Розумію, що революція.

Розумію, немає й секунди.

Тому тим більше потрібно на мить зупинитися, видихнути, і кинути оком в себе

Тому Дада Дхармадхікарі: Філософія революції:

«Революційний розум

Якось Крішнамурті (Jiddu Krishnamurti, 1895-1986) запитав мене: «Чи існує індійська ідея?» І я розгубився, мені було важко відповісти експромтом. Мене запитували про це безліч разів, щоразу, коли я обмірковував стан справ не лише в Індії, але й у світі загалом.

А й справді, чи маємо ми розумну, раціональну національну ідею?

Що ми хочемо зробити з цього світу? Кладовище чи дім для людини, у якому вона житиме щасливо, повноцінно та чесно? Саме про це повинні думати революціонери.

Це питання є головним у теорії революції. Тому що першою передумовою, другою передумовою та третьою передумовою будь-якої революції є революційний розум. І я сподіваюсь, що молодь цієї країни мислить революційно.

Світогляд молоді

Без сумніву, молодь тверда у своїх переконаннях. Її не перемогти. Старі скаржитимуться, що троянди колючі, а молоді люди дякуватимуть за ці колючки. Це і є твердість у переконаннях, це і є революційний розум.

Що таке революційний розум?

Що є його найголовнішою невід’ємною частиною? Революційний інтелект повинен бути відкритим. Відкритий розум ніщо не обмежує, він не визнає авторитетів. Ось що я маю на увазі, говорячи про нормальний розум. Революційний інтелект не упереджений, він нічого не приймає на віру, не витворює кумирів – навіть із героїв масштабу Ґанді (Mohandas Karamchand Gandhi, 1869-1948) чи Маркса (Karl Heinrich Marx,  1818-1883).

Відкритість розуму

Революційний інтелект є відкритим. Революційний розум не задовольняється другосортними ідеями. Відкрита думка не підпорядковується жодній ідеології. Що ж ми розуміємо під ідеологією? Ідеологія – це організоване вчення; його ми називаємо школою. Проте всяка організована думка є застиглою, замороженою. Коли припиняється мислення, виникає вчення. Акумульованому мисленню бракує руху, бракує енергії. Організоване мислення перетворюється на ідеологію. Впорядкувавшись, мислення стає оборонним. Впорядковане мислення буває й агресивним, і тоді ми називаємо його «ізюмом». Воно прагне подолати інше мислення, хоче підкорити собі інші думки та інші ідеології. Правду кажучи, це нерозумно. Це нераціонально – нищити інші типи мислення.

Мислення проти вчення

Організоване вчення є ідеологією. Агресивне організоване вчення є «ізмом»; агресивне організоване вчення, яке прагне здобути владу, є «партією». Все це анти-інтелектуально. Це – зневага до людського розуму. Потрібне не вчення чи ідеологія, а мислення. Мислення докорінно відрізняється від вчення. Мислення плинне. Воно динамічне. Це струмок, що біжить. А вчення – застигла вода у калюжі, хай якою чистою та прозорою вона б була.

Революції не потрібне вчення – вона потребує мислення. Вчення – це мислення другого сорту, чуже мислення, яке запозичує ідеї та думки в інших. Тому коли ви йдете до людей проповідувати революцію, в жодному разі не нав’язуйте їм ідей, навіть богонатхненних. Заохочуйте їх до самостійного мислення, бо рядовий громадянин є сувереном у демократичній країні.

Однак де він, цей громадянин? Він видається дезорієнтованим. Бог спить, проста людина впала у транс в епоху науки, яка обіцяє перетворити цей світ на досконало впорядкований цвинтар.

Гідність людини

Ми не підемо битим шляхом, ми торуватимемо нові стежки до нашої мети. А якою є наша мета? Ми прагнемо утвердити гідність людини.

У цій країні людей зазвичай ображали. Ось чому, попри барвисту духовність, ми частіше були рабами, ніж вільними людьми. Чи може дух толерувати рабство? Ми маємо так багато моральних засад у цій нашій країні з багатим надіями майбутнім! То чому ж більшість своєї історії Індія була країною людей підлеглих? Тому, що ми ніколи не переймались гідністю людини як такої, людини без етикетки. Дозволю собі ствердити, що наша країна не є країною духовності, а країною релігійності. А релігія не лише відрізняється від духовності, вона інколи, ба навіть дуже часто, є антидуховною.

Творці революції

Якщо ви хочете розпочати революцію в цій країні, то повинні запитати себе, хто її започаткує? Чи це буде Держава? Чи Капіталіст із силою грошви? Чи, може, Солдат із мечем? Якщо це буде солдат, то він домінуватиме у революції. Якщо капіталіст, то він будуватиме свою революцію. А якщо держава, то її структури можуть роздутись до нечуваних розмірів і поглинути все людське.

Тому ми самі повинні знайти чорноробів революції. Це першочергова проблема, яку ми повинні розв’язати. На все Воля Божа, але давайте сподіватись і вірити, що молодь цієї країни не захоче шукати деінде. У лексиконі молоді немає слів на кшталт «неможливо» та «поразка». Можуть бути невдачі, але невдачі не є поразками. Невдачі повинні спонукати до ще більших зусиль.

Львів, 20 січня 2014