
Світу, в якому всім, в тому числі і росіянам, приготована роль підданих «нових
росіян». Щоб не
потрапити в цей тоталітарний «рускій мір» Путіна,
російськомовні та росіяни України надали перевагу інтегральному українському
націоналізму, майже за рецептом столітньої давнини росіянина Дмитра Донцова. Український націоналізм, інтегруючи в себе
будь-які етноси, що живуть на Україні, ще на початку ХХ століття був зручною
причиною, щоб втекти з тужливої Російської імперії. Досить було тільки
оголосити себе українцем і послатися на право націй на самовизначення, яке
починало знаходити міжнародне визнання. Чим свого часу особисто і скористався
дворянин і уродженець Мелітополя Дмитро Донцов. У дні
Майдану те ж саме зробили мільйони росіян України, щоб не потрапити в «рускій мір» Путіна і Януковича. Український інтегральний
націоналізм, який об’єднав всіх демократів,виявився не таким страшним, як його
зображує кремлівська пропаганда, і набагато привабливішим за «рускій мір» Путіна. Побоюючись, що приклад росіян України можуть
наслідувати й инші росіяни, Путін заборонив вихід суб’єктів
федерації з Російської федерації і став цілеспрямовано скорочувати їх число. Цим
Путін де-юре і де-факто попутно порушив Статут і базові принципи ООН, скасувавши
в РФ право націй на самовизначення, оскільки в ній живуть не тільки росіяни. Отже,
в контексті сьогодення ідея «руского міра» – це не тільки
виправдання і причина для імперської експансії, а й авральна спроба не допустити
нові втечі з концтабору «рускій мір». Тому його налякана
охорона і веде такий відчайдушний і всебічний вогонь по Україні, яка втекла. |
ч
|
 |
|