Олег Дворчин

«Зоре моя, не покидай мене,

Світи мені ясніше»

Анна Канич

Спершу – це була Світлиця нашої спільної праці, сьогодні – це Світлиця спогадів про знайомство, спілкування з неймовірно ерудованою Людиною, Другом, Побратимом, Вчителем, Наставником, Керівником, Науковцем – Ігорем Дионізовичем Геричем.

Зірка Ігора Дионізовича зійшла на хірургічний небосхил стрімко та засяяла неповторними, яскравими барвами, теплими променями сонця, притаманними надзвичайно працездатній і талановитій Людині.   

Вперше я зустрів доктора Герича в другому хірургічному відділенні Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова в квітні 1989 року. На той час Ігор Герич працював хірургом-ординатором. Поруч з практичною діяльністю Ігор Дионізович займався наукою. Відразу запам’яталася швидка манера спілкування та гостре почуття гумору. Ігор Дионізович ніколи не повторював своїх думок ідентичними словами.

Ігор Дионізович віртуозно володів хірургічним ланцетом, виконував найважчі операційні втручання з приводу невідкладних хірургічних захворювань органів черевної порожнини та гнійно-запальних захворювань м’яких тканин, володів широким спектром сучасних операційних маневрів та прийомів. Стояти пліч-о-пліч за операційним столом з хірургічним Маестро – це велика школа науки, неоціненний досвід та  скарб знань для молодих хірургів.   

Неповторний та неперевершений стиль написання наукових праць, методичних вказівок, підручників з царини хірургії, який обумовлений   особливою літературною милозвучною добір-кою медичних термінів, фраз та зворотів, назавжди закарбується у нашій пам’яті.

Ігор Дионізович спілкувався з різними людьми, знаходив необхідні слова та репліки, щоб донести правильність своїх думок, а вміння переконати співрозмовників, головно, під час апробації та захисту дисертаційних робіт – окрема неповторна риса, властива лише пану професору.

«Сину, не журися – усе буде добре», «Привіт, директор», «Доброго здоров’я, Бос». Наведені фрази та ціла низка інших висловлювань будуть звучати в свідомості та віддзеркалюватися в думках кожного, хто знав Великого Українця,  Ігора Дионізовича Герича. Своєю наполегливістю, оптимізмом, енергійністю він заряджав нас усіх. Вмів дуже гарно співати, любив та прекрасно грав у футбол, шахи. Був великим патріотом неньки України. Займав активну громадянську позицію та приймав участь у наданні невідкладної медичної допомоги пораненим людям під час революції гідності на Майдані в місті Києві.

Перестало битися серце Великої Людини, Батька, Хірурга, Товариша, Побратима, Вчителя, Наставника, Керівника, Митця, Патріота, доктора медичних наук, професора Ігора Дионізовича Герича. Фантомний несамовитий біль та величезний жаль з приводу непоправної втрати дорогої Людини супроводжує кожного з нас впродовж останнього року. Не стало друга, немає з ким поговорити і помовчати. Велика Вам вдячність та низький Вам уклін, дорога Людино, за життєву науку, батьківське розуміння, доброзичливе ставлення, товариське сприйняття. Вічна Вам пам’ять. Світла Вам пам’ять. Славна Вам пам’ять. Герої не вмирають!

«Все приходить у світ, щоб цвісти,

                                            якнайдовше цвісти,

То чому з себе цвіт обтрясти

                                           так поквапився ти?

Дожену, перейму,

Крила крику здійму:

Ну, чому

Так поквапився ти?»

(Богдан Стельмах)

ч
и
с
л
о

82

2015