Свобода розвитку як критерій істини

Маріанна КІЯНОВСЬКА

Постать Лешека Бальцеровича у слов’янському постсоціалістичному (і не тільки!) просторі є певною мірою харизматичною. Про це свідчить уже бодай те, що книга, про яку тут ітиме мова (Лешек Бальцерович. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку. – Львів, “Бібліотека журналу “Ї”, 2000.), відомого польського економіста і політика, яка починалася з коротких нарисів, що упродовж кількох останніх років з’являлися на сторінках польських видань Wprost, Gazeta Wyborcza та Polityka, видана у 1998 році, надзвичайно оперативно була перекладена багатьма мовами, зокрема й українською. Тож у певному сенсі вона рецензії не потребує.

В історії суспільної думки проблема свободи традиційно зводилася до питання, чи має людина свободу волі, тобто чи зумовлені (а якщо так, то наскільки) всі її наміри і вчинки зовнішніми обставинами. Лешек Бальцерович пропонує аналіз дещо вужчого зрізу цієї проблеми: йдеться про економічну свободу, але головне питання залишається, так би мовити, універсально-канонічним – наскільки людина є вільною у своєму виборі, наскільки економічна свобода, “втілена переважно у формах власності та засадах вільного ринку”, залежить від “способу діяльності держави”, у тому числі від того, наскільки держава цю свободу обмежує... Адже відомо, що якщо об’єм людської свободи може служити мірилом суспільного прогресу, то, у свою чергу, темпи останнього безпосередньо залежать від ступеню свободи, якою володіють люди в процесі своєї діяльності. Польський дослідник намагається охопити деякі причинно-наслідков зв’язки і відношення, як-от вплив на економічну свободу рівня освіченості, типу фінансових інституцій, стабільності грошової одиниці, особливостей оподаткування. При цьому автор наголошує, що “проблема свободи не існує поза суспільством”, критикуючи ліві, у тому числі марксистські ідеології, які визначали свободу переважно саме “через становище людей у стосунках із речами...Ба більше, вони намагалися викликати фактичні асоціації між гаданою чи фактичною нуждою і “формальними” чи “буржуазними” свободами – владою закону, приватною власністю, свободою вибору тощо... Саме в силу цих міркувань різноманітні комуністичні течії закликали “не... вагатися перед ліквідацією уславлених свобод...” Подібні ідеї Бальцеровича, висловлені ним, як то прийнято казати, у відповідному місці (на шпальтах найбільш резонансної у Польщі періодики) та у відповідний час зробили з нього видатного політичного діяча, що має у Польщі великий вплив на формування громадської думки в цілому – та економіки і суспільно-політичних наук зокрема. Проблема “свобода – індивід – суспільство” розглядається Бальцеровичем у розвитку, причому він доходить висновку, що світові тенденції засвідчують зменшення, звуження ідеалу економічної свободи – і водночас значне розширення свободи індивідуальної. Однак проблема свободи існує переважно у площині “індивід-держава”, і тут можна говорити про різні види свободи – залежно від сфери життя, якої той чи інший вид свободи стосується, а також про “залежність між свободами” та про, так би мовити, мету кожної свободи зокрема. Дослідник піднімає питання “колективного розуму” (чи “психології натовпу”), причому тонко обігрується використання гасел, пов’язаних зі свободою, які є особливо привабливими для масової свідомості, з метою різноманітної пропаганди. Слідом за М. Фрідманом, Ч. Уайтекером, Г. Уоллічем та іншими дослідниками проблеми свободи у соціальному вимірі Лешек Бальцерович, по суті, протиставляє свободу рівності, показує, як деякі механізми функціонування економіки пов’язані з можливістю маніпулювати свідомістю і поведінкою людей. Про те, наскільки тверезим аналітиком є Бальцерович, свідчить здійснений ним аналіз вад демократії – і пов’язаної із цими вадами загрози.

Заглиблюючись в особливості економічного розвитку як системи, Бальцерович як визначальні чинники називає стартовий рівень економічного розвитку країни та пов’язаний із ним людський фактор, а розглядаючи проблеми власності та розподілу благ, висновує цікаві універсальні закономірності щодо, як він висловлюється, “оптимальної нерівності”.

У розділі “Добрі і погані зразки” польський економіст, “творець польських реформ”, як про нього говорять самі поляки, досліджує конкретні “моделі” – Японію, Швецію, Німеччину тощо, намагаючись визначити певні оптимальні закономірності функціонування різних економік.

І то дуже добре, що ця книга стала віднині доступною й українському читачеві, бо вона несе у собі могутній евристичний потенціал. Із дечим, що висловлено Лешеком Бальцеровичем, можна не погоджуватися, та незаперечним є одне: значення цієї книги – не у провокуванні поверхової полеміки, а в тому, що вона ставить запитання – і спонукає давати на них відповіді...

Як читач – і, зокрема, як філолог, що мав нагоду ознайомитися з оригінальним (польською мовою) текстом “Свободи і розвитку” – маю застереження хіба щодо перекладу, здійсненого Андрієм Павлишиним. У цілому все нібито непогано; є навіть науковий консультант перекладу, що, як на сьогоднішній день, є величезною рідкістю – і доказом добрих намірів видавців. Але, не вдаючись до більш детального аналізу, спитаю, наприклад, таке: чому у назві маємо “Економія вільного ринку”, а не “Економіка...”? У польській мові слово ekonomia передає обидва ці значення, але ж “пан тлумач” на те й тлумачить...