Про прем’єру моновистави Мирослава Ягоди
«Дорога до світла»

20 травня 2010 р. у Львові відбулася прем’єра нової вистави за мотивами поезії Мирослава Ягода

Моновиставу «Дорога до світла» за поезією відомого львівського графіка, маляра, поета, драматурга і сценографа Мирослава Ягоди зреалізувала акторка Оксана Отчич у режисурі та сценографії засновниці театру «Небо» Марії Верес.

В основу моновистави «Дорога до світла», прем’єра якої відбулася на сцені арт-клубу «Пікассо» лягли вірші Мирослава Ягоди – дивовижно саморідна поезія високого ступеня метафоричності, що злютовує розпач і просвітлення, біль і благість, зневіру й одкровення. Це були вірші із книжок «Черепослов», «Дистанція нуль», «Сяймо» та позазбіркові поезії, що їх постановниця та виконавиця кожна по-своєму намагалися зінтерпретувати у спосіб, доступний для сприйняття молодіжної аудиторії.

Фактично акторка Оксана Отчич, для якої моновистава «Дорога до світла» стала першою самостійною сценічною роботою, промовляла до своїх однолітків – того покоління, яке, за спостереженням старшої генерації, читає менше (а тим паче поезії!), віддаючи перевагу не літературі чи театру у їх класичному видовому вигляді, а мультимедійним розвагам.

Саме до такої публіки перед виставою апелював свій виступ і сам автор, присутній на прем’єрі. При цьому Мирослав Ягода не вдавався до редукції категорій та понять, на яких базується образна система його творчості, промовляв із такою довірою та відвертістю, якою властиво й прихиляє його поезія, що тяжіє до аскетизму сльозового зблиску та катарсистичного пошуку високої вертикалі.

«Ми тричі скасовували прем’єру, відточуючи виставу, звільняючи її від зайвини, випрозорюючи драматургію. Працювали над цим твором цілий рік, репетиції відбувалися у мене вдома, куди Оксана змушена була приїжджати, долаючи 40-кілометрову відстань та залишаючи річну дитинку. Я вірила в її акторську зірку, попри те, що інші режисери спромоглися побачити в ній тільки гарненьку «Барбі». Плекати акторів це навіть ліпше ніж залучати уже сформованих. Оксана із такою відкритістю спромоглася надскладну поезію Ягоди донести до своїх однолітків, що я вірю: вони зацікавилися тим світлом. По суті, це вистава про світло, про це говорить і назва. Йдеться про просвітлення душі, яка у земному житті потерпає від брутальності існування, болю, страждань, пристрастей, вона надігає їх на себе немов різнокольорове вбрання, а потім якоїсь миті скидає все це, залишаючись у білій сорочці і йде своїм чистим шляхом», – пояснила засновниця театру «Небо» Марія Верес, зізнавшись, що чується удвічі щасливою режисеркою, адже має свою ексклюзивну акторку та поза жодною конкуренцією ставить вистави за текстами Мирослава Ягоди. Нагадаємо, що свого часу Марія Верес наважилася поставити на великій заньківчанській (!!!) сцені табуйоване «Ніщо» Мирослава Ягоди, де грали Андрій Гуменюк, Оксана Цимбал, Ігор Задніпряний та світлої пам’яті Олекса Олексишин…

Виконавиця моновистави Оксана Отчич, якій під час роботи довелося пройти чимале кшталтування також зізналася, наскільки прем’єра коштувала їй сильних емоційних потрясінь. «Тривалість вистави 1година 20 хвилин, вона вибудувана на поезії, яка тримає її своїм внутрішнім ритмом. Але складна образність і глибокий зміст віршів Мирослава Ягоди не розкривається одразу. Він як автор читає їх монотонно, але такий спосіб виконання може заколисувати публіку, тому завданням акторської роботи було зробити поезію ближчою і зрозумілішою глядачу, хоч, звісно усього змісту, закладеного в ці твори я усвідомити ще не змогла. У виставі звучить наскрізний мотив дороги, якою іде людина, минаючи спокуси припинити страждання самогубством. Усе життя людина дбає про щось, будує свою хату, але коли очисний вогонь забирає усе, чим клопоталася, людина має шанс пізнати, чи те чим вона переймалася було аж таким, що вартувало її життя. Це роздуми про смерть з погляду на сенсовність життя. Про смерть дуже багато йдеться, але для того, щоб сказати: Бога можна знайти і серед людей які животіють матеріальним світом. Для того щоб краще зрозуміти й передати, про що йдеться, я не тільки ознайомилася із картинами Мирослава Ягоди (бо його слово й картини дуже пов’язані чи прочитала його складну п’єсу «Ніщо», а й зробила 10-хвилитнний фільм про митця», – сказала дебютантка після прем’єри. На жаль, запланована перед початком вистави демонстрація фільму з технічних причин не вдалася. Але її неодмінно здійснять при наступних показах «Дороги до світла», які сподіваються ближчим часом організувати у «Дзизі» та на сцені театру ім. Леся Курбаса.

Фільм – не випадковість. Оксана Отчич у Львівській філії Київського університету культури і мистецтв здобула освітній рівень бакалавра за фахом «диктор телебачення» та спеціаліста за фахом телережисера. Серед її викладачів були знані заньківчани народний артист України Степан Глова та актор і режисер Богдан Ревкевич, які готували Оксану до іспиту, що ним була постановка «Останнього листка» за О’генрі. Власне Степан Глова й порекомендував Марії Верес, із якою приятелює, випускницю, яка окрім можливостей у здобутих фахах мала ще й акторські амбіції. Відтак те, що прийнято називати «заньківчанською школою сценічного мовлення» (із притаманною їй форсованістю звуку навіть при використанні радіомікрофонів) настільки позначається на виконавській манері акторки-аматорки, що вступає у естетичний конфлікт із органічністю поезії Ягоди. А оскільки у виставі домінує саме слово, а не рух, дія, пластика тіла чи спів, то відповідно, перед виконавицею постає завдання пошуку більш відповідних природі декламованих віршів виражальних засобів.

На прем’єрі за мотивами поезій Мирослава Ягоди були присутні друзі митця – художники Саєнко, Козій, Гуменюк та інші.

https://zik.ua/news/2010/05/21/uchora_u_lvovi_vidbulasya_premiera_novoi_vystavy_za_motyvamy_poezii_myroslava_229546

21 травня 2010

ч
и
с
л
о

89

2018