Мирослав Ягода

Десятиліття і сотні років

стиснулись мов праща

чи твердий п’ястук

на палітрі виживання

де невідома мова життя

стікає прохолодою між рук

осанна мертвій ягоді

що ще переганяє кров

до дерев’яного серця вишні

що вдягає пташині одежі.

із вчорашньої трави

що сховалась в сутінках:

˗ народжує сніг землю нову

щезників дивних поява

виокруглює пелюстки свічі

берег річки золотої глини.