Мирослав Ягода

Двері - поріг - дім

мої двері проростають садом

по якому бродять білі видіння,

загублені в дерев’яному серці,

чіпляються за дивно-чудову галузку.

моя дивна галузка ˗ кохана

проросла з рейок локомотиви

за якою ˗ чи за тобою ˗ я біг

стаючи в твій незбагненний слід.

галузка одна яблунева

одна мотузка

і вже щось роблять у моєму саду

де пташку до себе пригорну.

від дзьоба до гнізда

веде дорога по сходах

уверх чи вниз

до садівничого дому.

хто там творить?!

чи радість чи горе

із серцевини дерев

проростає стогін землі.

увімкни світло в пивниці

побачиш розсміхнені лиця

в роз’ясненій темряві

жевріють теплом очі діда.

о, люба галузко

тобі прищеплена ненависть

чужих кривавих сердець

а ти живеш кісточкою ягоди.

згіркла дійсність

танцює навприсядки через дорогу

з ношею на плечах

з минулим майбутнім.

тягнучи свій мішок ˗ свій горб

де дитячі мрії й спогади

вели зміїстою

стежкою

яка привела до Червоного дерева.

комашня роїться в голові

живооко кружляє по кістках.

пів рими падає інеєм на дно гранчака.

забуте я як висохлий вітру кістяк.

щастя примарне ˗ кулак.

сон сну ˗ щезника обличчя.

сонце засліплюючий ліхтар.

вихор ˗ в пустелі мара.

постріл на шурхіт у дверях.

моя шкіра ˗ засуха землі.

а я дощ, який проходить крізь вас.

07. 10.2002

ч
и
с
л
о

89

2018