повернутися бібліотека Ї

Тарас Возняк.  ΤΑ META TA ΦΥΣΙΚΑ КАРПАТ

І НАСАМКІНЕЦЬ

Після метафоричної та мета-фізичної пригоди, якою для мене стало написання цієї книжки, гадаю, що є сенс відповісти і на запитання - а для чого вона була потрібна і що вона дала?

Вже у вступі я задекларував те, що ця книжка епіфаній (επιφάνια) є певним поверненням до верхів’їв рік та джерел. Це, поза всяким сумнівом, підведення певних підсумків, віддавання належного минулому - дитинству, юності, молодості.

Це cплата боргу перед своєю малою батьківщиною. Хоча, може, ця мала батьківщина і є єдиною можливою батьківщиною людини. Останніми роками я зі здивуванням виявив, що попри всі подорожі інтелектуальними, і не тільки, світами, емоційна прив’язка до моєї малої батьківщини - передгір’я Карпат у мене не змінилася, а радше зміцніла. Я не став людиною світу. Якоюсь мірою ця книга своїм трирівневим аналізом досліджуваних феноменів, які й о-значують для мене цю малу батьківщину, була спробою пояснити собі самому - чому цей зв’язок з нею такий міцний.

Напевно, це й пояснює, принаймні самому собі, навіщо я взявся за написання такої насправді дуже приватної, якщо не інтимної книжки. У чомусь ця книга є розмовою не лише з світом, який колись мене оточував і сформував, але з самим собою. Можливо і для тих рідкісних читачів, що здобудуться на труд переглянути бодай кілька сторінок цієї книжки, вона зможе стати приводом до особистих рефлексій, особистого самоаналізу.

Не кожен має особистісну прив’язку до гір, які стали предметом даної книги. Хтось ріс на березі моря чи ще де інде. Хтось виростав у нетрях міст. Їм може видатися, що цей самоаналіз, який настільки міцно прив’язаний до одного з географічних феноменів - складок земної кори, які ми називаємо горами - є дуже персоніфікованим, локальним і не універсальним. Але це не так. Ці гори та ущелини для мене є не тільки географічними феноменами, хоча і ними також, але також і засобом метафоричного перенесення.

Роздумуючи про них, аналізуючи у етимологічних екскурсах семантичний шлейф значень, що тягнеться за ними, просто перелічуючи запашні слова карпатських говірок, що надають попереднім міркуванням тепла живої мови, я спробував говорити «про інше». Гадаю. що уважний читач це зрозуміє. Ясна річ, що ця книга могла бути написана і про інші ландшафти, інші обрії.

Те, до чого я продирався, піднімаючись домета-форичних та метафізичних врьхів, подорожуючи ети-мологічним деревом слів до майже невимовного, до складів і звуків, перебираючи милими моєму слуху словами карпатських діалектів, які неначе говорять про «ніщо» - про груні та полонини - при-сутнє всюди. Присутнє всюди,бо це перш за все ми, кожен з нас є вмістилищем сутностей, які я мета-форично пробував виопуклити цим своїм аналізом мета-фізики гір. Бо це не лише мета-фізика гір - це τα μετα τα φυσικά - те, що після фізики - взагалі.

Свого часу Поля Сезана (Paul Cezanne, 1839-1906) якийсь юних художник запитав - маестро, а що ж мені малювати? На що Сезан відповів - пічну трубу. Важливо не те, що ти малюєш, а як ти малюєш.

Та спроба осмислення свого минулого, свого сьогодення, але також і нагадування, скромне нагадування про більш вагомі речі, яке я здійснив цією збіркою епіфаній, може й не дає вичерпних відповідей на якісь справді фундаментальні філософські запитання, однак вона все ж ставить уважного читача перед запитанням, змушує запитувати, що вже є першим кроком до того, щоб отримати відповідь. Тому і ця книга у мета-фізичному аспекті є тільки запитуванням, запитом. Що є першим кроком до того, що від нас приховане. А, може, це запитування є першим і останнім можливим кроком у цьому напрямку. І тоді таке запитування є найбільшим, що може зробити людина. Можливо далі, поза запитування, ми і пройти не можемо - бо ми є просто людьми. Важливо запитувати. Що я й роблю цією книгою. Остаточні чи останні відповіді кожен з нас отримає на самоті, і, напевно, не сьогодні.

На початок