Ігор Герич

Чекали весну… Весна прийшла, але з війною… Вперше після 1945 року українську землю оскверняють чоботи окупантів. «Братня» Росія нічого нового не придумала – просто повторила цинічний геополітичний трюк нацистської Німеччини. Сьогодні Крим – це Судети ХХI століття. Як будуть розвиватися події в найближчому часі прогнозувати важко, але абсолютно зрозуміло, що агресора в короткій перспективі чекає безславний кінець, справедлива покара і жорсткий цивільний і Божий суд.
Перший день окупації ми витримали. Незважаючи на віроломство ворога, на те що агресія відбулася в момент, коли держава, силові структури, армія і суспільство були підірвані зсередини диверсійним правлінням януковичів, а нова Українська держава лише пробувала опанувати управлінські процеси, перший удар Україна витримала з честю. Україна встояла, Україна не розсипалася, Україна не піддалася на брутальні провокації, Україна не розбіглася…

Я схиляю голову перед мудрістю, системністю і виваженістю управлінських дій в.о. Президента, Уряду, керівників дипломатичного і військового корпусу нашої держави . Незважаючи на гостроту питання, імпульсивні заклики окремих громадян і політиків до рішучої протидії окупантам вони виважено, послідовно і холоднокровно прийняли правильні первинні управлінські рішення. Рішення, які не дали змогу нації героїчно вступити в перший і «правдоподібно» останній бій, але дозволили уникнути численних жертв серед військових і цивільного населення і створили добрий ґрунт для невідворотної перемоги у цій безглуздій війні. 

Я схиляю голову перед мужністю, розсуд-ливістю і силою духу українських військових, дислокованих на території АР Крим … Розумію, усю драматичність і трагічність ситуації , коли юні хлопці, громадяни України зі зброєю в руках, перебуваючи в облозі агресивного, озброєного до зубів окупанта стоять перед простими як лезо бритви питаннями: «Україна чи я?», «Боронитися чи здаватися?», «Стріляти чи не стріляти?», «Жити чи померти?». Розумію, яким пекельним болем палають у ці весняні дні душі і серця їхніх матерів, батьків і коханих… Усвідомлюю, що власне завдяки їхнім холодним головам і хоробрим серцем ми до сьогодні не почули вистрілів, не побачили пролитої крові, не отримали перших жертв… Зрештою завдяки героїзму цих хлопців Росія не отримала такого бажаного оправдання для своєї агресії. Їхня поведінка і дії в перші миті окупації і в ці хвилини – це вияв глибокої відповідальності й пожертви за свою Державу, за свій народ. Героїзм – це не тільки готовність загинути стріляючи у ворога, іноді – це рішення не стріляти, маючи в руках зброю…

Я схиляю голову перед моїм народом – незалежно від національності, віросповідання, майнового статусу, політичної приналежності та місця проживання… Віроломна російська агресія об’єднала, здавалося б раніше не поєднуване – «російськомовних» і «бандерівців», «східняків» і «західняків», «свободівців» і «ліберастів», «олігархів» і «радикалів», етнічних росіян і кримських татар, вірних УПЦ Московського патріархату і агностиків. Сьогодні, над Україною різними мовами – українською, російською, кримсько-татарською, єврейською та ін. – хором лунає: «Я йду боронити Україну!».

Нас підтримує весь прогресивний світ – уряди і громадяни провідних країн світу, колеги, знайомі. Нас підтримують росіяни – свідомі громадяни Росії і прості російські люди, не отруєні ґеббельсівсько-путінською пропагандою. Фактично, нашим єдиним зовнішнім ворогом сьогодні є путінський режим, нашим союзником – весь світ. Наш внутрішній ворог – це паніка, розбрат, егоїзм, одвічно українська «хата скраю» - на жаль на війні не буває крайніх хат… Нечисленні зрадники української держави, запроданці,провокатори і колаборанти - це тимчасове «шумовиння» - неодмінно будуть нести відповідальність за причетність і підтримку військової агресії за законами воєнного часу.

Разом з весною в наше життя вперше прийшла війна… Перший день військової агресії ми прожили – «все, що не вбиває, робить нас міцнішими». Але агресія триває, а це означає, що усі ми якийсь час будемо змушені жити в умовах реальної війни і реальних загроз для життя наших земляків, рідних і близьких. Для того, щоб встояти перед агресором і перемогти ми невідкладно мусимо: стати єдиними як ніколи; забути про давні образи, суперечки, претензії, амбіції; об’єднатися в підтримці верховної державної влади в Україні як єдиного центру прийняття рішень і координації дій в умовах військової агресії; не давати приводу для панічних повідомлень і порад; не піддаватися на дезінформацію, яку свідомо розповсюджують російські медіа; не загострювати зайвих політичних дискусій; бути максимально толерантними, виваженими і відповідальними в принципі, а особливо стосовно мовних і внутрішньополітичних питань; уникати неконструктивної критики влади; не переносити агресію на росіян чи російськомовне населення. 

З нами Правда, Світ і Бог! Нас не здолати! Слава Україні!

2 березня 2014 р. 

ч
и
с
л
о

82

2015