Порно, про яке не розкажеш

Інна КОРНЕЛЮК

Поступ, 13 жовтня 2004 р.  http://postup.brama.com 

Стара, як світ, фраза: ви не можете знати людину, якщо ви не знаєте, якою вона є у... сексі. І знову секс. Великий секс. Тантричний секс. Або невідь-що, яке не має жодного стосунку до сексу. Проте багато хто навіть не здогадується, що він зовсім не орієнтується в тому, яким може бути секс. Секс неминучий і всюдисущий, його відсутність нічим не компенсуєш, але... Майже кожен дорослий громадянин своєї держави начебто практикує сексуальні стосунки, рідко замислюючись над тим, а що він, власне, таке робить? І чи багато ви знаєте людей, котрі можуть собі дозволити вільно... говорити про секс, причому так, аби не виникало підозр стосовно психічного чи фізичного здоров'я "дуже відвертого співрозмовника"? Мабуть, сумна "історія сексу" почалася ще в Едемському саду, де спокуса закінчилася непомірними (для грішного розуму Єви та Адама) знаннями. Непомірними, бо і з розумом, і з чуттєвістю у нас споконвічні проблеми, а з сексуальністю й поготів.

Пишучи ці рядки, я раптом ловлю себе на думці, що ж я в цьому (сексі) можу сказати такого, щоб мене не запідозрили у надмірній стурбованості вічною темою та й не констатували моє повне невігластво у цій безмежній царині знань? Не інакше, як доведеться посилатися на авторитети. Незважаючи на те, якими були насправді деякі зачинателі "платонічної любові", стражденні мазохи чи святі жанни у напівістеричному екстазі, так, якими вони були у сексуальному сенсі, немає можливості уточнити.

Еротика /Незалежний культурологічний часопис "Ї". -- Львів, 2004. -- № 33. -- 70 с.

Гендер. Ерос. Порно /Незалежний культурологічний часопис "Ї". -- Львів, 2004. -- № 33. -- 348 с.

Проект здійснено за підтримки Фонду Гайнріха Бьоля (Берлін).

"А навіщо все це?" -- риторично запитує головний редактор 33-го "Ї" Тарас Возняк. Однак трошки нижче обережно попереджає усіх "інтелектуально стурбованих" читачів, що насамперед ми спробуємо розібратися у природі сексуального і сексу, хоча "сексу не буде". А потім і в тому, що таке ерос та еротичне. А тут нам радо усім, чим зможуть, тим і допоможуть:

Жорж Батай ("Історія еротизму"), Жак Лакан ("Бажання, життя і смерть"), Жан Бодріяр ("Стриптиз"), Пилип Орлик ("Мета благочестивих прагнень"), Анатолій Щербатюк ("Підстави нової чуттєвости"), Петро Дениско ("Погляд як дотик"), Рей Таннагіл ("Чоловік і юнак"), Вальтер Беньямін ("Книжки і дівки"), Жан-Ноель Вуарне ("Жіночі екстази"), Лінда Вільямс ("Жорстке порно. Влада, задоволення, "несамовитість візуального"), Юрій Винничук ("Троянда Орисі"), Іван Лучук ("Пісень пісня"). Маємо надію, що ви подужаєте і белетристичний додаток до 33-го "Ї", у якому свої міркування щодо існування сексу висловили: Іздрик ("Боро плюс"), Марко Вучіна ("Позичена оповідка"), Євгенія Кононенко ("Без мужика"), Ігор Бондар-Терещенко ("Жінка як те"), Андрій Рєпа ("Порноалатейя") та ін.

І на десерт -- усе число, просякнуте "Фрагментами мови закоханого" Ролана Барта. Барт оригінально пояснює своє мову "закоханого" з далеким прицілом на невимовне.

Невимовне кохання

Саме воно часто дає початок бажанню виразити любовне почуття у творчості. Перший міф цього писання -- сократівський ("любов сприяє породженню багатьох прекрасних і чудових речей"), другий міф -- романтичний ("я народжу безсмертний твір, описуючи свою пристрасть"). Ролан Барт ілюструє невимовне кохання образом молодого Вертера, котрий колись багато і добре малював, але чомусь ніяк не може зробити портрет Шарлотти ("він заледь зміг накидати олівцем силует -- власне те, що його у ній зачарувало"). Вертер говорить, що втратив священну животворящу силу, якою він породжував довкола себе світи. Хочеться вірити, що Барт, усвідомлюючи спосіб впливу невимовного на писання, уникав бажання писати щось, закохавшись. Інакше доведеться повірити у те, що ні філософи, ані гінекологи не вміють закохуватися. З іншого боку ті романтики, які вміють закохуватися, ніколи вам не вирахують у математичних формулах, звідки закоханість взагалі береться і чим вона точно закінчиться.

Сексуальної свободи? Нема

Як переконує Бодріяр, міф про сексуальну свободу живе у реальному світі у різних формах. Процитуємо якомога дослівніше, куди котиться наш розпусний світ.

"Усі ми транссексуали. Ми тою ж мірою потенційні транссексуали, якою є потенційними біологічними мутантами. І це не є питанням біології -- ми транссексуали у сенсі символіки. Погляньте на Чичоліну. Чи є на світі більш вишукане втілення сексу, порнографічної невинності сексу? ...Довге волосся сріблястого кольору, литі груди у формі ложок, ідеальні форми надувної ляльки, вульгарний еротизм коміксів або науково-фантастичних фільмів і, особливо, постійні розмови на сексуальні теми, що, водночас, ніколи не носять розбещеного чи розпусного характеру, а лише дозволені відхилення. Одним словом, ідеальна жінка, яка сидить перед рожевим телефоном у парі з хижацькою еротичною ідеологією, яку, напевно, не приписала б собі жодна жінка, окрім, звісно, транссексуалки, трансвестита. Але вони, як відомо, живуть перебільшеними символами сексуальності. Чуттєва ектоплазма, якою є Чичоліна, з'єднується тут зі штучним нітрогліцерином Мадонни або із привабливістю Майкла Джексона -- цього гермафродита у стилі Франкенштейна".

Порно не фальш

Від еротики до порно -- один-два кроки. Порно сьогодні стає вишуканішим. Позаяк сучасне порно (і на рівні політики, погодьтеся, теж) пережило усеможливі дарвінські конкурси й PR-технології, постмодерністські мистецтва і решту всього. Сучасне порно розкошує у своїх театральних двозначностях. Вищезгадана Чичоліна -- ангел порівняно із диявольськими фінансовими оборотами прихованої проституції, якої, на жаль, не уникнути. Є попит -- є пропозиція.

Якось уночі ви ненароком звернули увагу на барвисто розмальовані личка бездоганного стилю лоліток. Це не мода. Це -- конструктивна пропозиція на тлі сексуалізованого краєвиду нічного міського парку. Будьте уважні, пропозиція у формі сильного макіяжу зроблена ненав'язливо символічно, навіть двозначно. "Це стильно", -- кажуть заможній матусі дівчини у салоні. Йдеться про стиль як вияв культури, про культивування (культуру) чуттєвих образів, запахів, рухів, словесних технік зваблення і аж до рафінування феміністичної свободи.

Євгенія Кононенко у своєму іронічному трактаті "Без мужика" фугує контраверсійні істини чоловічої цивілізації (не для жінок сотвореної): "Тебе всіляко прилучають до неклерикального іконостасу видатних порядних жінок усіх часів і народів. А ти помалу вибудовуєш альтернативний іконостас з не менш видатних жінок, але таких, які й дня не сиділи БЕЗ МУЖИКА. Як сидиш ти. Проклинаючи світ, який тебе породив, виростив і не відпускає зі своїх цнотливих пазурів". Можна сказати і так. За принципом неприступної секретарки порядного шефа, який тримає свої бажання близькості на відстані "скануючого погляду" в її бік, чоловіки і мужики -- не одне і те ж. Починаючи від погляду й закінчуючи, звісно, сексом.

Щодо погляду, то він має досить складну нейрофізіологічну механіку. Мерло-Понті першим із науковців звернув увагу на те, що бачення звуків і сприймання на слух кольорів не є якимись винятковими явищами, а навпаки. Тобто погляд просто вимушений чи, принаймні, може функціонувати як дотик, як би хто не витлумачував цю тактильну основу зору. Коли ми дивимось на світ, то наш погляд діє як невидимі пальці: "погляд, подарований, приміром, привабливій дівчині, містить у собі відчуття гладкості її шкіри, шовковистості її волосся, ніжності її пальців тощо. У разі погляду як дотику до об'єкту бажання ми спостерігаємо більш проникаючий погляд, ...бо за одягом він відчуває фактуру самого тіла, його приховані особливості". Як висновок: незважаючи на те, що між сексапільною секретаркою і порядним шефом і надалі збережено соціальну (виразно не інтимну) відстань, але погляд Його на Неї уже можна тлумачити як "соціальну порнографію". Ну, порнографічний погляд, але ж не більше? Атож, у порнографії все просто і відкрито, ніяких тобі артистичних реверансів. Ось тому й образливо за еротичну /сексуальну/ культуру, що лінивими є як сексуальні агресори, так і їхні жертви.

Обов'язкове маленьке застереження: секс -- небезпечна річ, якщо з ним, образно кажучи, поводитися, як із дешевою повією. Сексуальна культура, як би серйозно (чи несерйозно) це не прозвучало, залишається величезним каменем спотикання усіх минулих і майбутніх людських цивілізацій. Так не одна мудра книжка пише. До речі, "Ї" № 33 у питаннях гендеру, еросу і порно мислить куди глобальніше, ніж суто українська сексуальна традиція. Між іншим, ви знаєте, що в українців раніше означали словечка на кшталт секеляти або вечорниці? Втім, не такі уже й невинні речі узвичаювалися.