|
Мирослав ЯгодаВечеря
з дитинства
різдвяний спомин ліг на мої сиві скроні як ангела тінь у кутку, що посріблила
мої крила. ти засмійся крізь сльози та розбий свою клітку щоб вилізти на волю та уздріти зубасту квітку. зимові сніжні сліди вели по інею до свіжого сіна де стояла моя хатина. соломина ˗ промінь
тіла висвітлює хресну дорогу, яка веде до хреста до шипшини до глоду. o ˗ мати
˗ вже чудо в твоїх долонях ти заколисуєш
човен у якому моє дитинство. колиска моя повна світла пливе між берегами розсипає золото марень на землю диких ягід. чого я хочу?! що я тут роблю? У гримасах
свята вечеря чаша розбита обпльований хліб та тільки паросток крику росте малим деревом під дощем, яким я став. та тільки мій пес злизує з моєї щоки сльозу. країна сміху в пошуках визволення ˗ вигнання. 07.01.2002 |
ч
|
 |
|