Як тільки наближається Різдво, то в незалежній Україні от
вже другий десяток років відбувається традиційне дійство – ні, не Різдвяна
містерія – а чергова ритуальна російсько-українська газова війна. Змінюються президенти України, переобирається
Верховна рада, змінюються назви партій та рухів, однак невідворотності цього
ритуалу ніщо на змінює.
Ну а я вкотре змушений братися за
цю всім остогидлу тему.
Щоправда інколи я та ще маса розумних людей пробують актуалізовувати цю тему
десь у квітні-травні – та де там – нікому до неї тоді немає справи. Ділять
кабінети, міністерства, гроші – одним словом – займаються справами, а не якоюсь
дурнею.
Залежність олігархів України від російського газу з року
в рік змушує їх здавати національні інтереси українського
народу. Вкотре наголошую, що від російського газу залежить не
український народ, а українські олігархи. Це банальність, яку, як не повторюй,
втовкмачити нашому доброму та мудрому народові
неможливо. Однак все ж повторю – українська незалежність залежить він енергетичної незалежності. А всі, хто
не дають Україні стати енергетично незалежною є її ворогами – явними,
ситуативними чи скритими. Тому й займаюся я як публіцист – роблю, що можу – цією темою, бо розумію, що інакше
Україну задушать всякі там «Газпроми».
Але як змусити наш мудрий та добрий народ не проштовхувати до Верховної ради тих, хто
репрезентує інтереси тих олігархів – бо ж головне, щоб «руський язик». А
з іншого боку не бачать вовків у овечих шкірах, які зсередини нищать
український суверенітет – теж з огляду на жадібність, як і дони.
Contra spem spero я
повертаюся до можливого порятунку українського суверенітету – видобутку
енергоносіїв у самій Україні. Теж банальність. Однак потребує промоції і
промоції – бо ж не доходить до нашого доброго і мудрого народу. Особливо
важливою темою у цій царині є видобуток сланцевого газу – і взагалі світова
сланцева революція у газовидобуванні.
Тим більше, що останнім часом можуть появитися дуже
цікаві новини. Однак про них – потім.
Спершу – в якості лікбезу – трішки банальної історії.
З проблемою енергетичної залежності зіткнувся найбільший
споживач енергії – США. Тому вони були змушені підійти до вирішення цієї
проблеми радикально. У сфері газовидобування виходом стала розробка сланцевих
родовищ і видобуток газу із сланців – благо, що у США їх доволі.
У 2002 році компанія «Devon Energy» вперше пробурила горизонтальну свердловину
на родовищі Barnett Shale, і
наприкінці 2000-х років почала масштабний промисловий видобуток сланцевого
газу. Об’єми видобутку стали такими, що їх сміливо можна назвати «сланцевою
революцією». Ціна газу на ринку США різко впала.
Впав і видобуток звичайного природного газу – того, який
видобувається у Росії. США звільнилися від енергетичної залежності експортерів
звичайного природного газу. А це неминуче призвело і до падіння світових цін на
газ – бо ж ринок газу перенасичений.
За США пішли і країни Європи. Всім хочеться повторити
американське диво. Тим більше, що на це є всі передумови – чималі поклади
сланців є у Австрії, Угорщині, Німеччині, Польщі, Швеції. А також – Україні! –
вибачте за банальність.
Щойно уряд Великої Британії дозволив видобуток сланцевого
газу компанією «Cuadrilla» у графстві Ланкашир. Уряд Польщі розпочав
перші експерименти у 2010 році – компанія «Conoco Phillips» розпочала перші роботи.
Щоправда були й протести екологів. Які, зрештою, як
виявилося, були безпідставними. Проте у деяких країнах, як от у Франції – ще б пак – її енергетика стоїть на
атомній енергії – було введено 5-річний мораторій. Франція не відчуває
енергетичного голоду.
За певними прогнозами у 2-3-році видобуток сланцевого
газу у Європі складе 15-40 млрд. кубометрів газу. Дехто гадає, що видобуток
буде значно більшим.
Однак все це тільки вступ у тему. А казочка тільки
починається.
Ясно, що не всі тішаться такій сланцевій
перспективі. Перш за
все ті, хто збудував свій добробут на експорті звичайного природного газу. А це
перш за все Росія. Точніше режим, який у ній править, бо народ там зовсім не
жирує.
Спочатку бонзи із «Газпрома» іронізували – все це,
мовляв, чиста пропаганда, яка мала б підірвати могутність Росії як одного з
світових монополістів. Бо ж для режиму Путіна «газовий шантаж» є основним
політичним інструментом, щоб тримати половину Європи та всю свою «периферію»
разом з Україною на короткому поводку. 8 квітня 2010 року міністр енергетики РФ
Серґей Шматко називав все це «непотрібним ажіотажем». Однак «сланцева
революція» почала ширитися світом, і «Газпрому» стало не до жартів. І вже 19
квітня 2010 року міністр природних ресурсів та екології РФ Юрій Трутнєв визнав, що ріст видобутку сланцевого газу є
проблемою для «Газпрома» і Росії. І тільки у жовтні 2012 року президент
Росії Владімір Путін здався і остаточно визнав, що зміни на глобальному ринку
енергоносіїв, що спричинені зростом видобутку сланцевого газу, є небезпекою для «Газпрому». А тому Росія мусить
якось реагувати – до 2030 року Міністерство енергетики Росії повинно
підготуватися до радикальних змін. Російський олігарх Олеґ Дерипаска вважає, що
Росії залишилося 3-4 роки, коли вона залишатиметься безроздільним монополістом,
а тому дертиме за свій газ непомірну ціну. Тому потрібно спішити здерти гроші з
усяких там україн. Ну і заблокувати її спроби перейти до видобутку газу в самих
українах.
Звісно, що американський газ до Європи не піде – дорого.
Однак на видобуток газу у Європі можна так чи
інакше впливати. Через громадські рухи, наприклад. Через інформаційні
атаки. Через підкуп місцевих політичних лідерів, і т.д.
Хоча дослідження, яке провела компанія «Dixi Group», показало, що громадяни США здебільшого
ставляться до видобутку сланцевого газу нейтрально або позитивно. Опитування Deloitte показало, що: 58% американців вважають, що
видобуток сланцевого газу приносить більше переваг для США, ніж ризиків.
Протилежної точки зору дотримуються 19% респондентів.
А що ж Україна? Навіть дони зрозуміли, що здавай
українську мову чи не здавай, віддавай базу у Севастополі на тисячу літ в
аренду чи не віддавай – Москва слезам не верит. Москві потрібно все. У тому
числі і те, що так приросло до серця їхніх коханих олігархів. Путін вичавлює з
Януковича поступки не менш жорстко, ніж
Ющенка. Може навіть жорсткіше. А тому дони почали шукати порятунку у
диверсифікації поставок газу з Заходу. Але також і у розробці сланцевого газу.
Щоправда, як це у них водиться, не без того, щоб щось і собі заробити.
Знову банальність і повторення –
2010 року Україна видала ліцензію на розвідку кампаніям «Exxon Mobil та Shell». З 2012 року компанія «Shell» почала працювати на Юзівській (Донбас) газовій
платформі, а компанія «Chevron» на Олеській (Львівщина). Очікується, що до
промислового видобутку має дійти у 2018-2019 роках.
Однак це плани. Плани, які не враховують інтересів та
спротиву «Газпрому» – тим більше, що впливів у нього в Україні не бракує. Мене
завжди захоплювала філігранність роботи росіян. І навіть певний гумор.
Попередньо я чимало писав про той інструмент, який вони обрали. А саме ВО
«Свободу» – благо, що саме вона контролювала одну з газоносних платформ –
Олеську.
У всіх антисланцевих кампаніях якнайактивнішу участь
брала тодішня депутатка Львівської обласної ради рідна сестра голови обласної
ради Олега Панькевича Ірина Сех. Вона ж – голова комісії з питань екології,
природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради.
Їм вдавалося успішно вставляти патики у колеса видобутку
газу із сланців навіть на обласному рівні.
Тепер брат із сестрою успішно перебралися до Верховної
ради – такий собі сімейний тандем. І появилася інтрига – чим займатиметься цей
тандем у Верховній раді? Знову «екологією» – бо ж професіонали.
Але для того потрібно обійняти істотну посаді у депутатській комісії з екології... За
результатами виборів ВО «Свобода» могла б претендувати на головування у
трьох парламентських комітетах. Плітки донесли, що ВО «Свобода» претендує на
один з правових комітетів, комітет зі свободи слова і..., звичайно ж,
екологічний комітет. У попередньому скликанні він називався Комітетом Верховної Ради України з питань
екологічної політики,
природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Ще б пак – головний інтерес «Газпрому» саме там – «остров, на том острове дуб
стоит, под дубом ларец зарыт, в ларце – заяц, в зайце – утка, в утке яйцо, в
яйце – смерть Кощеева» :).
Однак ВО «Свобода» у натхненному єднанні з регіоналами та «незалежними» обрали свого
заступника Верховної ради – зворушливо. А ця посада «скосила» претензії
на два комітети. Отож залишився один... І тут появляється інтрига – який? Якщо
екологічний, то... А, якщо ні, то хтось буде щиро ридати:)
Писав цю статтю вчора – а сьогодні отримав відповідь – таки професіонали свободівці – «25
грудня опозиційні фракції прийняли рішення, що Комітет з питань
екологічної політики повинна очолити Ірина Сех». Хто б сумнівався – дуже вже
ділова пані депутат. Тай кусень жирнючий. Цікаво – чи віддадуть дони такий
ласий шматок – та ще й в умовах фінансової кризи ультра опозиційній ВО
«Свободі»? Хіба що
по домовленості з «Газпромом».
Ні українська мова, ні культура, ні права людини, ні
правозахист чи свобода слова їх не цікавить – вибори минули. Їх цікавить один
єдиний «жирний» комітет з усіх, на які претендує опозиція.
А з боку діловитої пані Сех вже робляться й перші
контрзаходи – треба ж показатися господарям життя. І на яку тему – як ви
думаєте? Ну звісно про шкоду сланцевого газу для України. Ще б пак – а то розперезалися всякі тут америкоси... на «нашей
иконно русской територии»: 13 грудня «народний депутат України Ірина Сех взяла участь у роботі
Національного круглого столу на тему «Міфи та реалії видобування
сланцевого газу в контексті сучасних екологічних проблем в Україні», який
відбувся у Київському міському будинку вчителя з ініціативи Всеукраїнської
екологічної ліги. Про це інформує прес-служба Львівської обласної організації
ВО «Свобода».
Ще б пак – «в яйце – смерть Кощеева». Тому ВО «Свобода»
тут як тут :).
Вперше вірю ВО «Свободі» – у неї «не здригнеться рука» забити кола у видобуток сланцевого газу в
Україні а заодно і в українську енергетичну незалежність...
Важко не писати про ВО «Свобода» – бо ж як «не оценить
красоту игры».
Молодцы россияне, ай да молодцы :).
Львів, 24 грудня 2012