Мирослав Ягода

Мутанти

він довго споглядав море

в мороку тихої заглади

воно вирувало дико і завзято

велетень був на захороненні своєї уяви,

яка відгукувалась з острова забуття.

зосередившись на польоті птахів,

він забув про час та простір,

хоча десь в одну мить збагнув,

що ця земля дала йому дар зблиску.

сонце зайшло в люстра

виринули з мороку мертві,

ті, що жили в його житті,

крайобрій перекреслив його очі.

в єдиній та неповторній крапці

враз зконцетрувався весь простір

і людці ˗ мерці ˗ БУДЬ-МИ ˗ сказали,

випроставши свої натруджені крила.

в дірку від ключа заглядає смерть,

він бачить битву ˗ очей рук ˗ та кісток,

що рухаються на вулканах, на руїнах

посеред трупного чаду.

експериментатор божевільних мрій +

магічний шифр зболілої крапки +

суцільний знак оклику з відтінком

запитання +

кров блакитної сльози +

плюс зболілої чутливості +

кіготь яструба в оці віри +

шлях теперішньої миті +

двійник замерзлої ягоди +

де моє обличчя? ˗ ми мутанти

вирубуємо вертикаль виживання.

в хащах лісу ˗ ні тут ˗ ні там

ні там ˗ ні тут.

31.07.2000

ч
и
с
л
о

89

2018