Дзеркало тижня, № 15 (390) 20 - 26 квiтня 2002

Дух букви

Аліна Бажал

© Дзеркало тижня 2002

Одного з квітневих днів на дошках оголошень Києво- Могилянської академії з’явилася афіша з повідомленням, що в стінах вузу відбудеться презентація незалежного культурологічного часопису “Ї” з участю представників часопису, викладачів та студентів НаУКМА, журналістів і громадськості. Слово “презентація” трохи спантеличило багатьох могилянців: судіть самі, хіба можна презентувати вже давно знайоме? Про останнє свідчила й дещо суперечлива заява президента КМА В.Брюховецького. Короткою вступною промовою він відкрив “презентацію часопису, який ми всі давно і добре знаємо, з яким плідно співпрацюємо”. Це справді так. Друкований варіант часопису дістати досить важко, проте числа “Ї” можна побачити на бібліотечних полицях академії, а багато студентів постійно відвідують інтернет-сайт часопису, оскільки там можна “скачати” повну електронну версію всіх номерів. Актуальні теми, що їх різнобічно розкривають у кожному числі щоквартальника, — проблеми громадянського суспільства і прав людини, співвідношення унітаризму й федералізму, покоління, молодь, гендерні групи, національні меншини як суб’єкти політичного процесу, проблеми культурного й політичного прикордоння, тероризм, персональна ідентичність у дедалі глобалізованішому світі, — не можуть не цікавити студентів та викладачів вузу, повноправно визнаного осередком інтелектуальної еліти України.

У залі були присутні ті, хто “перелопатив” від палітурки до палітурки всі числа “Ї”, починаючи з найпершого, надрукованого 1989 року в каунаській друкарні накладом 100 примірників. Ті, хто не розлучається з часописом із 1995 року, відколи він “змінив своє обличчя”, набув квадратної форми й оригінального дизайну. Ті, хто вважає, що поділ сторінок на дві колонки верх і низ ускладнює читання, і ті, хто вважає це родзинкою часопису, частиною дизайну, розрахованого на впізнаваність. Ті, хто в першу чергу звертає увагу на серйозні філософські, політичні, культурологічні тексти, аналітичні статті; ті, кого більше цікавить есеїстика чи ж поезія та проза; а також ті, хто “проковтує” кожен номер цілком, від початку до кінця. Ті, хто знає, що існує не лише українська версія часопису, а й французька та німецька (щоправда, ці версії не абсолютно ідентичні оригіналові), а деякі числа виходять ще й польською, а зрідка й англійською. І ті, хто все життя читав українську версію, а про існування інших не вельми замислювався. Загалом, люди обізнані й небайдужі.

Були тут, звісно, й ті, хто почув про “Ї” вперше. Цим людям було цікаво дізнатися, що “Ї” — не лише незалежний культурологічний часопис, а й недержавна громадська організація (що має окремий сайт в Інтернеті). Ця організація проводить тематичні семінари, влаштовує зустрічі з відомими культурологами, політиками, політологами, літераторами, організовує конференції щодо розширення меж ЄС. Головні напрями її діяльності — вивчення міжетнічних відносин, проблем цивілізаційних розламів, формування європейської ідентичності, сучасного політичного дискурсу. Водночас організація займається видавничою діяльністю — випуском книжок відомих політологів і культурологів України і, ясна річ, щоквартальника “Ї”.

Головний редактор “Ї”, львівський філософ Тарас Возняк, зазначив, що хотів би побачити серед присутніх не лише слухачів, а й потенційних авторів. Часопис зацікавлений у збільшенні кількості матеріалів, написаних вітчизняними авторами, а оригінальний і свіжий погляд нового покоління спроможний влити в українську публіцистику нові соки. Тому, гадаю, і відбулася ця зустріч працівників “екзотичного й корисного часопису “Ї” з давніми й новими друзями, однодумцями й опонентами. Саме зустріч, бо не повертається язик назвати презентацією це спілкування добрих друзів. Та й не потрібно.