|
Антоніна ДенисюкМирослав любив міфологізувати
Напевне,
серед наших знайомих я Мирослава Ягоду знаю найдовше. Мені було сімнадцять,
коли ми познайомились. Мирослав підійшов до мене в «Булці», що навпроти Катедри: «Дівчино, як вас звати? А я художник». Був на
шість років старший, для мене тоді – практично дідуган. На той час вже всі, хто
хотів щось інше винаходити у мистецтві, збиралися у Львові, на Вірменській і в «Булці» - така
кав’ярня була у хлібному магазині. Мирослав
любив міфологізувати, і починав з чорних-сірих робіт.
В нього тоді (на початку 1980-х) вже була майстерня на вул. Марченка (тепер – Тершаківців) в підвалі. Гостей було небагато, усіх, як
правило, хто до нього приходив, Мирослав приймав при свічці. В другу кімнату,
де малював, майже нікого не пускав, роботи свої нікому не показував, міг одну
винести. Мирослав прдовжував міфологізувати своє
життя і те, що він вчився в Поліграфічному – на мою думку було міфом Мирослава
(у всіх була освіта, і він теж її собі вигадував). Як і те, що був шахтарем.
Він дуже любив розповідати про те, як був десантником на Далекому Сході, думаю
Мирослав це теж вигадав . Бо Гуменюки, Петро з Андрієм, дуже часто ділилися
своїми історіями про армію, і це було
дуже смішно, всі завжди з захопленням слухали, і Ягода теж перебрав частини
військового героїзму на себе. Іноді перераховував всі шахти Червонограда, де
він працював, і що одного разу під завал попав… Вигадку від реальності було
годі відділити: Мирослав фантазував і сам в це вірив. Довший час
не знав, на чому йому зупинитись. В перших роботах була аскетична тема некрофілії: черепи, кістки, мертви поїдали мертвих… Тло – тільки чорне. І тут раптом я якось
заходжу, дивлюсь, а в Ягоди – величезна червона робота! Приходжу до Олексанра (Корольова – психіатра, що був близький до
мистецьких середовищ) і розповідаю – у Ягоди червона робота! Він каже:
«Значить, Ягода хоче жити!». Тобто, він перестав хотіти вмерти і захотів жити.
Ось тоді він відкрив двері своєї майстерні. Кого там тільки не було. І дуже
багато алкоголю. Дуже. Життя тоді всім нам здавалось таким коротким, про завтра
не йшлося. І то з майстерні в майстерню, всі поруч: Андрій Сагайдаковський,
Сергій Братковський, Мирослав Ягода, Петро та Андрій
Гуменюки, ми і Боря Берґер – обійшов всіх і день склався.
Коли ми знаходили час для творчості – я не знаю. Ягода
десять років шукав, як визначити творчість – і тут подарунок від Бога –
трансценденталізм. Він відкрив для себе Канта, Ніцше, і ця філософія стала для
нього дуже благодатною темою. При чому він книжки читав вибірково, виловлював
якісь окремі позиції для себе, і все. І це ще в поєднанні з Ісусом Христом.
Почав розп’яття збирати, йому приносили, як Сагайдаковському
килими. Спершу була загромаджена кухня, потім – кімната, потім він почав це все
прикрашати рушниками… Мама Віра
Петрівна себе йому присвятила. Щосуботи до нього з сумками, їсти привезе, все поприбирає, повимиває, якісь гроші дасть. Помагали, хто чим
може. Ми тоді жили на Замарстинівській, то він
приходив до нас взимку босий по снігу, щоби йому дали їсти. І так понад 30 років, тільки в різних варіаціях. Він
потрафляв сидіти цілу ніч на кухні, пересиджував ніч, а потім боявся
повертатися, і треба було його запровадити назад до майстерні. Бідося була страшна, грошей на таксі не було, в трамвай він
боявся сісти. Проходить три дні: «Тоня, Тоня!». І знову те саме. Коли він вже
поставив телефон, у нього почалась нова ера, мав список в записнику, і
обдзвонював всіх, хто що може. Він настільки відчував, як тваринка, кого на
якому рівні можна використати. Дзвонив або мені, або Андрію (Гуменюку), потім
ще з’явилась Марія (Верес, директор і художній керівник театру «Небо»). Ще
багато йому присвятилась Христя Назаркевич
і Влодко Костирко, який
допомагав Мирославу робити виставки в Польщі. Був доброю
людиною, але міг з нічого влаштувати якусь провокацію, скандал. Коли я його
запросила взяти участь у своєму симпозіумі DE NOVO (в Підгорецькому
замку), то це стало для мене випробуванням. Він влаштовував скандали, що
брудно, що необлаштовано. Особливо коли поблизу були
австрійці. Я йому кажу: «Що ти виробляєш, що, в тебе в майстерні краще?». А це
був його спосіб звернути на себе увагу. Все повинно було працювати навколо
нього. Я йому кажу, є стипендія, подавайся, а він – так ти за мене заповни.
Коли я в 2006 році організовувала в ЦСМ Замок Уяздовський
в Варшаві році проект «24 години. Україна», запросила Ягоду, мала сподівання,
що то якось його зорганізує, щось змінить. Але він дуже стресував
за межами Львова і як тільки отримав гонорар, відразу поїхав до Львова. Ним
опікувалися абсолютно всі. Навіть ті алкоголіки, якого до нього ходили. Але
останнім часом то вже було дуже сумно. До нього вже було нецікаво ходити.
Дзвонить: «Іван дома є? А їсти мені принесе? Я голодний». Через п’ять хвилин
знову: «А гроші в тебе є?»… Ось так
Мирослав Ягода і залишився для мене Черепословом з
Дистанції Нуль – гарною, геніальною людиною. Записала
Наталія Космолінська |
ч
|
 |
|