Ігор Герич

З ЗАСІДАННЯ «ЛЬВІВСЬКОГО КЛУБУ»

Якщо звертатись до визначень, то в иншомовній літературі совість прив’язують до знання, але не абстрактного знання, не до суми знань. По суті – це ланцюг – є совість, є знання, але бракує третього – знання чого. Очевидно, що тут третім елементом є якась моральна норма. Мені видається, що совість – це певний регуляторний механізм, який не йде після вчинків. Він може не позволяти певні вчинки робити і точно є у всіх, також він прив’язаний суспільно до певного рівня моралі. Оця оцінка людиною своїх потенційних дій наперед – співвідношення, як у дзеркалі, дивлення на мораль, яку ти знаєш, яка регулює певні речі і врахування того регулятора. Мені видається, що це механізм, який саморегулюється. Я би хотів підкреслити, що вона точно прив’язана до суспільства, і що совість в такому варіанті саморегулятора не притаманна навіть для високоорганізованих в психічній діяльності дельфінів, корів чи ще когось. Це елемент самооцінки людини. Глибина тут залежить від того, як ми співвідносимося до того, що знаємо, – що мама говорила, що говорить суспільство, чого вимагає суспільство, чого дружина хоче. Та регулюємо до того наші майбутні вчинки і дії. І так завжди буде. В межах певного сегменту ми знаємо, як би це мало виглядати, як суспільство оцінює моральний і не моральний вчинок, відповідно людині легко або важко діяти у цьому сегменті. Також суспільна мораль різниться в різних країнах.

У Фрома є варіант розподілу совісті на два сегменти: індивідуальну – на внутрішньому житейському досвіді і авторитарну або автократичну. Це залежить від того, яку норму взято за основу поведінки. Якщо йде мова про мотивацію чи мораль, що є в основі особистості, тоді нам легко оцінити вчинок, бо ми знаємо, як поступають у нашому середовищі. Чи можна говорити, що за наявності чи в наслідок совісті формуються ті чи инші чесноти? Точно можна. Людина динамічно міняється, співпадіння якихось особистих умов з груповою мораллю визначає, очевидно, певний сегмент. Совість перед собою – це коли ми оцінюємо свої вчинки. Але в будь-якому випадку – це особистісний регулятор, можливість самоналаштовуватися у людини на певні моральні вчинки. Тільки вона інтерпретується абсолютно по різному. Наслідки функціонування механізму совісті інтерпретуються залежно від середовища, подій і обставин абсолютно иншими людьми, але це вже інтерпретація. Я думаю, що таких людей, в яких нема совісті – просто нема. Як на мене, вона вимірюється такою одиницею: співпадіння вчинків і дій, які ти робиш з правильними вчинками – з переліком моральних речей. Співпадіння – це совісність, неспівпадіння – це теж совість, але инакша. Вона є абсолютна, але має якісні параметри. чиста совість – це наближення до моральних вчинків, не чиста – це умовно девіація.

Якщо ми говоримо про українське суспільство, тут все зрозуміло. Як людина, яка якийсь час була дотична до влади, найбільший мотив свій визнаю совісним. Але, через мою моральну шкалу значна частина вчинків мені не давала задоволення. У мене від початку був глибинний конфлікт, я розумів, що це глупа історія, що цього не можна робити, але я був зобов’язаний це робити. Класичний приклад прийняття рішення у владі – по охороні здоров’я – він визначає профпридатність управлінця у охороні здоров’я: можна купити за 25 тис. дол. прекрасний клапан, який врятує людину, зробить її щасливою – одна пересадка і з ним людина проходить до кінця життя. А можна на ту саму суму купити тридцять клапанів, які пропрацюють три роки, в наслідок технологічних дефектів вмре кожна десята особа. І третій варіант – можна купити такі клапани, з якими людина місяць проходить і помре, але їх буде дуже багато. Яке правильне управлінське рішення? З позиції логіки – звичайно перше. З позиції управління чи функціонування влади – останнє – дешевого але всім. Моральність влади – це те, що ми оцінюємо через наші сенси і наші моральні речі. Реакція американської влади на одного загубленого американця в Багдаді – підняти флот і авіаносець на його пошуки. Це морально? Так, але не зовсім за иншими ознаками. Мораль співвідноситься з вибором для суспільства, яке не завжди є моральним. Морально дати кусочок хліба і нагодувати кожного голодного чи вилікувати кожного хворого, але так вся система завалиться і збанкрутує. Я хочу сказати, що совість включається на рівні технічних виконавців – тої команди, яка злізає з корабля. Репутація – це Америка, президент, адвокати. А ті люди не на репутацію працюють – це інстинкт самозбереження – подолати страх, страх смерті, ризикувати або не ризикувати. Коли завдання поручене через репутацію чи через глухість політиків ти долаєш страх – це ж не підтвердить совісті. Ти можеш просидіти за каменем, але після того тобі до кінця життя жити з цим. Тут регулятори працюють. Просто державна машина привчає роблячи моральні чи не аморальні дії. Але дії держави теж можуть бути неправильні.

ч
и
с
л
о

82

2015