1.1. Обґрунтування необхідності модернізації та розширення сфери культури.

      1.2. Що таке культура?

1.3. Що таке модернізація культури?

      1.4. Що таке українська культура?

2. Проблеми, які потрібно вирішити у сфері культурного будівництва.

3. Як технічно організувати процес модернізації української культури?

3.1. Культура у широкому значенні слова

      3.2. Культура у вузькому значенні слова

      3.3. Сучасний мистецький продукт

     3.4. Загальні підходи до модернізації української культури?

      3.5. Головні завдання для зміни культурної політики в Україні.

4. Конкретні заходи по модернізації культурної політики в Україні.

1. Ключові проблеми, які існують у сфері культурної та мовної політики:

1.1. Обґрунтування необхідності модернізації та розширення сфери культури.

Перед Україною стоїть завдання формування перспективної, спрямованої у майбутнє політики у сфері культури та функціонування української, російської та інших мов. Це завдання вимагає відповіді і суспільства і партії щонайменше на три запитання:

-         що таке культура?

-         що таке модернізація культури?

-         що таке сучасна українська культура?

Попередні та сьогоднішні провали та конфлікти у цій сфері значною мірою пов’язанні з тим, що і суспільство і політичні партії не визначились з цими поняттями. Від правильних чи неправильних відповідей на вищезазначені запитання залежить те, чи дії суспільства та політичного класу у цій сфері будуть ефективними чи неефективними.

До цього часу така невизначеність призводила до стагнації у сфері культури та конфліктів у визначенні сфер функціонування мов, втрати українськості культурних контекстів, перманентного відчуття фрустрації носіїв української чи російської мов, взаємного поборювання цих двох головних мовних спільнот.  В результаті цього сучасне українське суспільство навіть не може відійти від інерційного існування культурних практик та приступити до модернізації української культури.

Тривожною стала і політизація сфери культури, використання культури та мовної політики у політичних цілях, що криє в собі небезпеку розколу країни за культурно-мовною ознакою. А причина цього – неврегульованість мовної та культурної практики.

З огляду на це впродовж 20 років незалежності України ми спостерігаємо редукцію українського культурного контексту, зниження якості культурних пропозицій, стагнацію українських культурних індустрій, опанування українського культурного ринку іноземними культурними індустріями, неефективне розбазарювання культурних ресурсів держави, які мали би бути скеровані на ефективну розбудову українського культурного контексту і навіть експансію українських культурних індустрій за кордон.

1.2. Що таке культура?

Однією з помилок, яка призводить до неефективності українських культурних індустрій є те, що культуру свідомо і не свідомо плутають з мистецтвами.

Натомість культура у широкому значенні слова – це і релігія, і мораль, і цінності, і ідеали, і звичаї, і знання та погляди, це й ідеї та традиції. Культура – це стиль життя.

У такому широкому сенсі слова культура визначає ідентичність конкретного людського суспільства, етносу, народу, нації, регіону чи континенту. Вона вирізняє такі суспільства серед інших людських суспільств та їхніх культур як вияв інакшої цілісності. Ця цілісність містить в собі історію, уявлення про цінності, досвід про власну ідентичність й ідентичність інших, а також цілі щодо сучасного і майбутнього, очікування і візії тієї чи іншої спільноти.

Як вияв цілісності й ідентичності, культура спільноти пронизує всі важливі сфери та її життя: її державні й політичні, її економічні й соціальні структури, а також всі структури громадянського суспільства, навчальні інституції, мистецтво, спортивне життя і окреслений релігією простір – простір зі своїми, але у подібний спосіб трактованими нормативними вимогами.

Для того, щоб організм політичної нації був ефективним і динамічним, потрібно зберігати чіткий баланс між різними сферами його побутування – економічною, соціальною, державною, політичною, релігійною, а також культурною. Редукція одних сфер і домінування інших призводить не лише до соціальних девіацій, але у кінцевому результаті і до зниження ефективності, конкурентоздатності цього суспільства і навіть до його катастрофи. Так економіка впливає на соціальну і освітню сфери. Але й соціальна і освітня сфери впливають на економіку.

Ба навіть більше – при відсутності твердої культурної ідентичності (в найширшому сенсі слова) – а це і культура праці, і величина соціального капіталу, і потенціал довіри у суспільстві – економічний успіх спільноти неможливий.

На сьогодні в Україні домінують уявлення про те, що сфера культури має сервільну функцію щодо економічної сфери, «служить» економіці і в цьому полягає її доцільність. Але, як показує український досвід останнього часу, економіка не може забезпечити політичної і культурної єдності демократичної спільноти ані сама, ані як домінуюча сила.

Уявлення про домінування економічної сфери не є виключно українською помилкою. Такі уявлення мають інтернаціональний характер і стосуються всього західного світу.

Сьогодні ми живемо в епоху домінування економічної. сфери як інтегрованої глобальної сфери. Тепер уже на глобальному рівні відбувається обмеження культурної сфери в її єдино можливих національних проявах. Культурні обмеження та особливості, які формують національні спільноти, репресуються з огляду на політико-економічну доцільність.

Але в інших частинах світу існують інші домінуючі сфери. Як от релігія чи ідеологія. Вони дають змогу доволі успішно протистояти економікоцентричному підходу до суспільства. З огляду на це розвиваються конкуренції різних спільнот з різними домінантами і різними результатами цієї конкуренції у майбутньому – в тому числі і різними результатами у сфері економіки.

Тому українське суспільство повинно усвідомити, що культура в широкому сенсі не може бути маргіналізованою, так, як це є в Україні сьогодні. Суспільство і людина є не лише «творцем» чи «споживачем» культури, а і її «продуктом». І всяка еволюція як людини на особистісному рівні, так і суспільства як спільноти, залежить від того культурного контексту в якому вони розвиваються і яке вони розвивають. І економічна успішність українського суспільства напряму залежить від його культурного розвитку.

1.3.Що таке модернізація культури?

Україна упустила зручні для початку радикальної модернізації моменти у 1991 та у 2005 роках.

Модернізація в культурному сенсі слова це зміна парадигми, яка має розв’язати суспільству руки. Під парадигмою слід розуміти всю систему цінностей української спільноти, яка значною мірою визначає траєкторію розвитку суспільства.

Кожна модернізація, як і кожна культура, можуть реалізовуватися тільки у національних формах. Що зовсім не означає збереження вже неефективних, ортодоксальних форм культури. І навіть більше – від деяких традиційних для даної спільноти культурних стереотипів, які заважають її динамічному розвитку, на певних етапах розвитку спільноти потрібно доволі жорстко відмовлятися.

Україна будує українську політичну націю яку творять всі громадяни України безвідносно до їхнього етнічного походження чи культурної традиції. Не можна розбудовувати нового культурного контексту України не враховувати цієї культурної реальності.

Що ж є національним? У найширшому сенсі слова це і культура праці, і капітал довіри у суспільстві, і соціальний капітал, але разом з тим і власне мистецтва як екстремальні форми самовираження не лише окремих членів спільноти, але й спільноти в цілому.

Модернізація цих сфер і є модернізацією культури. Така модернізація чи зміна, яка відповідає духові часу і робить спільноту ефективною, адаптативною і керованою.

Керована модернізація здійснюється активними суспільними гравцями спільноти, а також державою, як колективним гравцем та інструментом спільноти. Отож держава тільки частково може здійснювати модернізацію сфери культури. І лише за певного консенсусу щодо цього принаймні більшості суспільства. Крім держави у цій царині ще діє маса громадських об’єднань та інституцій, релігійних, національних і т.д. спільнот і врешті – партій.

Як показали часи незалежності, українська національна культурна політика виявилася неспро-можною, бо так і не призвела до помітної модернізації всіх сфер життя суспільства. Нова українська культура не стала ресурсом, який мав би змінити криву розвитку України зі стагнуючої на висхідну, не стала заборолом перед щораз частішими кризами, які приходять як ззовні, так і породжуються самим українським суспільством.

Але чи можлива модернізація сьогодні, під час кризи, бо ж криза охоплює не лише фінансово-економічну сфери. Криза є й результатом політики надмірності – надмірності споживання у першу чергу.

Ми бачимо у кризі творчу руйнацію, яка відкриває шлях для нового яке шукає, знаходить і реалізовує нові справедливості – економічну, гендерну, расову, культурну.

Що блокує розвиток? Перш за все – це культурні обмеження. Траєкторія розвитку України за роки незалежності щонайменше є стагнуючою, і явно не висхідною. А в деяких сферах, зокрема пов’язаних з широко тлумаченою культурою, ми спостерігаємо явний регрес. Щоб змінити свою траєкторію розвитку, потрібно змінити національну парадигму, набір національних цінностей, тобто широко тлумачену культуру.

Для зміни траєкторії розвитку потрібен загально-національний консенсус з приводу національної парадигми, типу культури, яка розбудовується і яка має призвести до зміни траєкторії розвитку держави.

Українська культура не є ізольованою, вона функціонує поміж і у зв’язку з іншими тією чи іншою мірою модернізованими культурами. Вона з ними взаємодіє. Але водночас вона й загрожена ними, бо вони більш конкуренційні та навіть агресивні. З огляду на це важливо, щоб українська культура уникнула крайнощів ізоляції від них та асиміляції ними. Найоптимальнішим варіантом була б творча інтерференція зі збереженням своєї національної ідентичності.

Модернізація це і вписування нашої культури у світовий культурний контекст, а для цього потрібне і як підвищення конкурентоздатності, і вирішення проблеми національної приналежності культури, але так само і вирішення проблеми культурного різноманіття культури (зокрема в опорі на різномовність).

1.4. Що таке українська культура?

За 20 років незалежності України на це запитання так і не дано відповіді, що призвело до жорсткого культурного та мовного протистояння та ледь не розколу країни.

Однак, якщо ми хочемо зберегти єдність країни і зробити її успішною, ми повинні дати відповідь на запитання, які національні цінності не дають українській спільноті бути ефективною і динамічно розвиватися? А також дати відповідь на запитання – від яких національних цінностей ми можемо і готові відмовитися, а які хотіли б прийняти. І при цьому залишатися українською спільнотою. Яка зміна принаймні частини цінностей не призведе до втрати нашої української ідентичності?

Відповіді мають бути інноваційні. Це вимога часу.

Складним запитанням є і проблема російської мови, яку, як правило, оминають з огляду на політичну доцільність чи політичну коректність або ж використовують як деконструктивний чинник.

З огляду на те, що російська мова широко використовується громадянами України, практично більшість жителів України є білінгвами, що вільно володіють обома мовами, ми вважаємо, що її роль у підтриманні та підвищені рівня культурного контексту в Україні є дуже важливою і не може зазнавати будь-яких обмежень.

Разом з тим українське суспільство повинно відповісти на запитання – чи створений в Україні російською мовою культурний продукт є невід’ємною частиною української культури чи ні? Якщо так, а ми переконані, що це саме так, то тоді такий культурний продукт є частиною української культури.

Якщо ми будуємо єдину соборну Україну, то весь культурний продукт, створений в Україні різними мовами, у тому числі і російською, слід вважати українським культурним продуктом.

Ми свідомі складності цієї проблеми, яка криє в собі загрозу втрати власне українськості української культури. Ми переконані, що українська мова є одним з базових визначників, які надають сенсу існуванню України як держави. Іншої території для свого розвитку українська мова не має і не може мати. Очевидно, що у вирішенні цієї проблеми потрібна міра і такт.

На цьому етапі розвитку України ми хочемо досягнути загального достатнього володіння державною українською мовою на всій території України. Але разом з тим максимально сприяти розвитку та використанню інших мов, зокрема російської. Що не є відходом від принципу єдиної державної мови – української.

Однією з нагальних проблем є долучення до світових культурних та наукових дискурсів, які функціонують з використанням англійської мови. Вже сьогодні є очевидним відставання української науки та широко тлумаченої культури від загальносвітового контексту перш за все з огляду на відірваність українських дискурсів від світового, який формується переважно в англомовній мовній стихії.

Звичайно, ця переорієнтація теж є викликом національній ідентичності. Однак нам її не уникнути – якщо не буде масового доброго знання англійської мови, особливо серед елітних груп суспільства – модернізація за сьогоднішніх умов неможлива.

Очевидного переосмислення потребує і роль релігії та Церков як частини культурного контексту. Ми повинні дати собі відповідь, чи є вона тим мобілізаційним ресурсом, який готовий допомогти суспільству модернізуватися? І що потрібно зробити у діалозі суспільства та Церков, щоб вони стали модернізуючими чинниками українського суспільства.

Вважаємо недопустимим одержавлення Церков та оцерковлення держави. Держава повинна бути відділена від Церков. Але вона має сприяти їх вільному розвитку. Вважаємо неприпустимим фаворизування однієї з Церков чи конфесій.

2. Проблеми, які потрібно вирішити у сфері культурного будівництва.

Які цінності сповідує сучасна українська спільнота? За роки незалежності ми наблизились до цінностей суспільства споживання. Та самого бажання споживати, тим більше маючи для цього обмежені можливості, замало.

Як суспільство ми не задаємося ніякою високою релігійною метою. Не домінує в Україні й етатистська, державницька парадигма, яка в сучасних умовах може трансформовуватися у масові європоцентричні настрої.

А тому українська спільнота дезорієнтована і, відповідно, дезінтегрована.

Україна як спільнота не має чітко осмисленої, артикульованої мети.

Мета формулюється у політичних, суспільних та широко тлумачених культурних категоріях. Ми повинні, у формі культурної парадигми та певної заданості, досягнути консенсусу щодо цілей, яких ми хочемо досягнути. А культура, як певна форма навчання, покликана розтиражувати ці цінності, адаптувати його до різного рівня сприйняття і донести до кожного члена спільноти.

Культурне будівництво повинне бути спрямоване на вирішення ряду фундаментальних установок суспільства. Ми маємо змінити своє:

-         ставлення до часу (критичне осмислення сучасного і формування візій майбутнього чи міфологізація минулого, і намагання перенести його в майбутнє, «народ без сучасного», «невтямлена історія»);

-       ставлення до праці (вільна чи вимушена);

-         ставлення до результатів праці чи у вияві почуття достатності (інвестування чи накопичення);

-         ставлення до навчання і виховання (дбайливе чи занедбане, крім еліти);

-         форм оплати праці (виключно грішми чи через систему пільг доступу до розподілу);

-         рівня довіри у суспільних групах (довіра до всіх чи тільки до членів сім’ї);

-         ставлення до етичних норм (пошана чи зневага, хоч і прихована);

-         ставлення до права і справедливості (до всіх рівне чи вибіркове);

-         повагу авторитету (горизонтальна полі-ієрархія чи вертикальна ієрархія);

-         рівня секуляризації (екуменізм чи ортодоксальність)

3. Як технічно організувати процес модернізації української культури?

У процесі організації модернізаційних заходів ми виходимо з таких базових тез:

3.1. Що культура у широкому значенні слова це:

-         і релігія;

-         і мораль;

-         і цінності;

-         і ідеали;

-         і звичаї;

-         і знання та погляди;

-         і ідеї та традиції;

-         і стиль життя.

У такому широкому сенсі слова широко тлумачена культура визначає ідентичність конкретного людського суспільства, в нашому випадку – українського.

3.2. Що культура у вузькому значенні слова це:

-         те, чим займається Міністерство культури та туризму України.

Не всі країни мають міністерства культури. Що зовсім не означає, що там немає культури.

МКТ України займається культурою у вузькому сенсі слова, а саме – мистецтвами та охороною якоїсь частини історичного спадку. Ну і останнім часом туризмом, пробуючи комерціалізувати культуру, історичний спадок та природні ресурси країни.

3.3. Що для сучасного мистецького продукту характерно:

-         аудіовізуальна домінанта;

-         посилена комерціалізація;

-         посилена політизація;

-         жорстка конкуренція культурних продуктів на світовому ринку культурних пропозицій.

Глобальні виробники культурного продукту витісняють національного виробника культурного продукту. В сфері культури, особливо масової культури, панує ринок. А отже, і політика з її агресією, динамічністю, експансією на чуже культурне поле.

Культура стала «soft»-продуктом, товаром. Економіка, пов’язана з культурними індустріями, є значним сегментом світової економіки, особливо економіки розвинутих країн, що активно експортують свій культурний продукт – кіно, поп-музику, туристичні пропозиції. Так для ЄС це 2,6% ВВП – більше, ніж хімічний та харчовий сектори промисловості.

Але такого роду товар поширює стандартизовані культурні традиції, руйнує локальні ідентичності, що базуються на місцевих традиціях. Тому завданням культурного менеджменту в Україні є провести модернізацію, стати конкурентоспроможним і, разом з тим, зберегти культурну ідентичність.

3.4. Загальні підходи до модернізації української культури?

Політичний процес в Україні настільки бурхливий, а ряд питань культури настільки заполітизований, що до сьогодні так і не було часу спокійно та виважено взятися за модернізацію культури. Однак така сама ситуація була і є в інших країнах.

Як організувати модернізацію культури технічно? Уряди і партії змінюються. Вони не мали і не матимуть часу для осмислення і організації процесу модернізації культури. Деякі країни, створили спеціальний орган, який, попри зміну урядів, працює над модернізацією всієї країни і культури зокрема. Ми пропонуємо створити такий орган в Україні.

Працю над модернізацією культури пропонуємо розпочати з SWOT-аналізу культурних ресурсів, можливостей, конкурентоздатності культурної пара-дигми сучасної України. Аналіз повинен стосуватися набагато ширшого кола проблем, як наприклад культури праці, рівня довіри, здатності до кооперації, соціального капіталу та ін.

Особливу увагу ми хочемо приділити саме соціальному капіталу. Ріст соціального капіталу передує всякій модернізації – у тому числі і широко тлумаченій культурній модернізації.

Тоталітарний режим знищив в Україні традиційні спільноти, які підтримували традиційну культуру, але могли б також стати знаряддям її модернізації. Тому соціальний капітал в Україні невеликий, суспільство атомізоване, а тому втратило і моральні засади, які є частиною культури. Відхід традицій та насильницьке нищення патріархальних структур нівелював звичаї як суспільні норми. Тому традиція не може на законодавчому рівні кодифікуватися в закон, а культурна традиція – модернізуватися. Модернізовану традицію підміняє її імітація – етнографізм та шароварщина. Однак саме цим шляхом – від звичаю до закону, та від традиції до модерної культури – пройшов кожен цивілізований народ.

Разом з тим, ми повинні враховувати, що прийняття нових цінностей синхронізоване з приходом нової генерації. А це близько 20 років. Так само і плоди модернізації ми отримаємо через 20 років після того, як зробимо перший крок, скажімо, до масового і якісного вивчення англійської мови, впровадження Болонського процесу у нашій вищій школі і подібних продуманих, виважених та раціональних стратегій. Науково-культурний злет за найкращих умов може реалізуватися тільки через 20 років.

Тому наша програма модернізації культури розрахована на подальшу перспективу, а не тільки на утримання стагнуючих інституцій культури.

На ріст соціального капіталу (в тому числі й у культурній сфері), продовження традиції задля збереження ідентичності, імплементацію нових цінностей, особливо для молоді, і має бути спрямована модернізація широко тлумаченої сфери культури.

3.5. Головні завдання по зміні культурної політики в Україні.

Ми переконані, що сьогодні культура повинна функціонувати в умовах ринку, а вона все ще пробує користатися з дотаційно-розподільчої системи, яка сьогодні вже практично неадекватна ні умовам функціонування культури, ні новим завданням, які перед культурою поставило життя та завдання творення новітньої української політичної нації і відкритої демократичної держави.

Тому ми виступаємо з тим, щоб переформатизувати структуру МКТ України (яка була створена під «радянську модернізацію культури», а це1930-ті рр, і дотувалася виключно з державних коштів) у структуру, адекватну новим умовам функціонування суспільства, економіки, держави та культури.

Якщо мистецтво, яким за інерцією переважно і займається МКТ України, меншою мірою залежить від ринку, то культура в широкому сенсі слова – ні. У творенні культурних індустрій сучасне МКТ України майже не бере участі. Воно майже ніяк або тільки імітативно впливає на кіноіндустрію, шоу-бізнес, туристичний бізнес.

Тому ми виступаємо за те, щоб українська культурна політика не лише підтримувати високе мистецтво та академічні школи, але головно створювати сприятливі рамкові умови для культурних індустрій.

Ми хочемо, щоб головним завданням МКТ України було не стільки визначення художньої вартості культурного продукту, скільки заохочення приватного підприємництва до стратегічних інвестицій у сферу культурних індустрій. Перш за все це ми хочемо, щоб це відбуватися через формування відповідного законодавства, яке стосуватиметься форм оподаткування чи звільнення від оподаткування відповідного роду інвестицій. Виключно завдяки цьому ми хочемо органвізувати спонсорство як потужного інвестора у нематеріальну інфраструктуру країни. На сьогодні спонсорство у сфері культури у нас практично не працює.

А наростити креативний потенціал країни без розвитку культури не вдасться. Сама ж держава, як показує український досвід, цього завдання виконати не зможе.

4. Конкретні заходи для модернізації культурної політики в Україні

З огляду на попереднє вважаємо за необхідне:

·   законодавчо розширити поняття культури до комплексного тлумачення культури як процесу, зорієнтованого на виробництво культурного продукту, який створює передумови як для ефективного управління цим процесом в інтересах суспільства загалом, так і для задоволення потреб окремих людей;

·    провести SWOT-аналіз культурних ресурсів, можливостей, конкурентоздатності культурної парадигми сучасної України з залученням незалежних фахівців;

·    законодавчо переосмислити завдання культурної політики України. З огляду на це, пропоную обмежитися такими основними цілями:

  збереження української ідентичності через культуру;

  збереження української культурної різноманітності;

  консолідація україн-ської політичної нації;

  розвиток українських культурних індустрій;

  промоція України у світі;

·    здійснювати культурну політику в опорі на:

  державні органи (МКТ України, МО України);

  органи самоврядування, де й твориться більша частина культурного продукту (міські ради, сільські ради і т.д.);

  персоніфіковане спон-сорство;

  бізнес у сфері культури (кіноіндустрія, шоу-бізнес, цирк і т.д.)

·    здійснювати культурну політику, зако-нодавчо розподіливши сфери компетенцій всіх цих учасників ринку створення культурного продукту. Держава не зможе і вже не може ні контролювати, ні підтримувати всі сфери культури (кіно, шоу-бізнес, цирк і т.д.). Справа держави – регулювати ринок культурних пропозицій та підтримувати вкрай унікальні культурні явища, а також навчальну сферу.

·   законодавчо розширити поняття «національний спадок» не лише до матеріальних і нематеріальних об’єктів культури, але й до явищ, процесів та природних і антропогенних цінностей як, наприклад, природні та культурні ландшафти (для того провести перереєстрацію цінностей національного культурного спадку на нових основах);

·   переформатувати структуру МКТ України під різке збільшення законодавчих ініціатив у сфері культури, підтримку їх у Верховній раді України та забезпечення як підзаконними актами, так і подальшим  строгим моніторингом їхнього виконання (для чого змінити структуру МКТ різко збільшивши можливості законодавчої ініціативи міністерства);

·    в рамках МКТ України чи поза ним, у формі депутатської комісії Верховної ради України, адміністрації Президента створити державний орган, який займався б проблемою модернізації України, в тому і модернізації культурних стратегій України (для чого подати законодавчу пропозицію для Верховної ради України по створенню Національної агенції модернізацій них стратегій України);

·    різко підвищити рівень співпраці МКТ України з іншими міністерствами, особливо економічного блоку, з метою заохочення підприємництва до стратегічних інвестицій у сферу культурних індустрій (для чого подати законодавчу пропозицію по вдосконаленню законодавства, що стосується спонсорської діяльності у сфері культури та залучення приватної ініціативи для відновлення і збереження історичних та культурних пам’яток);

·    розширити функції та повноваження МКТ України, щоб воно перейшло від підтримки культури у вузькому сенсі слова до стимулювання культури у широкому сенсі слова, заохочення розвитку всіх культурних індустрій, які породжують нові суспільні та економічні умови сьогодення (для чого подати законодавчу пропозицію по вдосконаленню законодавства, що стосується розширення сфери компетенцій та відповідальності МКТ України);

·    перейти від дотаційно-розподільчої політики в сфері фінансування культури до ефективної політики «позитивної дискримінації», введення пільг (за умови чіткого контролю над ними з метою запобігання корупції чи створення такої системи заохочення, яка б виключала корупцію як таку) (виступити з законодавчою ініціативою звільнення від оподаткування чи зменшення оподаткування значної частини видів культурної діяльності, що мають загальнонаціональне значення);

·    здійснювати виважену мовну політику в Україні з врахуванням стратегічної мети посилення ролі державної української мови та захисту прав і розвитку всіх мовних спільнот в Україні. Особливу увагу приділити потребам російськомовної спільноти України та функціонуванню російської мови. (для чого притримуватися принципу єдиної державної мови з розширеним використанням мов національних меншин, виступити з рядом законодавчих ініціатив, що стосуються розширення поля функціонування української мови);

Київ-Львів, 15 жовтня 2011