|
Лариса АндрієвськаКоролівський подарунок до мілленіуму
ОСТАННІЙ ПРОЕКТ МИНУЛОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ АЛЬМАНАХ «КОРОЛІВСЬКИЙ ЛІС» Віднині наші
безпритульні літератори вже не мусять поневірятися «чужинськими» «Четвергами» і
«Кур’єрами Кривбасу», бо, за примхою упорядника
Віктора Неборака, всі вони отримали прихисток у
віртуальному «Королівському Лісі». Щодо Королівського Лісу
(Кайзервальду, Kaiserwald)
історичного, то він завдячує своєю назвою легендарним відвідинам імператором
Йосифом ІІ заїзду на Лоншанівці. За Польщі його назву
було сполонізовано: після 1918 року Кайзервальд в
офіційних джерелах фігурує вже як Lasek Cesarski. Тож новітня українізація виглядає цілком
логічною. Хоча цісарську гідність поменшено до гідності підлеглої –
королівської. Ці пласкі піщані горби
поміж горою Лева і Кривчицями споконвіку були
природним стратегічним пунктом, криївкою і заповідником «тамтого» Львова.
Неподалік збереглися найдавніші на наших теренах споруди русичів. Іще за
Австрії Кайзервальд було оголошено заповідником, аж
поки суворої зими 1919 року реліктовий ліс не пішов на дрова львів’янам. Зате
тут і досі квітнуть екзотичні середньо-дунайські волошки, занесені у посліді
артилерійських ваговозів першої світової. У неспокійних 20-х Кайзервальд аж роївся злодійськими схронами, а у 30-х, за
ініціативою митрополита Шептицького, тут було започатковано монастир студитів та скансен, який пізніше
названо «Шевченківським гаєм». Слід визнати, що місце
для літературного заповідника вибрано дуже вдало. Понад те, панові упоряднику
вдалося добрати авторам настільки влучні псевда-дефініції,
що всіх їх можна розпізнати навіть за відсутності автонімів. Розпочинає заповідний
альманах позачасова і позажанрова Віхта
Сад із текстом «2000», суголосним присвяті «Другому тисячоліттю від Львівського
осередку мандрівників у часі», маєстатичним і
строкатим, як саме тисячоліття, де «всуціль/ нулі/ зерно-ікру чи бісер/ мечуть календарі/ до біса...» А «Королівські і лісові
дами» – Мар’яна Савка і Маріанна Кіяновська – тчуть тут звабливе плетиво жіночої і напрочуд жіночної
інтимної лірики. У непролазних хащах
чигає «Королівський привид» – Юрій Винничук, видатний
провокатор і міфотворець української літератури, деміург Арканума,
Щурограда, Гівняного острова і чудернацької країни на
Сміттярці, фіксатор легенд Львова і сам – жива (і ще й доволі жвава!) львівська
легенда. І веде тут свої
«війни», перемережані «зимівлями»,
шляхетний «Лісовий лицар» – Назар Федорак. А «Блукалець» у снах Василь Габор,
Маестро малих форм української прози, складає «Оду» своєму «коронному» жанру. І
нотує похмурі «Візії» відлюдькуватий Пустельник – Мирослав Ягода, «художник, що
пише», роботи якого творять візуальну структуру альманаху. Є тут навіть загадковий
Анонім, якого, втім, не складно розмаскувати через
надто вже характерні стилістичні особливості. Та чи варто позбавляти літературних
гурманів утіхи зробити це самотужки? А серед «Лісу людей»
спостережлива і саркастична, як завше, Наталка Сняданко
спростовує нещодавно привласнений їй титул «Анти-Забужко». Цього разу в її
безжальне око впало особисте життя сусідів по спільному коридору. Серед інших чудасій
«Королівського Лісу» – розкол (концептуальний, звісно) монолітного ЛуГоСаду. Івана Лучука знаходимо у «Королівському ЛуГоСаді». Його маленька п’єска «Вар’ят і вар’ятка» – це
дотепний анамнез міжстатевих колізій, наслідком яких
є цілком зумовлене бажання «завити на любов». А Назар Гончар вимагає
і отримує «Слова» в «ЛуГоСаді на узліссі» – і тішить
новою порцією маніпуляцій з українським правописом (задля справедливості – не
тільки з українським). Приміром, таке: «Або чи й так але проте за то однак то б
то”: коли впадеш/ коли впаде на тебе/ голобля болю – / що випаде із губ – / «о
бля!»? / «о Боже!»?» Роман Садловський – той і поготів відірвався від рідних Лу і Го – і став на герць із
паном упорядником у поетичному «Поєдинку». Цікаво, що крім географічної і
духовної спорідненості, серед королівської «фауни» простежуються беззаперечні
родинні зв’язки. Зокрема, репрезентовано творчість обох нащадків династії
Лучуків-Сенатовичів. Літературознавець і перекладач
Тарас Лучук створив блискучий переклад «Байдиків» Катулла,
відкривши в античному класику такого собі Подерв’янського І віку від Р.Х. Узяти
хоча б маніфестаційне: «Сороміцькі якщо, на вашу
гадку,/ В мене віршики, то і я без стиду?/ Все, проте, навпаки: правдиво
чистим/ мусить бути поет, вірші – не мусять». І, здається,
започатковано ще одну літературну династію. Приємно, що матінка-природа не
збирається відпочивати на письменницьких чадах. Підтвердженням сьому –
«Королівський дебют» 5-літнього піїти Люлька Гончаркевича
(Юліана Івана Михаїла Гончар-Назаркевича). І ще один дебют, не
менш знаменний для шанувальників нашої газети. Просто зі шпальт «Поступу»
вступив у велику літературу Майкл Мишкало, дорогою набувши вельми почесного у
старому Львові титулу «Куркового короля», презеса
славної Львівської Стрільниці. Ті, хто стужився за Майкловою
«Ностальгією», зустріне старих знайомих у маленькій повісті «Майже європеєць». Перекладацьку школу
представляє львівська киянка Леся Демська. Її
переспіви з Яна Твардовського певною мірою компенсують нещодавнє фіаско отців домініканів. А Віктор Неборак
оприлюднив власні версії двох «найнеперекладніших»
російських поетів – Блока і Мандельштама. Та, відай,
кому під силу сотворити «Королівський Ліс», тому підвладне все, навіть магія
безсмертного «Аріосто»: «В Європі холодно, В Італії
пітьма./ Паскудство влади, як липкі голярські
пальці...». І останньою особливістю
небораківського упорядкування є цілковита толеранція щодо жанрових меж. Так-от, публіцистику
представлено бесідою Ярини Сенчишин із «Лісовим
гостем» Василем Герасим’юком. Це розмова двох поетів про структуру літпроцесу, про ключі до поетичної образності, про поетичні
версії міфів, про «втому часів» тощо. Не менш цікавою є квадролог Віхти Сад і Віктора
Неборака з панами Сивохіпом та Стельмащуком
про сумне сьогодення і туманні перспективи мистецьких акцій у Львові. Узагалі,
Неборака в «Королівському Лісі» багато, що спростовує упередження, що, мовляв,
плодючість на тексти притаманна лише графоманам. Коротше, подарунок
вдався воістину королівським. Подейкують, 2001 рік принесе нам «Королівський
Ліс-ІІ», цього разу за упорядкуванням Івана Лучука. Тож сподіваймося, що як
Львів колись «починався від Кайзервальду», так і ґустовна львівська література починатиметься
від «Королівського Лісу». Щодо власне
презентації, то найбільш запам’яталося люте «зимно» у конференц-залі Палацу
мистецтв, через яке небагатьом перемерзлим «мандрівникам у часі» стало мужності
доблукати до культової кнайпи «Феміда», де працювало
опалення, гріло розмаїття трунків, а ще – думка про те, що Королівське і
Столичне місто Львів отримало гідний подарунок «під ялинку». Поступ 3-4 ЛЮТОГО 2001
року http://postup.brama.com/010203/20_9_1.html |
ч
|
 |
|