Сергій Міхновський

Зараз художники вже так не живуть

Роботи Ягоди я вперше побачив в Юрка Бой­ка (в галереї «Ґердан»), він організував йому ви­ставку. На той момент я не мав про Ягоду жод­ного уявлення, ніколи нічого не чув, в майстерні в нього не бував. Тоді еталоном для мене був живопис Карла Звіринського, Володимира Пати­ка, Любомира Медвідя, Володимира Богуслав­ського, Ігоря Жука... І тут раптом Ягода – зовсім інший. Його живопис мене не зачепив. Потім Бойко почав вести на львівському телебаченні цикл програм «Третє тисячоліття», і одна з про­грам була про Ягоду. Особисто ми з Ягодою тоді так і не познайомились, але я від зовсім різних людей часто чув про нього, що він ще й пише, вірші, п’єси... Мене це не здивувало. В мистець­кому середовищі багато хто пише, але мало хто це виставляє на показ. Ягода якраз виставляв. Мене дивувало інше: це були люди із зовсім різ­них середовищ, і позамистецьких в тому числі, люди заможні, і я ніколи б не подумав, що вони можуть десь перетинатись з Ягодою.

В 1996 році я відвіз до музею Воргола в Меджилабірцях (Музей сучасного мистецтва ім. Енді Воргола /Андрія Вархоли, словац. Múzeum moderného umenia Andyho Warhola) добірку ма­теріалів з українського сучасного мистецтва (ви­різки статей, каталоги, журнали, відеозаписи, в тому числі якраз записи програм Бойка «Третє тисячоліття»). Хотів познайомити працівників музею з тим, що робиться в нас в Україні. Вони, коли почули про Ягоду, як живе, що малює (власне, їх коментар був: «Він живе не в той час, зараз художники вже так не живуть») – запропо­нували організувати йому виставку! Написали офіційне запрошення, я знайшов Ягоду (якраз тоді Бойко планував в Палаці Мистецтв виставку «Контрасти» до фестивалю «Контрасти», і ми з Ягодою там бра­ли участь), того листа йому віддав, а він питає: «Що я маю з тим роби­ти?». Кажу: «Можеш погоджуватись або відмовлятись». Він вагався, я йому розповів про цю інститу­цію, що він має тішитись, що його вибрали. Одним словом, виставку він в музеї Воргола зробив, хоча я її не бачив. Мені вже потім в музеї роз­повіли, що хотіли купити в нього якісь роботи, щоби допомогти. А він сказав: «Я не продаю. Я вам все це дарую». Вони ка­жуть: «Ми не хочемо подарунків, хочемо тобі допомогти…». А він вперся – «Ні, тільки да­рую». Наскільки я знаю, так з того нічого й не вийшло.

Потім почув, що ніби Ягода якусь п’єсу в Австрії поставив і дуже втішився, що він зможе вести новий спосіб життя, спокійно працювати. Але не вийшло. Не знаю, чи він не хотів по ін­шому, чи не міг…

Вже пізніше прочитав вірші і п’єсу Ягоди. Був менш здивований, ніж коли вперше поба­чив його твори, бо якоїсь подібної драматургії абсурду очікував. Щодо мистецтва Ягоди, то мені його графіка подобалась більше, ніж ма­лярство. Хоча на цій останній виставці в «Дзизі» (in memoriam) мені сподобалась одна робота. Я не торкаюсь сюжету чи тематики – йдеться про суто візуальний аспект. Мені було б цікаво по­чути його думки про мистецтво, але ніколи не було нагоди.

Записала Наталія Космолінська

ч
и
с
л
о

89

2018