Віктор Савченко

Масонська традиція в Україні має довгу і славну історію титанічної роботи і боротьби за створення нового суспільства, побудованого на універсальних принципах, закладених в основі масонської філософії.

Творцем масонства в Україні був шотландський лорд Кінґстон і Кантор Яків (Джеймс) Кейт (James Francis Edward Keith,1696-1758) – молодший брат Джона Кейта (Sir John Keith, 1st Earl of Kintore, ?-1714) – борця за незалежність Шотландії та Великого масонського гросмейстера Англії і Шотландії. Будучи майстром-масоном Яків  Кейт взяв участь у повстанні «якобітів» в Англії в 1815 р., після чого емігрував у Францію, потім в Іспанію, а в 1728 р. перейшов на службу в армію Російської імперії, ставши, незабаром, генерал-майором. У 30-х рр. ХVІІІ ст. Яків Кейт почав формувати вільномулярський рух на Сході Европи, заснував у Петербурзі масонську ложу, ставши в 1739 р. Великим Провінційним Майстром вільного мулярства імперії.

У 1740-41 рр. Яків Кейт стає Управителем України (яка тоді називалася «Малоросія») і наказним гетьманом українських козаків – очолював «Правління гетьманського уряду» (управління українською автономією у складі Російської імперії). Він намагався відстоювати права українців в імперії, показуючи приклад гуманного правителя. Яків Кейт посвячує в масонство представників української козацької аристократії, в середині ХVІІІ ст. до масонства долучаються кілька десятків студентів-українців, які навчаються в університетах Західної Европи, в Парижі в масоном стає син гетьмана України в екзилі Петро-Григорій Орлик (Григорій Пилипович Орлик,  Grégoire Orlyk, 1702-1759). Яків Кейт підтримував таємний зв’язок з берлінською ложею «Трьох глобусів», де в 1744 р. посвятили в масонство майбутнього гетьмана України і президента Академії наук Кирила Розумовського (Кирило Григорович Розумовський, 1728-1803).

Навколо Кирила Розумовського утворюється група реформаторів-масонів з української шляхти. Вони мріяли створити перший в Україні університет, відродити незалежність України, ввести «Конституцію», направити Україну по шляху модернізації, прагнули формувати громадську думку і просвітлене суспільство. У 1760-70 рр. масони, безуспішно, намагалася отримати офіційний дозвіл відкрити університет у Сумах, Катеринославі, в Чернігові, але цариця Єкатеріна ІІ (Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg, 1729- 1796), переслідувала масонство і присікала просвіту в Україні, боячись «просвіщати» колонію.

Масонство Григорія Сковороди (Григорій Савич Сковорода, 1722-1794) видатного українського філософа ХVІІІ ст., містика, поета, не встановлено, але й не спростовано. За версію його приналежності до Ордену говорять його твори, пройняті масонськими ідеями «будівництва» людини і суспільства, пошуками релігії «любові і чеснот». Спадщину Григорія Сковороди пропагували в масонських колах (вперше його твори опублікували масони: Александр Лабзін (Александр Фёдорович Лабзин, 1766-1825), Михайло Антоновським (Михайло Іванович Антоновський,1759-1816), Михайло Ковалинський (Михайло Іванович Ковалинський, 1757-1807)), його ім’ям названа одна з масонських лож.

Масони-українці в 1770-90 рр. створювали основи науки, літератури, живопису та музики у Східній Европі (філософи Петро Лодій (Петро Дмитрович Лодій, 1764-1829) і Павло Сохацький (Павло Афанасійович Сохацький,1765-1809), медики Данило Самойлович (Данило Самійлович Самойлович, справжнє прізвище - Сушковський, 1744-1805) і Нестор Амбодик-Максимович (Нестор Максимович Максимович-Амбодик, 1744-1812), письменники Алєксєй Погорельський (Антоній Погорєльський (справжнє прізвище —Алексей Алексеевич Петровский, 1787-1836) і Іван Котляревський (Іван Петрович Котляревський, 1769-1838), композитори Дмитро Бортнянський (Дмитро Степанович Бортнянський, 1751-1825), Максим Березовський (Максим Созонтович Березовський, 1745-1777) і Артем Ведель (Артем Лук’янович Ведель (Ведельський),1768-1808), художники Володимир Боровиковський (Володимир Лукич Боровиковський,1757-1825) і Дмитро Левицький (Дмитро Григорович Левицький, 1735-1822) та багато инших). Українець-масон Василь Капніст (Василь Васильович Капніст, 1758- 1823) протестуючи проти кріпацтва в Російській імперії та ліквідації автономії України написав «Ода на рабство», шукав шляхи до створення незалежної України, правознавець Семен Десницький (Семен Юхимович Десницький , близько 1740-1789) розробляв проект тотального перетворень державного ладу Східної Европи.

Фактично масонське коло сформувало інтелігенцію Східної Европи. Філософ Василь Зеньківський (Василь Васильович Зеньківський,1881-1962) писав, що в масонстві Східної Европи «формувалися всі основні риси майбутньої «передової» інтелігенції – на першому місці тут стояв примат моралі і усвідомлення обов’язку служити суспільству, взагалі практичний ідеалізм».

Перші зафіксовані у документах ложі в Україні, які перебували у складі Російської імперії, були «військовими похідними ложами» створеними у військах 1774-84 рр. Так «військова» ложа «Безсмертя» Немирів-Київ, заснована російськими офіцерами у 1784 р. під егідою варшавської ложі «Катерина під Північною Зіркою» в підпорядкуванні «Великого Сходу Польщі», але потім працювала в п’яти перших ступенях в Союзі елангінських лож «мовчазних». Можливо, братом цієї ложі був Григорій Сковорода. Славу великого «чорноморського» флотоводця в Україні отримав масон американець Джон Поль Джонс (John Paul Jones,1747-1792) – «Чорний Корсар» творець флоту США часів Американської революції. У 1788 р. контр-адмірал і командувач Дніпровською гребною військовою флотилією Джон Джонс розгромив турецький флот.

У 1788 р. в Києві виникла ложа «Три колони» і очолив її Йоганн-Ґеорґ-Генріх (Єгор Єгорович) Еллізен (Johann Georg Heinrich Ellisen) – доктор медицини, відомий в ті часи цілитель-екстрасенс. Ложа «Розсіяного мороку – Схід Житомирський» існувала в Житомирі у 1786-1793 рр.

У Харкові масонська шотландська ложа «Чистосердя» працювала з 1782 – до початку 1790-х рр. Наприкінці 1780-х працювала ложа в Кременчуці.

1792 р. вийшов указ Єкатеріни ІІ про заборону масонства, тоді ж лідерів масонів арештовували, вислали в їхні маєтки, вони виїжджали в свої села. Російське масонство, розгромлене Єкатеріною II, кілька років перебувало в добровільному мовчанні і бездіяльності. Ложі занепали і їх закрили, імператриця наказала спалити всю масонську релігійно-моральну літературу.

Перші масонські ложі на землях Західної України (яка входила тоді до складу Речі Посполитої та Австрійської імперії) виникли в 40-х рр. ХVІІІ ст. в аристократичному середовищі Речі Посполитої. Перша зафіксована ложа шотландського обряду «Трьох братів» у селі Вишнівці на Волині згадується в 1742 р. Її заснували польський генерал французького походження барон П’єр де Лефорт (Pierre de Lefort) і Ян Мнішек (Jan Mniszek, ?-1734) – великий коронний ловчий і великий підкоморний Литовський. У ложу входив князь Михайло-Казимир Огінський (Michał Kazimierz Ogiński, 1731-1799 ) - нащадок князів Вишневецьких) – генерал, гетьман Великого князівства Литовського і намісник Литви, депутат Сейму, композитор, віртуозний скрипаль, художник, поет, в 1762 р. – один з кандидатів на польський трон.

У 1747 р. заснували першу масонську ложу у Львові «Три Богині». Створив її француз-масон Франсуа Лонґшам (François (Franciszek, Franz) Longchamps de Bérier, 1710-1784) - банкір, член міського самоврядування Львова. У 1767 р. Ф. Лонґшам створює у Львові ложу «Трьох білих орлів» шотландської системи (працювала до 1782 р.).

У 1776 р. французький абат Баудін д’Арно (Бедуччі) (Baudin d’Arnaud, Beduschi) заснував у Львові ложу розенкрейцерів «Трьох білих Троянд». У 1777-1782 рр. у Львові працювала ложа «Йосипа до імперського Орла». У 1779-1785 рр. у Львові працювала ложа «Досконалої рівності». В 1782 р. там з’являються: ложа «Фенікс до круглого Столу» і ложа «Щирої приязні». У 1780 р. польські масони отримали патент від Великого Сходу Франції на створення під своїм керівництвом масонського об’єднання в Галичині. Через п’ять років ложа «Доскональної рівності» створила самостійну і незалежну від австрійських масонів масонську структуру Національний Схід Королівства Галичини і Володимирії.

Ложа «Щира приязнь» підтримувала контакти тільки з ложею «Досконалої Рівності», ложа «Трьох Корон Галичини» (працювала в 1780-1785 рр. під протекторатом Великого Сходу Франції) підтримувала зв’язок з масонами Російської імперії через французьку ложу «Повного мовчання» у французькому місті Монпельє.

Під керівництвом львівських масонських лож працювали ложі «Абсолютної вірності» в Кам’янці-Подільському та ложа в містечку Панівці на Поділлі. Ложу «Абсолютної вірності» відкрили у 1784 р. за участю Станіслава-Щенсного Потоцького (Stanisław Szczęsny Feliks Potocki, 1752-1805), з ім’ям якого пов’язано створення унікального паркового-палацового комплексу «Софіївка» на Уманщині. Під керівництвом львівських масонських лож працювали ложі «Абсолютної вірності» в Кам’янці-Подільському та ложа в містечку Панівці на Поділлі.

Окупація та ІІ поділ Речі Посполитої привели до того, що Галичина опинилася у складі Австрійської імперії. У 1794 р. польський «Великий Схід» припинив своє існування.

У 1774 р. Великий магістр львівської ложі «Трьох білих орлів», Празька префектура і її Великий магістр граф Карл Кінінґ  (Karl Kinning) намагалися уніфікувати масонські ложі Галичини, створивши Львівський масонський дистрикт, але польські масони з лож Галичини і варшавської суверенної ложі «Доброчесного сармата» всіляко опиралися переходу масонів Галичини в «австрійське підданство».

У 1776 році французький абат Баудін і д’Арно (Бедуччі) заснував у Львові ложу розенкрейцерів «Трьох білих Троянд», в яку перейшла частина братів з лож «Трьох білих Орлів» і «Трьох штандартів». Нові масонські ложі: «Йосипа до імперського Орла» (працювала у Львові в 1777-1782 рр.), «Золотого мистецтва» в містечку Заліщики (працювала в 1777-1778 рр.), «До надії» у Самборі (працювала в 1777-1779 рр.).

Ложа «Йосипа до імперського Орла» формувалася як центральна ложа Галичини, і в 1778 році вона отримала з Відня патент ложі-матері, ложі керівниці 6 ложами дистрикту до якого входило близько 160 масонів «Йосипа до імперського Орла», «Трьох білих Орлів», «Трьох штандартів», «Золотого мистецтва», «До надії», «Германа до чорної черепахи».

У 1782 р. у Львові з’явилася нова, масонська ложа «австрійського спрямування» - «Фенікс до круглого Столу», ложа «Щирої приязні» (працювала в 1782-85 рр. у Львові. ложа «Доскональної рівності» (1779-1785 рр. працювала у Львові.).

На початку 1780-х рр. в масонських колах Західної Европи, і насамперед в Австрії та Німеччині, почало затверджуватися так зване «реформаторське масонство» яке підтримали філософи-ідеологи масонського Ордена: Й.-Ґ. Фіхте (Johann Gottlieb Fichte, 1762-1814), І.-Ґ. Гердер (Johann Gottfried Herder, 1744-1803), письменники Й.-В. Ґьоте (Johann Wolfgang von Goethe, 1749-1832) і Ґ.-Е. Лессінґ (Gotthold Ephraim Lessing, 1729-1781). У 1785 р. викладачі Львівського університету – прихильники «реформаторського масонства» вийшли з ложі «Фенікс до круглого Столу» і заснували особливу університетську ложу «Щиросердої людини» яку очолив філософ угорського походження Іґнацій-Аврелій Фесслер (Ignatius Aurelius Fessler, 1756-1839). Ложу «Щиросердої людини» планували створити як «материнську ложу» зі статусом Провінційної ложі для створення нової системи масонських реформаторських лож в Австрійській імперії. Масони-професори Львівського університету: створили у Львові в 1787 р. «Руський інститут» – «Studium Ruthenium», де освіту могли отримати місцеві українці.

У 1780 р. відкрили ложу «Довершеного секрету» у волинському містечку Дубно. Через чотири роки ця ложа стає Провінційною святоіванівською «Волинською ложею», під її керівництвом працювало до 7 лож Правобережної України.

У 1783 р. вийшов указ імператора Австрії про заборону всім ложам Австрійської імперії підкорятися керівним масонським структурам инших країн, після чого ложа «Трьох Корон Галичини» перервала ставлення з Великим Сходом Франції, а ложі «Щира приязнь» і «Досконала Рівність» завуальовують свої відносини з Варшавою. У 1786 р. влада призупинила легальну діяльність львівських лож, надалі тільки ложа «Щиросердої людини» діяла відносно вільно в Галичині.

У 1795 р. австрійський імператор Франц І заборонив масонство на всій території Австрійської імперії. Тільки через 17 років в Галичині «вийшли у світ» таємні масонські ложі.

***

Епоха 1801-1821 рр. стала «золотим століттям масонства» Російської імперії. Грандіозні проекти для перетворення держави і суспільства, для виховання нової людини та утвердження Конституції, для звільнення селян та утвердження парламентаризму, які обнародували масони, мали шанс змінити імперію. У гімназіях, ліцеях, університетах масони виховували нове покоління інтелігентів, що забезпечило несподіваний вибух російської та української культур, науки, освіта, торжество нової молодої цивілізації.

Містично налаштований імператор Александр І, не тільки неформально (без відповідного указу) дозволив масонський Орден, але і неофіційно схвалив масонську діяльність в імперії. У той «час великих очікувань» молодого імператора оточували друзі-масони з «негласного комітету». Ця група ставила за мету проведення глобальних реформ, перехід до конституційної монархії, церковну реформу. У 1803-22 рр., в Україні (що була в складі Російської імперії), масонські ложі шотландської системи працювали в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кам’янці-Подільському, Полтаві, Феодосії. Можливі ложі або групи масонів були в Катеринославі (Дніпропетровську), Кременчуці, Миколаєві, Ніжині, Севастополі, Буцнівцях.

У Харкові діяла ложа під назвою «Вмираючий сфінкс», яка офіційно відкрилася в 1816 р. під керівництвом З. Карнєєва, але вже з 1803 р. можна говорити про існування «старої» ложі в Харкові. Харківські масони сприяли створенню Харківського університету (почав роботу з 1805 р.), Xарківського навчального округу (керував освітою в Слобідсько-Українській, Чернігівській, Полтавській, Херсонській, Таврійській, Катеринославській губерніях). Покровителем Харківського навчального округу та університету став масон граф Северин Потоцький (Seweryn Potocki, 1762-1829). У формуванні викладацького складу Харківського університету взяв участь геніальний письменник, поет і філософ, масон вищих ступенів Йоганн Вольфганґ Ґьоте, за його рекомендацією до Харкова запросили професорів з Вюрцбурґа, Віттемберґа, Лейпциґа, Ґеттінґена, Франкфурта.

У 1816 р. Харківські масони підштовхнули громадськість до видання першого українського часопису на Лівобережній і в Центральній Україні «Український вісник» і сатирично-гумористичного журналу «Харківський Демокріт». З 1817 р. попечителем Харківського навчального округу та Харківського університету стає масон Захар Карнєєв (Захар Яковлевич Карнеев, 1748-1828), який був до цього сенатором, членом Державної Ради, Комісії зі складання законів імперії.

Масони багато приклали зусиль і для відкриття вищого Ніжинського ліцею. У 1821 р. масон, професор давніх мов, доктор філософії та медицини Івана Орлай де Кобро (Іван Семенович Орлай (де Кобро), 1771-1829) став його директором. На цій посаді він пропрацював до серпня 1826 р., а потім його перевели на посаду директора Рішельєвського ліцею в Одесі.

У Полтаві на початку ХІХ ст. (офіційно в 1818 р.) відкрили ложу «Любов до істини» союзу «Астрея» (шотландської системи). Намісним Майстром ложі був губернський предводитель дворянства Сергій Кочубей (Сергій Вікторович Кочубей, 1820-1880) дійсний статський радник, полтавський губернський маршалок, член «Малоросійського таємного товариства». Одним з організаторів ложі став генерал, князь Микола Рєпнін-Волконський (Микола Григорович Рєпнін-Волконський, 1778-1845), якого недруги підозрювали в «українофільстві» нашіптуючи про нього як про «революціонера» і «другого Мазепу». Серед членів ложі був і Дмитро Бантиш-Каменський (Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський, 1788-1850) – творець «Історії Малоросії». Але найвідомішим масоном Полтави був поет і драматург, творець української літературної мови Іван Котляревський. Ще один класик української літератури Петро Гулак-Артемовський (Петро Петрович Гулак-Артемовський, 1790-1865) належав до харківської ложі «Вмираючий сфінкс».

У ті ж роки в Катеринославі існувала масонська ложа з невідомою назвою, а в Києві працювала масонська ложа «Об’єднаних слов’ян». Таємним «куратором» її був теж Микола Рєпнін-Волконський, а одним з видних діячів – граф Ґустав Олізар (Gustaw Henryk Atanazy Olizar, 1798-1865) – поет, член польської «Патріотичної громади». Ложа «Об’єднаних слов’ян» об’єднувала близько 100 братів. На початку 20-х рр. XIX ст. в Києві існувала, ще одна ложа під невідомою назвою (можливо, вищих ступенів масонства).

Відродження житомирської ложі «Розсіяного мороку» відбулося в 1815 р., а до початку 1822 р. в ложі вже працювало понад 100 братів. У Кам’янці-Подільському в 1818-1822 рр. діяла ложа «Озіріс до пломеніючої зорі» (до 170 чол.), а в містечку Буцнівці (Кам’янець-Подільської губернії) в 1816-1821 рр. – ложа «Мінерва». У Феодосії з 1812 р. працювала ложа «Йордан».

«Масонським містом на пагорбі» створювали брати місто Одесу. У 1794 р. віце-адмірал російського військового флоту, масон Жозеп де Рібас-і-Бойонс (Josep de Ribas i Boyons,1751-1800 ) став одним з головних ініціаторів заснування міста Одеса. Місто, перші 50 років свого існування, створювали під керівництвом масонів за певним сакральним планом в якому відбилася масонська символіка. Цьому місту судилося стати духовним центром на Південному Сході Европи. У 1803-14 рр. Одесою керував герцог де Рішельє (Armand Emmanuel Sophie Septemanie de Vignerot du Plessis, duc d’Aiguillon, duc de Fronsac, duc de Richelieu, 1766-1822), в Одесі його називають «Дюк» і вважають «батьком-засновником» (з 1805 р. Херсонський військовий губернатор, начальник Катеринославської і Таврійської губерній). У своїх мемуарах він напише, що Одеса зробила «... такі успіхи в найкоротший термін, як жодна держава світу». Де Рішельє створив місто европейського зразка, одеський порт – світового рівня. В Одесі він культивував масове насадження «масонського» дерева – акації. За часів де Рішельє в Одесі діяла масонська ложа з невідомою назвою (можливо «Нептун» або «Понт Евксинський»). Не випадково Лев Толстой у романі «Війна і мир» писав про те, що в 1807 р. П’єру Безухову саме одеські масони надали рекомендаційний лист для його вступу в Орден.

Після перемоги сил коаліції над Наполеоном де Рішельє повернувся у Францію (1815-18, 1820-21 рр. він прем’єр-міністр Франції), доручивши Одеське градоначальство коменданту міста, масону, генерал-майору шотландського походження Томасу Кобле (Tomas Cobley, біля 1761-1833) і військовому коменданту генералу, масону Михайлу Бороздіну (Михаил Михайлович Бороздин ,1767-1837). На прохання де Рішельє імператор Александр І в 1815 р. призначає масона Людовика-Олександра-Андре графа де Ланжерон маркіза де ла Косс барона де Куньї (Alexandre-Louis Andrault, comte de Langéron, 1763- 1831) градоначальником Одеси (1815-20 рр.) і Херсонським військовим губернатором – генерал-губернатором Новоросії (1815-22 рр.) Де Ланжерон засновує в Одесі систему «вільної торгівлі» – Порто-Франко, створює Одеський ботанічний сад, облаштовує Приморський бульвар, ініціює появу першої міської газети, відкриває народне жіноче училище і вищий Рішельєвський ліцей.

До 1822 р. в Одесі, працюють масонські ложі «Три царства природи», «Друзі природи», «Понт Евксинський», «Ложа французької та італійської літератури», «Анатолійська ложа». Засновником і Гідним Майстром ложі «Понт Евксинський» став де Ланжерон (в ложі близько 180 братів). Ложа вищих ступенів (градусів) «Три царства Природи» була відкрита в 1818 р в Одесі. У 1814 р. в Одесі почала формуватися таємна грецька парамасонська ложа «Філікі Етерія» («Дружнє суспільство»), яка відіграла помітну роль у звільненні Греції.

Вищий Рішельєвський ліцей в Одесі створювали масони (де Рішельє, де Ланжерон, абат Ніколь) як центр масонської освіти, і не випадково більшість професорів ліцею були масонами з Італії, Швейцарії, Німеччини, Австрії (філософ Андрій Дубрович та ин.). У 1825-1826 рр. тимчасово виконував обов’язки директора Рішельєвського ліцею, професор теології, член правління священик-архімандрит і масон Феофіл (П. Фініков, 1809-1813). З багатьма професорами ліцею дружили заслані до Одеси масони-класики національних літератур: російської – Александр Пушкін, польської – Адам Міцкевич.

У липні 1822 р. управителем краю став масон, генерал Іван Інзов (Иван Никитович Инзов, 1768-1845), а з травня 1823 р. генерал-губернатором Новоросії стає масон, граф, генерал Михаїл Воронцов (Михаил Семенович Воронцов, 1782-1856). І. Інзов був головним попечителем іноземних колоністів Півдня Росії, намісником Бессарабської області. Його заступництво балканським переселенцям зробило його «святим праведником» в очах болгар Буджака. Під його «опікою» як центр російських болгар формувалося місто Болград, після його смерті болгарська громада спорудила над його могилою в Болграді мавзолей.

У 1815-1821 рр. польські ложі діяли в Київській, Подільській і Волинській губерніях. У Дубно була створена Велика провінційна ложа «Довершеного секрету» – «Волинська ложа» – територіальний союз лож Правобережжя України в системі «Великого Сходу Польщі». У Дубно-Луцьку працювала ложа «Висхідної ранкової зірки» (Зірки Сходу), в Рафаїлівці – ложа «Увінчаної чесноти під трьома зірками» в Острозі – ложа «Доброчесних поляків» в Тульчині – ложа «Істинного патріотизму», «польські» ложі фіксувалися так само у Чуднові на Житомирщині, у Вінниці та Рівному.

Масонські ложі початку Х1Х ст. були унікальною громадською структурою в якій взаємодіяли люди різних політичних переконань, життєвого досвіду, національностей та віросповідань, віку і соціального стану, різних професій, рангів і титулів... Така «громадська організація» була покликана сформувати духовні устремління і емансипувати Російську імперію.

Однак, 1 серпня 1822 р. Александр І підписав рескрипт «Про знищення масонських лож і всяких таємних товариств», після чого всі ложі в Російській імперії офіційно закрили. У 1824 р. імператор підтвердив свій указ про заборону масонства. Заборона масонства вдарила, насамперед, по відкритих масонських структурах перших трьох градусів масонства, але таємні роботи масонів вищих ступенів тривали. З масонських лож, що діють після чергової заборони 1826 р. відомі ложі в Одесі, Києві, Житомирі.

Під час польського повстання в 1830-31 рр. на Правобережній Україні переборювали спроби відродження польського «Великого Сходу». У 1833 р. в Рівному зафіксована таємна масонська ложа «Увінчана добропорядність». В Одесі таємна масонська ложа діяла до початку 30-х рр. ХІХ ст. Серед таємних одеських масонів «рахувався» граф Кирило Олексійович Разумовський – онук гетьмана України, багаті грецькі купці. У 1845-1875 рр. в Одесі існувала законспірована масонська «Приморська ложа». У 60-70-і рр. ХІХ ст. в Одесі діяли таємні ложі «Зірка справедливості» і «Анатолійська ложа», ложа «Відродження Прозелітського Сходу» була в Ізмаїлі.

Масони - художник Карл Брюллов (Карл Павлович Брюллов, 1799-1852), поет Васілій Жуковський (Василий Андреевич Жуковский,1783-1852), професор Василь Григорович (Василь Іванович Григорович, 1786-1865), граф Міхал В’єльґорскі (Михаил Вельгорский, Michał Wielhorski, 1788-1856), граф Федор Толстой (Фёдор Иванович Толстой, 1782-1846), Петро Іванович Мартос (1794-1856) - організували звільнення великого українського генія Тараса Шевченка з кріпацтва і допомогли йому видати перший твір «Кобзар».

Масонами були український політичний діяч і соціальний теоретик Михайло Драгоманов (Михайло Петрович Драгоманов (або Драгоманів), 1841-1895), письменник і філософ Іван Франко (Іван Якович Франко,1856-1916) програмний вірш Івана Франка «Каменяр» можна розглядати як масонський гімн.

Новий етап у розвитку масонства в Україні починається в перші роки ХХ ст. В Україні тоді затверджуються системи традиційних лож старошотландського обряду, в 1900 р. на масонську конгресі створили «ВЛ України» (за иншими даними «Велика Ложа України виникла в 1902 р. в Женеві); ложі масонсько-мартіністського Ордену, ложі загальноросійського «політичного» масонства, залежні від французького «Великого Сходу» ложі на Західній Україні, підлеглі австро-угорській масонській системі, «Орден зірки на Сході» – ложі цього езотеричного Ордену були зафіксовані в Києві і Ялті.

До «Великої Ложі України» зараховували масонські ложі «Розсіяного мороку», що відродилася в Житомирі, «Озіріса» – в Кам’янець-Подільському, «Шевченко» – у Харкові, «Безсмертя» – в Києві, «Любові і Вірності» – в Полтаві, «Братства» – у Чернігові, «Понту Евксинского» – в Одесі.

У 1906 р. український соціолог і правознавець, професор Максим Ковалевський (Максим Максимович Ковалевський, 1851-1916) відкрив у Петербурзі нову масонську ложу, до складу якої увійшли і вихідці з України, а через два роки створили «Верховну Раду російських масонських лож» в сфері впливу «Великого Сходу Франції» відкриті вже десятки лож, у тому числі в Києві та Одесі.

«Верховну і Правлячу Капітулу Нарцис» засновано в 1912 р. в Україні під кураторством і при визнанні «Великої Ложі Італії» «для робіт вищих щаблів містичного ордена мартіністів-розенкрейцерів» до неї входили ложі «Святого Володимира Рівноапостольного» (Київ), «Святого Андрія Первозванного» (Київ), «Північне сяйво» (Київ), «Об’єднаних слов’ян» (Київ), «Святих Кирила і Мефодія» (Полтава), «Йордан» (Одеса), «Данте Аліґ’єрі» (Одеса)... До системи масонських лож «Нарцис» належали майбутні керівники України: Павло Скоропадський (Павло Петрович Скоропадський, 1873 -1945) і Симон Петлюра (Симон Васильович Петлюра, 1879-1926).

Масонських братів в Україні (українських губерніях Російської імперії) до революції 1917 р. було близько 400 осіб. В Україні перед революцією масонські ложі були впливові, як ніде більше в Російській імперії. Тільки в Києві лож різних напрямків було 15 і ще бл. 30 лож по всій Україні. Серед масонів початку ХХ ст. була еліта міської інтелігенції і буржуазії (промисловці, банкіри, адвокати, журналісти, професори, громадсько-політичні діячі, земці). Всі вони були прихильниками «політичного» масонства – глобальних соціально-політичних змін. У 1913-1916 рр. куратором українського вільного мулярства від імені центрального масонського Конвенту «Великого Сходу народів Россі» був адвокат і майбутній лідер революції Александр Керенський (Александр Фёдорович Керенский,1881-1970). У 1914 р. в Києві створена Обласна Рада масонських організацій «Великого Сходу народів Росії» (автономна масонська Провінція для українських лож). У Києві утвердилася масонська ложа вищих ступенів «Київська зоря – Правда» («Зоря – Світло правди»). У ложу входили: Михайло Грушевський (Михайло Сергійович Грушевський,1866-1934), Сергій Єфремов (Сергій Олександрович Єфремов, 1876-1939), Андрій Ніковський (Андрій Васильович Ніковський, 1885-1942) та инші діячі, які в 1917 р. стануть творцями Української народної республіки. Професор-історик Михайло Грушевський був авторитетом в колах української інтелігенції і зберігав лідерство серед масонів українських губерніях аж до 1918 р.

У 1910-і рр. в Києві так само діяли ложі «Єднання», «Федерація», «Світанок», «Істина» в системі «політичного масонства» і «Астрея» в системі шотландського масонства. До 1917 р. масонські ложі існували ще й у Полтаві та Вінниці, Катеринославі, Одесі, Харкові («Великого Сходу народів Росії»), Житомирі, Бердичеві, Чернігові, Рівному, Проскурові, Херсоні, Ялті.

Певним впливом користувалася харківська ложа «Відродження». В Одесі 1909-1917 років масонський рух представляли ложі «Святий Йордан», «Данте Аліґ’єрі», «Зірка Сходу», «Істина». Серед одеських масонів відомі професори математики Йосип Тимченко (Йосип Андрійович Тимченко,1852-1924), Самуїл Шатуновский (Самуїл Йосипович Шатуновський, 1859-1929), Каган, Володимир Чеховський (Володимир Мусійович Чехівський,1876- 1937) – лідер «Українського клубу» в Одесі (1918-1919 рр. – прем’єр-міністр УНР).

Влітку 1916 р. Всеросійський масонський Конвент (Конгрес) Великого Сходу Народів Росії поставив на порядок денний підготовку ліквідації необмеженої монархії імператора Ніколая ІІ. Після лютневої революції 1917 р. масони майже цілком заповнили склад першого і другого міністерства Тимчасового уряду Росії, прем’єри урядів Ґеорґій Львов (Георгий Евгеньевич Львов, 1861—1925)) і Александр Керенський були масонами. Масони зайняли місця комісарів Тимчасового уряду у губерніях і мегаполісах. Масони очолили нову революційну владу в Києві – Виконком Ради об’єднаних громадських організацій, губернськими комісарами, комісарами великих міст, начальниками військових округів, новими керівниками місцевих Дум, керівниками судових палат в українських губерніях... Михайло Грушевський став головою Центральної Ради, Андрій. Ніковський – заступником голови Центральної Ради, Федір Штейнгель (Федір Рудольфович Штейнгель (також Штайнгель, Теодор фон Штайнгайль,  Theodor von Steinheil), 1870-1946) – членом Національного конгресу і головою виконкому Київської Думи.

У першому уряді Центральна Ради з 12 членів половина були масонами, в наступному кабінеті було 6 масонів з 11 членів уряду. У третьому кабінеті міністрів з 17 членів 9 міністрів належало до масонських лож. У 1918 р. до Київської обласної ради масонських організацій «Великого Сходу народів Сходу Европи» права «Верховної Ради Великого Сходу народів Сходу Европи». У 1917 р. 15 місцевих лож об’єдналися в «Київське братство»,  а також організували нову ложу «Молода Україна».

У жовтні 1917 р. український масон вищих ступенів Симон Петлюра став Генеральним секретарем (міністром) військових справ Української народної республіки. Він зміг запобігти більшовицькому перевороту, почав формувати збройні сили України, після своєї відставки в грудні 1917-го він організував добровільний Гайдамацький Кіш Слобідської України для боротьби проти наступу червоних московських військ на Київ.

З січня 1918-го вплив масонів в Україні почав зменшуватись – в кабінеті есера Всеволода Голубовича (Всеволод Олександрович Голубович,1885- 1939) не було жодного масона (цей кабінет підписав сепаратний мир УНР з австро-німецьким союзом).

Весною 1918 р., коли Центральна Рада знову утвердилася в Києві, почалося відтворення незалежної від «Великого Сходу народів Росії» національної масонської системи. Незабаром, влада в Україні переходить до масона, генерала Павла Скоропадського, який оголосив себе Гетьманом Української держави. 1 травня 1918 р. гетьман призначив тимчасово виконуючого голови Ради міністрів Миколу Василенка (Микола Прокопович Василенко, 1866-1935)- Достойного майстра київської ложі «Астрея»). Незабаром гетьман призначив нового прем’єра і кабінет, в якому з 14 міністрів масонами була половина. У наступному кабінеті 1/3.

Глава масонської Капітули «Об’єднані слов’яни – Нарцис» Сергій Моркотун (Сергій Костянтинович Моркотун, 1893-1971) восени 1918 р. готував відкриття, на базі цієї Капітули, «Великої Ложі України – Об’єднаних слов’ян» оголосивши себе Великим майстром Великої ложі. Симон Петлюра очолив ту частину масонів, що різко виступала проти Скоропадського. З переходом влади в Україні до Директорії УНР (з 12.13.1918) і поваленням гетьмана Павла Скоропадського, українські масони – прихильники «лінії Петлюри» очолили міністерства: прем’єр Володимир Чеховський, командувач військами і член Директорії Симон Петлюра, міністр освіти – Петро Холодний (Петро Іванович Холодний,1876-1930), міністр юстиції – Сергій Шелухін (Сергій Павлович Шелухін, 1864-1938). У другій половині лютого 1919 р. Симон Петлюра став главою Директорії – диктатором УНР. У 1919-1920 рр. глава Директорії УНР Симон Петлюра формував кабінети міністрів УНР, в яких прем’єрами були масони В’ячеслав Прокопович (В’ячеслав Костянтинович Прокопович,1881-1942), Андрій Лівицький (Андрій Миколайович Лівицький, 1879- 1954), а масони Олександр Шульгин (Шульгин Олександр Якович, 1889-1960), Олександр Саліковський (Олександр Хомич Саліковський, 1866- 1925), Петро Холодний і Андрій Ніковський займали міністерські пости.

У Львові в 1918-1919 рр. діє українська масонська ложа «Єдність».

Навесні 1919 р. в Кам’янці-Подільському проголосили «Велику Ложу України» (на базі ложі «Святого Андрія Первозванного»), Великим Майстром Великої Ложі став Симон Петлюра. За деякими даними Велика ложа мала 7 місцевих лож, 83 масонських гуртки і близько 800 братів. «Велика Ложа України» звернулася до французьких масонів з проханням сприяти міжнародному визнанню української державності і «Великої Ложі України» («ВЛУ»), наділеної «вищою масонською владою і незалежною силою на території Української Республіки». Симон Петлюра вважав, що Україна має бути прикладом «масонської республіки». Він звернувся по допомогу за визнанням «ВЛУ» до Великого майстра Великої Ложі Швейцарії та канцлера Міжнародної масонської асоціації. Велика Ложа Швейцарії визнала «ВЛУ» і виступила, поручившись за неї у Міжнародній масонській асоціації, «ВЛУ» визнала і «Великий Схід Валахії» (Румунія).

Можливо, проголошення «ВЛУ» і обрання Симона Петлюри Великим Майстром відбулося без дотримання всіх правил. Можливо, наявність «Великої Ложі України – Об’єднаних слов’ян» і непримиренна позиція її лідера Сергія Моркотуна гальмували процес визнання «ВЛУ». На засіданнях французької Ложі «Братство націй» Моркотун заявляв про недотримання Симоном Петлюрою масонських принципів, він розіслав у впливові масонські організації свою заяву, в якій несправедливо звинувачували Петлюру в тому, що він таємно проводить в Україні вплив Німеччини та папського Ватикану.

«Червоний терор» 1918-1921 рр. і розгром антибільшовицьких сил призвів до знищення всіх політичних опонентів більшовиків, в числі яких було чимало масонів. З листопада 1920 р. вже не можливо говорити про якийсь організований масонський рух в совєтській Україні, про роботу масонських лож, Капітул і Орденів. Глухі натяки про масонську діяльність стосуються Києва, Одеси, Харкова 1920-х рр., де кілька замкнутих масонських гуртків об’єднали старих масонів. Є відомості, що масонські ложі «Світло правди», «Зоря» і «Світанок» діяли в совєтському Києві аж до 1929 р., до цього часу в Києві існувала і мартіністська ложа. Останні дані про масонів в Україні першої третини ХХ ст. відносяться до 1933 р. Тоді київські масони таємною ложею «Об’єднані слов’яни» звернулися в Міжнародну масонську асоціацію з протестом проти Голодомору – знищення українського селянства.

У 1929-1937 рр. в совєтській Україні проходили масові репресії проти інтелігенції. У числі репресованих у ті роки можна виявити безліч масонів. З 1933 р. і до середини 1990-х рр. в совєтській Україні не існувало масонських лож, хоча окремі масони, добре замаскувавшись, доживали свій вік в «профанському світі» ретельно зберігаючи свої таємниці.

У 1937 р. румунський король Кароль ІІ видав указ про заборону масонства, всі місцеві масонські ложі і в тому числі «Велику Ложу Румунії» розпустили (тоді під румунською владою перебувала українські Буковина і Південна Бессарабія). У 1938 р. в Польщі вийшов закон про заборону масонських лож і «Велику Національну Ложу Польщі» (українська Східна Галичина і Волинь перебували у складі Польщі) розпустили.

З 1920 р. у Франції, Польщі, Швейцарії, в містах, де проживали українці – емігранти почали створювати масонські ложі. У Парижі масони-українці збиралися навколо двох своїх лідерів – Сергія Моркотуна і Миколи Шумицького (Микола Андрійович Шумицький,1889-1981), у Польщі – навколо Симона Петлюри («Українська ложа»), який вивіз в Польщу, а потім і в Францію архів і реліквії «Великої Ложі України». У 1923 р. Конвент Міжнародної масонської асоціації відхилив прохання «ВЛУ» про прийом її в асоціацію, проте, після приїзду в Париж Симона Петлюри заснували «Верховну Раду Великої Ложі України», яка об’єднала українських масонів-емігрантів з Франції, Швейцарії, Румунії, Австрії, Польщі. Вбивство Симона Петлюри в травні 1926 р. завдало серйозного удару по українському вільномулярству. До 1932 р. в Женеві була розташована штаб-квартира «Великої Ложі України» (у середині 1930-х рр. «ВЛУ» в еміграції – саморозпустилася).

У 20-60-х рр. ХХ ст. у Франції існували об’єднані російсько-польсько-українські ложі «Астрея» і «Гамаюн», в яких працювали масони-емігранти «першої хвилі». З активних членів цих лож сформувалося коло українських масонів: Сергій Миколайович Татарула (перший Достойний майстер ложі «Голос України» («ГУ»)), Ярослав Адольфович Мусянович (1915-?) (Достойний майстер «ГУ» в 1970-1972 рр.), Любомир-Євген Гузар (1911-1995), брати Арістід Йосипович Вирста і Темістокль Йосипович Вирста (1923), Богдан Панасович Феденко (1924-1989) (Достойний майстер «ГУ» в 1967-1969 рр.) і ин. 17 січня 1966 р. вони заснували ложу «Голос України» № 117 Провінції «Нейстрія» (роботу ложа вела за шотландським обрядом, українською мовою). Ложа «Голос України» в Парижі існує й донині, і входить в паризьку Провінцію «Лютеція» Великої Національної Ложі Франції (ВНЛФ - GLNF).

В Україні процес відродження масонства почався тільки в середині 1990 рр., І паризька ложа «Голос України» зіграла в цьому процесі головну роль, ставши сполучною ланкою в масонському русі, передаючи традиції масонів новому поколінню в Україні.

У 1993 р. ВНЛФ в Парижі відкрили ложу «Три колони № 785» для формування масонства в Україні, кілька львів’ян та киян стали першими членами цієї ложі в середині 1990-х рр. З 1996 р. ложа «Три колони» почала працювати в Києві, на чолі з українським Гідним майстром і місцевими масонами з Києва, Львова, Одеси, Харкова. Під час масонських робіт у ложі «Три колони» використовували кольє (запону) українських масонів початку ХХ ст. (У тому числі кольє Симона Петлюри – Великого Майстра «Великої Ложі України», що збережені у Франції). Восени 1999 у Львові відкривають ложу «Каменяр» (№ 1142, ВНЛФ), а восени 2000 – в Одесі «Золоту Акацію» (ВНЛФ, № 1309). На базі чотирьох українських лож (Києва, Харкова, Одеси, Львова), що раніше були в Провінції «Лютеція» ВНЛФ створюють Дистрикт «Україна» ВНЛФ, який очолив український Великий Провінційний Майстер.

Великий майстер, у своєму зверненні до відвідувачів українського масонського сайту ukrmason, писав «У системних речах (а франкмасонство дуже системна справа) випадковості – виняток. Тому закономірно, що найбільш масонські міста України – Київ, Харків, Одеса та Львів: саме там живе і працює переважна більшість братів усіх юрисдикцій. Причини цього криються в традиціях духовної та інтелектуальної культури цих величних міст – тому вони і зараз виявилися найбільш відкритими для нас».

У 1998 р. «Регулярна Велика Ложа Італії» (втратила свою регулярність) спробувала створити в Україні свої ложі відкривши в Одесі ложу «Хірам». Протягом декількох місяців італійські масони створили ще кілька лож в Україні «Нова Атлантида» і «Золоті ворота» в Києві, «Космополітан», «Світло Правди», «Обрій» в Одесі... 17 жовтня 1998 р. під протекторатом «Регулярної Великої Ложі Італії» була сформована «Велика Ложа України». Однак, через свою нерегулярність і помилки в організації ця «велика ложа» почала розпадатися вже через кілька років після свого створення. У 2001 р. оголосив про складання з себе повноважень Великого Майстра цієї «великої ложі» Валерій Запорожан (Запорожан Валерій Миколайович,1947). Світове масонство відмовило цій структурі у визнанні та в середині 2000-х рр. вона припинила свою діяльність.

24 вересня 2005 р. в Парижі, у своєму величному храмі, «Велика Національна Ложа Франції» спільно з «Великою ложею Австрії» освятила «ВЛ України» створену за підтримки братів з Франції та Австрії. Вельми Високоповажний Брат Жан-Шарль Фельнер (Jean-Charles Foellner), Великий Майстер ВНЛФ (Grande Loge Nationale Française), провів освячення, у чому йому допомагали Вельми Високоповажний Брат Міхаель Краус (Michael Kraus, Großloge von Österreich), Великий Майстер Великої Ложі Австрії (Перший Великий Страж-Освятитель) і Вельми Високоповажний Брат Жан-Клод Тардіва (Jean-Claude Tardivat) (Другий Великий Страж-Освятитель)». У церемонії також взяли участь: Великий майстер Великої Ложі Росії, Помічник Великого майстра Великої ложі Польщі. На церемонії створення «Великої Ложі України» були присутні іноземні делегації: з Австрії, Латвії, Марокко, Молдавії, Румунії, Росії, Сербії і Чорногорії, Португалії, Польщі, Бельгії, Німеччини, Чехії, Туреччини, Угорщини, Канади (Квебек).

Нова Велика Ложа України складається з 4 лож колишнього Дистрикту «Україна» і приєднаної до них ложі «Світло», яку створили у Львові австрійські масони з Відня. До нової системи незабаром приєдналися шоста за рахунком, створена в 2006 р. ложа з Івано-Франківська «Імхотеп до Пломеніючої Зорі».

Створена нова Велика Ложа України визнана регулярною основними світовими ложами – тобто, створеною за всіма правилами. Її визнали регулярні Великі Ложі Франції, Австрії, Італії, Росії, Польщі, Чехословаччини, Греції, Люксембургу, Угорщини, Сербії, Хорватії, ряду Великих Лож штатів США і Канади, кілька Великих Лож Північної Африки і Південної Америки, Австралії, Велика Ложа Alpina (Швейцарія), Німеччини, Бельгії, Болгарії, Кіпру, Румунії, Словенії, Угорщини, Чеської Республіки, Іспанії, Молдови, Мальти, Македонії, Японії, Туреччини, Південної Африки, Індії, Куби... а головне, Об’єднана Велика Ложа Англії – головний «Арбітр» всесвітнього масонства.

Після 2006 р. українське регулярне масонство «ВЛУ» давнього і прийнятого шотландського обряду поповнилося ложами: «Юрій Котермак» №7 (Дрогобич), «Безсмертя» №8 (Київ), «Ланжерон» №9 (Одеса), «Григорій Сковорода» №11 (Київ). Велика Ложа України (ВЛУ) почала розбудовувати регулярне масонство в Грузії, створивши в системі ВЛУ ложі з грузинськими братами «Cвятий Георгій» №10 (Тбілісі), «Ілля Праведний» №12 (Тбілісі) маючи на меті започаткувати створення Великої Ложі Грузії.

2009 р. харківська ложа «Фенікс України» №2, що працювала під егідою Великої Ложі України, розпалася, а частина її членів перейшла під юрисдикцію «Об’єднаної великої ложі Росії» (заснована 2008 р. в Росії під патронажем нерегулярної Великої ложі Франції), 2013 р. ця ложа припинила свою роботу.

2011 р. затверджена структура вищих градусів (від 4 до 33) світового масонства для України. Під час освячення Вищої Ради генеральних інспекторів 33 і останнього градуса Стародавнього і Прийнятого Шотландського Статуту (ДПШУ) для України інстальований український Суверенний Великий Командор (головний керівник вищих масонських градусів). В Україні створені Ложі удосконалення (4-14°), Капітул (14-18°), Ареопаг (19-30°), Трибунал (31°), Консисторія (32°), Верховна Рада Давнього і прийнятого шотландського статуту (33°). В створенні системи вищих градусів масонства приймали участь схожі системи Франції, Австрії, Угорщини, Росії, Польщі.

ч
и
с
л
о

83

2015