|
Петро ГуменюкПро Ягідку
Познайомила
мене з Ягодою десь наприкінці 1970-х Тоня Денисюк. Це було в «Булці» (культова
кав’ярня 1980-х під хлібним магазином на розі Площі Ринок і Катедральної).
А потім з’ясувалось, що у нас майстерні поруч. У нього – на Тершаківців,
у мене – на Чернігівській. І ми почали один до одного заходити по сусідськи, то
чарку випити, хто що робить дізнатись. Він часом вірші читав, часом роботи
показував. Але про мистецтво майже не говорили. Якось стукає до мене, ще з тим своїм
псом прийшов, Рексом, глянув на роботу: «Слухай,
класна робота, шикарна робота! Ну йди, візьми маленьку…» Я взяв, випили, щось
з’їли. Миросько каже: «Ну давай, візьми ще одну». Я
кажу: «Ні-ні, грошей нема, мені ще працювати…». «Х..ню
малюєш!» – і пішов геть. Любив
ходити до Андрія (Гуменюка) купатися, бо той поруч жив. Казав: «Ягідку перед
тим, як з’їсти, треба помити». Якось вчителька в школі в Павла (сина Андрія)
запитала, кого діти знають з львівських поетів. Хтось каже – Калинець,
Стельмах… І тут Павло – Мирослав Ягода. Вчителька – а що, такий є? Той – ну
так, він в нас купається. Мав кінське
здоров’я. Стільки років такого життя… Якось в театрі Курбаса півтори години
читав свої вірші, сидячи навпочіпки. І хоч би що. Ще окрема
історія – його пес, такса Рекс, «крутий пацан», «дитя
підземелля». Рекс покусав абсолютно всіх. Але поки
він був, то Миросько мав трошки обов’язку – Рексу
їсти дати. А ще Рекс страшенно не любив запаху
алкоголю, коли Ягода пив, то він завжди страшно гавкав. І Миросько тоді йому:
«Синочку, татуньо п’ють останню». Записала
Наталія Космолінська |
ч
|
 |
|