Тому, для того, щоб хоч щось розуміти у країні Україні, потрібно постійно відслідковувати стосунки між ними.

Але не тільки – потрібно розуміти саму природу цих ФПГ, знати те, як вони поставали, якими ресурсами годувалися і годуються.

Двадцять два роки комуністична партноменклатура, криміналітет, силовики, правники і ті, хто сьогодні сформував те, що ми називаємо олігархією, годувалися з того, що приватизовували, прихватизовували і просто крали «нічиє» – кораблі, фабрики, заводи, які до того називалися загальнонародною власністю.

Однак на сьогодні приватизовувати, якщо не враховувати землі, вже майже нічого.

А тому все частіше ми спостерігаємо картину взаємного пожирання одних ФПГ іншими – великі риби пожирають менших.

Це взаємне пожирання і називається у нас політикою по-українськи.

Для народу цей процес подається як боротьба за Україну, за українську чи російську мову, за інтеграцію у ЄС чи до Росії. А насправді для нашого олігархату це тільки нічого не вартий шум. А політики – шумовиння.

Щоправда, вони розуміють, що інколи у цьому взаємознищенні вони доходять до крайньої межі, межі, за якою може завалитися вся система. І тоді укладають певного роду пакти про ненапад – одним з них і є так звана Партія регіонів України. Свого часу пакт про ненапад між донецькими та сусідніми ФПГ.

Однак така війна всіх проти всіх вщент виснажила країну. Тому сьогодні домінуюча ФПГ з скромною назвою «Сім’я» пробує вийти за рамки цієї війни – збудувати своє майбутнє на інноваційній основі – збудувати новий гігантський бізнес з видобутку сланцевого газу, де вони ні з ким не конкуруватимуть.

Подібно розвивалися політичні конструкції багатьох постсовєтських країн. Правда є відмінності. Особливо тут відрізняється Росія. В Росії править «піраміда» –«піраміда» влади, яка збудована на основі колишнього КҐБ. Вона підігнула собою всіх – і кримінал, і номенклатуру, і всіх інших.

Ба більше – вона має претензії і на те, щоб поширити свій жорсткий вплив і на сусідні політичні конструкції.

Я ще кільканадцять років тому наштовхувався на матеріали, які описували цей процес захоплення операторами та операми КҐБ-ФСБ Росії. Звичайно, часто це нагадує теорію змови чи переказування таємниць мадрідського двору. Однак, щось невловимо реального у всьому цьому було.

Виведення активів та пасивів за кордон, легалізація і відмивання величезних коштів, активна робота в офшорах ще у 70-х, а потім повернення цих самих коштів на постсовєтську територію у 90-х, приватизація з їх допомогою всього, що варте уваги і далі можливість «піраміді» опанувати у першу чергу Росією. Однак не тільки.

Кілька цитат з тексту Ґромова «Поглиначі», який хочу запропонувати:

«І тут майже немає ніякої конспірології. Тобто справа не в таємних правителях, які невидимими важелями керують країною, – важелі всім знані. Велика частина фінансових потоків, більша частина активів прямо контролюється цими самими чекістами. … 60%. І це саме прямий контроль. Інші – 40% (ну, може, наприклад 39,2%) контролюються ними у непрямий спосіб, через тих же чиновників, великих бізнесменів (які по суті є тими ж чиновники, тільки з іншою формою ренти). При бажанні ця власність в будь-який момент може перейти під прямий контроль чекістів. Але це вже активи, які простіше контролювати через непрямі важелі впливу – коли метушні багато, а гроші невеликі. Та й чиновникам треба ж з чогось ренту збирати.»

Звичайно, опанування майном, бізнесами, грошовими потоками відбувалося зовсім не мирно. Були і кримінальні війни, і застосування силових відомств для пресування тих, хто не розумів мейнстріму у політиці та економіці.

«До 2008 року основне завдання було вирішене, а до 2011-го операція з поглинання країни завершилася остаточно. Все. Більше нічого захоплювати. Все, що є, – поділено. А нового не виникає.

Та й не може виникнути. По-перше, тому, що бізнесмени добре вчаться і більше не хочуть будувати об’єкти для поглинання. А по-друге, і найголовніше, створена чекістами система вкрай ефективна для захоплення власності, для екстенсивного розвитку. Але вкрай неефективна для розвитку інтенсивного. Спочатку заговорили про інноваційний розвиток, потім, коли виявилося, що нічого не виходить і вийти не може, про модернізацію. Але й модернізації не може вийти без конкурентного середовища, без вільного економічного простору. Активи консолідовані, грошей багато, дуже багато, але простору для розвитку – немає. Система впадає в стагнацію. А якщо до цього додати все той же ж тиск оперів – голодних, агресивних оперів на нижчих щаблях, які спробували живої крові рейдерства. Що з ними робити? Відправити в офіс? У відділ маркетингу? ...

Власне кажучи стагнація для поглиначів – це крах і смерть».

Щось подібного відбулося і в Україні – на 2008 рік все вже було розподілене – саме тому і почалася війна між ФПГ на знищення чи поглинання супротивників. Афілійовані у політичні проекти ФПГ з допомогою політичних інструментів пробували знищувати одні одних застосовуючи законодавчу, правову, правоохоронну систему. Забуяло буйним цвітом рейдерство – воно стало індустрією і навіть набрало політичних форм. Політичні партії, бригади політичних активістів задіювалися для поглинення чи знищення бізнесових конкурентів. У діло йшло все – і «екологія», і «соціалка», і «порятунок українства». Лідери партій за помірними цінами здавали цілі бригади політ рейдерів, які «нічтоже сумяшеся» таким чином воювали за Україну. Прибутки касували політичні лідери чи не всіх партій.

До 2010 року ФПГ афілійовані під парасолькою БЮТу поглинали, наскільки могли, ті ФПГ, що були афілійовані під парасолькою ПРУ. Після 2010 ситуація перевернулася – і хто не здався, не перебіг до Партії регіонів, той був поглинутий, чи майже поглинутий. А сьогодні дійшло і до самопожирання вже у рамках ФПГ близьких до Партії регіонів. З опозиційними ФПГ, за рідкісними винятками, вже давно розправилися. Може саме тому навіть ФПГ формально афілійовані з Партією регіонів про всяк випадок таємно підфінансовують то «Фронт змін», то «Удар», то ВО «Свободу»? Бояться апетитів «Сім’ї»?

Але все це речі відомі. Пропонуючи переглянути статтю про чекістську «піраміду», я хотів би розгорнути дискусію про те, якою мірою вона проникла, проникає чи контролює ситуацію в Україні. Бо це не лише зможе багато пояснити з того, що в Україні відбувається, але й певним чином спрогнозувати майбутнє.

Я далекий від ілюзії, що «піраміда» працювала і працює виключно у метрополії – Росії. Звісно, що вона має інтереси всюди – і у Австрії, і тим більше, в Україні. Цікаво, як вона пов’язана з нашими ФПГ? Як вони уживаються в одному економічному просторі? Чи не уживаються? Чим є протистояння афілійованих під омофором Партії регіонів ФПГ з «пірамідою» вершиною якої є Владімір Путін? Війною? Димовою завісою? Ексцесом ставленика?

Львів, 31 січня 2013