Свідченням його величі стали останні вибори до Верховної ради України. Нарешті він прокинувся і «проголосував проти». Проголосував проти осоружних донецьких наперсточників.

На Сході наш мудрий народ «всі як скло» дружно кинулася голосувати за тих, «хто поверне країну народу» – за комуністів. І честь йому за це та хвала. Двадцятиліття руїни слава Богу не погасило жертовного вогню, що палає у спраглих соціальної рівності серцях. Звичайно ж, тільки наші полум’яні комуністи покликані зупинити зажерливу зграю олігархів, які шматують «нашу социалистическую Родину», розкрадають дійсно здобуте кров’ю та потом загальнонародне майно.

На Заході від Рави-Руської до «столиці нашої Батьківщини міста-героя Києва» наш не менш добрий та мудрий народу ревно кинулися голосувати за тих, «у кого не здригнеться рука». А це ще кілька мільйонів наших добрих та чесних співвітчизників. Сльози радості зросили моє лице – нарешті народ прозрів.

Ще інші, з тих у кого серце не так палає у любові до Родіни-Вітчизни, понуро проголосували за «ніяких» – «тих, хто їх зупинить» та різних «самостійних».

І наш добрий та мудрий народ отримав те, що хотів. Відбулися перші акти великої комедії, яку називають засідання Верховної ради України. Схід отримав своє, Захід – своє.

Летіли іскри від болгарок, тріщали паркани та двері – і нікому за це нічого не було.

Муравлисько народних обранців впиваючись гамселили одні одних – і нікому за це нічого не було

Велика Вчителька Нації відважно – як у першому класі – відшмагала Великого і Могутнього Старця – перевіряла на психічну та фізичну придатність – і нічого їй за це не було і не буде. Великий і Могутній примирливо відмуркував – ну геть як двоє закоханих голубків.

Ті «у кого рука не здригнеться» показово гонили швабрами по закамарках двох «запроданців-табалових» – і нікому за це нічого не було. З того дня слово «табалов» стало в українській мові синонімом запроданства.

Одним словом Вертеп запрацював. Картинка для нашого доброго і мудрого народу була забезпечена. Димова завіса виставлена. Народ ридав.

Можна було переходити до справжньої гри.

Бо ж врешті-решт наш добрий і мудрий народ нарешті отримав, те, чого хотів.

Комуністи «повернувши народу країну» моментально злилися у затяжному поцілунку з фракцією Партії регіонів – бо ж «навіки разом» – очі в очі, губи в губи і т.д.

«Не здригнулася рука» і у свободівців та інших кроликів, коли регіонали блискавично – абсолютний рекорд для нашої політичної історії – обрали голову Верховної ради України – «матёрого» регіонала Рибака. Це була вершина політичної віртуозності. Легкий відволікаючий жест однією рукою, філігранна гра іншою – і кулька саме там, де потрібно – «оцените красоту игры!».

Ну а кролики, звичайно ж, вкотре «не пустили» – перелякано спостерігали за цим віртуозним цирком. Все розуміли наші мудрі кролики – та така кроляча доля.  Не пішли на забій – і за це спасибі. Будуть тихесенько жувати кілька років таку-сяку зеленину по кутках. Печальне, скажу вам, видовисько.

Раніше місяцями тривали «спікеріади» – трималася політична інтрига, велися політичні консультації, підписувалися універсали національної єдності. Билося у литаври, пилося шампана і т.д., і.т.п. А тут – на тобі – дві секунди і… оп-ля – фокус-покус…

Проте не всі були «лицарями печального образу» – ті, «що повернули країну народу – тобто собі» так само блискавично обійняли синекуру першого заступника голови Верховної ради. Ним став «надёжа партии» – таваріщ Калєтнік. Не митниця, звичайно, але принаймні не посадять – у найближче майбутнє. Як не відомо навіщо «потрібного країні» Литвина.

Однак найбільше розчулення викликав апофеоз національного єднання, коли в єдиному пориві Схід і Захід, регіонали і свободівці, фронтовики та ударівці кинулися голосувати – була не була – за наше нове політичне сонце – свободівця Руслана Кошулинського. Повторюю для тих, кому з першого разу не доходить – львів’янина, свободівця. І голосували – знову ж повторюю для тих, до кого досі не дійшло – голосували регіонали, ну і «незалежні». Обирали на посаду заступника голови Верховної ради. От де було продемонстровано справжню єдність всіх українців – і мертвих і живих… І саме наш великий та мудрий народ заклав основи цієї такої прагненної нами всіма єдності – слава йому і честь.

Тільки тоді всім стала зрозумілою теплота у голосі справді Великого і Могутнього Старця, який по-батьківськи відповідав на публічні загравання Великої Вчительки. Великий і Могутній знав. Навіть мову поправити обіцяв – напевно за чаєм з Великою Вчителькою.

Щоправда знав не тільки він. Великий Вождь Нації Олег Ярославович теж знав. Проте йому ж не до того, щоб займатися якимись там дурницями – обранням чи ні якихось там рибаків чи калетників. Він боровся на барикадах, працював болгаркою, виламував двері, травив табалових – одним словом – боровся за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ...

Як і Великий Професор Арсеній Петрович. Той, правда, вів себе скромніше – здається зрозумів, що йому «не світить». Причому, здається, вже назавжди.

Ну і знав ще такий собі Андрій Петрович Клюєв. Йому було відведено скромну роль Головного Режисера. Головного Режисера Вертепу. Не можу приховати свого захоплення від фантастичного штришка, на який здатні тільки Великі, Великі Режисери – це, коли він попросив одного з «табалових» віддати свою карточну на зберігання у банк… банк карточок. І публіка заридала, ревнула – нарешті перемога, нарешті «не пустили», нарешті «не здригнулась», нарешті «повернули»…

І давай голосувати – ех! – була не була!…

Однак гру грали не всі. Декого грали... А дехто у куточку нервово дожовував кінець своєї зеленої краватки. Бо ж розумів, що це не початок, а кінець політичної кар’єри.

Пригадалися еротичні ігри равликів. Вони двостатеві – гермафродити. І вся суть гри полягає у тому, хто кого запліднить… Так от – декого «склонили».

І стало зрозуміло, яка гра гратиметься на роки наперед. Стало зрозуміло хто кого роками тягнув у політичні спаринг партнери. Хто кого … «запліднив» і на яку приблизно суму. Про це я якось дописував ще два роки тому, однак хто б то читав… Ну точно не наш добрий та мудрий народ.

А тому, як на мене, то справді Великий Гравець грає всіх. Всі ролі – мається на увазі. Нічого еротичного. Просто Північно-Східній вітер, який запліднює всіх і вся. Кого баксами, кого так…

І один з сценаріїв вже почав реалізовуватися. Він, щоправда не оригінальний – нічого нового не відкрию. Ще Великий Державотворець Леонід Данилович, не маючи шансів на переобрання, здійснив цей «финт у????? шами» – витягнув у другий тур президентських виборів «Того, хто от уже третє десятиліття повертає країну народу» – Петю Симоненка – за відповідну суму, звісно.

Тепер ні для кого не є таємницею, що один з сценаріїв полягає у тому, щоб витягнути у другий тур президентських виборів 2015 року Великого Вождя Нації Олега Тягнибока. Ну і виграти… Вибори звісно. Нічого еротичного. А то почнуться підозри, натяки…

Щоправда це тільки один з сценаріїв. Є ще й інший – який теж прописаний метровими буквами на кожному паркані – протягнути через референдум нову Конституцію, і обиратися у Верховній раді. Та хто б то читав… Ну точно не наш добрий та мудрий народ.

І тоді знову будуть задіяні болгарки, іскри, дим, запроданці-табалови. І «не здригнеться рука» бо «ми ж їх не пустили» і «повернули країну народові» – а Віктор Федорович оп-ля і знову перший раз Президент – бо ж нова Конституція. А там і другий/третій термін і т.д., і т.п. Бо ж І «не здригнеться рука» бо «ми ж їх не пустимо» і «повертаємо країну народові» – нашому доброму та мудрому народові. А мо’ це й на краще – така вже доля нашого доброго та мудрого народу. А то дай йому волю, то він ще не такого наробить, таких обере...

Єдино було шкода чесняги Віталія Кличка – знайдіть у нетрях Інтернету запис того, як він коментує побоїще напередодні голосування. Стоїть коло полички а в очах страшенний сум – теж побачив «всю красоту игры». Він звик до того, щоб затопити по писку партнеру, який ні в чому не винний – але такі правила гри. А тут затопити у морду треба кожному, а «ніззя» – такі правила гри. У тій історії, під яку він підписався, підлості набагато більше, ніж на рингу – тут «всі кидають всіх».

І всі разом «кидають» наш добрий та мудрий народ.

Разом з ним самим.

З святами тебе, народе мій.

Вічними святами :).

Львів, 18 грудня 2012