Українське лікарське товариство у Львові

Життя коротке – пам’ять вічна

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ІГОР ГЕРИЧ

Рік тому Українська медицина зазнала великої втрати – на 53-му році життя передчасно відійшов у вічність доктор медичних наук, професор Ігор Дионізович Герич. Його серце зупинилось у День медика – у день свята медицини, якій він жертовно та беззастережно присвятив усе своє свідоме життя. Звістка про смерть Ігоря Герича – людини, відомої та глибоко шанованої не лише на Львівщині, а й далеко за її межами, сколихнула медичну громадськість та сумним відлунням розійшлась повсюди, де його знали як лікаря, вченого, громадського діяча, вірного та надійного друга, просто прекрасну Людину.

Ігор Герич був взірцем високоінтелектуального сучасного українського інтелігента-патріота. Його яскравий життєвий шлях проліг від зелених карпатських гір, де він прийшов у світ на мальовничій Турківщині у родині лікарів Віри та Дионізія; через опалені вогнем війни афганські ущелини, де він провів близько трьох років, пройшовши нелегкі випробування життя та виконавши у бойових умовах понад 2 тисячі операцій, отримавши чималий досвід хірурга польового госпіталю.

Його професійна кар’єра розпочалась від посади хірурга Турківської центральної районної лікарні, де гідно продовжив естафету свого батька – прекрасного хірурга Дионізія Герича, до вершин медичної науки, де здобув звання доктора медичних наук, професора, став завідувачем кафедри хірургії у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. В часі проходження ординатури та навчання в аспірантурі на кафедрі загальної хірургії ЛНМУ він був улюбленим учнем відомого професора Дмитра Арсентійовича Макара, який далекоглядно передбачив у нього величезний потенціал лікаря та вченого.

Професор Ігор Герич був людиною, щедро обдарованою Богом могутнім талантом. Разом зі своїми учнями та сподвижниками успішно та ґрунтовно, на рівні світових досягнень розпрацьовував актуальні питання невідкладної хірургії гострих захворювань органів черевної порожнини, хірургічної гепатології, хірургічних проблем СНІДу, лікування сепсису, ран, опіків, попередження гнійно-септичних ускладнень у хірургії та низку инших важливих проблем медицини. Був автором близько 500 наукових праць, у т.ч. 6 підручників та 15 монографій, серед яких «Антибіотикотерапія в хірургії», «Ангибіотикопрофілактика в хірургії», «Профілактика інфікування ВІЛ в медичній практиці», був володарем більше 20 авторських свідоцтв, підготував 7 кандидатів наук. Активно працював у редакційних колегіях низки українських і зарубіжних наукових видань, став ініціатором та головним редактором книжкової серії «Нова медична бібліотека».

Поряд із тим, Ігор Герич був невтомним громадським діячем – активним учасником Помаранчевої революції та Революції гідності. Під час останньої, скромно залишаючи своє ім’я в тіні, організовував медичну службу на майданах столиці та у Львові щодо забезпечення кадрами та всім потрібним для надання медичної допомоги. Лікував поранених учасників Майдану, і дехто з них, прийшовши привітати свого рятівника із Днем медика, з глибоким жалем у серці поклали квіти до його домовини. Під час виборів Президента України у 2014 році був довіреною особою Петра Порошенка в одному із місцевих територіальних виборчих округів.

З перемогою Помаранчевої революції, очолюючи Головне управління охорони здоров’я ЛОДА упродовж 2005-2008 років, старався радикально змінити становище у системі охорони здоров’я. Проявив себе як винятково працелюбний, високо компетентний керівник.

Будучи головою Українського лікарського товариства у 2004-2008 роках, радикально покращив роботу цієї громадської організації. Під його вмілим керівництвом, завдяки його ініціативності та активній участі було проведено дуже багато різноманітних заходів, які розширили та утвердили сфери впливу УЛТ, різко підвищили регіональну активність товариства. Саме у цей час було завершено створення «Етичного кодексу лікаря», «хресним батьком» якого він став. Значною мірою саме завдяки Ігорю Геричу цей надзвичайно важливий документ було прийнято до впровадження по всій Україні. При цьому Ігор Дионізович постійно підкреслював, що рівень професійності лікаря визначається не тільки володінням ним лікувально-діагностичними технологіями, а, головне, дотриманням лікарем у своїй діяльності високих морально-етичних засад, зокрема, співчутливості до хворих та чесності. Старався впроваджувати ці засади у своїй викладацькій роботі як у ЛНМУ імені Данила Галицького, так і в якості «гостьового професора» Школи біоетики Українського католицького університету, де провадив курс «Лікарська етика». Вважав, що педагог несе відповідальність за душі студентів – майбутніх лікарів. Неодноразово наголошував, що в історичній ретроспективі українські лікарі завжди були елітою нації, і якщо сьогодні у матеріальному сенсі ми не можемо бути нею, то у моральному – зобов’язані бути, бо не маємо права стояти на узбіччі суспільного життя.

Надзвичайно високий професіоналізм і непересічні організаційні здібності Ігоря Герича зумовили обрання його членом Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України (2005-2010), від 2005 року – членом Вищої вченої ради МОЗ, членом дорадчої ради при Комітеті ВР України з питань охорони здоров’я. Тривалий час очолював Львівський осередок Асоціації хірургів України. Ще у 1996 році став членом Европейського товариства хірургічних досліджень. Брав активну участь у багатьох вітчизняних та зарубіжних наукових форумах, де робив доповіді на англійській, польській, російській, словацькій мовах, був організатором багатьох наукових конференцій.

Ігор Герич – кавалер справді бойових відзнак: ордена Червоної Зірки та медалі «За відвагу». Він удостоєний Грамоти Президії Верховної Ради СССР, низки ювілейних медалей, инших вітчизняних та зарубіжних нагород, багатьох Почесних грамот владних органів різного рівня та громадських організацій. Був лауреатом премії Імені Степана Гжицького Західного Наукового Центру НАН України (1997). Особливо пишався нагородою «Золотий герб міста Львова».

Високопрофесійний хірург, талановитий вчений та педагог вищої медичної школи, шанований громадський діяч, вмілий організатор охорони здоров’я Ігор Дионізович Герич був вельми цікавою особистістю. Насамперед він був справжнім, а не показним, щирим українським патріотом. Кожному, кому випало пра­цювати з ним, спілкуватись чи навіть хоча б раз зустрітись, він запам’ятався як дуже енергійна, невтомна у стремлінні до пізнання нового, відверта і комунікабельна людина, справжній інтелектуал з енциклопедичними знаннями та надзвичайною обізнаністю у всіх аспектах медицини, тонкий поціновувач мистецтва, літератури, доброго жарту. Був невтомним оптимістом та життєлюбом, його життєвим гаслом були слова «Все буде добре!».

Він жив, керуючись своїми ж словами про те, що «особисте життя лікаря закінчується там, де розпочинаються проблеми у людей». Хірургія була суттю його життя, медициною були сповнені його серце та душа, його думки. Він був невтомним бійцем, бо знаходився у постійному двобої зі смертю, відважно брався за проведення оперативних втручань у ВІЛ-інфікованих, вболівав за наркозалежних. У його очах завжди блищав теплий сонячний промінчик, з його обличчя рідко зникала посмішка, його мова, навіть коли він говорив про суто професійні справи, вирізнялась приємною колоритністю. Це була дуже світла, щира, добра людина, небайдужа до чужого горя. Але завжди і у всьому вмів твердо та переконливо стати на захист правди, вперто боровся з несправедливістю та нечесністю, був правдолюбцем, не любив популізму, ніколи не афішував свої численні добрі справи.

Невблаганна смерть забрала ЛЮДИНУ, яка стала гідним наслідування прикладом не лише для колег-лікарів та студентів, але для кожного, хто знав його чи чув про його добрі справи. Смерть забрала від нас людину, якої дуже не вистачатиме нам, нашій медицині, нашому суспільству. Ігор Герич пішов у засвіти в розквіті своїх сил і таланту, зоставивши у невимовному горі маму, у якої був єдиним сином, дружину Олену, своїх осиротілих дітей Гната і Соломію, які пішли його професійною дорогою, всю свою родину.

Після нього залишились тисячі вилікуваних ним пацієнтів, його наукові праці, його добрі справи і, на превеликий жаль, нереалізовані ідеї та плани. Величезній кількості його друзів, колег та учнів нелегко повірити у цю неймовірно важку втрату чудового товариша. Він прожив порівняно коротке життя, бо лише недавно минув полудень його віку. Але відійшовши у кращий світ, залишився жити у врятованих ним людях, у добрих ділах навчених ним лікарів, у всій тій незліченній кількості добрих справ, які встиг зробити.

Ігор Герич повернувся у рідну для нього бойківську землю на Турківщину, зоставивши після себе вічну пам’ять у серці кожного, з ким звела його доля на життєвих дорогах. У ці безмежно скорботні дні складаємо свої щирі співчуття рідним та близьким нашого незабутнього колеги Ігоря Герича.

ч
и
с
л
о

82

2015