Мирослав Ягода

Ніщо

Самотня втеча ˗ пустка

де час Великої Бестії

переслідує мене

глухий і німий

божевільний спрагнений.

Волання на пустелі

шукає шлях ˗ прорватись

мовчазним криком крізь

хрести цвинтара ˗ які

про росли в моєму тілі.

Невтілені мрії

пісок і холод між пальцями

пересипає ніщо спогадів

які мов побиті люстра зі

сковитом і шепотом в кутку

зіниці ˗ збирають

падаючий сніг чи пісок

потік іллюзій

зруйнована башта тіла

височіюча руїна

країна Y ˗ як мовчазний крик

зашморг на шиї

зацьковане звіря

кочівник невтілених країв

обпірена рука

двері проростаючі в себе дзюрою

коло божевільного.

Так продовжується втеча ˗

˗ помста де служіння ˗ воля

втекла наклавши на себе руки

в глухому кутку де осіли Боги.

ч
и
с
л
о

89

2018