|
Леонід ТираспольскийСуфізм і діонісійство
ДЕЯКІ ПАРАЛЕЛІ МІЖ КУЛЬТОМ ДІОНІСА І СУФІЗМОМ: Діоніс – бог виноробства,
продуктивних сил природи, натхнення і релігійного екстазу. «Діонісизм... це звільнення безмежного потягу, вибух
неприборканої динаміки тваринної і божественної природи; тому в діонісійському хорі людина з’являється у вигляді сатира,
зверху – бог, знизу – козел. Це – жах через нехтування принципу індивідуації і разом з тим «блаженний захват» від того, що
він знехтуваний. Тому діонісизм можна уподібнити до
сп’яніння, що розкладає індивідуальне на колективний потяг і зміст, це –
розірвання замкнутого его світом. Тому в діонісизмі людина єднається з людиною і «сама відчужена,
ворожа і поневолена природа знову святкує свято примирення зі своєю блудною
дитиною – людиною». К. Г. Юнг Аполонічне начало: -
раціональне; - міра,
золота середина: -
ілюзорно-оптимістичне; - стан
спокою; -
індивідуальність. Діонісійське начало: -
ірраціональне; - безмірне
буйство; - трагіко-героїчне; - порушення
спокою, хвилювання, невдоволення; - знищення
всякої індивідуальності через містичну єдність. У суфізмі –
«школа тверезості» (Багдад) і «школа сп’яніння» (Хорасан). Діонісій –
бог вина і виноробства. Оспівування вина і сп’яніння в суфійській поезії. Екстатичні
ритуали діонісійства – і сема, екстатичне радіння в
суфізмі. Тема
розривання божества на частини (і відродження, тобто відновлення єдності
пізніше) в діонісійстві. Ритуальне розривання одягу в
суфізмі (в Середньовіччі, пов’язане з хадісом) і хирка з латками як символ. Також важлива концепція в
суфізмі – профанський світ множинності
протиставляється сакральній єдності. Шлях – це метод відновлення «розірваної»
єдності. Жерці
культу Діоніса наносять собі в пориві екстазу рани. –
Нанесення ран (або, принаймні, спроба – часто без реальної шкоди) практикується
в деяких орденах. «В ісламі –
наймолодшій релігії Спасіння – екстатичні стани не заохочувалися, за винятком
суфізму, де вони зберегли древню тілесно-орієнтовану форму, проте позбулися оргіастичного характеру і отримали новий містичний зміст». Діонісійське мистецтво
– музика. Важливість музики в суфізмі. (Флейта, до речі, в обох випадках – один
з основних інструментів). Танці Діоніса – і енергійні рухи під час сему. Культура
(цивілізація) носить репресивний характер, вона придушує тваринні примітивні
імпульси. Для екстатичного культу – як діонісизм –
характерним є вихід за рамки соціальних обмежень. Приклад подібної тенденції в
суфізмі – практика маламатійа. (Як і сема). ДЕЛЬФІН.
ДІОНІС МОРСЬКИЙ: Ще одною
особливістю острівного культу є символи, що демонструють владу Діоніса над морем. «Отже, характеристика
Діоніса як божества, що своєю могутністю і натхненням
проникає не тільки в земну природу, але й в морську стихію, належить до
основних уявлень острівного культу. Бог-бик Дифірамб і бог, увінчаний
виноградним гроном, і є тим самим морським Діонісом...» В. Иванов. Дионис и прадионисийство. * * * - Один з найважливіших
образів, що позначають божество в суфізмі, є океан (або море) – в якому повинен
розчинитися суфій. ДІОНІС ЯК ЧОЛОВІЧИЙ КОРЕЛЯТ ЖІНОЧОЇ БОГИНІ: Її лики: Артеміда, Велика Матір, Аріадна,
Афродіта, Ісіда, Гера, Афіна. - Аналогія
в суфізмі: жіноча іпостась божества – Прекрасна Кохана. * * * Вирісши, Діоніс почав насаджувати всюди культуру винограду...
Вакханками називали захоплених шанувальниць, що були з богом в його мандрах. В
руках вони тримали тирс – жезл, оповитий плющем, а також тимпан (бубон); вони
супроводжували танцями хід бога. У суфізм:
бубон (даф) – один з основних інструментів під час
сему. Символіка
плюща (або виноградної лози, символу Діоніса): «В Ірані
суфії для позначення любові використовують слово ішк,
що походить від ашака, різновиду виноградної лози.
Коли ця лоза обвивається навколо дерева, воно засихає і вмирає. Так само і від
любові до світу висихає і жовтіє дерево тіла. Але духовна любов позбавляє сили
корінь «я». Дж. Нурбахш. Путь. М. 2007. с.73 Символіка
вмираючого і воскресаючого божества в діонісійському культі має паралель в суфізм. Ритуали
посвячення засновані на вмиранні старої людини («Помри перш, ніж ти помреш» – хадис) і відродженні її в новій, сакральній іпостасі. ЗВ’ЯЗОК
ДІОНІСІЙСЬКОЇ РЕЛІГІЇ З НЕОПЛАТОНІЗМОМ - ТРАДИЦІЄЮ, ДО ЯКОЇ МОЖНА ВІДНЕСТИ І
СУФІЗМ: «Діонисическая религія, преломленная въ Ведантѣ орфиковъ,
глубоко напечатлѣлась на освободительныхъ прозрѣніяхъ греческой поэзіи
и на всей идеалистической философіи Греціи. Безъ этой закваски непонятны міросозерцанія Пиндара, Эсхила, Платона. Зависимость древнѣйшихъ философскихъ системъ отъ творчества
религіознаго вездѣ прозрачна,
но еще не раскрыта, какъ надлежало бы. Въ
концѣ гармоническаго развитія
эллинской мысли идея вселенскаго страданія, представленіе о мірѣ жертвенно
страдающемъ чрезъ разъединеніе и разъятіе божества въ себѣ единаго
— дѣлается основною идеею, какъ неоплатонизма,
такъ и поздняго синкретизма, всѣхъ боговъ отождествившаго
съ Діонисомъ, поставившаго Діониса на высоту Всебога страдающаго, какъ страдальный аспектъ міра возникновеній и уничтоженій.» Вяч. Иванов.
Религия Диониса * * * «Розп’яття
божества в собі єдиного» – один з найважливіших для суфійської космології хадисів – «Схований скарб»: «Я був скарбом потаємним і
створив світ, щоб бути пізнаним». «Всебог
страждаючий» – це частинка божественної суті, укладеної в людину, тобто в темниці
її тіла і примітивної душі. * * * «Прославляли
любов, куштували вина, Що його
дарувала серполика Луна. Ми п’янім
давно. З незапам’ятних літ Сяйво
Місяця п’ємо, що він шле на весь світ. І
тремтливий вогонь розведе синява, І Луна
поміж зір, немов чаша пішла. О
вино, що древніш, аніж сам виноград! Нас
зове його блиск, вабить нас аромат!» Ібн аль-Фарід.
Касида вина «Цікаво, що
Діоніс вино спробував раніше, ніж ягоди винограду...» З вельми
змістовної статті «Міти та реалії стародавнього
виноробства» Авт. - Д-р історичних наук Н.І. Винокуров «Незвичайний
стан після куштування вина вважали результатом божественного або демонічного
втручання. Саме через це вино, як і виноград, і все, що було з ними пов’язано,
дуже рано стає священним обожнюваним засобом, як давньоарійський
наркотичний напій, що послужив оригіналом для божественних індуїстської соми і хаоми персів». Вино
дозволяло тим, хто його споживав, досягти видінь і екстатичного стану і
перетворилося у виноробних регіонах (а після розвитку виноторгівлі і далеко за
їх межами) в загальнодоступний і порівняно дешевий засіб, який дозволяв
поринути у світ мрій і фантазій, духів і видінь, божественних одкровень і
пророцтв. Розкута поведінка і відчуття свободи під час діонісійських
таїнств і бенкетів були вже не божевіллям, а нормою, яку заохочував сам бог, що
удостоївся епітетів «свобідний» і «вільний». Важливо і
те, що вино приносило і практичну користь, звільняючи людей на певний час від
проблем і турбот. * * * Гіпотеза:
любов до алкоголю поклала початок цивілізації. Люди перейшли від полювання і
збирання до вирощування злаків, оскільки хотіли виробляти алкогольні напої
(починаючи з примітивних різновидів пива). Звідси і виникла необхідність
осілого способу життя. НЕЙРОХІМІЧНІ
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ: «Е. Фреска і
С. Кюльсар вважають, що ендорфіни
– один з найважливіших нейрохімічних корелятів
соціальної згуртованості, єдності і т. д. Основна ідея вчених: соціальна
прихильність і ендорфіни взаємодіють, тобто як
спільність активізує ендорфіни, так і, навпаки, ендорфіни посилюють відчуття єдності, згуртованості.
Вчені висловлюють також припущення про те, що ендогенні опіати
відігравали істотну роль в антропогенезі, в якому здійснилася інтеграція
трьох кортикальних зон. В останніх, у свою чергу, зосереджена найбільша кількість
опіатів. Таким чином сформувався нейробіологічний
механізм, що становить органічну основу для виникнення соціальних уз,
прихильності, для функціонування соціального типу життєдіяльності. З одного
боку, він закріплював почуття спільності, а з иншого
– самі колективні дії, що формують соціальну прихильність, створювали
зворотний вплив на внутріорганічні структури. У
процесі становлення людини і суспільства склалася система ритуалів, що сприяє
зміцненню соціальних уз і гальмує агресивні устремління окремих індивідів. На
зміну біологічним способам регуляції відносин прийшли соціальні. Феномен
свідомості, розум зробили можливою психобіологічну
регуляцію як в спільності, так і індивідуально.» Бєлик А.А. Культурология. Антропологические теории культур. М.: Российский гос. гуманнит. ун-т, 1999 * * * Діонісійский міт починається з історії про помутніння розуму. «Но Эврипилъ горитъ
извѣдать таинственный
жребій, уноситъ ковчегъ — и, разверзнувъ, видитъ при отблескахъ пожара — не брадатаго мужа въ гробу, увѣнчаннаго раскидистыми вѣтвями, — деревянный, смоковничный
идолъ царя Діониса въ стародавней ракѣ. Едва
глянулъ герой на образъ
бога, какъ разумъ его помутился». В.Іванов.
Ніцше і Діоніс. Характерно
«діонісійський» елемент в суфізмі – джазба*, прилучення. Уявлення про те, що Бог «прилучає»
свого обранця за допомогою такого собі священного божевілля. Таке прилучення
називається маджзуб. «... Маджзуб не вимагав дотримання суфійської дисципліни,
оскільки на звичайну людину могла зійти Божественна благодать у вигляді
особливого стану духу». К.Ернст. Суфизм ------------- * «Джазба – потяг. У суфізмі потяг Богом свого раба. Бог
привертає до себе того, кого захоче і джазба не
залежить від самої людини, ступеня її служіння. Якщо Аллах захоче, то Він
піднімає завісу між собою і улюбленим рабом і піднімає його до висот духовної
досконалості. Відчуваючи потяг і любов Аллаха до себе, раб втрачає свою
істотність і прагне до Нього за допомогою щирої п’янкої любові і ваджда. Суфії стверджують, що доказом існування джазби є коранічний аят: «Аллах обирає до Себе, кого побажає, і веде до Себе,
хто звертається» (42: 13).» (Джерело: «Исламский энциклопедический словарь» А. Али-заде,
Ансар, 2007) * * * Зіставлення
діонісійського і Аполонічного
у Г. Гессе в книзі «Гра в бісер»: Але
пам’ятаємо ми... «Свідомість, мудра гра твоя – Що мов потік духовний світла. Найлегших ельфів танець, – мітко На це змінили біль буття. Обдуманий і мудрий світ в умі, Всім править міра, всюди лад панує, І десь глибоко тільки лиш сумує Жага до крові, долі і пітьми. Як в порожнечі закружляла твердь, Наш дух до гри високої прямує. Але пориви ці закон гальмує: Зачаття і народження, біль й смерть.» Г. Гессе * * * «Прихильники
Хаджі Бекташа сповідували іслам, але іслам
«пом’якшений», звільнений від строгості і застиглих форм, що з’єднує положення таріката з їх застосуванням у конкретних життєвих умовах.
Немає ніяких підстав стверджувати, що Хаджі Бекташ
був противником того «шляху», який практикували його послідовники, як це
намагаються показати прихильники шаріату. Хаджі Бекташ
не засуджував музику, танці, пиття вина та спільні нічні обряди чоловіків і
жінок. Не можна сказати і про те, що братство бекташійа
згодом «збилося з шляху», «пішло в сторону» від вчення бенкету. І. З .Ейюбоглу порівнює обрядовість бекташа
з діонісійською і робить висновок, що збори зі співом
гімнів, з танцями і розпиванням вина, з рівністю учасників-чоловіків і жінок, з
спільним виконанням ними обрядів були «винайдені» Хаджі Бекташем
і сходять до древніх традицій населення Анатолії.» Ю. А. Аверьянов. Хаджи Бекташ Вели и суфийское братство бекташийа. М. 2011. с.100. * * * Зіставлення
Діоніса і Хизра (містичний
покровитель подорожніх в ісламі і суфізмі). Хизр (Хізр) згадується в Корані, хоча його і не називають по
імені, в історії про Мусу (Мойсея) і його містичного вчителя. «Всюдисущий
мандрівник Діоніс мав стати символом переходу до
освоєння нових цінностей. Пізніше цей сюжет повторився в мусульманській версії,
де місце Діоніса поруч з Олександром / Іскандером зайняв Хизр –
покровитель подорожніх в ісламі. Зближення, як ми бачимо, зовсім не випадкове,
логічно і типологічно вивірене». Із
наукового сходознавчого журналу «Иран-наме», №4, 2007
р. * * * «У колі
близькосхідних культур образ св. Георгія злився з образами аналогічних і більш
давніх персонажів-мучеників. Ареал цих культур вогнище найдавнішого
землеробства. Тут колись зародилася ідея, що уособлює страждання людини, яка
була похована, а потім проросла зерном.
Ця ідея показала дивовижну стійкість і пройшла крізь століття. Образ Св.
Георгія різними нитками пов’язаний з цією ідеєю. Одна з них персонаж на ім’я Хадір, Хазір, або Хідр (буквально по-арабськи «Зелений»). У мусульманських
країнах дуже популярне вірування в цього святого, якого вважають безсмертним.
Він ходить в зелених шатах і протегує рослинному світу. Він також пов’язаний з
водою. Тому оберігає подорожніх на морі і до його імені взивають потопаючі. У
мусульманській Індії він став божеством річок і колодязів. У Середній Азії Хазраті Хизр популярний в народі
святий, іноді він стає видимим для людей і творить всякі благодіяння. У курдів,
розселених в близькосхідних країнах від Туреччини до Туркменії, перед Наурузом (весняним Новим роком) влаштовується свято на
честь святого Хидирнебе. Він протегує рослинному і
тваринному світу. Вчені цей образ ідентифікують з Георгієм Змієборцем.» Я. В. Чеснов. Чудо святого Георгия, древние легенды и
московский герб. «Первое сентября», № 25, июнь 1999. * * * «Ісус,
що стоїть в центрі хороводу, сам порівнює свою промову з музикою флейти – інструменту,
що з давніх часів вживався в культі Діоніса та инших божеств екстатичних «містерій». Флейта –
один з основних інструментів, що використовуються під час сему (суфійські
«містерії»). * * * ««Ринд» в
перекладі означає «босяк», «бродяга», «трущобник» –
презирливе визна-чення ортодоксальними мусульманами і
знаттю волелюбних поетів, гедоністів, які не визнають заборони на вино і
оспівують плотську любов. Такі поети збиралися зазвичай в кабаках, де
веселилися до ранку, вели суфійські суперечки і читали вірші. Але
гедоністичну лінію можна витлумачити і в иншому
руслі. З усіх можливих перекладів слова «Ринд» Ґумільов
зупиняється на варіанті «трущобник». У нетрях –
розвалинах старих будівель – містилися пивні заклади. Утримували кабаки маги-зороастристи. Говорячи про «храм магів», який закликає
ринда, Гафіз запрошує веселих гуляк поспішати в шинок
для розгульного ночі. Але одночасно «храм магів» має друге значення. Світогляд Гафіза включає і домусульманські
елементи. Сліди інтересу до них ми знаходимо в ранній творчості Ґумільова, наприклад у вірші «Пісня Заратустри» (збірка
«Шлях конкістадорів», 1905). Тому «храм магів» може читатися і в прямому сенсі:
по концепції Гафиза, поет богонатхненний,
осяяний вогнем містичного прозріння. «Втратив я почуття свої в променях того
єства!» [7] – вигукує Гафіз, через сторіччя
перегукуючись з Пушкіним («Пророк»). У світлі гафізової
концепції поета те, що герой Ґумільова «виночерпіє злюбив», також має два значення. Дегустація вина
може бути і розгулом, і таїнством. Поетом-пророком є у Гафіза
його ліричний герой гуляка-ринд.» Алена Чудинова. О ориентализме Николая Гумильова. СИМВОЛІКА
ПЛЮЩА: ᾿Ішк – це найвищий і найбільш пристрасний вид любові. ᾿Ішк рідкісніший і чистіший, ніж махабба,
оскільки ᾿Ішк є результатом махабба. Дж. Нурбахш. «Шлях». Ішк походить від назви плюща,
який обвиває дерево і вбиває його. Один з важливих образів в суфізмі. * * * «Виноград і
плющ – це рослини-сестри, які розвивалися в протилежних напрямках і яким все ж
не можна відмовити у родинних зв’язках. І те, і инше
зазнає чудових перетворень... До середини
зими, коли правляться бурхливі святкування, він покриває своїми зубчастими
листами лісовий ґрунт або сміливо тягнеться вгору по стовбурах, немов бажаючи,
уподібнитись до Менад, вітати і ніби «обтанцювати» божество. Плющ порівнювали
зі змією, а в холодній природі, яка приписувалася як плющу, так і змії,
знаходили підстави для того, що і те, й инше належало
Діонісу. І дійсно, стрімкість, з якою плющ
розповзається або обвиває дерева, може нагадати змій, якими шалені служительки Діоніса обмотували волосся або яких носили в руках.» Вальтер
Отто. Діоніс. Цит. по: Карл Кереньи. Дионис. Прообраз неисчерпаемой жизни. М. Ладомир. 2007. с.57 * * * «...Зв’язок плюща з Діонісом
здається ... правдоподібним. Відомо, що бог вина в Греції ніколи не носив імені
... «Виноградна лоза», проте в Аттиці його часто називали .... «Плющ».» Там же ст.
56-57. * * * Можлива
паралель: Аполонічне / діонісійське
і ліва / права півкулі мозку. «Непохитний
суддя, що засуджує аморальний спосіб життя, «живе» в лівій півкулі нашого
мозку, встановили в серії експериментів американські нейрофізіологи. Світ вільних
почуттів і ризикованих поривів залишається в розпорядженні правої». http://www.gazeta.ru/science/2011/11/18_
a_3839162.shtml * * * «Школа
тверезості» (Багдад) і «школа сп’яніння» (Хорасан) в
суфізмі. Переживши «сп’яніння», суфій повинен повернутися в стан «тверезості». * «Те, що
Іванов називає «одержанієм божеством» і описує як
втрату волі, заміну «я» людини «більш могутнім «я», яке навряд чи вже можна
назвати людським <...>, стан близького до божевілля захоплення і
охоплення Богом» [Іванов 1971 I, 271], це «праве безумство», по Іванову, – з
погляду християнина, це не що инше, як біснування.
Писання православних подвижників переповнені закликами до «тверезості»; духовне
«сп’яніння» – найвірніша ознака хвороби духу, яка загрожує не просто клінічним
божевіллям, але й полоном темної духовної сили. Якщо святі і переживали духовні
екстази, мали досвід «виходження з себе», містичної смерті, основою таких
станів була «розумна» молитва, що заснована на повній ясності свідомості. І
хоча Іванов вважає, що проблематизує духовний досвід
будь-якої релігії («Богом» у статті 1907 названі Діоніс,
Ерос, Озіріс, Христос), те, що він описує, характерно
лише для оних язичницьких культів.» Бонецкая Н.К. Андрогин против сверхчеловека. * * * «Самотнє
«я» екстатично розчиняється в «ми». Це загальне визначення всіх форм екстазу –
романтичного, сексуального, політичного, релігійного, містичного. Кожен прагне
цього розчинення і насолоджується ним.» Ирвин Ялом. Лечение от любви и другие психотерапевтические новеллы. ДІОНІСІЙСЬКЕ
МИСТЕЦТВО - МУЗИКА: Важливість
музики в суфізмі. (Флейта, до речі, в обох випадках – один з основних
інструментів). «... Сатири
виспівували... – «чавильну пісню» ... це була «пісня,
яка супроводжувала чавлення винограду, яка, як і сам процес, містила в собі
розтерзання Діоніса»... При перерахуванні мелодій, що
їх виконували на флейтах, серед різних жалібних пісень зустрічається і... «чавильна пісня для флейт». Карл Кереньи. Дионис. Прообраз неисчерпаемой жизни. М. «Ладомир». 2007.С.58, 59. Нагадало
мені початок «Маснаві» Дж. Румі
– жалібна «чавильна пісня»: «Послухай-но
голосу флейти – про що вона
плаче, жалить? Про прикру
і вічну розлуку, образи минулої
мить: «Коли з очеретного поля мій стовбур собі
взяв пастух, Всі стогони
й сльози коханців злилися в
єдиний цей дух, До уст, що
скривили страждання, я хочу
припасти завжди, Щоб вічну
жагу до кохання відчути скорботні
могли. В холоднім
краю і далекім, і біля чужого вогню, Сумує
вигнанець самотній і молиться новому
дню. Звучить мій
наспів сумовитий у колі незваних гостей, Однаково
для безтурботних, й так само для
смутних людей. Але чи
веселий, чи смутний ці наспіви слуха
мої, Ніхто в сокровеннії тайни без серця не
знайде путі. Хоч тайна
ця моя і пісня, як тіло з душею, – одне, Але, хто є
серцем байдужий, кордону цього
не мине. Хоч тіло з
душею суцільне й життя їх в
союзі, та ти Душі свої
бачить не хочеш, закутий в ланцюг
марноти...» … Плач флейти
– могутнє звучання, не вітер
легкої весни, В кому не
вирує запал той – тому й ці пісні
не звучні. Любовний
вогонь не згасає в музичній її
глибині, Могутньо
кипить і співає в яскраво-червонім
вині. З всіма,
хто без друга лишився, ця флейта
знайде спільний лад, Отрута в
ній й протиотрута чарівно з’єднали свій склад. В ній пісня
про путь повен муки і смерть, що
від друга вдалі, В ній
повість й велика розпука Меджнуна і
бідної Лейлі. Прийди,
довгождана, вітаю, солодка шалена
любов! Верши свою
долю безкраю, і в грудях живи
моїх знов! Якщо свої
губи кохана з моїми, мов флейта,
зімкне, Я виллю в
піснях безкінечних всю душу й
життя все своє.» МІСТИЧНЕ І
ДІОНІСІЙСЬКЕ: [Характеристика,
запропонована] в 1926 р. Бернгардом Швейцером: ««Містичною»
ми називаємо таку форму світопізнання, одну з
основних форм взаємодії з речами, яку відповідно до її особливого змісту, можна
охарактеризувати тільки за допомогою ключового слова «діонісійська».» Карл Кереньи. Дионис. Прообраз неисчерпаемой жизни. М. «Ладомир». 2007. с.37. * * * «Заратустра
є ніким иншим, як одним з прообразів Діоніса, в якому Ніцше прославляє його. Як сонце (Діоніс), Заратустра повинен спуститися під землю і принести
світло в царство мертвих. <...> Надлюдина –
це діонісійська людина, людина
як натягнутий канат, міст, стріла бажання, танцююча зірка, людина становлення і
його повноти.» Фрідріх Юнгер. «Ніцше». * * * «Могутній
імпульс Фрідріха Ніцше навернув мене до вивчення релігії Діоніса.» Вяч. Іванов. * * * «Не може не
дивувати, наскільки мало дослідників приділяють увагу проблематиці Аполона і Діоніса, і мова,
звичайно, йде зовсім не про обмежену сферу естетики. Я переконуюсь, що
розібравшись в цьому, отримаю певну посвяту, знайду ключі до стародавніх
містерій, що повністю перетворили свою екзистенцію. Аполонічний
Логос, Діонісійський Логос, Логос
Кібели, Логос Силена, Аполонівська енантіодромія,
таїнство чотирнадцяти (містерія воскресіння), архітектура діонісійського
культу (сакральне коло, діалогічна єдність, розмикання кола, вигнання Діоніса), Аполонізм Платона, антиплатонічні настрої Ніцше, зв’язок Силена
з Кібелою, відкриття Логосу російської філософії,
тонкий взаємозв’язок між Софією (софійним Логосом) і гайдеґґерівським Dasein`ом,
духовна антропологія та перемога над «старою людиною», адепти філософії Иншого Начала і т. д. – все це опинилося в центрі моїх
інтелектуальних і духовних медитацій (або, як міг би сказати П’єр Адо,
«вправ»)...» Н.Сперанская, FB. * * * «[Можливий
зв’язок: Ніцще («Так говорив Заратустра») і діонісійство / суфізм, особливо перська традиція сп’яніння,
пов’язана з зороастризмом. Також: Халладж – жертва і
божество тотожні] Те, що з
босяцьким самовдоволенням вимовляв Штірнер, виходячи
з ідентичного посилання, Ніцше не наважується проректи: деколи ми зустрічаємо в
його текстах точки – там, де зв’язок думки підказує: «я – бог». Отже, це
положення було для нього невимовним і містичним: ще володів ним Діоніс. Бо релігія Діоніса –
релігія містична, і душа містики – обожнювання людини, – через благодатне
наближення божества до людської душі, що призводить до повного їх злиття, або
через внутрішнє прозріння на справжню і неминущу сутність я, на «Самого» в я («Атман» браманська філософії). Діонісійська несамовитість вже є людинообожненням,
і одержимий богом – вже надлюдина... <...> Але
особливість Діонісової релігії в прирівнянні
жертви до бога і жерця до бога. Типи богоборців в колі діонісійских
мітів самі приймають лик Діоніса.
Страждаючи, вони містично відтворюють страждання від них потерпілого.» Вяч. Иванов.
Ницше и Дионис. «... Зв’язок думки підказує: «я – бог» ...Особливість Діонісової релігії в прирівнянні
жертви до бога і жерця до бога» – нагадує
історію суфійського мученика Мансура ал-Халладжа, який проголосив «Я – Істина (бог)». Виглядає як
якийсь повторюваний сюжет, архетип або метафора, що розмальовує життєвий шлях і
вчення деяких містиків. * * * В
антиутопії Джорджа Оруелла «1984» показаний
страшний і вкрай ідеологізований – «Аполонічний» –
світ, керований партією, яка найбільше боїться природних людських проявів.
Пристрасть вважається «мислезлочином». Головний
герой думає: «Я
ненавиджу чистоту, ненавиджу доброзичливість. Хочу, щоб чеснот взагалі не було
на світі»; «...
Тваринний інстинкт, нерозбірливе прагнення – ось сила, яка розірве партію на
шматки». ВИХОВНА ФУНКЦІЯ ДІОНІСА. ДІОНІС І СВЯТО: «... Боги,
зі співчуття до людського роду, народженого для праці, встановили, замість
відпочинку від цієї праці ... святкування, дарували Муз, Аполона,
їх керівника, і Діоніса, як учасників цих святкувань,
щоб можна було виправляти недоліки виховання на святкуваннях». Платон. Законы // Платон. Соч. в 3т. Т.
3, ч. 2.М., 1972. с. 117 ПОРІВНЯННЯ
ДІОНІСА З ХИЗРОМ: «Для
розуміння місії Олександра зі семантичного стягнення «всесвіту» в єдине ціле
значну роль відіграє і постать Діоніса. Починаючи з
Геродота в античній історіографії затверджуються уявлення про особливі,
просторово-збірних функції Діоніса, що уособлював
«критерії грецієзації» чужих земель, які освоювали
греки. Діоніс, як легендарний предок і покровитель
Олександра, розкриваючи кордони, семантично впорядковує уявлення про
географічні і сакральні простори. Уявлення греків про простір географічний
збігалися з уявленнями про царську / божественну владу. Олександру вдалося
переступити межі, встановлені «Гераклом і Батьком Лібером»
(3) (Юст., 4, 21), і тим самим подолати межі мітологічної картини світу, вступивши в межі власне
історії. Божественна вічність відступала під натиском боголюдського
часу Олександра. Всюдисущий мандрівник Діоніс мав
стати символом переходу до освоєння нових цінностей. Пізніше цей сюжет
повторився в мусульманській версії, де місце Діоніса
поруч з Олександром / Іскандаром зайняв Хизр – покровитель подорожніх в ісламі. Зближення, як
ми бачимо, зовсім не випадкове, логічно і типологічно вивірене.» Шариф Шукуров, Александр Македонский и начала современного
мира. Хизр (або Хізра)
– вельми важливий персонаж в суфійській мітології. * * * «Діонісизм проповідував злиття з природою, в якому людина
повністю їй віддається. Коли танець серед лісів і долин під звуки музики
приводили вакханта в стан несамовитості, він купався
у хвилях космічного захоплення, його серце билося в такт з цілим світом. Тоді
п’янким здавався весь світ з його добром і злом, красою і потворністю.
<...> Все, що бачить, чує, відчуває і охоплює людина, – прояви Діоніса. Він розлитий всюди. Запах бійні і сонного ставка,
крижані вітри і знесилююча спека, ніжні квіти і огидний павук – в усьому
укладено божественне. Розум не може змиритися з цим, він засуджує і схвалює,
сортує і вибирає. Але чого варті його судження, коли «священне безумство Вакха», викликане п’янким танцем під блакитним небом або
вночі при світлі зірок і вогнів, примиряє з усім! Зникає різниця між життям і
смертю. Людина вже не відчуває себе відірваною від Всесвіту, вона ототожнюється
з ним, а отже – і з Діонісом.» Александр Мень, История религии. * * * «Плутарх.
Про поїдання плоті, I, 996 С: Міт про страсті Діоніса і його розчленування, про нахабний замах Титанів на
нього і про їх покарання і спопеління блискавкою, після того як вони скуштували
мертвої плоті, в алегоричній формі говорить про нове народження [палінгенесію]. Ірраціональну, неупорядковану і схильну до
насильства частину [нашого єства], оскільки вона не божественного, а
демонічного походження, древні назвали Титаном; саме ця частина отримує
покарання і справедливу відплату.» Орфика. Фрагменты ранних греческих философов. ВІДОБРАЖЕННЯ
БОГА У СВІТІ: ДІОНІСІЙ І ХАДИС «СХОВАНИЙ СКАРБ»: «Абсолютна
Реальність, або Бог, прихована, але поступово проявляє себе. Про це йдеться в хадисі (вислові Пророка) «Схований скарб», одному з
найбільш цитованих хадисів в суфійській літературі.
Хадис розкриває причину виникнення світу. Він пояснює
еволюцію Всесвіту як процес відкриття, пізнання Богом самого Себе за допомогою
людини: Давид (мир йому) сказав: «О Господь, чому Ти спонукав творіння до
існування?» Господь відповів: «Я був прихованим скарбом. Я захотів бути
пізнаним і тому створив все творене». У перекладі Румі:
«Він був потаємною скарбницею, настільки переповненою, що Він вилився назовні,
Передавши праху більше сяйва, ніж навіть небесам». «Коли Діоніс зберіг своє відображення в дзеркалі, то пішов
за ним, і таким чином роздрібнився на Всесвіт, Аполон
його зібрав воєдино і відновив». Саме дзеркало стає тим атрибутом Діоніса, що забезпечує його деміургічний
вплив на світ: «Гефест зробив дзеркало для Діоніса, глянувши в яке і роздивившись у ньому своє
відображення, цей бог еманував у повністю подільну деміургію». У діонісійській мітології, таким чином, дзеркало має двояку функцію: воно
символізує розчинення бога в світі (пожирання Загрея
титанами), і збереження його внутрішньої єдності в нескінченному різноманітті
еманацій. <...> У пізнішій
традиції, наприклад, у того ж Нонна Панополітанского,
сам Діоніс є дзеркалом всіх дзеркал, що приймає в
себе свої власні «тінеподобія» і «відображення».» О. А. Чулков, Живые зеркала.
Міфология и метафізика отображения
образа. * * * «Незвичайний
стан після куштування вина вважали результатом божественного або демонічного
втручання. Через це вино, як і виноград, і все, що було з ними пов’язане, дуже
рано стає священним обожнюваним засобом, як давньоарійський
наркотичний напій, що послужив оригіналом для божественних індуїстської соми і хаоми персів». Вино
дозволяло тим, хто його споживав, досягти видінь і екстатичного стану і
перетворилося у виноробних регіонах (а після розвитку виноторгівлі і далеко за
їх межами) в загальнодоступний і порівняно дешевий засіб, який дозволяв
поринути у світ мрій і фантазій, духів і видінь, божественних одкровень і
пророцтв. Не
зупиняючись на давньоарійському обоготворенні
наркотичного напою, що послужив оригіналом божественної соми індусів і
божественної хаоми персів, а, також на п’яних оргіях
шанувальників Діоніса в Древній Греції, ми виявляємо
в стародавньому світі точне копіювання нижчої культури у вживанні лікарських
засобів, які викликають екстаз. Так, настої, описані Плінієм, викликають
марення і видіння, ліки, що згадує Гезіхій, за
допомогою яких викликали Гекату, середньовічні мазі
відьом, що давали пацієнту здатність бачити привидів або переносили його на
шабаш і допомагали обертатися звіром. Вживання подібних речовин збереглося досі
у персидських дервішів. Ці містики – не тільки споживачі опіуму, подібно
безлічі своїх співвітчизників, але вони курять ще гашиш, і цей засіб доводить
їх до стану екзальтації, що супроводжується дуже живими і яскравими
галюцинаціями. Людині в такому стані, говорить д-р Полак,
маленький камінчик на дорозі здається величезною брилою, через яку ледь можна
перебратися, водостічна канава – такою широкою рікою, що він вимагає човен для
перевозу. Людський голос звучить в його вухах, як грім, він уявляє, що у нього
є крила, які піднімають його над землею. На ці екстатичні ефекти, в яких чудеса
стають звичайною справою, в Персії дивляться як на вищі релігійні прояви, а
осіб, що схильні до цього, так само як і їх поведінку, вважають святими і
наслідують.» Тейлор Е. Б. Первобытные культуры. «АЛКОГОЛЬНЕ
ПИТАННЯ» У ІСЛАМСЬКОМУ СВІТІ: http://lenta.ru/articles/2014/07/30/islamalcohol/ Що
стосується сходу халіфату (Ірану і Середньої Азії), то вся класична перська
поезія, що зародилася при дворах династій Саффарідів
і Саманідів, наповнена символікою вина. Те ж можна
сказати про містичну поезію суфіїв. Прекрасний виночерпій, як духовний
наставник, червоне вино, просвічує крізь стінки кубка, як символ божественного
світла, шинок як сховище священних таємниць, суфій, який проливає напій на
килимок для молитви (символ презирства до відсталості і лицемірству офіційної
релігії), – ось її метафори, яскраве уявлення про яких дає творчість Гафіза Омара Хайяма. В цілому ситуацію з алкоголем в ісламському
середньовіччі можна описати так: вищі класи (хасс) вважали
винопиття одним із привілеїв свого становища. Заборона
на вино, з їх погляду, стосувався тільки простолюдинів (аввам),
які в сп’янінні втрачають людську подобу і не здатні до самоконтролю. Тому ліками
від туги і основним обезболюючим засобом для нижчих класів був насамперед опіум,
який прямо не забороняють ні Коран, ні богословська традиція. |
ч
|
 |
|