Ігор Герич

«Захід»: Яке місце, на Вашу думку, приватна медицина займає сьогодні на Львівщині?

І. Г.: Відповідь про місце приватної медицини в охороні здоров’я на загал, і в охороні здоров’я Львівщини, зокрема, може бути дуже короткою: це місце, яке на сьогодні заповнене тільки наполовину, місце, яке є надзвичайно важливим. Ця відповідь – у форматі тих умов, які закладені в державі. Зокрема, йдеться про абсолютно недокладне фінансування державної медицини з бюджету, про залишковий принцип формування самого бюджету, про недостатні заробітні плати лікарів, які втрачають мотивацію для роботи. Зрештою, навіть заявлений бюджет на охорону здоров’я у деяких районах виконується менше, ніж на 60%.

Що воно означає для потенційних пацієнтів – здорових людей? Ті сегменти державної медицини, які склалися на наших теренах історично, продовжують животіти, і навіть пробують розвиватися, хоча коштів на розвиток нема. В основному, поступ відбувається через спроби додаткового залучення бюджетних коштів чи різні спекуляції на госпрозрахункових темах. При такому підході, державна медицина не має ніяких ресурсів. Сама наша, стара як світ, система організації охорони здоров’я за Симашко ні історично, ні динамічно не має перспектив.

Світ змінився, змінилися підходи до охорони здоров’я, з’явилися нові галузі. І тоді, коли держава не має можливості утримувати існуючі, говорити про розвиток нових важко. При такій ситуації, платна медицина – то не альтернатива, а абсолютно нормальне доповнення до державної. Особливо в сегменті тих медичних послуг, яких на нині держава не може забезпечити, та й більше – в силу рутинного, інертного бюрократичного апарату не може навіть побачити потребу в них... І приватна медицина виконує зараз ці функції.

«Захід»: Чи сприймає населення, потенційні пацієнти, приватну медицину так само, як державну?

І. Г.: Якщо говорити про Львівщину, тут ситуація є трохи кращою, ніж загалом по державі. Різниця полягає в менталітеті. І на Львівщині, і на території Західної України загалом живе ще велика кількість людей, які пам’ятають стан медицини до 1939 року, коли приватна практика – це було абсолютно нормальна річ. Коли лікар-приватник тримав шпиталь, забезпечував прекрасну якість, не був ворогом, не був експлуататором і сприймався як абсолютно нормальне явище. Тобто, десь генетично, у наших людей є розуміння приватної медицини. А відтак і підприємницька готовність наших лікарів є набагато вищою, ніж в инших регіонах.

Типовим прикладом доброї місії і доброго втручання приватної медицини в галузь охорони здоров’я є стоматологія. Це добра тенденція в Україні загалом та на Львівщині зокрема. Йдеться про такі приватні підприємства, як клініка Мирона Угрина, де є світові технології в галузі стоматології, куди приїжджають пацієнти-іноземці, і не тільки з близького зарубіжжя, бо тут вставляють імплантати краще, ніж у них. Це не тільки гордість Львівщини – це гордість держави. Треба згадати клініку Заблоцької, ще цілу низку закладів, що дають европейську якість послуг, високу культуру обслуговування, які є школою для виховання наступних поколінь. Вони знімають масу проблем. Так само, саме приватна медицина вирішує сьогодні безліч проблем в галузі косметології...

Знову ж, типовий приклад величезного потенціалу приватної медицини, який в межах держави відзначений званням Героя України – це клініка професора Козявкіна в Трускавці. Це ж абсолютно приватна структура, і при цьому – центр світового значення. Щоб лікуватися за запатентованим «методом Козявкіна», приїздять пацієнти з усіх континентів. Скажу більше: якщо в стоматології це сьогодні менше виражено, то в клініці Володимира Козявкіна впроваджена функціональна система меценатства – адже кожного року величезна кількість обездолених людей лікуються тут безкоштовно. І це при тому, що між клінікою та між Міністерством охорони здоров’я України так і не підписана угода про співпрацю.

Загалом, про розвиток приватної медицини можна говорити, як про тенденцію останніх років. Ми займаємося підготовкою документів на ліцензування, яке проводить Міністерство, і мушу сказати, що заявки надходять нон-стоп, наростаючим потоком. На одній з наших громадських колегій було виписане рішення (і ми навіть записали його як пріоритетне) про підтримку приватного підприємництва в медицині.

«Захід»: Чи достатнім є кадровий потенціал Львівщини для такого бурхливого розвитку приватної медицини? Чи не буде зменшена якість роботи медиків у державних медичних закладах через різницю в оплаті, умовах роботи, порівняно з приватною медициною?

І. Г.: Кадровий потенціал Львівщини може забезпечити пів-України. В різні часи і з різних причин, наші медики обслуговують половину Польщі, Чехії, Словаччини, при чому, часто люди працюють у двох країнах одночасно. Кадровий потенціал нашого регіону є дуже великим. Адже, Львів – університетське місто... Думаю, що співпраця з приватними клініками дозволяє нашим лікарям розвиватися, знайомитися з сучасним обладнанням та методами роботи. А те, що це дозволяє забезпечити їм повну ставку та нормальну оплату, взагалі є правильним.

«Захід»: Але чи не працюють зараз приватні клініки на засадах критики державної медицини?

І. Г.: Приватна медицина не працює на засадах критики державної. Безумовно, все залежить від особи головного лікаря, власника. Адже українська жаба, в купі з приказкою про трьох гетьманів, поширюються на всі напрямки діяльності людей. Переважно, клініки, які вже пройшли процес становлення, не працюють на антагонізмі. Що більше – працюють на взаємному переливанні знань, довіри, вирішення проблем одне одного в тісних стосунках. Гарний приклад – співпраця клініки «Богдан», яка створювалася як багатопрофільна приватна лікарня, де працюють добрі фахівці, з лікарнею швидкої допомоги. Тяжчі пацієнти, що потребують спеціальної допомоги, без проблем переводяться в приватну, і часто безкоштовно. І ще більшою мірою цей процес є зворотнім.

«Захід»: На вашу думку, чи можна зараз говорити про інтеграцію української медицини у европейську?

І. Г.: Потенціал нашої медицини є дуже великим. Потрібно тільки серйозно змінити законодавство, розробити людську модель охорони здоров’я – і рухатися далі. Щодо інтеграції, то для цього є державні та недержавні шляхи, і недержавними ми рухаємося назустріч Европі вже давно. У світі визнають, що наша медицина є дуже добра, і є просто жахливий попит на медичний персонал, зокрема середній, без будь-яких проблем з нострифікацією. А багато країн залюбки приймають і наших лікарів.

Технологічний розвиток европейської медицини є зовсім инший, значно вищий рівень хірургії. Водночас, в кожній галузі є сегмент української медицини, де працюють люди зі світовими іменами, де виконуються оперативні втручання найвищого рівня. Якщо мова йде про Львівщину – це кардіохірургія, імунологія, проктологія, відновне лікування і стоматологія в приватній медицині. Є кріохірургія, де Україна має пріоритет у світі. З рештою, можна історично заглиблюватися далі, де йтиметься про спосіб електрозварювання тканин Патона...

От тільки наша система охорони здоров’я відносно европейської повністю перевернута, як в задзеркаллі. Якщо навіть у Польщі в реанімації на 1 пацієнта є 2 медичні сестри, а в нас на 6 пацієнтів – одна медична сестра. Це – зовсім инший рівень, инша проблематика, инші тактичні завдання. Українське медичне середовище готове хоч сьогодні працювати на европейському обладнанні, европейськими способами в добрих умовах. І для цього мусять бути змінені правила гри. Мусять зникнути ті червоні прапорці совєтщини, що залишилися в 49 статті Конституції України. Мусимо відмовитися від залишкового бюджетного принципу стосовно охорони здоров’я. Бо тільки ці фактори не дозволяють адаптувати нашу медицину до европейської. А до того часу наші медики на аматорстві будуть досягати европейського результату.

Інтерв’ю для видання «Захід»

Квітень 2007

ч
и
с
л
о

82

2015