про
нас пишуть:
“Сленґ — це просто мовний факт, і не варто комплексувати щодо його існування в українській мові, а відтак і в культурі”
Українські гуманітарії свідомо чи випадково оминають тему української молодіжної культури, задовольняючись доробком російських та західних науковців. Відтак з наукового дискурсу випадають дослідження з питань молодіжної субкультури та явищ, які вона продукує. Одним з таких є молодіжне мовлення, яке в американському, а відтак і російському мовознавстві називають сленґом. Першими українськими дослідженнями з цієї теми є матеріали 24-го числа Незалежного культурологічного часопису “Ї”. Наскільки суперечливою є молодіжна субкультура в контексті елітарності і масовості, наскільки виправдане існування молодіжного соціалекту в українському усному та писемному мовленні ми вирішили поцікавитися у головного редактора часопису- відомого культуролога Тараса Возняка:
- За умов, коли західні вітри долітають до нас переважно з півночі, чи доцільно говорити про українську субкультуру та національні риси тих явищ, які її інтерпретують?
Т.В. : Попри тотальне зросійщення нашого культурно-інформаційного простору, українські субкультури таки існують, до того ж вони різні. В іншому культурному контексті перебувають, скажімо, західні реґіони. Це традиція, а не декларація, що Львівщина чи Закарпаття ідентифікують себе також і з польською, угорською чи німецькою культурами. Наприклад, укладачка цього числа “Ї” — випускниця Берлінського університету, тому ліпше знає німецьку молодь та її культуру, ніж ту ж таки московську чи навіть київську. Європейський контекст для української субкультури важливий як досвід, як інша оптика, інше бачення світу. Водночас, нам подобаються деякі російські впливи: для перверсії ми інколи використовуємо тексти Пєлєвіна і Стогова.
- Тобто, української субкультури, так би мовити, у чистому вигляді не існує? Назвіть бодай кілька молодіжних угруповань, які, на Вашу думку, мають свою систему світобачення і світосприйняття, і чи йдеться про них у Вашому часописі?
Т.В. : Молодіжних субкультур, як елементів некодифікованої української культури, дуже багато. Наш журнал з'явився після того, як дочка розповіла мені про гопників і неформалів. Виникла ідея зібрати тексти, які б допомогли орієнтуватися у системі малесеньких субкультур, які ще існують, чи “доісновують”, як скажімо, субкультура гіпі. У Львові є спроби створити угруповання, подібне до байкерського. Важливо, що це має бути національне явище. Один з ідеологів українського байкерства художник Євген Равський розробив візуалізацію цього субкультурного пласту і навіть склав кілька патріотичних текстів. Розмістивши їх на своєму сайті, ми отримали чимало схвальних відгуків.
- Перехідне суспільство вразливе до світових культурних впливів, на жаль, не найліпшого штибу. За відсутності національної ідеї, як певного цензора, деструктивні віяння можуть перетворити його членів на духовних мутантів. Чи не є ті західні схеми, за якими ми творимо українську субкультуру, певними способами кодування нашої свідомості?
Т.В. : Цей процес неминучий. Ми можемо перетравлювати те, що нам пропонують, або ж навпаки. Важливо усвідомити, якими настроями і преференціями опанована молодь, і тоді бачитимемо реальну картину, а не обманюватимемо себе патріотичними ілюзіями. Сильна культура завжди поглинає слабші. Російські субкультури так само вплітаються в загальносвітовий контекст. Вони освоюють світовий досвід і перепродають його як власний, зокрема і нам, українцям. Тому навіщо отримувати це з других рук, якщо ми можемо мати усе з перших. На жаль, американських. Подобається нам це чи ні, а центр світу — таки там.
- Дослідниця українського молодіжного сленґу письменниця С.Пиркало вважає, що витоки цього соціалекту варто шукати ще у мові українських співців-лірників. А в кінці ХІХ ст. Й.Дзендзелівський вивчав мовлення українських бурсаків, і саме за мовною ознакою виокремлював їх як субкультурне явище. Чи знаєте Ви якісь історичні факти існування українського сленґу?
Т.В. : У старому Львові здавна існувала, а нині відроджується, культура батярів. Це свого роду гавроші, напівпролетарі, напівбандити, напівромантики, котрі були оспівані у львівському фольклорі різними мовами. Як тільки йдеться про якісь сентиментальні пісеньки про Львів, одразу пригадують їхні шансони 20-30-х рр.
- Сленґ сьогодні є атрибутом не лише розмовного мовлення. Молодіжним і кримінальним соціалектом активно послуговуються письменники та журналісти. Наскільки виправдана така “мовна вседозволеність”?
Т.В. : Гадаю, кожна мова може продукувати такі речі. Єдиний спосіб зробити мову живою, плідною — розмовляти і писати “справжніми”, а не задекларованими словами. Я не відчував жодного бар'єру, коли двадцять років тому перекладав Г.Гусерля чи М.Гайдеґґера, хоча сучасні професори філософії скиглять, що їм бракує слів для перекладу. Однак їх не бракує нашій мові. Вона розвивається і, так би мовити, саморозгортається. Завдання культурологів і мовників підтримати цей процес. В Україні змінилося вже три ґенерації перекладачів. Йдеться про переклади творів Б.Шульца, робота над якими вимагала знання української уснорозмовної лексики. Щоб адекватно передати деякі авторські думки, доводилося пригадувати чимало жарґонних слів, навіть творити нові. До першої ґенерації відносять переклади шістдесятників, до другої — творчість сімдесятників: І.Клеха, Г.Комського, М.Яковини і мою. Останній переклад здійснив А.Шкраб'юк. Тобто існує вже три корпуси текстів, які містять питомо українські сленґові слова.
- Деякі мовознавці вважають сленґову лексику неорґанічною у нашій мовній кадастрі, посилаючись, зокрема, на поняття нормативності. Чи може сленґ у майбутньому стати “офіційним” мовним явищем? І чи виправдана така перспектива?
Т.В. : Щодо цього наш журнал витворив свій канон — ми тяжіємо до харківського передвоєнного правопису. Натомість англійська мова не має жодних канонів. Кожна газета на Заході встановлює власні мовні стандарти. Якщо існує бюро стандартизації, яке унормовує постанови Кабінету Міністрів, це не означає, що ми також маємо підпорядковуватися цим правилам. Будьмо плюралістичними, читаймо і пишімо по-різному.
…А сленґ — це просто мовний факт, і не варто комплексувати щодо його існування в українській мові, а відтак і культурі.
/розмовляла: Юлія ВАСИЛЕНКО/