|
Валерій ПекарМайдан: інтегральний погляд
Українські події останніх місяців, з одного боку, абсолютно
в голові не вкладаються. З иншого – цілком вписуються
в головний потік розвитку людської цивілізації. Почнемо з початку. Отже, кінець 2013 року. Україна, її народ
і економіка є абсолютно традиційним синім світом [1]. Носіями домінуючої синьої
парадигми мислення, згідно з дослідженням 2011 року, було близько 55% населення.
Економіка загалом – це олігархічна система, що є різновидом синього «сучасного феодалізму»
із закритими соціальними ліфтами. Технологічний рівень відповідний: основну роль
відграють промисловість низького переділу і агропромисловий комплекс. Політична
система – розвинена природна держава за класифікацією Дугласа Норта, де наявність системи права поєднується з закритим доступом
(тобто це знову-таки синій рівень). Загалом – це швидше Українська Совєтська Соціалістична Республіка з жовто-блакитним прапором,
ніж сучасна Україна. Формування сучасної політичної нації не завершено. Попередні
спроби змінити систему, що пройшли під помаранчевим прапором революції 2004 року
(досі незрозумілим залишається такий збіг), закінчилися нічим через велику критичну
масу синього в ментальності, економіці та инших сферах. Поряд з домінуючим синім, існує потужний помаранчевий прошарок.
Приблизно 15% носіїв помаранчевої парадигми мислення – це велика сила, якої цілком
достатньо для кардинальних перетворень. Сучасні кластери в економіці, серед яких
не останню роль відіграє ІТ. Активний і організований малий і середній бізнес, який
прагне зруйнувати «скляну стеля» закритої системи. Невдала, але все ж спроба створити
в законодавстві порогові умови для відкритого доступу (за Нортом),
тобто синьо-помаранчевий перехід. І найголовніше – постійний помаранчевий ідеал перед очима.
За словами видатного українського історика Ярослава Грицака, сучасна Україна зародилася,
коли Колумб відкрив Америку. Помаранчевий магніт проявлявся і як прагнення створити
національну державу замість уламків імперії, і як бажання створити систему відкритого
доступу в політиці та економіці на зміну закритому синьому. Україна прагнула перейти
з синього світу середньовіччя в помаранчевий світ модерну (сучасності), часто ведена
прикладами своїх західних сусідів. Оскільки, за словами Грицака, модернізація дорівнює
вестернізації як наслідування прикладу Европи, остільки гасла евроінтеграції
відображали швидше вектор руху до ідеалу, ніж бажання по-справжньому з кимось інтегруватися. Найбільш відстаючим сегментом інтегральної картини виявилася
політична система. Хоча носіїв домінуючої червоної парадигми налічується всього
15%, саме вони (втім, не дивно) захопили політичне поле. Всі партії були одноосібно
керованими кланами без натяку на ідеологію чи програму (що, до речі, дозволяє легко
мігрувати між ними). Проте в публічній риториці політики вдало маскувалися під синій,
який представляє більшість виборців. Достатньо подивитися на гасла: «Україна для
людей», «Покращення вже сьогодні», «Справедливість є, за неї варто боротися». Для
повноти картини скажемо, що помаранчевий виборець здебільшого не ходив на вибори,
розуміючи, що його інтереси взагалі ніхто не представляє, або ж голосував за «менше
зло» (кожним виборам передували бурхливі обговорення, хто ж саме уособлює собою
це «менше зло»). Які ж причини того, що Україна застрягла на синьому рівні?
Досить довга традиція бездержавності, розірваність між імперіями, слабкість національних
еліт, великий розмір і мозаїчність за европейськими мірками.
Синьо-помаранчевий перехід не міг відбутися простіше, ніж у инших
великих держав зі схожими характеристиками – Німеччина, Італія. Співмірна Польща не придатна для порівняння, оскільки монолітна
і має цілком завершений синій фундамент, представлений католицькою церквою. Для повноти картини зазначимо, що географічний розподіл парадигм
мислення неоднорідний. Синій промисловий Схід створювався з людей, насильно привезених
з різних місць, а село було знищено Голодомором. Помаранчевий більше проявився в
столиці і на Заході, де культурна традиція ніколи не переривалася, а постіндустріальні
кластери доволі сильні. Отже, всі передумови нинішніх подій описані. Синя країна з
яскраво вираженим помаранчевим вектором прагне зробити чергову спробу переходу. Що ж сталося? Дуже важливо підкреслити, що в 2011 – 2013 роках
країна стала скочуватися на червоний рівень. Зміна еліт після президентських виборів
вивела на вершину безліч абсолютно червоних людей, а сам президент відкрито демонстрував
відповідні патерни поведінки. Система права стрімко зруйнувалася
вщент. Економічна криза укупі з верховенством червоного в політиці створила нестерпні
умови не тільки для помаранчевих, але й для синіх технологічних кластерів та економічних
відносин. Стали переважати зовсім червоні форми: розпил бюджету, рейдерство, концесії.
Ось це зміщення в червоний і запустило маятник, який гойднувся в инший бік. Майдан виявився потрійною революцією, яка викинула Україну
з синьої пастки в помаранчевий світ модерну. По-перше, це економічна революція середнього
класу проти олігархів (як сказали б марксисти, буржуазна революція крамарів і ремісників
проти баронів) за відкриту систему вільного ринку. По-друге, це геополітична революція
– національно-визвольна, антиімперська, антиколоніальна, – представляє, таким чином,
завершення процесів, які безуспішно проходили все ХХ століття. По-третє, це революція
ментальності, яка отримала в журналістиці назву «революція гідності» – за нові цінності
проти старих. Всі три революції, хоч і представляють різні сегменти інтегральної
картини, але спрямовані на одну і ту ж мету – перехід в сучасність, з синього в
оранжевий. Ось чому основною ударною силою народного протесту були підприємці
(боролися за свій корінний інтерес), молодь (носії нових парадигм) і західноукраїнський
сегмент сформованої політичної нації. Помаранчевим цінностям протистояв чистий червоний
привезених в місто дрібних бандитів (названих «тітушками»
за прізвищем першого зафіксованого в мас-медіа яскравого представника) і спецпідрозділів
міліції з явно вираженими і вихованими садистськими нахилами. Переважаючий синій
сидів удома перед телевізором і жахався. На цей момент (квітень 2014) необхідно зазначити, що помаранчевий
переміг, але синій не подолано. Синій Схід продовжує пасивно спостерігати, як витиснений
на Схід червоний намагається взяти реванш (і вже взяв його в Криму). Однак процес на Заході і в Центрі незворотній. Майдан став
машиною часу, спресовані в лічені місяці значні соціальні та ментальні зміни, які
зазвичай відбуваються роками. Такі цінності як гідність, відповідальність і довіра,
раптово поширилися на величезні сегменти суспільства. Відповідно, подальші завдання української інтегральної революції
можна розділити на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – викорінення
червоних практик з держави і економіки, які тягнуть всю систему на дно, а також
відкриття потужного джерела помаранчевої енергії. Це можна зробити двома десятками
законів про антикорупцію та люстрацію, про дерегуляцію
економіки, реорганізацію судової системи та органів правопорядку, реформу податкової
системи і так далі (частину законів вже прийняли). Довгострокові завдання пов’язані
зі зміною мислення, і вони істотно складніші, а інструментів менше. Але, як показує
практика, без зміни мислення будь-які політичні реформи рано чи пізно звернуть назад. Зауважимо, що в ході Майдану проявилося чимало вельми цікавих
явищ. Одним з них є консолідація церкви. Ще рік тому я писав, що без сучасної церкви
як міцного синього фундаменту неможливо здійснити помаранчевий перехід. Наявність
безлічі конфесій і постійний конфлікт між ними, низький авторитет церков позбавляли
суспільство необхідної передумови. Але в ході народного протесту українське суспільство
з подивом виявило, що в критичній ситуації конфесії легко домовляються і забувають
про відмінності, а священики виявляються завжди на першій лінії серед людей – там,
де вони найбільше потрібні. Ряса, яка ще півроку тому була предметом глузувань,
перетворилася на символ поваги та довіри. Але найцікавішим в інтегральному Майдані є раптове і яскраве
проявлення зеленого. Зелена парадигма мислення, що була долею 2–3% громадян, традиційно
вважалася нехарактерною для України. Свідчень протилежного дуже мало, окрім високого
рівня розвитку української Вікіпедії. Зелений проявився
на Майдані як всеперемагаюча сила самоорганізації на вікі-принципах.
На відміну від Майдану 2004 року, створеного партіями за помаранчевим шаблонами
проектного менеджменту, нинішній Майдан повністю побудований на самоорганізації,
самофінансуванні, самопостачанні і самообороні. Як людина, яка з першого дня знаходилась
в гущі подій і знає всі механізми функціонування Майдану, можу навести безліч прикладів
проявлення зелених відносин, ситуацій і цінностей. І цей яскравий зелений спалах
дозволяє сподіватися на диво. Чудо переходу не просто з синього в оранжевий, який
вже палає полум’ям системної світової кризи, але й крізь це полум’я, далі – в зелений
новий світ. Перестрибувати через багаття можна, адже кожен рівень дає необхідні
соціальні інститути, економічні системи та ментальні моделі, без яких неможливо
рухатися далі. Але можна пройти швидко, з мінімальними опіками, і вийти з того боку,
показавши приклад иншим. Саме це і відбувається на Майдані
– з перемінним успіхом, але незворотньо. Примітки 1. У тексті використовуються колірні маркери інтегральної
(спіральної, – прим. ред.) динаміки. Для тих, хто з ними не знайомий, – таблиця
в кінці статті.
|
ч
|
 |
|
