Ольга Герасименко

Між хрестом і вогнищем

РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ
МИРОСЛАВА ЯГОДИ
 «ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ: ПОЕЗІЇ»

Ім’я Мирослава Ягоди – львівського поета, художника і сценографа, учасника багатьох перформенсів та виставок – було мені не відоме аж до моменту, коли до моїх рук втрапила вже четверта, як виявилося, збірка його віршів під обкладинкою, що досить прямолінійно навіювала асоціацію з відомими роботами іншого художника – Казимира Малевича. Тим цікавіше було прочитати її, і скласти власне враження, так би мовити, «з чистого аркуша», не знаючи нічого ні про автора, ні про особливості його творчості та специфіку його особистості.

Під час першого ознайомлення зі збіркою поезій Мирослава Ягоди, мені відразу спав на думку дуже чіткий і яскравий образ – образ людини, що якимось чином опинилася відкинутою на багато тисячоліть назад, коли ще саме поняття часу було дуже умовним. І ця людина блукає у пітьмі, навпомацки, збиваючись на манівці, продираючись крізь хащі – то волаючи до Бога, то повторюючи слова, що містять прадавні, архетипічні вогненні образи (багаття, смолоскипи, жарини) немов закляття, здатні одним своїм звуком розігнати страшну, непроглядну темряву.

Але цей образ виявився… хибним – як це часто і буває з першим враженням. Заглибившись у вірші Ягоди, можна зрозуміти, про які саме «паралельні світи» йде мова у заголовку. З одного боку ми справді бачимо дикий язичницький світ, збудований з первісної жорстокості, у якому варвари танцюють химерні танці навколо вогнищ, у темних кутках чатують голодні вовки, і на кожному кроці підстерігає небезпека. Світ, що знаходиться по другий бік, зовсім інший, він насичений біблійними мотивами: хрести і розп’яття, світло, триєдність і «царство спасенне і Боже». А посередині – людина, котру роздирає між цими двома реальностями. Адже паралельні світи – не паралельні прямі, вони, на відміну від останніх, часто перетинаються, і для того, хто опиняється на їх перетині, це буває дуже боляче. Гадаю, багато хто з нас мав можливість відчути це на собі..

Вірші Мирослава Ягоди дуже особисті – це те, що йде відразу від серця поета до серця читача, не проходячи дорогою через жодні «фільтри». Це видно з того, як автор відверто і щиро бавиться з власним прізвищем: ягода – з малої літери «я» – постає тут у ролі одного з головних персонажів; вона то «розцвітає краплиною крові», то просить її «не їсти», то «приміряє маску смерті».

«Не сотворіть кумира на подобу своя…» – закликає поет. І якщо враження від усієї збірки загалом у мене залишилося дещо змазаним і хаотичним – mea culpa, але що ж поробиш, якщо я людина старомодна і більш звична до класичної поезії, – то ця фраза закарбувалася у моїй пам’яті. Адже ось він – один з найбільших та найнебезпечніших гріхів нинішнього суспільства. Той, хто має вуха – нехай почує, хто має очі – нехай побачить, дозволю і собі звернутися до біблійного вислову..

Збірка «Паралельні світи» може ста­ти у нагоді тим, хто відчуває себе заблукалим у світі, де йде нескін­ченне «полювання на Саваофа», де нові язичники розпинають на хрестах нових мучеників, і де так важко знайти своє місце як серед одних, так і серед інших.

https://vsiknygy.net.ua/ shcho_pochytaty/25947/

Мирослав Ягода. Пара­лельні світи: поезії. – К.: Гамазин, 2011. – 132 с. – (Серія «Зона Овідія»).

ч
и
с
л
о

89

2018