Борис Зіменковський

За час праці професора Ігора Герича в університеті, а також на посаді директора департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА, ми досить часто мали можливість зустрічатись, обговорювати ті чи инші питання медичної освіти, охорони здоров’я і ин. Підкупала його простота поведінки і зацікавленість усім, навіть далеким від його спеціальності (хірурга, керівника). Особливо вражала його обов’язковість, щирий патріотизм, почуття відповідальності за усе. Якось, при каві, він розповів деякі факти з часів його перебування в Афганістані.  Я запитав, як сталось, що  він був поранений, перебуваючи, як хірург, у госпіталі. Виявилось, що він сам напросився на участь у бойовій акції десантної групи, щиро вважаючи, що у часі бойових дій він також може надати невідкладну допомогу, яка може врятувати життя. Йому було мало того, що він там кожен день оперував у госпіталі, рятуючи життя.

Будучи завідувачем кафедри хірургії №1, він прийшов із заявою дати йому відпустку за свій рахунок для поїздки до Києва для участі у Майдані. На зауваження, що він потрібен тут, в університеті, що він хірург, професор, заявив, що він не може не виконати свій громадянський обов’язок. І таки поїхав.

Ігор Діонізійович написав книжку «Сто випадків з практики районного хірурга» і прийшов подарувати її мені. Виявилось, що книжка про його батька. На питання, чому він її написав, він відповів, що це покоління хірургів, якого вже нема, бо вони не були озброєні сучасною технікою, а робили фантастичні речі. І про них та про їх подвиг треба писати.

Можливо, саме розвинуте почуття громадянського обов’язку і відповідальності робило його дуже активним користувачем соціальних мереж. У фейсбуку він хотів почути людей, їх думки, а також висловитись і бути почутим.

Жаль, що так рано пішла з життя гарна, справедлива, порядна людина, прекрасний хірург, чудовий науковець, педагог, громадський діяч.

ч
и
с
л
о

82

2015