Ну а я вкотре змушений братися за цю всім остогидлу тему. Щоправда інколи я та ще маса розумних людей пробують актуалізовувати цю тему десь у квітні-травні – та де там – нікому до неї тоді немає справи. Ділять кабінети, міністерства, гроші – одним словом – займаються справами, а не якоюсь дурнею.

Залежність олігархів України від російського газу з року в рік змушує їх здавати національні інтереси українського народу. Вкотре наголошую, що від російського газу залежить не український народ, а українські олігархи. Це банальність, яку, як не повторюй, втовкмачити нашому доброму та мудрому народові неможливо. Однак все ж повторю – українська незалежність залежить він енергетичної незалежності. А всі, хто не дають Україні стати енергетично незалежною є її ворогами – явними, ситуативними чи скритими. Тому й займаюся я як публіцист – роблю, що можу – цією темою, бо розумію, що інакше Україну задушать всякі там «Газпроми».

Але як змусити наш мудрий та добрий народ не проштовхувати до Верховної ради тих, хто репрезентує інтереси тих олігархів – бо ж головне, щоб «руський язик». А з іншого боку не бачать вовків у овечих шкірах, які зсередини нищать український суверенітет – теж з огляду на жадібність, як і дони.

Contra spem spero я повертаюся до можливого порятунку українського суверенітету – видобутку енергоносіїв у самій Україні. Теж банальність. Однак потребує промоції і промоції – бо ж не доходить до нашого доброго і мудрого народу. Особливо важливою темою у цій царині є видобуток сланцевого газу – і взагалі світова сланцева революція у газовидобуванні.

Тим більше, що останнім часом можуть появитися дуже цікаві новини. Однак про них – потім.

Спершу – в якості лікбезу – трішки банальної історії.

З проблемою енергетичної залежності зіткнувся найбільший споживач енергії – США. Тому вони були змушені підійти до вирішення цієї проблеми радикально. У сфері газовидобування виходом стала розробка сланцевих родовищ і видобуток газу із сланців – благо, що у США їх доволі.

У 2002 році компанія «Devon Energy» вперше пробурила горизонтальну свердловину на родовищі Barnett Shale, і наприкінці 2000-х років почала масштабний промисловий видобуток сланцевого газу. Об’єми видобутку стали такими, що їх сміливо можна назвати «сланцевою революцією». Ціна газу на ринку США різко впала.

Впав і видобуток звичайного природного газу – того, який видобувається у Росії. США звільнилися від енергетичної залежності експортерів звичайного природного газу. А це неминуче призвело і до падіння світових цін на газ – бо ж ринок газу перенасичений.

За США пішли і країни Європи. Всім хочеться повторити американське диво. Тим більше, що на це є всі передумови – чималі поклади сланців є у Австрії, Угорщині, Німеччині, Польщі, Швеції. А також – Україні! – вибачте за банальність.

Щойно уряд Великої Британії дозволив видобуток сланцевого газу компанією «Cuadrilla» у графстві Ланкашир. Уряд Польщі розпочав перші експерименти у 2010 році – компанія «Conoco Phillips» розпочала перші роботи.

Щоправда були й протести екологів. Які, зрештою, як виявилося, були безпідставними. Проте у деяких країнах, як от у Франції – ще б пак – її енергетика стоїть на атомній енергії – було введено 5-річний мораторій. Франція не відчуває енергетичного голоду.

За певними прогнозами у 2-3-році видобуток сланцевого газу у Європі складе 15-40 млрд. кубометрів газу. Дехто гадає, що видобуток буде значно більшим.

Однак все це тільки вступ у тему. А казочка тільки починається.

Ясно, що не всі тішаться такій сланцевій перспективі. Перш за все ті, хто збудував свій добробут на експорті звичайного природного газу. А це перш за все Росія. Точніше режим, який у ній править, бо народ там зовсім не жирує.

Спочатку бонзи із «Газпрома» іронізували – все це, мовляв, чиста пропаганда, яка мала б підірвати могутність Росії як одного з світових монополістів. Бо ж для режиму Путіна «газовий шантаж» є основним політичним інструментом, щоб тримати половину Європи та всю свою «периферію» разом з Україною на короткому поводку. 8 квітня 2010 року міністр енергетики РФ Серґей Шматко називав все це «непотрібним ажіотажем». Однак «сланцева революція» почала ширитися світом, і «Газпрому» стало не до жартів. І вже 19 квітня 2010 року міністр природних ресурсів та екології РФ Юрій Трутнєв визнав, що ріст видобутку сланцевого газу є проблемою для «Газпрома» і Росії. І тільки у жовтні 2012 року президент Росії Владімір Путін здався і остаточно визнав, що зміни на глобальному ринку енергоносіїв, що спричинені зростом видобутку сланцевого газу, є небезпекою для «Газпрому». А тому Росія мусить якось реагувати – до 2030 року Міністерство енергетики Росії повинно підготуватися до радикальних змін. Російський олігарх Олеґ Дерипаска вважає, що Росії залишилося 3-4 роки, коли вона залишатиметься безроздільним монополістом, а тому дертиме за свій газ непомірну ціну. Тому потрібно спішити здерти гроші з усяких там україн. Ну і заблокувати її спроби перейти до видобутку газу в самих українах.

Звісно, що американський газ до Європи не піде – дорого. Однак на видобуток газу у Європі можна так чи інакше впливати. Через громадські рухи, наприклад. Через інформаційні атаки. Через підкуп місцевих політичних лідерів, і т.д.

Хоча дослідження, яке провела компанія «Dixi Group», показало, що громадяни США здебільшого ставляться до видобутку сланцевого газу нейтрально або позитивно. Опитування Deloitte показало, що: 58% американців вважають, що видобуток сланцевого газу приносить більше переваг для США, ніж ризиків. Протилежної точки зору дотримуються 19% респондентів.

А що ж Україна? Навіть дони зрозуміли, що здавай українську мову чи не здавай, віддавай базу у Севастополі на тисячу літ в аренду чи не віддавай – Москва слезам не верит. Москві потрібно все. У тому числі і те, що так приросло до серця їхніх коханих олігархів. Путін вичавлює з Януковича поступки не менш жорстко, ніж Ющенка. Може навіть жорсткіше. А тому дони почали шукати порятунку у диверсифікації поставок газу з Заходу. Але також і у розробці сланцевого газу. Щоправда, як це у них водиться, не без того, щоб щось і собі заробити.

Знову банальність і повторення – 2010 року Україна видала ліцензію на розвідку кампаніям «Exxon Mobil та Shell». З 2012 року компанія «Shell» почала працювати на Юзівській (Донбас) газовій платформі, а компанія «Chevron» на Олеській (Львівщина). Очікується, що до промислового видобутку має дійти у 2018-2019 роках.

Однак це плани. Плани, які не враховують інтересів та спротиву «Газпрому» – тим більше, що впливів у нього в Україні не бракує. Мене завжди захоплювала філігранність роботи росіян. І навіть певний гумор. Попередньо я чимало писав про той інструмент, який вони обрали. А саме ВО «Свободу» – благо, що саме вона контролювала одну з газоносних платформ – Олеську.

У всіх антисланцевих кампаніях якнайактивнішу участь брала тодішня депутатка Львівської обласної ради рідна сестра голови обласної ради Олега Панькевича Ірина Сех. Вона ж – голова комісії з питань екології, природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради.

Їм вдавалося успішно вставляти патики у колеса видобутку газу із сланців навіть на обласному рівні.

Тепер брат із сестрою успішно перебралися до Верховної ради – такий собі сімейний тандем. І появилася інтрига – чим займатиметься цей тандем у Верховній раді? Знову «екологією» – бо ж професіонали.

Але для того потрібно обійняти істотну посаді у депутатській комісії з екології... За результатами виборів ВО «Свобода» могла б претендувати на головування у трьох парламентських комітетах. Плітки донесли, що ВО «Свобода» претендує на один з правових комітетів, комітет зі свободи слова і..., звичайно ж, екологічний комітет. У попередньому скликанні він називався Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ще б пак – головний інтерес «Газпрому» саме там – «остров, на том острове дуб стоит, под дубом ларец зарыт, в ларце – заяц, в зайце – утка, в утке яйцо, в яйце – смерть Кощеева» :).

Однак ВО «Свобода» у натхненному єднанні з регіоналами та «незалежними» обрали свого заступника Верховної ради – зворушливо. А ця посада «скосила» претензії на два комітети. Отож залишився один... І тут появляється інтрига – який? Якщо екологічний, то... А, якщо ні, то хтось буде щиро ридати:)

Писав цю статтю вчора – а сьогодні отримав відповідь – таки професіонали свободівці – «25 грудня опозиційні фракції прийняли рішення, що Комітет з питань екологічної політики повинна очолити Ірина Сех». Хто б сумнівався – дуже вже ділова пані депутат. Тай кусень жирнючий. Цікаво – чи віддадуть дони такий ласий шматок – та ще й в умовах фінансової кризи ультра опозиційній ВО «Свободі»? Хіба що по домовленості з «Газпромом».

Ні українська мова, ні культура, ні права людини, ні правозахист чи свобода слова їх не цікавить – вибори минули. Їх цікавить один єдиний «жирний» комітет з усіх, на які претендує опозиція.

А з боку діловитої пані Сех вже робляться й перші контрзаходи – треба ж показатися господарям життя. І на яку тему – як ви думаєте? Ну звісно про шкоду сланцевого газу для України. Ще б пак – а то розперезалися всякі тут америкоси... на «нашей иконно русской територии»: 13 грудня «народний депутат України Ірина Сех взяла участь у роботі Національного круглого столу на тему «Міфи та реалії видобування сланцевого газу в контексті сучасних екологічних проблем в Україні», який відбувся у Київському міському будинку вчителя з ініціативи Всеукраїнської екологічної ліги. Про це інформує прес-служба Львівської обласної організації ВО «Свобода».

Ще б пак – «в яйце – смерть Кощеева». Тому ВО «Свобода» тут як тут :).

Вперше вірю ВО «Свободі» – у неї «не здригнеться рука» забити кола у видобуток сланцевого газу в Україні а заодно і в українську енергетичну незалежність...

Важко не писати про ВО «Свобода» – бо ж як «не оценить красоту игры».

Молодцы россияне, ай да молодцы :).

 Львів, 24 грудня 2012