|
Річард ТемпестПрезидентський ідіолект і «руській мір»
Зарубіжні славісти – про путінську мову 2014: замальовка
на тему 1.Протягом великого проміжку часу в XX столітті перші
особи совєтської/російської держави говорили
російською з акцентом або чужим (Сталін), або провінційним (Хрущов, Брежнєв,
Андропов, Черненко, Ґорбачов, Єльцин), а деякі з них
страждали дефектами мови (Ленін, Брежнєв). Владімір
Путін – перший за 100 років Верховий правитель країни, мова якого є фонетично і
діалектично чистою. Схильність президента до усних імпровізацій часто має
яскравий ефект: його висловлювання ex tempore мають граматично правильно складені речення і
навіть абзаци та рясніють карбованими мемами, що
вигідно відрізняє його від більшості инших російських
громадських діячів, у тому числі представників літературного поприща. Путінський
ідіолект, з його поєднанням чіткої петербурзької вимови, вокабуляром
університетського випускника та елементами вуличного і навіть кримінального
жаргону, є унікальним прикладом політрозповіді.
Риторика президента ефективна в рамках політичного простору, в якому він
знаходиться, хоча (у перекладі) може викликати подив у іноземної аудиторії,
особливо в країнах з представницькою формою правління і критеріями політичної
коректності. Внаслідок оригінальності путінського ідіолекту і супутньої мови
президентського тіла, іноді напівголого, громадські фігури, які намагаються
наслідувати перше або друге, можуть створити невигідне презентаційне враження:
наприклад, Дмітрій Мєдвєдєв.
Ідіолект, як і торс, є атрибут однієї тільки особистості. З иншого
боку, нинішній російський державний дискурс має на собі відчутний відбиток
стилю усного мовлення президента: див. Прес-релізи МЗС Росії або окремі
висловлювання глави зовнішньополітичного відомства Сергія Лаврова. 2.У 2014 році фраза «рускій
мір» стала не тільки частиною лексикону Путіна, а й в результаті, державного
дискурсу. Вона була озвучена не ex tempore, а ipso facto, тобто в процесі здійснення нового геополітичного
проекту «Крим і Новоросія». 3.З середини XIX століття набуло популярності порівняння
Росії з Америкою і пошук спільних для обох країн і культур чільних якостей.
Слідуючи за відомим висловом Алексіса де Токвіля про блискуче майбутнє, яке чекає на Америку та
Росію, Іван Киреєвский писав: «З усього освіченого
людства два народи не беруть участь у загальній дрімоті: два народи, молоді,
свіжі, цвітуть надією – це Сполучені Штати і наша батьківщина». У перспективі
XIX століття Киреєвский мав рацію; в перспективі XX
століття і щодо Росії він помилився. Автори формул типу Росія = Америка майже
завжди грішать відсутністю конкретних знань про одну з цих двох країн (іноді
обох). Зауважимо також, що ті деякі спостерігачі, які були однаково причетні до
культурних традицій Росії і Америки, наприклад Владімір
Набоков, швидше були схильні говорити не про подібність, а про відмінність між
ними. 4.Тим не менше, паралелі, збіги і тотожності присутні на
різних рівнях національної ідентичності та зовнішньої політики двох великих
держав (в геополітичному сенсі Росія стала такою за царювання Петра I, а
Сполучені Штати – з середини XIX століття). Так, в різні періоди своєї історії
правлячі еліти Росії і Америки споруджували концептуальні національні фортеці,
яким, за офіційною версією, загрожувала облога з боку зовнішнього ворога і
підривна діяльність внутрішніх зрадників: див. Американський ізоляціонізм в
період між двома світовими війнами або «соціалізм в одній окремо взятій країні»
Сталіна. «Війна проти тероризму», розпочата адміністрацією президента Буша-молодшого після атак 11 вересня 2001 року,
спровокувала не тільки великомасштабну інтервенцію США на Близькому і
Середньому Сході, але і створення наративу про
затишний хоумленд, опоганений підступними і
жорстокими чужинцями-фанатиками і їх помічниками всередині країни. Засноване в
2002 році міністерство внутрішньої безпеки (Department
of Homeland Security) самою назвою підтвердило цей наратив,
емоційний вплив якого, втім, незабаром вичерпався. Схожим чином проголошення «Руского міра» є спробою культивувати почуття суспільної
солідарності і затишку (це ключ!) на території Росії, гарантом яких буде сильна
і мудра влада, готова до рішучих дій всередині країни і за її межами заради
інтересів не тільки і не стільки політичних. 5.Що ж стосується
інтелектуального обрамлення цієї концепції, то відсилаю читачів до висловлювань
Патріарха Кіріла в телевізійній програмі «Слово
пастиря» від 6 вересня 2014 року. Тоді предстоятель РПЦ повідомив глядачам, що
«до цього «міра» можуть належати люди, які взагалі не належать до слов᾿янського світу, але які сприйняли культурну та
духовну складову цього світу як свою власну». Однак «говорити російською мовою
або розуміти російську мову – не єдина умова приналежності до руского міра». Отже, принцип ici on parle russe
не є тут визначальним. Втім, в тій же передачі патріарх назвав Росію «сучасною
демократичною країною европейського типу». |
ч
|
 |
|